Автори: Леся Шовкун/Дмитро Лиховій
Скажемо одразу: за нашою шкалою оцінювання міст у Пізі ми б не жили (хіба що на природі на околиці ближче до Тірренського моря), але Піза нам ДУЖЕ сподобалася.
Далі – пояснення, чому сподобалася, розгорнутий путівник по Пізі, перевірений ногами й очами ledilid’ів, ну й мільйон наших фоток.
Від декого із товаришів, які вже були в Пізі, доводилося чути: тю, це село, там же нічого дивитися, крім «тієї вежі і тієї площі»; це місто, хоч і старе, але схоже на всі італійські.
Із таким висновком категорично не погоджуємося. Бо Піза зараз хоч і невелика, можна навіть визнати – депресивна, але в неї своя особлива історія, свій особливий шарм, і дуже багато визначних місць, багато з яких навіть не влазять у карту-міста-з-позначеннями-визначних-місць.
Отже, як потрапити в Пізу?
Дуже просто і – найчастіше – навіть дуже дешево.
Берете квиток на літак «Віззейра» до Меммінгена (це таке красивенне маленьке містечко під Мюнхеном) плюс квиток «Райанейра» із Меммінгена до Пізи. У нашому випадку це коштувало 299 грн. + 10 євро на людину, із додаванням, відповідно, 50 грн. і 5 євро за онлайн-бронювання. Назад – аналогічно.
Із Києва до Баварії – трохи більше двох годин лету, із Баварії до Тоскани – година з копійками.
На підльоті до Пізи.
Літак завертає над узбережжям Тірренського моря – і ось ви вже в аеропорту «Галілео Галілей».
Біля аеропорту.
Невеличкий такий аеропортик, але головна його перевага – в тому, що летовище це посеред міста. Від терміналу до центру міста – якихось 2 км, або максимум 30 хвилин пішого ходу міськими вулицями, причому майже по прямій.
По дорозі з аеропорту до центру. Рукою подати. І не думайте брати таксі!
Чим же Піза відрізняється від інших міст Італії?
Ну що свого часу етруски тут жили не тужили – цим нікого в Італії не здивуєш (коли в Пізі будували стадіон «Джузеппе Гарібальді», то знайшли там етруський акрополь).
Цікавіше інше. Колись це була столиця потужної Пізанської республіки, розквіт якої припав на ХІ-ХІІ століття.
Тоді Піза стояла на березі великої ріки неподалік від моря, була морським портом і базою могутнього військового флоту. Саме пізанці свого часу – в 1035 р. – завойовували Карфаген. А в ХІ-ХІІ ст. пізанці взяли під контроль Корсику, Сардинію тощо, награбували всього чого тільки можна (на ці кошти вони й почали будувати П’яцца деї Міраколі – ту площу, де зараз стоїть знаменита вежа, собор і баптистерій), заснували свої торгові колонії практично в усіх основних портах Середземномор’я.
Місто брало участь у І Хрестовому поході, зібравши 120 бойових галер. Кажуть, саме пізанські хрестоносці зіграли вирішальну роль у падінні Єрусалиму.
А через активну торгівлю з мусульманами в 1241 р. Пізу навіть відлучали від церкви.
Капець прийшов із кількох кінців. По-перше, у 1284 р. Пізанська республіка зазнала визначальної поразки в битві біля Мелорії проти основної конкуруючої фірми – Генуезької республіки – і була витіснена з середземноморських ринків. Ще б пак, у тій битві загинув весь флот Пізи і кілька тисяч пізанців. По-друге, не менше падлюча, ніж генуезці, річка Арно почала відхиляти течію, нанесла з собою мулу. Відповідно, море відступило. І ось маємо: зараз до Пізи із моря добратися зась. Арно – хоч і досить широка, але каламутна й мілка.
До речі, була в нас спершу думка поїхати покупатися в Тірренському, тобто Лігурійському морі (як виявилося згодом, Тірренське море починається нижче, біля острова Ельба), але оскільки були в Тоскані лише два дні, то не встигли.
(Щодо розподілу морів – прикол ще той. От якого фіга в Пізі головна газета – “Тіррено”, якщо поруч – насправді Лігурійське море?
І ще заодно з’ясувалося: в Ніцці ми купалися насправді в Лігурійському, а не Середземному, морі. І Монако стоїть на Лігурійському…)
Років сорок тому – під час будівництва залізничного вокзалу в центрі Пізи – розкопали портові, причальні споруди, кораблі і т.д.
Ось це місце, П’яцца делла Стаціоне:
Підлий голуб, що сидів на літері N вивіски Сentrale, підступно випорожнився Д. на голову, тобто на картуза, який довелося промити в означеному фонтані.
Кажуть, це прикмета до грошей. Грошей чекаємо
Більшу частину Пізи, яка (частина), власне, і є Старим містом, оточує майже повністю збережений міський мур майже тисячолітньої давнини. Його ніхто особливо не доглядає, бо таких пам’яток у Пізі – по саму зав’язку.
Так от, Морські ворота в цій стіні (Porta a Mare), згідно зі своєю назвою, колись виходили через річку на Тірренське Лігурійське море. Тепер не виходять.
Ось у цьому й головна особливість: місто – і за архітектурою,і за будовою, і за настроєм – помітно морське, а моря – нема. Втекло.
Porta a Mare – Морські ворота.
Археологічні пошуки тут ведуть не надто активно.
Без виходу до моря Піза занепала, віддала морську першість сусідньому порту Ліворно, потім була завойована Флоренцією, а в ХVI ст. увійшла до складу герцогства Тоскана.
Але місцевий патріотизм тут буяє буйним цвітом. Футбольний клуб «Піза», було таке, грав у серії А, команду тренував сам Мірча Луческу; у «Пізі» виступали Вієрі, Дунга, Вім Кіфт, Падовано, Дієго Сімеоне, Синьйоріні і т.д. У 1986 і 1988 рр. «Піза» вигравала Кубок Мітропи.
Минулий рік вона була середняком серії В, але через звичні для Італії корупційні розборки перейшла до розряду аутсайдерів, посіла третє з кінця місце, а за рішенням федерації вилетіла навіть не в серію С, а в D – бо мафіозні тьорки і проблеми із власністю.
Але навіть у найнижчому дивізіоні пізанці фанатіють за свою команду як емблему свого міста. Сусідні Ліворно і Флоренція, що грають у серії А, – для них найпринциповіші вороги. І вся Піза, включно з тисячолітніми стінами, обписана гаслами Livorno merda та Viola merda (тобто «гівно» по-нашому»).
До речі, якщо у Ніцці для нас словом-«фішкою» було «ш’єн» (франц. собака), ібо надто вже люблять там гуляти із невеличкими песиками на повідках – просто майже всі з собаками, то в Пізі словом-«фішкою» було «мерда».
І на стінах повсюдно написане, і сотні тисяч голубів цю саму «мерду» скрізь наляпують у неймовірних кількостях. І ніхто її особливо не прибирає, таке враження. Хіба ото Д. з голови прибрав
Та й без «мерди» тут сміття чимало. Навіть не те щоб сміття як такого, а… як би це сказати… Словом, місто – старовинне, обдерте, не дуже доглянуте. Але водночас цим і колоритне.
Крім “гівна”, місцеві мешканці описують на пам’ятках ХІІ-ХІІІ століть і свої почуття – скажімо, любов до дівчини Еріки.
А отак ставляться до прем’єр-міністра.
Зараз у Пізі щось близько 80 тисяч населення, але, складається враження, що людей там живе значно менше. Місто ніби залишилося у ХІІ столітті, коли зазнало поразки при Мелорії, а люди – пішли жити вперед. І зараз стара архітектура та люди ніби існують окремо. І людей бракує, щоб заповнити прадавні будинки, вулиці, площі.
Покупець преси.
Ідеш по Пізі – що в п’ятницю, що в суботу – а людей майже нема. Українок-заробітчанок, які патякали про Гальку, що не хоче працювати, – зустріли. А італійців як таких дуже мало.
Хоча, звісно, і на велосипедах та моторолерах вони роз’їжджають, і на машинах по вулицях, причому вперто не хочуть гальмувати на пішохідних переходах та навіть обурено сигналять, коли ти хочеш перейти дорогу по своїй законній «зебрі».
А, до речі, світлофорів у Пізі – не так і багато. Та й машин. Принаймні місця для стоянок уздовж вулиць – здебільшого вільні, не те що в нас.
Зате багато велосипедів. Переважно простеньких.
Якщо брати персоналії, то в Пізі народився, учився в тутешньому університеті й працював Галілео Галілей – саме тут він проводив досліди із земним тяжінням: доводив, що речі різної ваги, скинуті з башти, прискорюються й падають одночасно.
Головний будівничий Пізи – Ніколо Пізано (народився 1220-1225 – помер 1284). Для італійської архітектури він все одно що Петрарка для літератури.
Пам’ятник Ніколо Пізано біля церкви Santa Maria del Carmine.
До 1737 р. Пізою керували Медічі – при Лоренцо Медічі почалося будівництво знаменитого Палацу мудрості, де зараз розташовується університет.
Біля медфакультету місцевого універу.
Хоча палаци в Пізі – не такі вже й палаци, як ми їх звикли сприймати. Втім, і у Флоренції палаци досить скромні й ужиткові. Зате їх багато, як і інших історичних споруд.
Біля церкви Santa Maria del Carmine.
Наша вам порада: як будете в Пізі – не рвіться одразу на П’яцца деї Міраколі. Залиште найвідомішу площу на десерт, тим паче, що вона розташована в найдальшому кутку Старого міста, якщо йти від аеропорту, залізничного чи автовокзалу.
Почніть від площі Віктора Емануїла (п’яцца Вітторіо Еменуеле). До речі, саме на цій площі, в будинку «райради» (Pisa Provincia) є туристичне бюро, де можна на шару отримати карту Пізи. Тільки італійці – люди недисципліновані, зачиняються рано, а в суботу, скажімо, і не відчиняються (у випадку з турбюро), хоча мали б.
Пам’ятник королю Віктору Емануїлу ІІ.
“Райрада”.
Із площі Віктора Емануїла пройдіть звідти ліворуч чи праворуч метрів 100 чи 200.
В обидвох випадках ви дійдете то старовинної міської стіни.
Якщо йти наліво, то будуть церква Sant’Antonio, автовокзал, уже згадані Морські ворота, церква святого Павла (San Paolo Ripa d’Arno), міст Ponte della Cittadella через річку Арно, а за ним – старовинна вежа Гуельфа (Torre Guelfa).
Біля автовокзалу.
Церква Sant’Antonio.
Церква San Paolo Ripa d’Arno.
Вежа Гуельфа, вид з мосту Понте делла Чіттаделла.
Вид на Арно звідти ж.
А ось у таких прадавніх будинках на березі каламутної Арно теж живуть люди.
І масово сушать із вікон білизну – втім, як повсюдно в Італії.
А ще з цього вікна якийсь старий натужно кашляв…
Біля неї – пам’ятник Галілео Галілею. Коли ми там були, під пам’ятником лежали намощені картонні ящики і якісь ковдри – певно, бомжі отаборилися. Хоча насправді у Пізі для них роздолля: покинутих будинків тут пребагато.
Пам’ятник Г. Галілею (хоча Дж. Бруно, звісно, був крутішим
Далі – набережна Lungarno Simonelli, на ній – старовинний будинок арсеналу Медічі. На іншому березі – давній монастир бенедектинців.
Арсенал Медічі.
Ex Convento Benedettine.
По набережній ви доходите до інших веж – Torre della Verga d’Oro, Torre Larfreduco, Torre Hotel Vittoria на п’яцца Гарібальді з пам’ятником Джузеппе Гарібальді. А вже звідти можна повертати до площі Поле чудес – саме так перекладається Piazza Campo dei Miracoli.
Пам’ятник якомусь правителю Фернандо – здається, теж Медічі – по дорозі до Гарібальді, який у нас уночі вийшов розмазаним )
До Гарібальді можна легко й цікаво дійти також і з іншого боку, якщо піти від Віктора Емануїла праворуч.
Тоді ви прочимчикуєте повз закинуту тисячолітню фортецю – Fortezza di san Gallo і по набережній Lungarno Fibonacci пройдете повз міський парк, захований за все тими ж міськими фортечними стінами.
У парку гарно.
Далі – набережна Галілея, Palazzo Lanfranchi, церква Santo Sepolcro, Palazzo Gambacorti, пошта з годинником.
Вид із набережної ім. Галілео Галілея.
Бібліотека Комунале.
У Palazzo Lanfranchi – арт-музей.
Нічний вид на пошту.
На набережній Гамбакорті стоїть гарнюща церковка Santa Maria della Spina, в якій колись зберігався шип (spina) із тернового вінця Ісуса Христа.
Цей храм свого часу стояв на самому березі Арно, але через примхи річки його розібрали і перенесли на підвищення на набережній.
Тепер він – цвях панорами, що відкривається з мосту Ponte Solferino.
Леви на мосту Сольферіно. Вночі.
Вид із мосту Сольферіно в інший бік – до моря, якого вже нема. Тобто нема гідної водної дороги до нього.
Вид на набережну Гамбакорті.
Біля мосту Сольферіно.
Символ-герб Пізи – отакий хрест.
Він скрізь – на прапорах, на каналізаційних люках, і на мосту Сольферіно, як на цій фотці.
Що цікаво: Арно в кінці літа досить мілка, і човнів ми на ній не побачили. Вони чекають кращих часів на березі (як отут, біля мосту Ponte della Cittadella).
Але скільки в цій бурій на колір річці риби! Просто не описати. Здоровенні рибини величезними косяками стоять біля кожного мосту. А рибалок – катма. Ніде. ЖОДНОГО!
Чому – незрозуміло. От нашого Отара б туди
Як і в Болгарії, про смерть городянина (чи її річницю) у Пізі повідомляють розклеюванням плакатів на вулицях – щоб усі бачили. Але якщо в Болгарії це невеликі листівки, то в Пізі – здоровенні плакатяки.
Утім, “похоронних” листівок у болгарських містечках незрівнянно більше, ніж у Пізі – отаких “похоронних” плакатяк.
Ще цікавий факт: через те, що грунти в Пізі м’які, а древні архітектори лажалися, “падаючих веж” у місті як мінімум три (правда, знаменита кампаніла на площі Поле чудес і найгарніша, і падає найбільше). А ще там, таке враження, й баптистерій трохи похилений.
Кажуть, що й оця вежа похилена – Torre della Verga d’Oro.
Утім, ми до неї догуляли вночі, тому особливого крену не помітили
Зарості бамбуку за стіною.
Нічна Піза. Молодіжні графіті на вулиці Франческо Кріспі.
І манекени там же.
Ага, готелі в Пізі досить недешеві, і вибір невеликий.
Ми жили в La Pace. Розташований дуже зручно – поруч із вокзалами, на площі Віктора Емануїла.
3*, досить зачуханий (тобто колись був крутим, але давно не оновлюваний), є Wi-Fi, сніданок включений. Обійшовся нам у 150 євро за дві ночі.
Найближчий супермаркет – метрів за 250 – дешевий, із кльовим вином 0,99 євро – на розі вулиць V.Pascoli та F.Turati.
А отак Піза виглядає з неба, з-під крила літака компанії Ryanair – до речі, дуже непоганої компанії, хоча до Пізи ми про неї думали зле:).
Арівідерчі, Піза, ми хочемо в тебе ще. І приїдемо якось, бо сподобалося ж.
Джерело: http://ledilid.livejournal.com/
Макаронники…
класні фото!!!!
Так, досить непоганий фотозвіт. Я атмосферу міста відчув.