Автор: Ірина Колісник
Зібрались ми на «майські» шашлики смажити. Але, от халепа, всюди де тільки оком кинеш, і на Дніпрових берегах, і в лісочках, уже посідали компанії охочих святкувати «первомай». Але Україна ж велика, є місця, яких ми ще не бачили і нічого там не смажили. Тож, напакувавши торби, ми з Черкас подались аж у Кіровоградську область, Маловисківський район, в урочище «Каскади».
Деякі скептично ставляться до таких поїздок, бо це ж «у дизелі пхатись з самого ранку, пересідати на інший, а потім з тими рюкзаками на плечах ще йти 10 км, а з дому ж Дніпро видно, йди та гуляй». Дніпро ми теж, звичайно, поважаєм, але ж це такий романтІк: досипАти на лавці у дизелі чи на плечі сусіда, «загравати» з місцевими бабками і продавчинями різного мотлоху, втомитись як чорт, а потім побігти з новими силами на риболовлю і всілякі такі цікаві дрібниці, яких не знайдеш у звичайних умовах.
Домчав нас дизельок нарешті до села Злинка. Станція, до речі, називається по-іншому – Капустине. Звідти, спочатку по коліях, а потім по ґрунтовій дорозі ми йшли до урочища.
Перед тим як іти заскочили у супермаркет «Продукты». В ньому на запитання чому вивіска російською, нам сказали, що «ето русскоє сєло», що нас здивувало і трохи занепокоїло. З мєстними краще не воювати. То ми швиденько (наскільки це було можливо з рюкзаками) попрямували до місця призначення.
Йшли довго. Іноді мені починало здаватись, що я хочу додому, висістись на тому-таки рідному пляжі і пити вино з пластикового стаканчика. Але ці зрадницькі думки я залишила при собі. Бо у хлопців в руках, крім усього були ще п’ятилітрові пляшки води (якими треба обов’язково запастись заздалегідь в селі, там є криничка), тож їм було значно важче.
Доки ми йшли, краєвиди, відверто кажучи, не вражали. Але дійшовши до місця, ми були приємно вражені і зрозуміли, що важкий шлях був все ж недаремний.
Спочатку ми були не самі, але тільки дощик почав заливати, всі місцеві порозбігались по машинах і моциках і поїхали догулювати додому. А ми уже розташувались як треба і навіть були раді дощу в деякому сенсі, адже він розігнав людей, залишивши нас насолоджуватись природою.
Перед дощем трохи порибалили. Не те, щоб збирались ту рибу готувати. Скоріше для спортивного інтересу.
Такий вигляд мало наше наметове містечко з іншої сторони. Ну чисто аскети, нє?
Дощ ішов майже постійно з невеликими перервами, тож наша палатка служила пристанищем для речей, а самі полізли у іншу. Для «нєжних» важливо, щоб у такому випадку палатка була двошарова і не пропускала воду. А я от саме з таких. Ще один товариш не вліз у нашу палатку, то довелось йому спати в калюжці. Думаю, йому снився сон «про журчащий ручеек».
Для закоханих там теж є свої привілеї – гарна місцина для романтичних фото Перед відправленням додому, ми теж вирішили не втрачати такої можливості.
Я втомилась, але відпочила. Як таке можливо? Просто відпочинку зазвичай потребує наша душа, наша внутрішня дитина просить забувати про неї і вдовольняти її потреби. Дайте душі відпочинок – їдьте на Каскади!
Гарно !
дякую