Світ очима бродяг

Країна мільйонів сонць

Країна мільйонів сонць

Автор: Павло Лозинський
– Українцям потрібно… – бубонить собі під ніс прикордонник, гортаючи сторінки якогось службового журналу.
– Потрібно що? – питаю його я, налягаючи корпусом на стійку паспортного контролю, і впівока зазираю до записів.
– Та от не можу знайти, чи потрібна українцям віза, – гугнявить чоловік якимось діалектом іспанської, не відриваючись від пошуків.
– Звісно, що не потрібна, – вмить полегшую його страждання.
– Супер! – радісно усміхається прикордонник, закриває журнал, так і не знайшовши у ньому необхідної інформації, й штампує мій паспорт. – Ласкаво просимо до Перу!

Як вам, певно, відомо, саме на території сучасного Перу виникла славнозвісна імперія інків зі столицею у Куско. Заснування древньої держави загалом і міста зокрема приписують Манко Капаку, який, згідно із легендами, був сином бога сонця Інті. Інки вельми шанували денне світило, зводили храми на його честь, а себе називали синами сонця. Навіть зараз, через сотні років після розпаду імперії, культ бога Інті нікуди не зник – його зображення часто трапляються на гравюрах, стінописі, сувенірній продукції. Сонце можна побачити і на будинках у нетрях, і в оформленні споруд у багатих районах.

Країна мільйонів сонць

Навіть грошова одиниця Перу називається не інакше, як нуево соль – “нове сонце” (який, до речі, є чи не найміцнішою валютою на континенті – 3,3 за долар). Замінив він інті, перед яким в обігу понад сторіччя був звичайний соль. Тож у кишенях перуанців та гостей країни вітер зазвичай чергується із сонцем.

Країна мільйонів сонць

Окрім того, якщо вірити вексикології, інки першими зображали на стягах веселку. Коли ми прогулювалися Куско, то зі здивуванням спостерегли на урядових будівлях прайд-прапор. Промайнула думка: “Невже й сини сонця вирішили забабахати лгбт-парад?”. Але як потім з’ясувалося, веселковий стяг є офіційним прапором Куско і нічого спільного із секс-меншинами не має. Щоправда владна верхівка уже декілька разів порушувала питання щодо його заміни через цю плутанину.

Країна мільйонів сонць

Пума, що біжить за кроликом. У Перу ми в’їхали із Болівії (про яку можна прочитати тут). Першим містом на шляху було Пуно – головний порт на найвисокогірнішому судноплавному озері у світі Тітікака.

Країна мільйонів сонць

Основну частку населення міста становлять індіанці кечуа й аймара, які живуть неспішним розміреним життям, рибалять, тчуть одяг, вирощують і продають різноманітну городину/садовину.

Країна мільйонів сонць

Перед мандрівкою я читав, що коли йдеться про заробітки, перуанці дуже винахідливі і наполегливі (читайте – наглі). У цьому ми переконалися в перший же день, побачивши дядька, який продавав апельсини, закликаючи потенційних покупців через мікрофон, підключений до потужних динаміків. Співчуваю його конкурентам.

Країна мільйонів сонць

Дуже часто місцеві нав’язливо пропонують мандрівникам всеможливі екскурсії, плентаючись за ними крок у крок і виїдаючи мозок. А ще поширеними є маніпуляції із автобусними квитками. У Перу нескладно виторгувати вартість переїзду за нижчою ціною, ніж вона була заявлена перевізником спочатку. Однак, коли ви прийдете у день Х на вокзал, цілком ймовірно, що працівники контори скажуть: “Ой, знаєте, на цей автобус потрібної кількості людей не назбиралося, тому ми пропонуємо вам інший, кращий, але він коштуватиме дорожче”. А далі виходять на ту саму вартість, що була перед торгуванням, або й вищу. Не ведіться на такий прикол і відстоюйте свою позицію (якщо потрібно, можу поділитися кількома міцними слівцями іспанською:)

Цікавою особливістю Пуно є те, що коли місцеві хочуть щось продати чи купити через оголошення, вони не загиджують папірцями стіни, стовпи, двері будинків, обшивку автобусів, а несуть їх на спеціальну дошку оголошень:

Країна мільйонів сонць

Серед багатоповерхових роздруківок нерідко трапляються оповіщення про продаж чи оренду човнів, адже місто лежить за крок від Тітікаки й островів Урос, які годують чималий відсоток тамтешніх мешканців.

Країна мільйонів сонць

Щодо етимології назви озера, то вчені й досі не можуть однозначно сказати, як саме її розшифровувати. Існує щонайменше сім версій перекладу. Однак найпоширеніша така: “тіті” означає (ні, не те, що ви могли подумати) “пума”, а “кака” (схаменіться, це ж із кечуа) – “камінь”. Тобто, якщо скласти докупи, отримаємо кам’яну пуму. Щоправда, місцеві додають: “Не просто пума, а пума, яка біжить за кроликом”. Саме так бачили обриси озера предки тамтешніх індіанців. Ну, не знаю – то або контури Тітікаки змінилися, або в людисьок була гіпертрофована фантазія.

Урос же – це штучні острови, створені індіанцями уру, які кілька сторіч тому давали драла від войовничих інків і переховувалися в заростях тотори (очерету, що росте лише на Тітікаці й на острові Паски). Щоби не просиджувати добами у трясовині, втікачі почали сплітати очерет докупи і самі незчулися, як із переляку нав’язали цілий архіпелаг.

Країна мільйонів сонць

Уру займалися рибальством, а впіймані дари Тітікаки вимінювали у прибережних племен аймара на товари першої нужди. Зараз плавучі індіанці живуть здебільшого за кошт туристів, а на островах з’явилися телевізори та інші сумнівні блага цивілізації.

Країна мільйонів сонць

Загалом Урос – вельми зручна штука: набридли одні сусіди – відшвартувався і перемістився до інших, або й взагалі мігрував до сусідньої країни не виходячи із дому.

До слова, коли ми мандрували архіпелагом, у Перу якраз відбувалися вибори, й індіанці законослухняно плавали на “велику землю”, аби здійснити волевиявлення.

Країна мільйонів сонць

Зараз на островах мешкає близько двох тисяч осіб. Вони й далі плетуть будинки, човни і навіть цілі острови із тотори й не мають наміру переселятися на материкову частину країни.

Країна мільйонів сонць

Перу гастрономічне. Свого часу перуанська кухня потрапила до Книги рекордів Гіннеса як найрізноманітніша у світі. Нащадки інків люблять добре попоїсти, їхні страви багаті на морепродукти, м’ясо, птицю, картоплю, кукурудзу й рис. Однак, попри гастрономічне розмаїття, є декілька національних наїдків, які затінили своєю популярністю інші й стали своєрідною візитівкою Перу.

Перший із них, даруйте на слові, – куй. Це – морська свинка, яку перуанці готують на мангалі і подають до столу цілою, не розчленовуючи і не відділяючи голови. Їсти такого обгорілого домашнього улюбленця, який скалиться до тебе із тарілки білосніжною посмішкою, – задоволення вельми сумнівне. І хоча ми від такого делікатесу відмовилися, самі перуанці не бачать у печених морських свинках нічого дикого і вплітають їх, аж за вухами тріскотить. Ба більше – вони настільки пишаються ними, що створили цілий культ куя. Наприклад, на сувенірних ятках дуже часто можна уздріти футболки із визначними перуанськими рок-зірками, на кшталт “Сuy Сobain”, “Сuys-n-Roses” й багатьма іншими. Та що там казати, якщо навіть в центральному соборі Куско на картині “Остання вечеря”, створеній Маркосом Сапатою, на столі перед апостолами лежить скоцюрблений оцей самий.

Країна мільйонів сонць

Ще однією надвідомою перуанською стравою є севіче. Готують його із сирої риби, яку вимочують у соку лайма, а потім домішують туди червону цибулю і гострий перець. Подають севіче здебільшого із підсмаженою кукурудзою.

Страву винайшли перуанські рибалки, у яких не завжди була можливість розпалити вогонь чи взяти із дому канапки, тому виникла потреба придумати швидкий спосіб приготування риби прямо в човні.

На смак севіче вельми кисле і гостре, тому багато його не впакуєш.

Країна мільйонів сонць

Щодо фаст-фуду, то найпопулярнішим перекусом в Перу є печений банан. Дешево і корисно.

Країна мільйонів сонць

П’ють нащадки інків переважно два напої. Із алкогольних – піско (різновид виноградної горілки) й різноманітні коктейлі на його основі, найпопулярнішим серед яких є, безперечно, піскосур.

Тривалий час між Перу і Чилі точилися суперечки, хто із них має право на використання назви “піско”, оскільки чилійці теж випускають однойменний алкоголь, але за іншою рецептурою і з суттєво меншою кількістю обертів. Перуанців урешті дістали неаргументовані претензії сусідів і вони подали запит до всесвітньої організації інтелектуальної власності, аби та підтвердила їхнє виняткове право на назву напою відповідно до походження, і через рік отримали ствердну відповідь.

У Перу вельми шанують піско, вважаючи його національним надбанням. На один із днів незалежності в Лімі навіть відкрили фонтан, у якому замість води циркулював згаданий алкоголь. Уявляю, скільки людей, які дивилися про то в новинах, шкодували, що вони не перуанці.

Піскосур – коктейль із піско, соку лимона, яєчного білка, цукру і кориці. Дуже добре смакує й освіжає (та і чого правду таїти – мізки дистилює теж незле:)

Країна мільйонів сонць

Кожного четвертого вікенду липня в Перу організовують свято піскосуру. На вулицях міст можна смакувати різноманітні варіанти коктейлю абсолютно безкоштовно. То вам не українські фестивалі, де витратишся більше, ніж отримаєш.

Щодо безалкогольних напоїв, перуанці шаленіють від “Інка-Коли” – газбульки, яка смаком дуже нагадує “Дюшес”.

Країна мільйонів сонць

Коли ми купляли щось у супермаркеті, то бачили як люди гребуть її цілими палетками.

Ну а для тих, хто більше полюбляє негазоване питво, місцеві на вулицях пропонують всілякі соки-компоти. Цікаво, що приносять їх у відрах, а покупцям наливають у пакетики.

Країна мільйонів сонць

Такі ласощі дуже до смаку тамтешнім дітиськам, тому їхати поряд із ними в бусику під час сокопиття – то як їхати у львівському транспорті на обливаний понеділок: ти ніби й ні при чому, але не покидає осторога, що зараз звідкись хтось на тебе порсне.

Відкриття, вартістю в один соль. У липні 1911 року американець Хайрам Бінгем мандрував перуанськими Андами у пошуках покинутих інкських міст. До знемоги налазившись горами, натерши мозолі і не знайшовши нічого цікавого, дослідник брів до наступної, вельми зарослої, вершини, однак дертися на неї не став, а вирішив просто походити довкола, попитати місцевих, чи, бува, немає на ній чогось цікавого. Тамтешні старожили лише заперечливо помахали головами, а от якийсь хлопчина за мінімальну винагороду пообіцяв показати мандрівникові дещо незвичне. Не плекаючи надмір надій, Бінгем виділив дітваку один соль, а через кілька годин, продершись за малим крізь непроглядні зарослі, уже сидів на руїнах Мачу-Пікчу. Кіндеру, певно, потім вдома всипали ремня, але хід історії уже було не змінити – Бінгем роздзвонив про знахідку усьому світові.

Країна мільйонів сонць

Однак є один нюанс – якщо про місто знали раніше, то чому його відкриття приписують Бінгему? Мачу-Пікчу, що із кечуа перекладається як “Стара вершина” (варто зауважити – цю назву йому присвоїли сучасники, а про те, як місто йменували раніше, уже навряд чи хтось довідається), побудували приблизно в 1440-му році і профункціонував комплекс приблизно сторіччя. Потім його мешканці кудись безслідно зникли. Вийшли з дому і не повернулися. Як наслідок, місто простояло пусткою майже чотириста років. А наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя довкола гори почали утворюватися невеличкі поселення. Саме мешканець одного із них – Августин Лізарага, – шукаючи землі для своїх сількогосподарських угідь, першим натрапив на зарослі руїни. Він навіть нашкрябав вугіллям на одній із стін «Agustіn Lizarraga – 14 de julio 1902 – para la posteridad» («Августин Лізарага – 14 липня 1902 – нащадкам») і Бінгем бачив напис, але невдовзі той зник. Та і сам небога Лізарага, після кволих спроб довести своє право на лаври першовідкривача, у 1912 році втопився у місцевій річці, і, як наслідок, Бінгем одноосібно зайняв місце під променями слави.

Країна мільйонів сонць

Ні для кого не секрет, що левова частина мандрівників приїздять до Перу саме заради Мачу-Пікчу. Розташована цитадель інків приблизно за сотню кілометрів від Куско, більшість шляхів до неї починаються звідти.

Самѐ Куско – затишне стародавнє місто, яке розляглося на висоті 3300 метрів над рівнем моря.

Країна мільйонів сонць

Країна мільйонів сонць

Воно нашпиговане чималою кількістю готелів і хостелів, однак більшість із них доволі дорогі. Тому, якщо ви мандруєте бюджетно і хочете трохи зекономити, шукайте собі нічліг серед неофіційних контор. У місті існує чимало пралень (іспанською – lavandería), власники яких здають кімнати. Ми жили в одній із таких у доньї Марії і дона Бернардо за 20 солів (менше семи доларів) за номер.

У Куско регулярно відбуваються різноманітні фестивалі та інші народні гуляння.

Країна мільйонів сонць

Країна мільйонів сонць

Країна мільйонів сонць

У центрі розташований головний храм інків – Коріканча (із кечуа – “Золотий храм”). Побудували його на честь уже відомого вам бога сонця Інті. Цікавим є факт, що коли іспанці захопили місто, вони на основі уже наявних напівзруйнованих споруд зводили свої. Не оминули увагою загарбники і Коріканчу. Однак, коли через кількадесят років у Куско трапився землетрус, іспанські елементи будови розсипалися, а інкські залишилися неушкодженими.

Країна мільйонів сонць

Те саме стосується і Мачу-Пікчу. Інки настільки майстерно підганяли камінь до каменя, що їхня твердиня пережила не один землетрус без жодних руйнувань.

Країна мільйонів сонць

Існує декілька способів, аби потрапити до цитаделі і подивитися на витвори стародавніх забудовників. Багаті туристи здебільшого катуляють туди потягом, квиток на який коштує кількасот доларів.

Країна мільйонів сонць

Ще хтось обирає чотириденний трек горами. Однак найбільш збалансований за категоріями час/фінанси і, відповідно, найпопулярніший спосіб добирання – це бусики-колектіво: першим із них потрібно доїхати до гірського селища Санта-Марії (20 солів), другим – до Санта-Терези (10 солів) і потім ще одним до тамтешньої гідроелектростанції (5 солів). Ну й на останньому відтинку шляху доведеться дві години чвалати по рейках, якими їздить уже згаданий потяг.

Країна мільйонів сонць

Країна мільйонів сонць

Країна мільйонів сонць

Ми трохи не розрахували із часом і десь половину дороги довелося пиляти у темряві, підсвічуючи шлях ліхтариком. Благо, що таких запізнілих мандрівників було декілька, тому пересування джунглями, завдяки колективному світлу, давалося легше, ніж ми ішли б цією темінню самі.

Країна мільйонів сонць

Правда, на фінальному відрізку шляху, коли за навігатором до села Пуебло Мачу-Пікчу (яке лежить у підніжжі “Старої гори”) залишалося два-три кілометри, мені щось смачно лизнуло руку, і я від несподіванки ледь не посивів. Виявилося, що це був заблукалий собака:) А не почули ми, як він підбіг, через шум річки, яка тече поряд із колією і заглушає всі інші звуки.

Пуебло Мачу-Пікчу – селище, що не має дорожнього сполучення із сусідніми населеними пунктами, тому дістатися туди можна або потягом, або пішки.

Країна мільйонів сонць

Воно доволі пафосне, із великою кількістю барів, нічних клубів, словом – місць, де поціновувачі інкської архітектури можуть досхочу поспілкуватися про внесок племені у світову культурну спадщину. Ціни в магазинах там суттєво вищі, ніж у Куско, тому багато хто привозить запаси їжі із собою.

Від селища до вершини гори прокладено дорогу і туди їздять автобуси. Однак вартість квитка в один бік космічно дорога – 12 доларів, тому чимало мандрівників деруться до цитаделі самотужки. Щоправда, після двогодинного підйому людиська настільки знесилюються, що я не знаю, як вони потім вичавлюють із себе енергію ще й на оглядини історичної пам’ятки, де теж треба добряче полазити вгору-вниз.

Ми купили квиток лише в один бік, а назад спускалися пішки. Важливим моментом є те, що на відвідини Мачу-Пікчу встановлено ліміт витріщак на день – дві тисячі осіб, тому вхідні квитки потрібно купувати заздалегідь. Вартість одного – 145 солів. У перепустці прописаний час входу, тому туди не можна завалитися будь-коли. Більшість мандрівників обирає першу чергу, аби зустріти на цитаделі схід сонця. Ми виїхали із селища о шостій ранку, однак коли прибули на місце, склалося враження, що в цей час туди приперлися одразу усі дві тисячі людей:

Країна мільйонів сонць

Проте варто зазначити – Мачу-Пікчу настільки велике, що навіть здоровенна черга на вході у місті інків швидко розсмокталася і кожен міг вільно блукати, не заважаючи іншим і не нарікаючи, що інші заважають йому.

Країна мільйонів сонць

Про саму цитадель писати немає сенсу – інформації про неї в Інтернеті більш, ніж достатньо. Тільки скажу, що коли потрапляєш всередину, тебе перестають хвилювати дати, постаті й усілякі віхи її створення. Хочеться просто блукати і поглядом абсорбувати усе навколо, оскільки навряд чи десь ще вдасться побачити щось схоже.

Країна мільйонів сонць

Час до часу містом інків сновигають працівники зі струментом, підрихтовуючи каменюки і підстригаючи газони. Воно й не дивно – як не леліяти комплекс, що за місяць збагачує казну країни на кілька мільйонів доларів?

Країна мільйонів сонць

Назад їхали під дощем, спостерігаючи, як розпашілі працівники перуавтодору на кожному кроці латають розлізле, мов дешеві шкарпетки після прання в машинці, дорожнє покриття. Річ у тім, що під час злив у країні відбувається дуже багато зсувів породи і руйнування асфальту. Згідно з офіційною статистикою, щорічно стихія завдає шляховикам збитків на мільярд доларів. Нам кілька разів траплялося обвалене у прірву дорожнє полотно, а одного разу минали рейсовий автобус, на який впала чимала каменюка (благо, ніхто не загинув).

Після повернення в Куско планували заскочити ще до однієї твердині інків – Саксайуаман (досі не можу запам’ятати цієї назви належним чином), – яка розташована на околиці міста, однак, коли довідалися, що вхід туди коштує майже так само, як до Мачу-Пікчу – 130 солів, вирішили від тієї затії відмовитися.

Країна мільйонів сонць

Тим паче, якщо обійти комплекс збоку, то усе й так видно. Ну і, варто зізнатися, після “старої вершини” Саксайуаман вражає слабенько.

Країна мільйонів сонць

Країна мільйонів сонць

Чого не скажеш про тамтешніх лам – скільки їх не бачиш, нові виглядають ще кращими за попередніх:)

Країна мільйонів сонць

Там, де не падають дощі. Найкраще місце в Перу для перепочинку від негоди – це Ліма. У ній майже ніколи не дощить, а середньорічна температура коливається в межах 20 градусів. Щоправда, і сонця у місті небагато – більшість часу воно ховається за океанічним смогом, який місцеві називають “гаруа”.

Однак до нас Інті був милосердний і кілька разів нагороджував своєю присутністю.

Країна мільйонів сонць

Ліма – здоровенний багатомільйонник, розташований на узбережжі Тихого океану. Вона поділена на кілька районів, кожен з яких живе своїм окремим життям. У Лімі дуже високий рівень злочинності, тому краще заздалегідь зорієнтуватися, де можна вештатися, а де не варто.

Саме у столиці Перу мене вперше за два місяці мандрівки Південною Америкою якийсь харцизяка назвав “ґрінґо”. Також у ній ми стали свідками, як люди їздять маршрутками по 300–500 метрів для того, аби посеред вулиці не стати жертвами грабіжників. Хоча ні маршрутка, ні навіть таксі нікому не гарантує належної безпеки. Якраз коли ми були в місті, фейсбуком ширилася інформація про українку, яку злочинці викрали прямо з таксівки, коли авто зупинилося на світлофорі.

Внаслідок такої непевної ситуації, приватні будинки загороджують високими парканами із колючим дротом, а продукти в магазинах дуже часто продають через ґрати:

Країна мільйонів сонць

Більшість мандрівників, які потрапляють у Ліму, одразу беруть курс на Мірафлорес – чи не найбезпечніший і найохайніший район міста неподалік від океану.

Країна мільйонів сонць

Ми теж оселилися там, знайшовши житло за кількасот метрів від узбережжя. Мірафлорес – еталон перуанської розкоші і добробуту. Куди не кинь оком, скрізь видніються корти-басейни, бутіки-плази. Відповідно і готелі там коштують недешево. Нам же пощастило натрапити на дрібне хоспедахе, засноване подружжям незрячого італійця і болгарки, і домовитись про 20 доларів за номер (з усіма зручностями, звісно).

Країна мільйонів сонць

Найголовніша окраса Ліми загалом і Мірафлореса зокрема – це океан.

Країна мільйонів сонць

Біля нього організовано безліч прогулянкових доріжок й оглядових майданчиків.

Країна мільйонів сонць

Країна мільйонів сонць

На узбережжі для серфінгістів-аматорів працюють переносні серф-школи.

Країна мільйонів сонць

Багато хто приходить до океану порибалити або просто посидіти і помислити про вічне.

Країна мільйонів сонць

Оскільки Перу лежить в зоні сейсмічної активності, на узбережжі організовано евакуаційні зони на випадок цунамі:

Країна мільйонів сонць

Однак, аби втекти від загрози, доведеться продемонструвати неабиякі навики паркуру.

Країна мільйонів сонць

Відомим місцем Мірафлореса є так званий Парк кохання. Увінчує місцину скульптурна композиція, на якій немолодий кабальєро робить штучне дихання сеньйорі, що, як то кажуть, запливла надто далеко і захлинулася у хвилі жіночих фантазій.

Країна мільйонів сонць

Ще одне популярне місце відпочинку в Лімі – Парк імені Кеннеді. Хоча, зважаючи на засилля бездомних котів, які знайшли там прихисток, складається враження, що його заснував якийсь Кетнеді.

Країна мільйонів сонць

Попри те, що ми любимо котів, варто зізнатися – мешканці парку справляють не вельми позитивне враження. На кожному кроці ловиш гопницькі погляди малих почвар, зчитуючи у них: “Сишиш, ти із какова района будешь?”

Країна мільйонів сонць

Однак люди не переймаються цими нюансами і на повну насолоджуються котячим раєм. Як оця панянка:

Країна мільйонів сонць

Вона мені одразу нагадала відому багатьом колоритну героїню із мультсеріалу “Сімпсони”:

Країна мільйонів сонць

Щодо центру Ліми, то у ньому немає нічого екстраординарного.

Країна мільйонів сонць

В око впадає чимало колоніальної архітектури, дбайливо збереженої до наших днів.

Країна мільйонів сонць

Урядові будівлі охороняють озброєні вояки, аби хтось, бува, не завалився на засідання високоповажного панства і не вніс у законотворчий процес власних ініціатив.

Країна мільйонів сонць

Підсумки та інші занудства. Останній день нашого двомісячного в’яхе ми просиділи на узбережжі Тихого океану, спостерігаючи, як над містом кружляють парапланеристи. Ті наче змагалися із гаруа за ласку Інті і за можливість підлетіти до сонця якомога ближче. Попиваючи перуанську “Кускенью”, ми намагалися порахувати кількість подоланих у Південній Америці кілометрів, однак, заколисані мантрами хвиль, кинулися того заняття. Адже неважливо, яку відстань ти проїхав автобусом чи стопом, головне – який шлях при цьому ти здолав у собі. В останніх променях скупого лімського сонця ми завершували внутрішню навколосвітку.

Країна мільйонів сонць

P.S. Наостанок трохи сухих фактів: час мандрівки – 2 місяці;
кількість відвіданих країн – 5;
обсяг витрачених коштів – 3500 доларів на двох (із них на квитки – 1000).



Booking.com

Залишити коментар

1 Коментар на "Країна мільйонів сонць"

Notify of
wpDiscuz