Автостопом по Європі

Автор: Роман Івасевич

Самостійна подорож маршрутом
Вроцлав – Дрезден – Прага – Відень – Братислава – Будапешт – Свидник

3 липня – 17 липня 2014

« Суть не в тому, щоб якнайшвидше прийти до мети подорожі, а в тому, щоб якнайбільше побачити в дорозі »

День 1 (3 липня, четвер): Львів – Вроцлав

Прокинувся вдома у Львові зранку в 7:10. Поїв. Падає дощ. Це мене засмутило. Підкрадались думки щоб відмінити поїздку. Але я мав велике бажання здійснити цю подорож, тож взяв рюкзак і вийшов в 7:40. Автобусом добрався до приміського залізничного вокзалу. Поїзд Львів – Мостиська (8:45 – 11:55). Перейшовся десь 30 хв. до кордону (пішохідний перехід). Дощ закінчився! На польській стороні – черги (заробітчани), але в мене був великий рюкзак – тож я пройшов окремим входом. Зайшов в «Бєдронку», купив їжу. Настрій позитивний.

Відійшов в сторону Перемишля десь 500 м (за поворотом на «Бєдронку») і почав «стопити» десь в 12:30 («польський час»). Незвичні відчуття. Мені важко піднімати руку. Спочатку було ніяково, соромно )) Стільки різних думок «пролетіло» (песимістичних). Машини не зупинялись. Деколи водії «махали» руками («казали», що їдуть на невеликі відстані). Настрій «впав».

І ось десь за 30 хв. Зупинилось авто з двома молодими поляками, «стара» «іномарка». Причому я навіть не підняв руки – був зайнятий хустинкою )) Я підбіг – хлопець сам спитався чи я до Перемишля, поклав рюкзак в багажник, ми сіли в салон – і поїхали. Я сам ще не зрозумів як я опинився тут )) Говорили вони польською. Я трошки поговорив з ними українською. За 15 хв. – Перемишль. Проїхали потрібний мені поворот (я сам винен – не сказав про нього). Вийшов майже біля залізничного вокзалу.

Я вирішив витягнути «матеріали» для автостопу (друковані підказки з сайту hitchwiki.org – але виявилось, що я їх не взяв (( Пішов до «кільця», до дороги на Жешув (десь 15 хв.). Побачив зупинку (вважається хорошим місцем для «стопу»), але я пішов далі. Це була погана думка. Йшов десь 30 хв. (через міст). Пройшов міст, згадав слова гімну України. Зупинився біля дороги з широким узбіччям. «Витягнув» листок з написом «Жешув» (польською) і почав «стопити». Знову погані думки, пішоходи зі здивуванням дивляться на мене, ще й сонце припікає.

Десь за 20 хв. зупинився молодий поляк на старому «БМВ». Говорили (я – на українській). Їхав десь 20-30 хв. Не пам’ятаю в якому містечку вийшов – десь по дорозі на Жешув, на зупинці. Одразу «підняв» руку (баз таблички) – і зразу зупинилось нове авто, поляк років 40. Проїхав десь 20 хв. – вийшов в якомусь місті в зручному для «стопу» місці. Підняв табличку. Вже нема поганих думок. Не звертаю уваги на пішоходів, які оглядають мене. Десь за 10 хв. зупинився БМВ Х5. Я був дуже здивований (думаю, в Україні дуже мала ймовірність, що така машина зупинилася б для «стопера»). Поляк років 40. Я знову спілкувався на українській. Але відчув, що з кожною машиною більше розумію польську і «вставляю» польські слова в мою українську мову.

Падав дощ, але коли я «вийшов» – перестав )) «Вийшов» на початку Жешува в зручному місці. Став перед зупинкою, з табличкою «Краків» (польською). Чекав десь 20хв. Зупинивсь Адам (поляк років 30) на новій машині. Цікаво «вийшло» – я не побачив, що він зупинився позаду мене на зупинці – він сам «здав» назад і під’їхав до мене. Це мене знову приємно здивувало. Їхали десь 2 год. Дуже хороша дорога. На автостраді швидкість100 км не відчувається. Багато говорили. Він мав рацію – і при під’їзді до Кракова питався водіїв чи зможе хтось «взяти» мене до Вроцлава. Не знайшлось бажаючих. Він спеціально «підвіз» мене до «розв’язки» на Вроцлав. Я став біля моста, після ділянки з ремонтними роботами (там швидкість авто мала). Ніхто не зупинявся. Приїхала «поліція». Я сам підійшов, розповів хто я і що тут роблю. Сказали, що тут не можна «стопити». Я попросив поради – де ж краще мені перейти. Порадили перейти в місце, де оплачується проїзд магістраллю. Навіть паспорта не попросили показати. Не уявляю собі такої ситуації в Україні (тобто ввічливості нашої міліції/ДАІ). Десь 20 хв. йшов до цього місця. Вже була десь 18:00. Зупинився одразу за «будками», витягнув листок з написом «Вроцлав» (польською) – і за 5 хв. зупинилась червона «фура» МАН.

Це була моя мрія – проїхатись в кабіні такої машини! Я був радий! Поляк, 29 років. Багато говорили. В кабіні – все є (спальник, плитка, холодильник). Як дім на колесах. Їхали зі швидкістю 80 км. десь 3 год. Гарно – роздивлявся краєвиди Польщі, дивився на захід сонця. З його телефону я подзвонив до Каті («каучсерферка») і вона «прислала» СМС з її адресою. Десь в 21:00 він зупинився на зупинку на 45 хв. (через 4 год. водіння повинен таке робити). В мене був вибір – почекати або знову «стопити». Пішов «стопити» (місце біля «посту» з оплати проїзду). Не попрощався з поляком (( (я подумав, що поїду з ним). Табличка «Вроцлав центр» (польською). Через 5 хв. – легкова машина, чоловік років 50. Спитав, куди їду. Ми говорили. Через 10 хв. він сказав, що ми приїхали. Знову моє здивування – ми були прямо біля потрібного будинку.

Я піднявся до потрібної квартири. Було десь 22:30. Мені відчинила Вероніка – дівчина, яка живе з Катею. Через 5 хв. прийшла Катя. Це дівчина, яка погодилась прийняти мене у своїй квартирі на декілька днів. Зараз вона живе у Вроцлаві з Веронікою, навчається у Вроцлавському університеті. Мене вразило те, що вона дуже гарно володіє українською мовою, хоча рідна її мова польська. Катя «поселила» мене у своїй кімнаті, а сама «перебралась» в сусідню кімнату до Вероніки. Я розпакував рюкзак. Разом ми (я, Катя і Вероніка) пили чай і говорили. Я розмовляв українською, Вероніка – польською, Катя – двома мовами. І ми один одного розуміли )) Я розповів про себе, про свої подорожі, «про життя». Ось цим мені подобається сайт couchsurfing.org – можливість поглянути на життя в іноземних країнах «зсередини» і поспілкуватись з цікавими людьми. Я заснув десь в 1:00.

Сьогодні я поснідав зранку вдома, а протягом дня з’їв два банани і випив пляшку води – бо не хотів «розтягувати» час в дорозі. Але ввечері я був втомлений і не мав апетиту. Так робити не треба )) – треба їсти! Зате цей день був дуже насичений для мене – я здійснив давню мрію (проїхався у фурі), спробував автостоп, зустрів багато незнайомих людей, з якими цікаво поговорив, мав багато радісних емоцій.

День 2 (4 липня, п’ятниця): Вроцлав

Прокинувся о 8:00. Катя підсмажила омлет з цибулею для мене. Це так приємно )) Я був здивований – з водопроводу тече чиста вода, яку люди п’ють (я згадав про якість води в Україні )) Ми (я і Катя) вийшли з квартири в 9:20. Пішком пішли в центр (десь 20 хв.). Катя пішла в університет, а я – дивитись на місто.

Побачив річку Одер. Пішов на т.зв. «острів». Зайшов в собор, піднявся на вежі – оглянув місто. Пройшовся центром. Це давнє місто, багато «старих» будівель, гарно доглянутих. Сподобалась площа ринок. Багато фонтанів. «Фішка» міста – тут багато маленьких статуй гномів. Багато християнських храмів. Заходив в деякі – гарний інтер’єр. Купив мобільний оператор PLAY. Зайшов в туристичний інформаційний центр, взяв безкоштовну карту міста.

Собор святого Івана Хрестителя

Смакував морозиво в тіні дерев на площі ринок, спостерігав за людьми, відпочивав і дивився карту (14:00-15:00). Мені дуже подобаються «вуличні» музиканти. Тут було багато їх. Я із задоволенням їх слухав. Дуже багато туристів, чув багато мов. Знову пішов «гуляти» містом (центром). Поїв (заклад, подібний до «наших» їдалень, дешеві ціни). Пішов на залізничний вокзал, потім до хмарочоса (до речі! – українською хмародер )) Sky Tower. Піднався догори (20:00 – 20:30). Заплатив півціни – показав «старий» український студентський )) Вражаючий вигляд! Висота 200 метрів, 48 поверхів, їхав ліфтом 50 сек. («заклало» вуха»). Я вперше на такій висоті. Потім пішов в «Бєдронку», купив їжу.

Площа Ринок

Зустрів Катю з дівчатами (Вероніка і Ася). Разом пішли до квартири. Прийшли десь в 22:30. Пили на кухні пиво, їли, говорили. Я трошки розповів про своє перебування в Росії і мої враження про це. Ми трохи співали. Дивились фотографії. Це така незвична і приємна атмосфера була для мене! )) Потрохи всі розійшлись. Я ще говорив з Катею до 3:00. Говорили про наші країни, проблеми, історію, про подорожі. Катя пішла спати. Заснув в 3:00.

Хмародер Sky Tower

День 3 (5 липня, субота): Вроцлав

Встав в 10:30. Катя приготувала польську національну страву – «журек». Це так гарно і смачно )) Говорили. Дівчата допомогли мені – намалювали таблички з назвами міст для моєї подорожі. Катя спланувала мені маршрут «добирання» з міста до магістралі міським транспортом. Я написав текст з подякою водію «фури», з яким я їхав – Катя переклала – і я відправив СМС)) Я вийшов в 15:00. Болить голова.

Гноми на площі Ринок

Пішов в музеї: археології, військовий (сподобалось мені там), королівський палац (дуже гарно там). В них заходив безплатно (в ці дні безкоштовний вхід – я взнав про це в інформаційному центрі). Поїв (щось подібне до «Пузатої хати» у Львові, самообслуга). Маленький дощик.

Пішов до мультимедійного фонтану (порадила Катя). Там був з’їзд християн. Я поїв безкоштовно (гуляш + кава з молоком). Побачив фонтан, японський сад (через огорожу). Сподобалось! Гарний парк. Пішком в центр. Зустрівся з Катею і Веронікою. Сиділи на лавочці і говорили. Я показав їй те «неіснуюче» вікно, про яке вона мені розвідала вчора.

Мультимедійний фонтан

Пішли пішки до квартири (були в 22:30). Вечеря. Говорили. Катя допомогла з планування мого маршруту для автостопу. Я ще сам «сидів» в Інтернеті – «посилав» запити до «каучсерферів». Заснув в 3:00.

День 4 (6 липня, неділя): Вроцлав – Дрезден

Встав в 8:00. Знову в Інтернеті. Катя прокинулась десь в 10:00. Сніданок – «журек» )) Я спакував рюкзак. Дав дівчатам презенти (львівські шоколадки «Світоч» і поштівки). А мені вони також подарували поштівки із зображенням рідних міст. Приємно )) Я попрощався з Веронікою, вийшов з Катею в 11:00. Попрощався з нею. Поїхав двома автобусами («ходять» чітко по розкладу, навіть в неділю) до «Бєланів» (місцевість з багатьма гіпермаркетами, біля магістралей).

Шукав добре місце для «стопу» – бо не мав «нормальної» карти. Запитався на заправці – порадили «правильне» місце. Вибрав місце на мості – але чомусь вирішив пройтись далі, бо думав що там буде краще (не побачив фур на дорозі – але там є певні обмеження на їх рух в неділю). В результаті йшов полем 30 хв. Даремно (спершу треба «пробувати» місце – а вже потім змінювати). Зате голосно співав Гімн України і «Червону Руту» )) (засумував вже за Україною, та й мене ніхто не чув – то ж не виглядав диваком).

Зупинився на мості, з широким узбіччям, витягнув табличку з написом «Дрезден» (англійською). Приємно, коли деякі водії «махали» долонею або просто сигналили. Через 10 хв. зупинився старий мікроавтобус (13:30). Водій – поляк, десь 40 років, курив і пив «Ред Бул». Їхав до самого Дрездена! Говорили. Пропонував мені пиво – я відмовився (була спека, а я після пива в спеку засинаю )) Прекрасна дорога, рівна! Я говорив українською, він – польською. Через 1,5 год. перетнули кордон з Німеччиною. Хоча «фізично» його не відчув – є лише залишки колишнього КПП. Я вперше в Німеччині! Багато вітряків і машин з німецькими номерами, вказівні знаки німецькою мовою, «дорожчі» автомобілі.

Ще за 1,5 год. були на околиці Дрездена (17:00). Я вийшов і пішов пішки – вирішив «роздивитись» околиці. Побачив багато будиночків, подібних до наших «дач»: міні – будиночки, міні – городи з рослинністю, інструменти, запах шашлика )) Був здивований цим – але ж це східна Німеччина. Десь через 1 год. був в центрі. Все ускладнювалось тим, що жодної карти міста я не мав. Але я добре орієнтуюсь на місцевості. Я побачив речі на вулиці, акуратно складені. Там побачив карту міста. І я згадав, що в Німеччині люди часто виносять непотрібні речі на вулицю – щоб інші їх безкоштовно брали собі. Так я знайшов карту міста (1970-ті роки) і по ній пішов далі. Вийшов на міст через річку Ельба. Гарно. Пішов далі.

Десь за 1 год. був у потрібному місці (19:30). Мене зустрів Костя – це «каучсерфер», який погодився «прийняти» мене в Дрездені. Це студент з Києва (КПІ), який зараз навчається тут, живе в гуртожитку. Мене приємно здивував німецький гуртожиток. Продумане планування, багато місця, приємний інтер’єр. Блок складається з трьох кімнат (одна людина живе в одній кімнаті), спільні кухня, їдальня, душ, туалет, великий коридор. Костя познайомив мене зі своїми сусідами (студенти з Чехії і Бразилії).

Розпакував рюкзак. Костя пригостив мене вечерею. Трохи поговорили. Він вирішив показати мені великий парк (разом з зоопарком). По дорозі ми зустріли його друзів – теж студентів з України (пікнік на галявині). Ми пройшлись парком (вражають великі розміри) – і пішли до гуртожитку. Приєднались до його друзів. Я послухав їхні розповіді про студентське життя. Пішли в гуртожиток. Я «сидів» в Інтернеті («каучсерфінг»). Заснув десь в 01:00.

Сьогодні я в Німеччині. Почав звикати до німецької мови. Багато велосипедів, навіть є спеціальні світлофори для них. «Дорожчі» машини. Видно «німців» (по обрисам обличчя).

День 5 (7 липня, понеділок): Дрезден

Прокинувся в 8:00. Сніданок. Знову приємно здивувала вода «з крану». Костя порадив мені місця, які варто подивитись в Дрездені, розповів про історію міста, порадив де краще поїсти і купити продукти. В нього була травмована нога – і він не зміг піти зі мною. Він дав мені свій велосипед. І я поїхав. Велосипед я пристібав вело замком – є багато велопарковок.

Почав з технічного університету (там навчається Костя). Це дуже велика структура, велика територія, багато корпусів, розвинута інфраструктура. Багато друкованих інформаційних матеріалів. Бачив лабораторії з сучасним обладнанням. Оце рівень освіти! Потім поїхав на центральну площу. Багато туристів. Оглянув основні пам’ятки. Заходив в храми. Тут «протестантське» християнство. Тому в храмах стіни білі, без ікон. Що цікаво – місто майже повністю було знищено в Другій Світовій Війні, а потім відбудоване. І в будівлях «вставляли» темні (не відреставровані) камені – як згадка про цей період.

Панорама Дрездена

Зайшов в туристичний центр. Там немає безкоштовних карт міста (це неприємно мене вразило).
Потім проїхався берегом Ельби – вздовж неї з обох сторін є широкі вело доріжки. Проїхався вулицями з другої сторони річки. Доїхав до «Піонерського табору». Потім подивився на «Молочний магазин» (Костя порадив). Гарний інтер’єр – керамічна плитка з малюнками. Зайшов в магазин, де продавали спеції. Там була безкоштовна дегустація товарів. Смачно! ))

Гофкірхе і сторожова вежа палацу-резиденції. Альтштадт (Старе місто)

Фра́уенкірхе

Цвінґер (Дрезденська картинна галерея)

Захотів їсти – довго шукав, «бродив» вулицями. Заїхав в дворик. Побачив синій будинок з водостічними трубами (коли падає дощ – він «співає») – той, про який мені розповідали! І це випадково! Потім зайшов в кафе, поїв гарячу зупу. Спостерігав за німцями. «Дав» чайові. Це не властиво мені, але тут я зробив це з приємністю )) Поїхав до гуртожитку. Багато фонтанів. Бачив т.зв. «бомжів» (здивувався що і в Німеччині цей «клас» є).

Молочний магазин Пфунда

Вернувся в гуртожиток. Разом пішли в супермаркет, я купив їжу. На касі не приймають «ненімецьку» картку. Гуртожиток. Душ. Вечеря. Говорив з Костею. Спробував німецьке пиво, з дешевих. Але мені сподобалось. Потім зайшли його друзі-студенти з України (двоє). Говорили про життя тут, про навчання, про мою подорож. Вони пішли десь в 1:00. Я – в Інтернет. Сон десь в 3 :00. Вночі була гроза.

Креативний будинок

День 6 (8 липня, вівторок): Дрезден – Прага

Прокинувся десь в 9:00. Костя пригостив сніданком. Я спакував рюкзак. Залишив йому «презент» – шоколад львівського «Світоча» і поштівки. І ще залишив табличку з написом «Дрезден». Ми «вийшли» десь в 11:00. Костя «провів» мене до зупинки, де я мав «стопити». Але ще показав частинку університету, а в університетській їдальні пригостив мене морозивом. Приємно! На зупинці ми попрощались.

І я почав «стопити» (десь 12:00) з табличкою «Прага» (англійською). Мені вже було «в задоволення» це робити. Через 10 хв. зупинилась мала вантажівка. Водій – молодий чех. Говорили на англійській, деколи я вживав українські слова, якщо не міг сказати на англійській. Я пригостив його німецьким шоколадом і арахісом. Падав дощ. Десь за 40 хв. проїхали тунель – і ми в Чехії. Гарні краєвиди! («горбиста» місцевість з лісами). Ще через 30 хв. він «звертав» з магістралі – тому «висадив» мене на «розв’язці». Дощ минув!

Я пройшовся по мосту – щоб вибрати зручне місце. І став на повороті з табличкою (Прага). Через 10 хв. зупинився чех, десь 40 років. Він говорив чеською, а я – українською. Але ми порозумілись )) Десь через 20 хв. ми були в Празі (десь 15:00). Він провів мене до метро, обміняв мені євро на крони, допоміг вибрати і купити білет. Приємно! Ми попрощались.

Панорама Праги

Я сів в поїзд. Новий «Сіменс». Почув чеську мову. Ще не дуже добре розумію її – але подібна до української. Через 30 хв. я вийшов на потрібній зупинці, сів на автобус і поїхав до потрібного будинку. З «польського» PLAY (роумінг) написав СМС Яну – «каучсерферу» з Праги, який мав мене прийняти (хоча це була мала ймовірність – труднощі перекладу )) І почав чекати біля його будинку. Ніхто не виходив. А грошей, щоб подзвонити – не було (ще одна помилка). Пройшов дощик з грозою. Я вирішив попросити в перехожих подзвонити з їхнього телефону. Побачив дядька – і пішов до нього. Але до мене агресивно біг його пес, почав гавкати. І цей чоловік почав вибачатися перед мною. Я розповів йому, що хочу в нього, причому українською – і він зрозумів мене, дав свій телефон. Я подзвонив – і взнав, що Яна нема в місті, він буде через декілька днів. Я був готовий до цього. Я взнав, де є хостел – і пішов туди. Через 5 хв. я був там. Він мені не сподобався (нагадував радянський гуртожиток). В мене був список інших хостелів (я записав їх ще у Вроцлаві). Я попросив мені підказати на рецепції – як добратись до одного з цих костелів. Мені написали № автобуса і потрібну зупинку. Поїхав зайцем ))

Знайшов хостел. Поселився на добу. Ціна трошки «зашкалила» – бо це не було раннє бронювання. «Поселився». Я вперше в хостелі. Поспілкувався з дівчиною з Ірландії (чи Шотландії). Я виявив, що нормально спілкуюсь на англійській і розумію цю мову! Переодягнувся, прийняв душ – і пішов в місто. На рецепції взнав потрібну інформацію, взяв безкоштовну карту – і пішов пішки. Я ще не знав, чи залишусь тут ще на одну ніч – тому хотів побачити сьогодні якнайбільше.

Вирішив «бродити» пішки. Зайшов в церкву. Коли вийшов – побачив на площі перед нею якийсь ярмарок, танці. Підійшов до чоловіка в національному костюмі. Розпитався його (на англійській). Виявилось, що це румуни презентують свою культури. Дав мені попробувати їх «національну» фруктову самогонку. Попрощались. В мене так піднявся настрій! (не від алкоголю – а від усвідомлення того, що я, українець, в Чехії сам, спілкуюсь з румунами, а вони мене пригощають )) Знайшов ресторан, зїв суп фруктовий (нічого подібного в своєму житті я ще не їв). З приємністю дав чайові.

Почався дощ – а я з парасолею, в шортах, гольфі і кедах йду по місту. Пішов по карті на залізничний вокзал, потім в центр. Почало темніти. Побачив пам’ятник одному з їх королів, пішов туди – і перед мною відкрилась гарна картина! З гори було видно довгу, широку площу, з гарними будинками. Почалась злива. Ноги вже були мокрі. А я далі йшов. В мене був такий чудовий настрій! Почув музику – в кінці площі був концерт. Я зупинився там. А дощ сильний падав. Я скакав під рок-музику. Такі приємні і незвичні відчуття були в мене!

Потім пішов до центральної площі. Дивився на найбільш відомі пам’ятки архітектури (візитки Праги). Було вже темно, тому все «підсвічувалось». Я собі подумав, що вдень все буде інакше сприйматись. Багато церков. Був на центральній площі. Бачив астрономічний годинник. Багато людей, багато ресторанів, гарна архітектура. Празькі трамваї нагадали мені про Львів. Я закохався в це місто – не знаю, чи таке можливо, але тоді я так подумав. Бруківка, «старі» величні будівлі, широкі вулиці переходять у дуже-дуже вузькі, багато людей з посмішками, дощ, нічна атмосфера. Я просто блукав цими вузькими вуличками, дивився як люди відпочивають в пабах, ресторанах. Мені це місто дуже нагадало Львів, але воно набагато більше. Я навіть декілька разів заблудився. Пішов в сторону річки.

Зайшов в декілька пабів (барів ?). Звідти лунала музика. Дуже сподобалось. В кожному – свій оригінальний інтер’єр, жива музика. Трохи послухав, подивився на людей – і пішов далі.
Вийшов на «Карловий міст». Побачив річку Влтава. Темно, дощ, вітер. Бррр. Мені холодно. А в хостелі мої теплі речі (( Красивий міст. Перейшов на іншу сторону річки. Пішов до замку («Празький град»). Дощ закінчився. «Добрався» туди (треба було йти догори). Мало людей (це було десь 22:00). Вгорі – гарні краєвиди нічної Праги. Тиша… Зайшов на територію замку. Незвично: тиша, ніч, підсвітка, готичний стиль, нема ні однієї людини. Оглянув собор. Гарно: багато дрібних елементів, довго оглядав. Почав спуск до міста: знову гарна атмосфера (ніч, тиша, зовсім нема людей, бруківка. Вийшов до річки.

Карлів міст

Попрямував до пам’ятника на горі («Метроном» ?). Піднявся догори. Тут ще гарніша панорама – Прага як на долоні. Присів, милувався тишею і нічним містом. «Спустився» вниз – пішов знову в центр, оглядаючи пам’ятки архітектури. Пройшовся єврейським кварталом, побачив декілька синагог і єврейський цвинтар. В центрі зайшов у фаст-фуд «СабВей», купив гарячий чай, насипав багато цукру (безкоштовного )).

Перепочив. Знову пішов на центральну площу. Мало людей, тиша. Пішов пішки в костел. А транспорт «ходить» цілодобово, але з більшими інтервалами – по розкладу. Ще зайшов в магазин, купив булочку і вафлі. В хостелі був десь в 3:00. Всі вже спали (кімната для 10 людей). Пішов в душ. «Загрівся». Заснув десь біля 3:30.

Празький град і Карлів міст вночі

Насичений день, довгий. Дуже сподобалась Прага. Нові радісні відчуття і емоції. Приємне усвідомлення того, що цю подорож я спланував сам. Радість з того, що я добрався аж сюди )) Підтвердження моєю подорожжю того, що у світі багато добрих людей, які можуть безкорисливо допомагати. Впевнився в своїх силах. «Загартувався» тим, що відбувалось по дорозі (хоча нічого негативного і не було – просто в мене була готовність до «поганих» подій). Переконався, що люди можуть порозумітись між собою навіть якщо не знають однієї мови – просто треба мати бажання зрозуміти людину.

День 7 (9 липня, середа): Прага

Прокинувся десь о 9:00. Пішов на сніданок. Вирішив добре поїсти. В хостелі т.зв. шведський стіл за 5 євро. Я порахував, що в магазині на цю суму я не зможу купити стільки їжі, тим більше м’ясного. Тому вирішив снідати тут. Тобі дають склянку, дві тарілки – і ти береш їжу без обмежень. Я підходив до столів з їжею декілька разів. Різноманітні страви, спробував всі: мюслі з йогуртом і сухофруктами, сосиски, варені яйця, нарізана ковбаса і сир, млинці (треба смажити самостійно) з варенням, булочки, хліб з масло і варенням, сік, кава з вершками. Я ситно поїв!

Майже всі «гості» – це молоді люди до 35 років, різні мови тут чув. Ще один бонус хостелу – безкоштовне користування комп’ютером з доступом до Інтернету. Перевірив «каучсерфінг», написав запити. Нема житла в Братиславі. Вирішив залишитись ще на одну ніч. Оплатив. Потрібно змінити кімнати. Зате сьогодні в 2 рази дешевше! Відніс речі в камеру схову. Там познайомився з французом П’єром. Трохи поговорили на англійській.

Я знову пішов оглядати місто. Почав з високої телевізійної вежі. Не піднімався догори – був внизу. Прогулявся вулицями, віддаленими від центру. Пішов на «пагорби». Сьогодні турбує біль в правому коліні (точніше – трохи справа). Звідси також гарний краєвид на Прагу. Побачив пам’ятник вершнику на коні і збоку прапор Чехії. Пішов туди.

Празька (Жижковська) телевежа

Мені нагадало це парк «Високий Замок» у Львові. Це пам’ятник переможцям у війні. І там ще кращі краєвиди на Прагу. Побачив, що це «горбисте» місто – і сьогодні я маю багато пройти. Ще біля пам’ятника була будівля. Мені сподобались металеві скульптури на дверях.

«Танцюючий дім»

Спустився в місто. Пішов в центр. Дійсно, вдень по-іншому сприймалось місто. Прогулявся. Багато «вуличних» музикантів. Мені дуже сподобалась музика. Їх тут багато, і музика різна. Навіть кинув одним крони )) (це не властиво мені). Пішов до іншого пагорбу – там теж була якась вежа. Піднімався туди фруктовим садом, їв сливи )) Знову гарні види на місто. Побачив веселку. Дійшов до вежі, на гору не піднімався. Пройшовся парком. Хотів «попасти» до монастиря (на карті) – але заблукав. Спитався в дівчини ,яка бігала в парку (по-англійськи). А вона мені: «Можно на русском». Я посміхнувся з цього )) Вона вже декілька років живе в Празі. Провела мене до монастиря, розповіла трохи про цікаву історію Праги. Попрощались.

Панорама Празької Староміської площі

Я пішов оглядати територію. Потім пішов знову до замку. Сподобалось мені тут вчора. Назад «спускався» вузенькими вулицями. Як же мені це подобається! Зайшов в ресторан. Замовив зупу і пиво (російською). Дуже гарний інтер’єр (часи Середньовіччя, дерев’яні меблі, шкури звірів, тьмяне освітлення). Я оглянув цей заклад). Смачною видалась мені ця вечеря! Знову чайові. Пішов далі. Знову вузенькі вулички, низькі двері, маленькі вікна. Пішов в центр. Зайшов в паб – там дивились футбол. Трохи глянув на ТВ, але більше «оглядав» людей. Цікаво спостерігати, як відпочивають інші народи, наскільки вони емоційні і радісні.

Празький град вдень

Потім попрямував до ще одного замку, йшов вздовж Влтави (тоді я думав що це Дунай ) вночі. Але, як виявилось, він займає велику територію – тому я його не оглядав (була десь 22:00). Поїхав «зайцем» на трамваї до хостелу. Зайшов в підвал (там, де я снідав). Був футбол. Трохи подивився. Сон (1:00).

Мені сподобався цей хостел. Цікавий інтер’єр, недавно зроблено ремонт. Чисто. Чисті і «приємні» тканини в «постільних» речах. Привітні люди на рецепції. Гості – молоді люди. Безкоштовна карта, комп’ютер з Інтернетом. Сніданок за 5 Євро. Ціна номеру від 9 Є. Організовуються безкоштовні пішохідні екскурсії містом вдень і барами вночі.

День 8 (10 липня, четвер): Прага – Відень

Прокинувся десь о 8:00. Пішов на сніданок. Все, як і вчора – я добре поїв )). Подивися в Інтернет (hitchwiki.org + couchsurfing.org). Вирішив, де потрібно «стопити». Зібрав речі. Вийшов десь в 11:00. Пішки – метро – автобус – пішки.

АЗС. Побачив ще «стоперів». Поговорив. Одні їхали в Брно, інші до Відня. Я вирішив зупинитись перед заправкою. Пішов далі, написав на картоні «Брно» (англійською) і почав «стопити». Простояв десь 15 хв., ніхто не зупинився, почався дощик – я пішов назад на заправу. Сів перепочити біля цих «стоперів». Їм зупинилась легкова машина, вони сіли (їх було троє!) І тут вони «махають» мені – є місце для мене! Оце так )) Я сів спереду. Ми рушили. Говорив з водієм російською (він колись жив з батьками-дипломатами в Москві).

Десь за 2,5 год. доїхали до Брно. Попрощались. Я трошки поїв фруктів. Пішов трохи ближче в сторону міста – там, як мені здалось, мало бути зручне місце для «стопу». На картоні написав «Відень» (спочатку англ., потім німецькою). Але мені ніхто не зупинив. Якийсь водій помахав мені руками (як Буратіно )) Через 20 хв. я пішов далі (проїхався «зайцем» на трамваї – пішки). Перейшов автостраду (вперше )) Пряма дорога. Зупинився на виїзді біля заправки. Машини мчаться на великій швидкості. Ніхто не зупиняє. Почав «падати» настрій.

Десь через 20 хв. зупинилась «легковушка». Хлопець і дівчина їхали до Микулова (на кордоні Чехії і Австрії). Спілкувались на англійській. Десь за 1 год. доїхали до містечка, дівчина вийшла, а хлопець (років 35) прокатав мене містечком, розповів про історію, цікавинки цього краю. Мені дуже сподобалось містечко – в центрі маленькі, старенькі будиночки, бруківка, храм. Біля міста – горбиста місцевість з лісами, озером. Є виноградники (водій казав, що тут теплий клімат). Мені захотілося тут пожити декілька днів. Я «взяв» його контакти. Він довіз мене до заправки на кордоні. Ми попрощались.

Я знову почав «стопити». Я в Австрії! Ніхто не зупиняється. Вже смеркається. Почав хвилюватись. Десь через 20 хв. зупинилась «легкова». Воді австрієць, йому понад 50 років, видно що роботяга. Говорили російською. Казав, що зараз працював вахтовим методом в Росії (монтажником обладнання на нових заводах), розповідав про життя там і «водку» )) Хоча він не їхав у місто, але спеціально для мене змінив маршрут і довіз мене до потрібного будинку. Я був радий його допомозі!

Я знайшов потрібний під’їзд, написав СМС Антону («каучсерфер» у Відні) і почав чекати відповіді (була десь 21:00). На дзвінок в домофон ніхто не відповів. Спитався в сусідів як потрапити туди – але якраз підійшов він з двома дівчатами («каучсерферки» з Мексики) – і ми піднялись до нього. Говорили. З дівчатами англійською, з Антоном російською. Дівчата пішли на дискотеку. Я заснув десь в 23:30.

Я в Австрії! Я у Відні! Планування моєї подорожі почалось саме з цього міста )) Я дуже хотів тут побувати! Ще одна мрія здійснилась!

День 9 (11 липня, пятниця): Відень

Прокинувся десь в 9:00. Антон поїхав кудись на велосипеді. Я поснідав. Затишний інтер’єр. Сподобалась бібліотека оригінальної форми, книжки різної тематики. Трохи почитав. Прийшов Антон. Дівчата поїхали. Антон мав сьогодні їхати у вело подорож – то ж я мав «виїхати». Але він переніс свою поїздку на завтра – падав дощ. Тож я зрадів, що залишусь ще на день у нього. Трохи поговорили. Антон комунікабельний хлопець, любить подорожувати.

Я вийшов десь в 13:00. Побачив знову Дунай! Дівчата залишили мені карту метро із зображеннями основних пам’яток. Дивився на архітектуру, фонтани, храми. Зайшов в туристичний центр. Взяв безкоштовну карту міста, розпитався про потрібну інформацію (англійською). Зайшов в суперемаркет «Білла», купив печива. Дощ. Побачив Оперний театр, зайшов всередину. Пройшовся якимось великим замком (?) Пішов «бродити» далі. Це велике місто. Заходив в храми. Знайшов храм УГКЦ! Зайшов всередину, почув українську мову. Поговорив з жінками з України. Гарно в храмах. Пообідав (цікаве кафе – тільки супи і напої). Багато «вуличних» музикантів. Як мені це подобається! Така різна музика. І якісна.

Вулиця Гра́бен

Чумний стовп

Ві́денська держа́вна о́пера

«Попав» на центральну площу (Стефан Плац). Там великий собор. Гарне місто. Дійсно, Львів подібний будівлями на Відень. Якщо б Імперія не збудувала ці будівлі в ті часи у Львові – місто було б набагато «бідніше» архітектурою. У Відні відчувається ця Імперія. Будівлі великі, красиві. Є багато маленьких вуличок. Я люблю ними ходити в містах – то ж і тут блукав ними. Стемніло. А я далі гуляв. Дивився у вітрини. Сподобались антикварні магазини, вітрини з дитячими іграшками ))

Собор святого Стефана

Почав вертатись додому. Був в Антона десь в 23:00. Випив чаю з печивом. Поговорили. Інтернет. Заснув десь в 01:00.

День 10 (12 липня, субота): Відень

Встав десь в 9:00. Поїхав з Антоном велосипедами на ринок за продуктами. Тут фермери привозять «еко» продукти зі своїх господарств і продають. Ціни вищі, ніж в магазинах. Можна купити все – любе м’ясо, яйця, сало, вино, сік, домашнє «солодке», фрукти, овочі. Ціни мені видались дорогими. Потім зайшли в супермаркет, купили ще їжу. Повернулись додому. Поїв. Спакував рюкзак. Поговорили. З його телефону подзвонив до іншого «каучсерфера» у Відні – сказав, коли я буду. Я залишив Антону поштівки. Попрощались.

Я вийшов десь в 12:00. Пройшовся з рюкзаком центром ще раз, зайшов в головний храм на центральній площі – і пішов далі. Йшов вздовж каналу. Знайшов потрібний будинок, подзвонив – але ніхто не вийшов. Став чекати (була десь 14:30). Бачив багато «афроамериканців» і людей з «Близького Сходу».

Вийшов (випадково )) Давид – мій другий «каучсерфер» у Відні. Австрієць. Ми піднялись у його квартиру. Пішли в магазин за продуктами. Повернулись в квартиру. Говорили. Я знову пішов в магазин (завтра неділя, магазини будуть зачинені). Повернувся. Поговорили з Давидом. Він йшов дивитись футбол з друзями. Він порадив мені подивитись палац Шенборнів. І порадив їздити «зайцем» )) – сказав що дуже рідко бувають контролери.

Я вийшов з Давидом десь в 18:00. Дав мені ключ від квартири (це мене приємно здивувало). Я пішов пішком «по карті» Пройшовся біля технічного музею – сюди я хотів би зайти, але він був зачинений. Побачив цей палац. На карті позаду нього був парк, який займав дуже велику територію. Я зайшов на територію палацу. Оце велич! Красива будівля, скульптури, велика площа. Пішов в парк. Піднявся догори. Який гарний вид звідси. Місто «рівнинне» і добре «проглядається» згори. І парк мені сподобався – різноманітні дерева ,лабіринти, фонтани, квіти. Мені це дуже сподобалось! Спустився вниз.

Палац Шенбрунн

Парк і тріумфальна арка Ґлорієтта

Зайшов в маленький ботанічний сад. Почув музику – зайшов подивитись. Побачив смуглявих гарних дівчат – а вони мене попросили сфотографувати їх. Я зробив це і розпитався їх трохи про музику. Виявилось, що це весілля людей з Вірменії. Я трохи послухав музику – і пішов до іншої музики )) В іншому приміщенні відбувався концерт класичної музики. Я зайшов всередину, послухав пісню одну – але мені сказали, що потрібен квиток. Я вийшов і слухав музику на дворі на лавці – було добре чути.

Почав вертатись до квартири. Пройшовся нічним Віднем. В квартирі був десь в 22:00. Поїв. Інтернет. Десь після 01:00 прийшов Давид. Говорили десь до 3:00. Я заснув десь в 3:30.

День 11 (13 липня, неділя): Відень – Братислава

Прокинувся десь в 9:00. Випив йогурт. Спакував рюкзак. Розбудив Давида. Він пригостив мене сніданком (хліб з маслом, сир, ковбаса, сік, кава з молоком). Поговорили «про життя», про подорожі. Інтернет. Подарував йому поштівку, підписав. Попрощались.

Я вийшов десь в 12:00. Метро + автобус. Проїхав потрібне мені місце – чекав на зворотній автобус. Зупинився біля заправки (десь 14:00). Через 15 хв. зупинилась машини з молодими хлопцями років 20. Запропонували «підвезти» трохи далі по трасі. Я погодився. Падав дощ. Говорили англійською. Розпитувались про мою подорож. Через 20 хв. «висадили» мене на заправці.

Побачив двох «стоперів». Поговорив. Вони теж до Відня. Я «став» трохи далі за ними. Через 15 хв. зупинилась «легковушка». Я поїхав. Здивувався – їхав чоловік з дружиною і дитиною. Самі з Китаю, але вже довго живуть у Вдні. Я говорив з чоловіком англійською. Вони їхали в Братиславу «на закупи». Казав, що там деякі товари дешевші, а дечого у Відні нема. Десь за 40 хв. були в Братиславі.

Там в «міліціонера» запитався як пройти в центр – він показав. Я пішов пішком. Знайшов туристичний центр. Почався сильний дощ. Розпитався інформацію про місто (англійською), про хостели, взяв безкоштовні карти. Вийшов – і з парасолею пройшовся центром. Пішов в хостел, який мені запропонували в тур. центрі – але він і його ціна мені не сподобались. Тому пішов у «свій» костел (записав адресу у Відні). Поселився. Був «гірший», ніж в Празі. Поїв.

Вийшов десь в 18:00. «Синя» церква. Там була літургія. Зайшов всередину. Накотились сльози. Я був вдячний Богові за те, що доїхав аж сюди, я живий і здоровий, не голодний, з позитивним настроєм, познайомився з багатьма людьми, відчув їх доброту і допомогу )) Пішов далі.

Церква Святої Єлизавети («Голуба церква»)

Вийшов на центральну площу. Центр дуже маленький, тут маленькі будинки, але дуже красиві. На головні площі (маленька, затишна) почався концерт, стояли стільці. Знову нагадався Львів – концерти на площа Ринок. Музика мені дуже сподобалась! «Серйозний» колектив. Взагалі, в рекламах побачив, що тут дуже насичене культурними подіями літо. Але я хотів завтра покидати місто – тому пішов далі. Побачив дзвіницю (колишні «ворота»). Там є знак з відстанями до різних міст світу. Дуже затишне місто. Бачив пам’ятні таблички українцям. Багато ресторанів. Небагато туристів.

Михайлівскькі ворота

Головна площа (Hlavne namestie)

Пішов до замку вгору. Гарно! Білий колір. А який вид тут! Нічне місто з річкою – вже вдруге бачу інший Дунай (протікає через Відень). Вдалині блимають сотні лампочок (вітряки) Дуже гарно! Спускався вузькими вуличками між будинками. Мені сподобалось це!

Братиславський замок

Потім пішов на інший горб. Піднімався серпантинами – там вулиці з «багатими» будинками. Нема людей, тиша. І ось я на горі. Стемніло. Висока статуя. Напис дослівно не пам’ятаю – але це пам’ятник радянським воїнам, які загинули тут у Другій Світовій Війні при визволенні Братислави від фашистів. Збоку – цвинтар, де поховані ці воїни. В будівлі були двері із металевии скульптурами (як в Празі). Дуже гарна панорама нічної Братислави і Дунаю! Милувався десь 30 хв. Почав «спускатись» тими ж серпантинами. Гарне нічне місто.

Міст СНП (Міст Словацького національного повстання)

В хостелі був десь в 23:00. Поговорив з сусідами. Вечеря. Сон десь в 01:00. Спав на 2 поверсі ))

Братислава мені дуже (!) сподобалась! Маленький центр, але з такими затишними вузькими вулицями! Гарна архітектура, компактність, тиша, нема «навали» туристів. А вигляд «згори» на нічне місто! Дуже сподобалось мені тут!

День 12 (14 липня, понеділок): Братислава – Будапешт

Встав десь в 8:00. Сніданок. Зібрав рюкзак. Вийшов в 10:00. Супермаркет «ЛІДЛ». Пройшовся містом, ще раз зайшов в інфо-центр, розпитався про добирання до потрібного мені місця. Пішов до Дунаю, поїв.

Панорама Братислави

Автобус (біля 13:00) – село Райка (це вже Угорщина). Там має бути зручне місце для «стопу». Їхав за півціни по «старому» українському «студентському» (десь 40 хв.). Пішов на старий КПП на кордоні Словаччини і Угорщини. Оглянув територію. Написав «Будапешт» на картоні (англійською), з’їв банан.
Почав «стопити» там, де їхали фури зі стоянки. Невдало. Через 15 хв. перейшов на дорогу. Тут швидкості невеликі. Десь за 10 хв. зупинився легковий автомобіль, водій років 40, угорець (?). Їхали десь 1 год. Говорили англійською і російською. «Висадив» на заправці.

«Стопив» десь 30 хв. Знову «легкова». Водій – років 35, угорець (?). Їхали десь 1 год. Говорили англійською. «Висадив» на заправці (сказав, що біля «кільцевої» Будапешту).

Знову почекав – десь 20 хв. Зупинилась «легковушка». Водій – років 40, угорець Говорили російською. Він подзвонив сам до Арпада («каучсерфер» у Будапешті»), поговорив з ним угорською – і написав мені, чим і куди мені їхати )) Вийшов біля автовокзалу. Роздавали безкоштовну колу – я взяв два рази )) Купив форинти, купив білет на автобус – і поїхав. Вийшов на потрібній зупинці.

Мене зустрів Арпад – і ми поїхали на його машині (універсал «Вольво»). Говорили спочатку російською, потім англійською. Одразу запитав мене, чи пю я горілку. І був дуже здивований, що я сказав що дуже рідко і дуже мало )) Зайшли в супермаркет біля нього. Десь в 19:00 ми були в нього вдома.

Поговорили. Комунікабельний, цікавиться багатьма сферами життя. Бізнесмен (продає побутову техніку). Приємний співрозмовник. Має почуття гумору. Завтра мали бути інші «каучсерфери» – але мені хотілось ще бути в Будапешті. Він подзвонив своїй мамі, поговорив, і сказав що я завтра можу переночувати в її квартирі. Я був радий і приємно здивований його гостинністю. Ще сказав мені, що можу їсти все, що є в холодильнику. І тут вода з крану є чиста )) Мав травмовану ногу – тому нікуди не пішов зі мною. Але порадив мені відвідати «холм» з гарним краєвидом, розказав як туди потрапити.

Ланцюговий міст Сечені через Дунай,позаду Базиліка св.Іштвана

Я вийшов десь в 20:00. Зайшов в супермаркет. Пішов пішком. Десь через 1 год., трохи поблукавши, я вийшов до потрібного місця і почав підніматись. І ось я на горі. Красива панорама нічного міста, річка. Пам’ятник. Пройшовся цими місцями, милувався панорамою міста. «Спустився» вниз – пішов пішки на квартиру. Десь в 00:00 був на квартирі. Поїв. Говорили. Інтернет. Заснув десь в 2:00.

Сьогодні «по дорозі» взнав, що з України в Братиславу найшвидше можна добратись поїздом з села (міста ?) Михайлов (?) (воно біля кордону з Україною).

День 13 (15 липня, вівторок): Будапешт

Прокинувся о 8:00 (Арпад мав «вийти до 9:00). Ми пішли в магазин, купили продукти. Приготували «великий сніданок» («грейт діннер», як він це назвав )) Хліб з маслом, ковбаса, сир, салат, помідори, чай, персики. Смачно! Я спакував рюкзак. Попросив його роздрукувати в офісі карту місця, це зручніше «стопити». Домовились, що зустрінемось десь в 18:30 в його квартирі.

Ми вийшли десь в 9:00. Я – на трамвай («зайцем» )) – пішком – ще один трамвай – центр. Я не мав карти. Побачив, що афроамериканець рекламує туристичні тури автобусом і роздає карти цього туру. Я взяв в нього і пішов «по ній». Побачив великий храм – зайшов туди. Послухав хор. Як гарно, велично! На вулиці дуже жарко, сонце «пече». Побачив парламент Угорщини. Відчувається колишня велич Імперії.

Базиліка св.Іштвана

Місто велике. Вулиці широкі. Будинки теж великі, великі вікна. Сподобався архітектурний стиль. Можливо, це через подібність Львова і Будапешта. А ще це місто нагадало мені про Санкт-Петербург – широкі і довгі вулиці, величина міста, наявність річки і багатьох мостів.

Будинок парламенту Угорщини

Пішов далі. Пройшов біля пам’ятника із залізних ланцюгів. Збоку були стенди. Прочитав. Зрозумів, що це розповіді про часи СРСР і «залізну завісу». Зайшов в музей. Побачив там пам’ятник (танк). Далі в музей не зайшов – але там було б цікаво для мене.

Далі я пішов в район зоопарку. Прогулявся парком. Пішов назад в центр іншою дорогою. Побачив тролейбуси «Шкода» – знову спогади про Львів )) В магазині купив морозиво і воду. Милувався будівлями, церквами. Дійшов до Дунаю. Пішов вздовж протилежної річки – вернувся в центр. Прогулявся тут. Зайшов в провулки. Багато туристів «сидять» на літніх майданчиках ресторанів. Приємна спокійна атмосфера. Присів, поїв фруктів, подивився карту. Вирішив піти на іншу сторону міста – до палацу на підвищенні. Люблю оглядати міста з висоти.

Замок Буда

Перепочивши, я пішов туди. Знову біль біля правого коліна. Турбує мене ще з Праги (з перервами). Напевно, після того як я «попав» під дощ. Але я ще й багато проходжу за день.

Гарно, коли в місті є річка. Піднявся догори. Оглянув палац. Гарна панорама на місто. Проводяться розкопки «старих» будівель. Було видно багато диму на протилежному березі міста. Напевно, якась велика пожежа. «Спустився» вниз. Пішов до квартири.

Десь в 18:30 був біля будинку. Приїхав Арпад. «Обрадував» мене – сказав, що сьогодні не буде «каучсерферів», тому я зможу ще залишитись у нього. Він згадав, що залишив роздруковані карти в офісі – і ми поїхали туди. Говорили. Через 30 хв. повернулись. Я залишив йому карти Будапешта, які взяв в туристичному центрі – для наступних «каучсерферів» )) Арпад пояснив мені, як краще добратись до місця, де зручно «стопити».

Ми поїли (подібно до нашого сніданку). Арпад запропонував мені ввечері піти з ним і його другом в бар. Я погодився – хотів подивитись, як відпочивають люди закордоном. Я «зайшов» в Інтернет. Потім до Арапада прийшов його друг (з велосипедом) – вони мали вирішити свої справи. Я піднявся на гору, поскладав речі, задрімав.

Мене розбудив Арпад. Ми пішли в бар біля його будинку. Почали пити пиво і трошки горілки )) Зав’язалась розмова (англійською) з його другом. Багато жартували. Після алкоголю вже не було мовного бар’єру )) Багато говорили про історію наших країн, про життя в СРСР. Я розповів трохи про рідне місто. Ми говорили «на вулиці», потім зайшли всередину. Розійшлись десь в 00:00. Сон в 1:00.

День 14 (16 липня, середа): Будапешт – Свидник

Встав десь в 8:30. «Великий сніданок» )) Подарував йому поштівки. Він дав мені «в дорогу» якусь смачну солодку страву з магазину (я вчора пробував). Вийшли десь в 9:30. Попрощались. Я поїхав «зайцем» на трамваї – потім пішком – і я знову в центрі. Побачив великі букви «Будапешт» (подібні до тих, які є в Амстердамі). «Спустився» в метро – 30 хв. – кінцева. Якщо я правильно зрозумів Арпада – це найстаріша гілка метро в континентальній Європі. Околиці Будапешта. Пішком дійшов до потрібної заправки (десь 20 хв.).

Біля заправки побачив ще двох «стоперів». Хлопець і дівчина їхали на музичний фестиваль. Поговорили (англійською). Я «став» трохи далі. Сонце «пече». «Намазався» сонцезахисним кремом, написав на табличці «Мішкольц» (англ.) – і почав «стопити».

Через 20 хв. цих «стоперів» підібрала мала «легко вушка». Я «помахав» їм. Через 2 хв. до мене підбіг той самий хлопець – «стопер». Сказав щоб я їхав з ними. Я побіг – і сів з ними. Трохи поговорив з дівчиною. Мене «підвезли» до АЗС, десь 40 хв. (тут зручніше місце). Поїв бананів. Почав «стопити».
Через 30 хв. під’їхала мала вантажівка. Водій щось запитав мене на угорській – я показав йому табличку. Він махнув рукою, що «візьме» мене. «Сів» в машину. Пробував говорити, але він не володів англійською, російською чи українською )) Говорив щось угорською, а я українською і жестами )) Переважно мовчали. На його паперовій карті я показав, куди мені треба. Я дрімав в дорозі (однотонна рівна магістраль, втома, спека).

Десь через 1,5 год. він «висадив» мене біля розв’язки. Я вийшов – і побачив, що «попав»! Була десь 14:00. Тут нема зручного місця. Просто магістраль! Вирішив пройти по дорозі вперед. Йшов десь 1,5 км, час від часу зупинявся і підносив табличку.

І не помітив, як зупинився жовтий Рено «Дастер». Я не думав, що це для мене. Але авто чекало. Я пішов далі. Дійсно, жінка років 40 сказала мені, що чекає мене. Добре! Ми поїхали. Я був дуже радий, що я вже їду машиною. Через 30 хв. вона «висадила» мене на АЗС біля Мішкольца. Я зїв банани, написав на картоні «Кошице» (англ..) і почав «стопити». На заправці дуже мало машин, ніхто не зупинив. Вийшов на дорогу перед заправкою. Теж ніхто не зупинив (20 хв). «Страшила» мене темна дощова хмара. Пішов далі по дорозі від Мішкольца, за «кільцем». «Перекусив» (десь 15:30). Йшов далі по дорозі, шукав зручне місце.
І тут зупинилась «стара» легко вушка (я не зупиняв). Я підійшов – водій запитав «Словакія?». Я кивнув. Ми поїхали. Він знав тільки угорську. Але з ним я якось краще порозумівся. Зупинився біля магазину. Пригостив мене місцевим «БірМіксом». Приємно! Гарні краєвиди! Десь через 20 хв. він «з’їжджав» з дороги – я «вийшов» (16:00).

Вузька односмугова дорога. Машин небагато. Бачив багато з українськими номерами. Десь через 20 хв. зупинилась мала вантажівка. Водій – словак, 24 роки. Комунікабельний. Говорили. Їхав в Пряшів (даремно малював табличку «Пряшів»)) Кордон зі Словаччиною. Говорили англійською, трохи словацькою/українською (подібні).

Десь через 2 год. був на околиці Пряшева на АЗС. З’їв банан. «Стопив» на дорозі з табличкою «Свидник» (англійською). Вже 19:00. Десь за 15 хв. зупинилась фура. Водій – словак (десь 40 років), сказав що їде в сторону Свидника (місто перед кордоном з Польщею), але не доїжджає до міста – повертаю і їде в Стропків. Мені добре. Ми поїхали. Говорили словацькою/українською. Слухав «весільну» словацьку музику – дуже подібна до української. Я почав розпитувати про цю музику. А він почав шукати мені українські весільні пісні! )) Десь через 15 хв )) знайшов. Почали слухати. Як це незвично і радісно – я їду Словаччиною в фурі, навкруги гарна природа – нагадує українське Прикарпаття, слухаю українські весільні пісні! Почались серпантини. Фура «дьоргалась» на дорозі. Водій сказав, що везе 20 тон металу! Неймовірні відчуття: красиві гори, погана дорога, серпантин вгору, попереду десь 10 фур, мала швидкість. Дух перехоплює, коли дивлюсь вниз! На перевалі відкрились чудові панорами! Почався спуск вниз. Теж екстремально для мене! Розпитався я про керування фурою – цікавить мене техніка з дитинства.

Гори в Словаччині

Сонце вже сіло. Десь через 1,5 год. я вийшов. Я десь посередині між Будапештом і Львовом. Було 6 км до Свидника – по знаках. Мало машин, дорога вузька, одностороння. Великі швидкості, машини не зупинялись. Смеркалось. Йшов вперед, махав рукою.

Десь через 15 хв. зупинилася мала «легковушка». Поїхали. «Бородатий» водій. Говорив подібною до української мовою. Казав, що русин. В салоні – іконки, хрестик. Напевно, він священик. Через 15 хв. він звертав з траси – я вийшов пере підйомом. Було видно містечко. Водій дав мені «завиванець» з маком. Це було дуже приємно, радісно! Я цілий день мало їв. Який він смачний! Я подумки знову подякував водію.
Пішов догори. Стопив за мостом. Машини не зупинялись. Вже темно (десь 21:30). Почав думати, що робити. Погода гарна, без хмар, тепло, я маю спальник, клейонку і теплий одяг. З’явилась думка переночувати десь в полі або біля лісу. Тут така краса – гори! Але я вирішив піти в місто і знайти готель або лавочку ))

Пішов полем. В дядька біля особняка запитав про готель. Він мені показав як дійти туди. Взнавши, що я з України – запитався про ситуацію, похитав головою.

Я пішов далі. Це маленьке провінційне містечко в передгір’ї. Через 15 хв. знайшов готель. Ціна «кусалась», але альтернативи не було. Говорячи з працівником на рецепції – я зрозумів, що ми спілкуємось українською! «Розклався» в номері (вже була десь 22:30). Пішов прогулятись. Багато людей було на вулицях. Подивився на потічок. Купив пиво, випив на вулиці. В результаті – я попробував пиво, вироблене в кожній країні, через яку проїжджав (був в мене і такий «пунктик» )) Пішов в номер. Жарко. Хороший номер – два ліжка, крісла, стіл, шафа, ТВ, картини, душ. А я один )) Подивився ТВ. Заснув десь в 1:00.

Сьогодні зранку я не знав, скільки проїду і де я буду ночувати. Побачив словацькі Карпати. На навантаженій фурі їхати горами – це неймовірні відчуття! Вперше ніч застала мене на дорозі. Познайомився з нічним містом Свидник. Вперше в готелі (під час цієї подорожі).

День 15 (17 липня, четвер): Свидник – Львів

Встав десь в 8:00. Пішов в магазин «Теско», купив їжу. Пішов в номер. Поснідав. Пішов гуляти містом. Не знайшов туристичного центру. Місто нагадало Сколе. Близько низькі гори, мала гірська річка. Є люди )) Побачив музей української культури. Був здивований! Вирішив потім зайти. Вернувся в номер. Душ. «Зібрав» речі.

Вийшов десь в 11:00.Зайшов в музей. Там тільки одна працівниця, відвідувачів нема. Трохи поговорив. Вона говорить українською! Купив білет за пів-ціни (знову «старий» студентський )) Пішов оглядати експозиції. На першому поверсі – експозиція про природу цього краю (флора і фауна). На 2 і 3 поверхах були відображено побут «русинів». Дуже цікаво! Показаний одяг, типи ремесел, інструменти. Були представлені різні документи з історії. Було відображено життя в часи світових воєн, життя в СРСР, життя в еміграції. Були фото відомих русинів, фото простих людей. Сподобались макети дерев’яних церков, церковна атрибутика. Оглядав десь 1 год. Потім ще поговорив з працівницею музею про русинів, про теперішнє життя в цьому регіоні. Взнав, що тут проводять фестивалі («Свято пісні і танцю українців Словаччини»).

Панорама Свидника

Пішов на трасу. «Стопити» почав десь в 13:00 – трохи далі від «вчорашнього» місця. Мав табличку з написом «Поланд» (англійською). Їхало багато фур. Спека! Десь через 20 хв. зупинилась фура. Поляк, років 50, їхав в Жешув. Дуже добре для мене! Точно я сьогодні буду вдома ))! Щойно ми рушили – його «підрізала» фура. Він почав матюкатися польською. Видно, що був дуже знервований. Передав «колєгам» по рації про цей випадок, хотів провчити цього румуна. Потім заспокоївся. Говорили. Він їхав з Туреччини. Пригостив мене якимось фруктовим напоєм з Туреччини в пляшці, дав печиво. Я дав йому яблука. Смачно і приємно. Говорили. Дуже красиві краєвиди – гори! Кордон з Польщею. Проїжджали біля Дуклі. Тут багато залишків військової техніки. Це музей. В часи Другої Світової Війни тут були жорстокі бої. Далі проїхали якесь місто – водій розповів, що тут колись були соляні копальні, зараз музей, а власник був винахідником гасової лампи.

Меморіал на Дукля́нському перевалі

Десь за 2,5 год. були в Жешуві (16:00). «Висадив» мене на об’їзній дорозі, в зручному місці. Поїв фрукти. Я пішов по вул. Львівській. Пройшов зупинку – пішов далі (думав, що буде зручніше місце). Побачив місце, де я «стопив» до Кракова (тут мене «підібрав» Адам). Ностальгія )) Вернувся до зупинки, став перед нею з написом «Перемишль» (польською).

Через 15 хв. сів в легковушку. Водій сказав, що їде в напрямку Перемишля, не в саме місто. Говорили російською. Сказав, що заїде на озеро на 10 хв. скупатись. В розмові виявилось, що він керує своєю «електричною» фірмою. Був здивований, що я теж електрик – бо шукає на роботу проектанта. Дав мені проглянути проект. Сказав, щоб я приїжджав до нього на роботу, дав візитку. Приїхали на озеро (став). Я теж захотів скупатись. Купались десь 10 хв. Тепла і чиста вода, тиша. Гарно! Потім поїхали далі. «Висадив» мене на АЗС.

Я знову з табличкою. Вже десь 17:00. Через 5 хв. зупинився вен (вантажний). Ледве вліз наперед зі своїм рюкзаком. Поляк, років 35, торговий представник. Говорили польською/українською. Десь через 20 хв. «висадив» на трасі біля Ярослава. Незручне місце – пряма магістраль. Пішов вперед полем.

Вийшов на трасу. Через 5 хв. зупинилась «нова» автівка. Монашки! Ніколи ще з ними не їздив. Перепитав, чи вони до Перемишля і чи можна з ними. Монахиня відповіла польською, що можна, якщо пан не боїться їхати із «законницями» )) Мають вони почуття гумору. Поїхали! Їхав ззаду. Говорив із жінкою, не монашкою . Трохи про християнство, про Україну, про історію. Монашка за кермом, на спідометрі десь 160! «Висадили» в Перемишлі на зупинці. Я вже знаю місто – то ж знав куди рухатись.

Пішов в «Бєдронку», купив їжу. Пішов на маршрутку (до залізничного вокзалу). Поповнив PLAY. Сів в маршрутку. Вирушили десь в 19:00 («польський час»). Дрімав. Десь через 20 хв. були в Медиці. Пішки до КПП. Нема черг. На виході побачив і поговорив з татом Богдани. І пішов далі на електричку.
В електричці був десь в 20:00 (український час). Поїхали десь в 20:15. Переодягнувся (бо спітнів). Їв, дивився у вікно. Телефонні дзвінки – вирішив їхати в Карпати післязавтра на «матрацний» відпочинок. У Львові – десь в 22:20. Маршрутка. Дім (десь 23:00).

Сьогодні день почався в Свиднику. Взнав про цей регіон, був в «українському» музеї. Сподобалось мені тут. «Проїхався» словацькими і польськими Карпатами.
Я дома!!! Які приємні відчуття! Я змучений, але дуже радий. Поїв, подивився ТВ. Розпакував рюкзак. Прийняв душ. Заснув десь в 3:00.

Підсумок

Я виїхав в четвер – і повернувся також в четвер. Був в дорозі два тижні. Проїхав десь 2000 км. Витратив близько 2300 грн. (це приблизно 140 Євро за курсом 16,7 грн./Євро станом на липень 2014). Отримав радісні емоції, відчув різні настрої, здійснив декілька мрій, побачив Європу, познайомився з цікавими людьми, відчув доброту людей, приємно провів час. Це найкраща, найемоційніша, найпамятніша подорож, яку я здійснив. Тішусь з того, що я зробив це самостійно!

Для чого я це написав?

Найголовніше – щоб поділитись інформацією і «запалити» інших. Коли я планував цю поїздку – шукав інформацію для початківців, а серед друзів не було людей, які подорожували автостопом. Згадав вислів: «Свічка нічого не втратить, якщо від її полум’я запалиться ще одна свічка»

По-друге – для себе. Я вже декілька років веду свій щоденник. Та й пам’ять з роками погіршується. А це був один з найцікавіших і насичених періодів мого життя.

Особливості моєї поїздки

Я не мав фотокамери і смартфона. Тому фото, представлені в описі – не мої. Я взяв з Інтернету фото тих місць, де був. І важко було без смартфону – це і доступ до Інтернет, і завантажені карти з маршрутами, і збережена інформація, та і фотоапарат.

Ідея і планування

Я багато читав звітів про самостійні подорожі, переглядав фотографії, приклади маршрутів. Десь в травні запланував самостійно організувати подорож Європою. Мав шенгенську візу і велике бажання. Але ще не було чіткого плану.

Вирішував як пересуватись. Думав про ровер, автостоп, автобус, літак (лоукост). Потім вибір звузився до велосипеда і автостопу. Приблизно уявив, що я хотів би побачити. Прикинув в гугл-мапс кілометраж. Вибрав варіант пересування автостопом.

Я дуже хотів побачити Відень. Але їхати тільки в одне місто було нецікаво мені. Тому вирішив побачити декілька країн. Методом «прикидання» вибрав остаточний маршрут: Львів – Вроцлав – Дрезден – Прага – Відень – Братислава – Будапешт – Львів. Близько 2000 км. Карта – дивіться в додатку. В думках крутився Париж і БеНіЛюкс – але на перший раз вирішив їхати меншу відстань – для «проби».

Весною я вперше спробував сайт couchsurfing.org. Це сайт, де одні люди пропонують пожити в них а інші шукають таке житло. Це чудова можливість взнати про життя в країні «зсередини». І це все безкоштовно. Напевно, якщо б не цей сайт – я не почав думати про цю подорож (через вартість проживання в Європі). Також ще взнав про сайт warmshowers.org – це такий собі “couchsurfing” для велосипедистів. Спочатку «послав» запити у Відень (десь за місяць до початку подорожі) – бо думав, що там буде важко знайти «хостів». Мене погодились прийняти! Потім «послав» запити в інші міста. Все йшло добре.

Потім вирішив взнавати як «правильно» користуватись автостопом. Бував декілька разів у «LvivTravelClub». Це група людей, які час від часу збираються і слухають розповіді/звіти про подорожі інших. І там розповідали про подорожі автостопом. Трохи взяв корисної інформації і запалу від цих людей. Ще корисний сайт, який дуже допоміг мені – це hitchwiki.org. Там подані поради і місця, де краще «стопити».

Ось ці два сайти (couchsurfing.org і hitchwiki.org) мені дуже допомогли!
Ця подорож «крутилась» в мене в голові і планувалась десь місяць. Про неї я багатьом не розповідав. Лише батькам і декільком друзям – і то без опису, казав тільки що можливо поїду в Європу.

Вирішив їхати сам. Я ніколи не користувався автостопом – тому не знав, чого очікувати. Був готовий до поганих подій в дорозі. А люди, яким розповідав про цю подорож, хотіли чіткого плану, якого в мене не було. Та й на дорозі швидше «підберуть» одного, ніж двох чи трьох. І знайти «хоста» простіше.

Потрібно визначити для себе

• Точні дати.
• Міста.
• Запити в «каучсерфінг».
• Спланувати маршрут в «хітчвікі».
• Спорядження.
• Корисна інформація (хостели).

Перешкоди

Я мав велике бажання їхати в цю подорож. Але за тиждень до цього я попав в міні ДТП на своєму ровері з велосипедом. Я був цілий, але «зірочка» зробила глибокі рани в нозі. Але на протязі цих кількох днів я побачив, що рана нормально гоїться. Почався нежить (насмарк).
Перед подорожжю я поділився своїми планами з декількома друзями. Чомусь вони скептично сприйняли це, почали відмовляти. Неприємна несподіванка (( Але я вже вирішив! Згадалась приказка про жаб (знайшов в Інтернеті).

Одного разу кілька жаб на болоті розговорилися:

– Шкода, що ми живемо в такому маленькому болоті. Ось якби дістатися до сусіднього болота, там набагато краще! – проквакала одна з них.

– А я чула, що в горах є великий чистий ставок, – додала друга.

– А вам-то що? – огризнулася велика жаба. – Вам однаково туди не дістатися!

– Чому не дістатися? Ми, жаби, можемо все! – сказала одна жаба, додавши, – Давайте доведемо, що ми можемо переїхати в гори!

Велика жаба розповіла жителям болота про витівку жаб, і коли ті рушили в дорогу, всі, хто залишився в болоті, закричали в один голос:

– Куди ви? Ви не дійдете до ставка. Сидіть у своєму болоті!

Жаби йшли кілька днів, багато хто з них повертали в рідне болото. У підсумку тільки одна жаба не звернула з дороги й дійшла до ставка. Чи була вона якоюсь особливою? Ні, вона просто була глуха.

[Ось така от притча. І дійсно, щоб добитися в житті успіху потрібно бути трохи «глухуватим». Дуже часто нас відмовляють від прийняття тих чи інших рішень. Найчастіше цими людьми є наші найближчі та найрідніші люди: родичі, друзі, кохані. І відмовляють вони нас не тому що бажають нам зла, ні, вони бажають нам добра, але вони щиро вважають, що куди безпечніше взагалі не міняти нічого в житті]

А ще того дня, коли я мав вирушити в подорож, зранку падав сильний дощ. І в мене дійсно почало «падати» бажання і з’являтись негативні думки.

Поради

• Слухайте себе. До інших можете тільки прислухатись ))
• Не намагайтесь повторити «чужих» маршрутів. Плануйте самі.
• Не бійтесь «комунікації» – в Європі мені попадались хороші співрозмовники. Навіть якщо не знаєте мови – говоріть українською, або просто показуйте жестами )) Будьте самим собою. Не піднімайте «слизьких» тем (політика, особисте життя і т.п.). В машині – ви гість ))
• Добре заповніть профіль на сайті «каучсерфінг». Запити пишіть англійською. Не пишіть «сухі» листи.
• Приготуйте їм подарунки (я «брав» шоколад і поштівки з виглядом Львова).
• «Проробіть» маршрут по картах. Оцініть, скільки ви зможете проїхати в день (в залежності від доріг, напрямку, рельєфу, пори року). Автостоп – це «ймовірність». Але оцініть приблизно, скільки авто може проїхати максимум в день цими дорогами. Використовуйте сайт hitchwiki.org – дуже мені допоміг.
• Спілкуйтесь з такими ж «стоперами». Мені це завжди допомагало – вони зупиняли машину, і я їхав з ними ))
• З водіями узгоджуйте напрямок і місце зупинки.
• Спочатку «пробуйте» місце для стопу – а потім, якщо воно «погане», міняйте.
• Гроші візьміть з запасом. Розділіть на готівку і картки. З обмінниками проблем не було. Картками краще користуватись при «електронних» розрахунках (в магазинах, хостелах, при купівлі квитків). При знятті готівки в банкоматах «знімається» комісія.
• Користуйтесь студентським.
• Виберіть собі оператора мобільного зв’язку, яким користуватиметесь в роумінгу. Або купіть місцевий. Я користувався польським PLAY (тільки СМС).
• Беріть фотоапарат – буде що згадати.
• Беріть смартфон – в Європі розвинутий WiFi.

Спорядження

• Рюкзак 75 л, спальник, дощовик, поліетилен. Палатки не брав (не розраховував на сон «в полі»).
• Одяг: три футболки, шорти, пара трусів, майка, джинси, гольф, светр, панама, шапка, лижна куртка, пара шкарпеток. Розраховував на спеку, холод, дощ. Не треба брати багато одягу – краще випрати наявний.
• Взуття: кеди + мешти.
• Гігієна (для душу, бриття, зубів) + рушник.
• Парасоля, сонячні окуляри, сонцезахисний крем, скотч.
• Папір А3 (для назв міст) + маркер + «файл».
• Речі для «нічного автостопу» (не використовував): яскрава «жилетка», ліхтарик, червона «блимавка», світловідбивач.
• Їжа (на 1 день) + горня.
• Подарунки «каучсерферам».
• Обов’язково: телефони, зарядки, контакти «каучсерферів», записи адресів хостелів і «каучсерферів», карти. Хоча, якщо є смартфон та Інтернет – можна все «тримати» в ньому.
• Документи (паспорт укр. і закорд. + страховка)
• Гроші + картки.

Гроші

Як я вже писав, витратив близько 2300 грн. (це приблизно 140 Євро за курсом 16,7 грн./Євро станом на липень 2014).

Брав із запасом. Взяв готівку і картки. Готівкою взяв десь 300 Євро і 200 злотих. З карткою були проблеми в Німеччині і Австрії – тому там платив готівкою. В Чехії картки не пробував. В Польщі, Угорщині і Словаччині проблем з картками на було (а мене вони були «низького» класу). Рекомендую підключити СМС-банкінг.

Про чайові скажу ще . В Україні майже ніколи не залишав чайових. А тут попробував робити це – і виходило із задоволенням )) В Дрездені – за суп, в Празі – за «зелений» суп і вечерю в «старовинному» ресторані.

Витрати – дивіться в додатку.

Харчування
Сніданок і вечеря – продукти з супермаркету. Деколи пригощали «каучсерфери».

Обід – кафе в місті. Старався їсти гарячі страви (щоб не зашкодити шлунку), переважно супи – бо не люблю готувати під час подорожей ))

Про розум і серце

«Розумом» я усвідомлював, що це не є безпечна подорож. Є велика ймовірність небезпечних і неприємних ситуацій, можу зустріти поганих людей, «попасти» в негоду, не зупинятимуть водії, можу захворіти, і ще багато негативу. Але я «послухав» своє серце. Я сподівався на краще, був готовий до гіршого, попросив Бога про допомогу. Я вірив, що в світі багато добрих людей, і я це відчую!

Емоції, думки, відчуття
Коли вперше почав «стопити» – появилась якась скутість. Відчував себе «попрошайником». Дуже незручно мені було, коли «стопив», а біля мене проходили люди. І першу машину я не зрозумів, як «застопив». Вірніше, вона сама зупинилась. Я очікував якихось «афігенних» емоцій – а цього і не сталось ))

Але десь після трьох машин я почав звикати, появився азарт. Вже без проблем я «стопив» в Жешуві в місті на зупинці, де було багато людей.

В «перших» машинах не знав, про що розмовляти і на якій мові. Але «в процесі» я сам активно починав бесіду і це легко проходило. Відчував легкість у спілкуванні, вираженні свої думок і поглядів. Говорив про ті теми. Які були в голові, довго не думав. Тут був самим собою. І у водіїв я бачив відкритість, дружнє ставлення. Дуже приємно, коли водій підвозив до самого будинку або до зручного місця, змінюючи свій маршрут.

Приємно було, коли водії самі зупинялись, чекали мене а то і вертались «заднім ходом» до мене.
Запам’яталось відчуття, коли я «застопив» фуру. Це вперше в житті!

Дуже сподобалось мені бути у Вроцлаві на хмарочосі – на висоті 200 м.
Запам’яталось, як водії пропонували і пригощали мене напоями, їжею алкоголем. Поляк (Вроцлав – Дрезден) пропонував пиво, угорець пригостив «БірМіксом», біля Свидника словак (русин) дав мені завиванець з маком (оце смакота була!), а поляк (Свидник – Жешув), який їхав з Туреччини, дав мені пляшечку турецького «солодкого» напою і печиво.

Запам’яталось, як на фестивалі просто поговорив з румуном на англійській і він мене пригостив фруктовою самогонкою. Незвично було, коли в хостелі спілкувався з незнайомими людьми (англійською).
Приємні емоції виникали, коли прощався з «каучсерферами». Усвідомлення того, що незнайома людина впустила тебе у свій дім, дала їжу, ліжко та інші блага, просто спілкується з тобою – це неймовірно! Мені дуже цікаво було взнавати від них про життя в країні, слухати їхнє бачення історії їхніх країн, взнавати про їх погляди, слухати розповіді про подорожі, бачити інтерес до моєї особистості. Приємно і незвично було, коли людина залишала мені ключі від квартири і пригощала їжею. Приємно було, коли Катя (Вроцлав) приготувала мені «журек», Костя, Давид і Арпад пригощали мене їжею, а з Антоном я їздив велосипедом по Відню і купував їжу на ринку.

Музика

Мені подобається слухати вуличних музикантів. В кожному великому місті я чув їх. Хороше поєднання – старовинна архітектура і класична музика. Причому різні стилі. В Празі і Братиславі слухав «концерти» професійних музикантів.

Пиво

Я попробував пиво в кожній країні! )) Найдешевше, правда. Мені сподобалось німецьке. Але то треба набагато більше спробувати – і потім вже давати оцінку ))

Випадковості

• В Дрездені знайшов «синій» будинок з трубами, які «співають» в дощ.
• В Празі побачив «танцюючий» будинок.
• Ночував в містечку Свидник в Словаччині.

Приємні здивування

• Гостинність «каучсерферів». Здивувало, коли Давид (Відень) дав мені ключі від квартири.
• Доброта водіїв. «Підвозили» мене до потрібного будинку.
• В Свиднику водій дав мені «завиванець» з маком – найсмачніший в моєму житті!

Помилки

• Не мав багато грошей на рахунку телефону (роумінг).
• Два рази «стопив» на автобані. Дуже погано.

Хотів би ще раз побувати

Прага, Братислава, Мікулов, Свидник.

Подяка

• Водіям (які «підвозили мене, «махали» руками, пригощали їжею).
• «Каучсерферам» (Катя і Вероніка, Костя, Антон, Давид, Арпад – в них я жив; тим, які запросили мене, але я відмовив; тим, яким змінились плани, але хотіли мені допомогти).
• Людям, які давали мені поради і надихали.

Карта подорожі

Booking.com