Світ очима бродяг

Кільце нібелунгів. Нюрбург, Німеччина

Кільце нібелунгів

Автор: Ігор Кручик

Я сиджу на трибуні одного з найбільших автодромів в історії автомобільного спорту – Нюрбургрингу. На тлі старої фортеці й зелених гір масиву Айфель пістрявіють реклами й символи автомобільних гігантів «Астон Мартін», «Мерседес», «Ягуар», «Ауди»…. От де демонструють своє багатство, міць і блиск сучасні автомобільні королі – нібелунги!

Добре видно, як унизу на віражі проносяться з ревінням десяток однакових світло-сріблистих «БМВ». Це не перегони, ні – виїхати на трасу за невелику плату може будь-який автомобіліст. Тут прийнято проводити треки-дні для всіх бажаючих, і сьогодні саме такий день. Час від часу гоночну петлю здають в оренду виробникам автомототехніки для повномасштабних випробувань. Але взагалі Нюрбургринг – це легенда перегонів «Формула-1».

Трасу побудовано поруч із невеличким селищем Нюрбург і середньовічним замком у горах, приблизно за 70 кілометрів до півдня від Кьольна й неподалік від Кобленця. Одна з її ділянок, а саме Нордшляйфе (Північна петля), прозвана «Зеленим пеклом» – за те, що непередбачена, небезпечна і проходить через темний ліс. Довжина Нордшляйфе десь близько 20 кілометрів, ця ділянка траси містить близько 100 поворотів, а перепади висот і спусків тут досягають 300 метрів. Ця частина автодрому вважається найскладнішою у світі. Взагалі ж повна довжина траси Нюрбургринг – 5148 км. Трек містить у собі повороти практично на будь-який смак й уміння: від повільних, які водії проходять на першій передачі, до швидкісних супервіражів на форсажі.

Кільце нібелунгів

Кільце нібелунгів

На підступах до трибун – стоять монументи-кенотафи загиблим тут пілотам гоночних болідів. Не дарма ж одна із частин-серій «Кільця нибелунгов» називається досить похмуро: «Загибель богів». От камінь, на якому вибите ім’я «Айртон Сенна». Бразильський герой-красень, який розбився в 1994 році. От бронзовий Берндт Роземайер. Німецький автопілот, що виграв тут гонку в 1936 році, а розбився в 1938-му, і після нього Німеччина не знала геніальних гонщиків, поки не з’явився Міхаель Шумахер і не взяв тут Гран-Прі – але це трапилося аж в 1995 році.

Кільце нібелунгів

А от кенотаф на згадку про італійського гонщика Рудольфа Караччіолу. Звідки мені знайоме це прізвище, чому спливає з підсвідомості? Як і його псевдо «Володар дощу», що було дано автокентавру за вміння їздити у будь-яку зливу і за твердий чоловічий характер. На сухій трасі важко провести хитрий атакуючий маневр. Інша справа на мокрій – тоді виходять захоплюючі віражі з непередбаченими наслідками.

Кільце нібелунгів

Кільце нібелунгів

Але ж Караччіола загинув ще до Другої світової війни! А згадав я його ім’я у зв’язку з Еріхом Марією Ремарком. Так, саме італієць Караччіола учив знаменитого німецького письменника прийомам автоводіння. Виявляється, коли Ремарк в 1920-і роки працював рекламістом у шинній компанії «Континенталь» і репортером, він писав звіти саме із цієї траси. Потім вивів Нюрбургринг і своїх друзів-автогонщиків у кількох творах. Наприклад, у знаменитому романі «Три товариші» так описав свої враження: «Тріск моторів проносився над гоночною трасою, як кулеметні черги. Пахнуло згорілим маслом, бензином і касторкою. Чудесні, збудливі аромати, чудовий і збудливий вихор моторів».
Будівництво траси для автоперегонів біля Нюрбурга почалося в 1923 році в розпал економічної кризи в Німеччині. Метою було подолання безробіття в провінції й залучення сюди грошовитих туристів. Проектний профіль кільця відрізнявся від інших автодромів більшою кількістю складних поворотів (їх тут 174). Ідею всіляко підтримував Конрад Аденауер, тодішній мер міста Кобленця, а згодом успішний канцлер Німеччини.

Цікавої роботи Ремаркові не бракувало. Розбивалися й горіли тут часто – для того, властиво й будувалася траса. Гонка на Нюрбургринзі завжди відрізняється непередбачуваністю погодних умов в Айфельських горах. Та й у квітні, коли я оце ходжу біля «Мерседеса-арени», протягом двох днів то яскраво світить сонце, то набігає дощ, то рвучко посилюється вітер. Траса ця здавна славиться також великою кількістю трамплінів, на яких гоночні автомобілі відриваються колесами від поверхні асфальту. І нерідко їх політ закінчується масовим зіткненням і купами кривавого металобрухту. Є тут маса складних сліпих поворотів, кожний з яких отримав свою особливу назву: «Шахта», «Карусель Каррачіоли» та ін.

Походжаю по паддоках, технічних боксах. Пахне гумою, фарбою, машинною оливою. Блищить після дощу ідеальний німецький асфальт, на якому витиснути 270 км/год. сам Бог велів. Просторі майданчики для паркування команд, бокси для зміни шин, медіа-центр і т.п. Під час гонок сюди прибуває 12 команд-учасниць «Формули-1», і в кожної – по 15 хур різного барахла. Шикарно виглядає «Мерседес-арена» з рядами глядацьких місць, як на іподромі, і величезним фірмовим знаком «Мерседеса» розміром ледве не із чортове колесо.
Ідилічний Нюрбург – це сьогодні Мекка гонщиків. Він регулярно збирає поважну тусівку під час проведення заїздів «Формули-1» або Гран-прі Німеччини й Люксембургу. Загальна кількість гостей містечка іноді перевищує 400 тисяч, тоді як у постійних жителів навряд чи набереться й двісті чоловік. Крім іншого, Нюрбург уважається курортом. Не надто висока гора Хое Ахт, розташована неподалік, вабить і аматорів зимового спорту. Місця тут мальовничі. Айфель – ланцюг гір на заході Німеччини, обмежений річкою Рейн на сході, на заході – Арденнами, а на півдні рікою Мозель, на берегах якої ростуть пишні виноградники й культивується знаменитий мозельвейн.

Кільце нібелунгів

Кільце нібелунгів

Кільце нібелунгів

Кільце нібелунгів

Є тут і спеціальний музей. Воскові фігури легендарних гонщиків. Моделі переможних ретро-болідів 1930-х років у натуральну величину…Цікаво, що зараз американці хочуть зробити десь у себе в США точну копію хитромудрої й небезпечної траси Нюрбургринг. Навіть якщо в них вийде – то буде лише копія. А натюрліх – ось він.

Кільце нібелунгів



Booking.com

Facebook Comments