Світ очима бродяг

Пролітаючи над гніздом канарки

Пролітаючи над гніздом канарки
Автор: Павло Лозинський

«І куди ви цього разу?»
«На Канари».
«Ууу, мажори… Це ж десь під Америкою, пра?»

Приблизно такі діалоги відбувалися у нас із друзями перед нещодавньою мандрівкою до Канарських островів. Потім мені навіть спало на думку провести опитування на тему «Чи знаєте ви, де розташовані Канари» із залученням більшої кількості учасників. У підсумку, лише один (а точніше – одна) відповів, що десь неподалік від Африки (Анька, ти крута:) З метою лікнепу пропоную вашій увазі статтю, яка проллє трохи світла на загадкові і, насправді, вкрай близькі й доступні для середньостатистичного українця Канарські острови.

Пролітаючи над гніздом канарки

Отже, Канари – це архіпелаг, який складається із семи великих і жмені дрібоньких острівців. Розташований він, як уже згадувалось, поблизу північно-західного узбережжя Африки, за 100 км від кордону між Марокко і Західною Сахарою. Клімат Канар пасатний, у міру жаркий і сухий. На островах немає чітко вираженої зими чи літа, тому летіти туди однаково добре і у червні, і в січні. Ми обрали листопад – місяць, який в Україні особисто у мене асоціюється із дощами, депресивними писками і шаткуванням капусти, – й посеред осіннього зусману (на термометрі було -1) рванули у вирій.

Щодо етимології, Канарські острови у перекладі означають «собачі» (лат. Canis – «собака» та ісп. Las Islas Canarias – «собачі острови»). Давньоримський письменник Пліній Старший, посилаючись на короля Мавретанії (не плутати із МаврИтанією) Юбу ІІ, писав, що колись на островах мешкало чимало здоровенних собацюр. Тому версія, що назва архіпелагу походить від прізвища птаха є хибною. Саме канарку було названо на честь території, де її вперше засікли, а не навпаки.

Собаки присутні на гербі острова і часто трапляються на логотипах всіляких тамтешніх компаній. Наприклад, на етикетці місцевого пива «Тропікал»:

Пролітаючи над гніздом канарки

Із розмаїття островів для мандрівки ми обрали Гран-Канарію – менш облюбований туристами, ніж, скажімо, Тенеріфе, однак із кращим сполученням із Європою, ніж Ла Гомера чи Ель Х’єро. Впродовж перельоту було дві стиковки – у Мілані та Севільї, завдяки чому вдалося суттєво здешевити квитки. Загалом уся подорож (квитки, їжа, проживання, сувеніри) обійшлася у 280 еуро на людину.

Наші пригоди, як то часто буває, розпочалися ще на півшляху до пункту призначення. Сидячи в аеропорті Севільї і розглядаючи квитки, дружина зауважила, що в одному із них замість України у графі «громадянство» в неї гордо красується Уганда. Уганда, йобен бубен! Бронюванням займався я, й оскільки список країн на сайті подано в алфавітному порядку, очевидно, помилково тицьнув у сусідню державу.

Думали, що Раянейр здере за виправлення хиби купу бабла, однак, на наше приємне здивування, вони лише стримано поусміхались і льогкім двіженієм руки позбавили дружини сумнівного громадянства (варто зауважити – довго шепотілися, як правильно пишеться «Ukraine», тому щоб полегшити їхню участь, я просунув у віконце свій «правильний» квиток).

Пролітаючи над гніздом канарки

Гран-Канарія, як і її брати во архіпелазі, – острів вулканічного походження (третій за розміром і другий за кількістю населення). Левову частку його території становить не пісок і пальми, як багато хто собі уявляє, а кам’яниста пустеля:

Пролітаючи над гніздом канарки

Цікавим фактом є те, що прапор Гран-Канарії, як й український, – синьо-жовтий (тільки розділений навскіс). Канарці вельми шанують ці барви, тому на вулицях дуже часто можна здибати синьо-жовті будинки, бордюри, вказівники, смітники або просто людей у єлоу-блу футболках. Ото вийдеш, бува, з хостелу, кинеш оком навколо і таке відчуття, ніби з України й не виїздив нікуди:)

Пролітаючи над гніздом канарки

До речі, наш перший хостел був розташований на березі океану. І не в турфірмовому розумінні цього слова, коли до великої води треба прочвалати ще з півкілометра, а в буквальному: десяток кроків.

Пролітаючи над гніздом канарки

Сам океан, безумовно, є однією із найбільших окрас острова (як полюбляють казати антиквари: рама – це половина картини:) Нестримно вітряний і водночас спокійно муркітливий, із кам’янистими берегами й піщаними пляжами.

Пролітаючи над гніздом канарки

Дуже кайфово взяти пивце, всістися на березі і спостерігати за серфінгістами.

Пролітаючи над гніздом канарки

Пролітаючи над гніздом канарки

Після двох днів купань-засмагань і блаженного нічогонероблення ми взяли курс на південь Гран-Канарії – у куротне місто Маспаломас. Сам поліс, під зав’язку забитий відпочивальниками, насправді нас цікавив мало. Головною ціллю були його околиці, де розташований шматок Сахари на виїзді – дюни Маспаломасу.

Пролітаючи над гніздом канарки

Лас Дюнас де Маспаломас – заповідник, площа якого становить 328 гектарів. Дюни сформовані із морського піску і під дією тамтешніх вітрів постійно мігрують, тому місцеві кажуть, що сьогоднішній ландшафт ніколи не буде схожий на вчорашній. Родзинкою міні-пустелі є лагуна із милозвучною назвою Чарка:) Ну й океан – він тут доповнює чи не кожен пейзаж.

Пролітаючи над гніздом канарки

Коли ми тільки прийшли, я хвацько роззувся і вирішив пройти пустелю босоніж (наївний:), однак розпечений пісок одразу повернув мозкові тверезе мислення. Тому взувшись у закриті капці і закутавши писок арафаткою, вирушили далі.

Як виявилося, пересуватися піщаними заметами доволі непросто: постійно вгрузаєш, ковзаєш та ще й плавишся на спеці. Кілька разів натрапляли на загублене кимось взуття:) Всюдисущий пісок скрипів на зубах й потрапляв до очей (потім ми його ще кілька днів витрушували з одягу і наплічників).
Час до часу на шляху траплялись рятівні чагарники:

Пролітаючи над гніздом канарки

Впродовж такого перепочинку ми стали свідками ще однієї особливості Маспаломасу. Ото, значить, стоїмо собі, сьорбаємо воду і чуємо, що з іншого боку чагарника виринають чиїсь голоси. За мить у полі зору з’являється два підстаркуватих голих тіла. Адасьо і Єва усміхнено зиркають на нас і спокійно йдуть собі далі, а ми із роззявленими ротами, у які вітер спішно закидає кілька порцій піску, проводимо їх осоловілими поглядами.

Так, я знав, що десь неподалік має бути нудистський пляж, але щоб отак посеред пустелі… До такого мене життя не готувало:)

Що далі ми човгали, то зростала кількість безштаньків, а коли вийшли до океану, нудистометр уже зашкалював.

До речі, якщо хтось думає, що на нудистських пляжах купа гарних чоловіків/жінок, поспішу вас розчарувати: склалося враження що там проходив конкурс на найстрашнішу людину планети. Аби не травмувати вашої психіки, фото не додаю:)

Пролітаючи над гніздом канарки

Щодо флори острова, то на ньому здебільшого буяє молочай (який місцеве населення використовує як паливо). Також трапляється чимало кущів здоровенного алоє (страшно уявити, якби таке виросло в хаті на підвіконні),

Пролітаючи над гніздом канарки

а ще – кактуси. Із їхніх плодів канарці варять варення, роблять усілякі напої, сухим бадиллям, як і молочаєм, опалюють приміщення. Однак ми спостерігали й нетрадиційні способи використання рослини – як перешкоди для проїзду транспорту на дорозі:

Пролітаючи над гніздом канарки

Якось на під’їзді до гірського містечка ми розбилися на нічліг поряд із величезним кактусярою. Вночі здійнявся навіжений вітер, й однією із думок, які снували моїм сонним мозком, була: «Хоч би ця колюча фігня не вальнулася на намет». Встояв:)

Кактус тут шанують і люблять настільки, що навіть увіковічнюють у пам’ятниках:

Пролітаючи над гніздом канарки

Ростуть на острові й всілякі пальми, куди ж без них,

Пролітаючи над гніздом канарки

а також канарська сосна (Pinus canariensis).

Пролітаючи над гніздом канарки

Ця краля нечутлива до посухи, скупості кам’янистого грунту та швидко відновлюється після лісових пожеж. І хоч дерево вельми стресостійке, його все одно лелеять, пеленають й всіляко оберігають:

Пролітаючи над гніздом канарки

Фауна Гран-Канарії приваблива тим, що на острові немає злосних плазунів чи хижих звірів. Хіба такі:

Пролітаючи над гніздом канарки

Навіть комарі, й ті якісь в’ялені.
Місцеве населення розводить овець, кіз, дрібну птицю. Часто уся живність мешкає разом в отаких малосімейках:

Пролітаючи над гніздом канарки

Пролітаючи над гніздом канарки

Вирощують канарці й овочі/фрукти – помідори, картоплю, перець банани етц. Коштує все це добро у магазинах єврокопійки. Також тут низькі ціни на хамон, рибу, м’ясні паштети, а серед напоїв у категорії «здуріти, як дешево» лідирує вино. П’ють його мєсні замість компоту, й вартість однієї пляшки стартує від 50 центів (популярними є баклажки по 6 л).

Щодо канарських страв, то усі вони, звісно, зав’язані на іспанській кухні. І що б канарці не подавали до столу, воно доповнюється комплектом соусів. Як мені видалось, із ними смакуватиме навіть пінопласт. Дуже цікаво було надибати в меню однієї забігайлівки варену в лушпайках картоплю (там то називається папас арругадас (papas arrugadas)). Із гострим соусом мохо пікон (mojo picon) ця бульба «йшла» незгірше французької фуа-гри.

Пролітаючи над гніздом канарки

Неабияк милують око канарські гірські села:

Пролітаючи над гніздом канарки

не зіпсовані туристами, переважно із однією-двома вуличками, без магазинів, однак із кількома барами:)

Пролітаючи над гніздом канарки

І хоч тими дорогами транспорт їздить не частіше, ніж одне авто на півгодини, в селах промарковано пішохідні переходи, наприклад, від хати до городу чи галявини, де пасеться коза. Європа, йома.

Пролітаючи над гніздом канарки

Автобуси у високогірні райони острова їздять двічі на день. Одного разу була цікава історія. Ми прийшли на станцію, я знайшов потрібного водія і переговорив із ним щодо вартості проїзду, відстані з пункту А до пункту Б, а поки збігав до лавки за наплічником та дружиною, той засранець, чи то не зрозумівши мого бажання долучитися до гранде вояжу, чи намагаючись надолужити провислий графік, зачинив двері і поїхав геть. Наступний же бус, згідно із табличкою, прибитою до будки, намічався лише на завтрашній ранок. Дідько, які ми були злі! Хотілося викорчувати якогось придорожнього кактуса і шмагати ним усіх без розбору:) Однак трохи вгамувавши емоції, закупились у супермаркеті продуктами, і пішли за місто стопити. Як наслідок – заїхали, куди хотіли, ще й зекономили 12 євросів.

Пролітаючи над гніздом канарки

Автостоп на Канарах, незважаючи на гнилуватий трафік у гірських районах, дуже класний. Інша справа, що майже ніхто із місцевих не говорить англійською (хоч ми натрапляли на безліч шкіл із її вивчення, туди, очевидно, ходити не поспішають). Один хлопака – суворий такий іспанець, – коли я його спитав, чи він, бува, не спік е литл біт інглиш, відрізав «Ноу!», так наче я поцікавився, чи він часом не педофіл:)

Варто зауважити, деякі канарці знають про ситуацію в Україні. Один дядечко, крутячи кермо дорогого джипу, ламаною англо-німецькою пояснював, що Україна – це Європа і що прізвище Путін походить від слова «пута». Потім, кілька секунд подумавши, уточнив – «простітута». Ми не могли не погодитись.

Загалом місцеве населення вельми привітне, простодушне і скромне. На нас не намагалися нажитися, ми жодного разу не відчули з боку канарців якоїсь нав’язливості, а тим паче агресії. Також на вулицях міст майже немає волоцюг і жебраків. Сміття, поліція та графіті теж трапляються рідко.

Пролітаючи над гніздом канарки

У контексті доброти канарців варто згадати випадок, який стався із нами у місті Тельде. Одного вечора ми шукали місце для ночівлі, однак нічого путнього не траплялося. Врешті уздріли біля траси якийсь пагорб, за який вела грунтова дорога. На в’їзді, перегородженому ланцюгом, звисала табличка «приватна територія», однак було видно, що цим шляхом уже давно ніхто не їздив. Сходивши у розвідку, я з’ясував, що закінчувалася ця стезя невеличкою пасікою. Вечоріло, бджоли уже, судячи з усього, дрімали, тому ми проігнорували напис і розбили намет за поворотом (подалі від вуликів, звісно:) Повечеряли, залізли у спальники і тут чуємо бурчання двигуна. За мить намет пронизує світло фар. Я в самих трусах, із виразом обличчя «я – не я, і хата – не моя» вилажу назовні. Навпроти входу стоїть Ленд-Крузер і три пасічника спортивної тілобудови. Один із них щось енергійно починає белькотіти іспанською, але я даю зрозуміти, що не ентьєндо еспаньйол. Тоді інший, на диво, перемикається на англійську. Зрозумівши, що ми туристи, хлопаки не стали нас виганяти, просто попросили залишатися не довше однієї ночі і бути обачними із бджолами, потиснули руку й поїхали геть.

Пролітаючи над гніздом канарки

Ще однією окрасою Гран-Канарії є скеля Роке Нубло (Roque Nublo), розташована на горі, висотою 1813 метрів над рівнем моря. До неї ведуть два маршрути: легший туристичний і складніший, непопулярний серед мандрівників. Вгадайте, який варіант ми обрали для підйому? Звісно, другий.

Пролітаючи над гніздом канарки

Сходження зайняло дві години. Краєвиди, які відкривалися окові за цей час, просто бомбезні.

Пролітаючи над гніздом канарки

Сама скеля заввишки сягає 60-ти метрів.

Пролітаючи над гніздом канарки

Поряд із нею возвеличується ще одна цікава каменюка – монах (El Fraile), яка нам чимось нагадала статую Христа в Ріо (тільки без рук:)

Пролітаючи над гніздом канарки

Подейкують, із вершини гори у хорошу погоду видно сусідній острів Тенеріфе, а при хорошій погоді помноженій на чудовий зір – і Ла Гомера.
Під час же нашого сходження було доволі хмарно і мрячно, тому вдалось побачити лише довколишні села і веселки над ними:

Пролітаючи над гніздом канарки

До речі, кольорові дуги переслідували нас ще кілька днів, навіть після повернення до цивілізації:

Пролітаючи над гніздом канарки

Спускалися із гори іншим маршрутом, який виявився «вилизаним» і нецікавим. Планували розбитися на ніч біля одного озерця, однак коли прийшли на місце, вказане навігатором, виявилося, що воно, бідака, майже повністю пересохло:

Пролітаючи над гніздом канарки

Розчаровані побаченим, ми почвалали далі і знайшли заміну – невеличке плато, сховане соснами від людського ока:

Пролітаючи над гніздом канарки

Після знайомства із природою і дрібними містечками вирішили врешті завітати і до столиці острова – Лас Пальмас. Цікавим є те, що у Канар загалом дві столиці: уже згаданий Лас Пальмас, а також Санта-Круз (столиця Тенеріфе). Ці два міста очолюють увесь архіпелаг почергово – раз на чотири роки.

Пролітаючи над гніздом канарки

Якщо бути відвертим, Лас Пальмас нічим не вразив. Звичайний мегаполіс із купою бутіків, багатоповерхівок і дорогих автомобілів. Не знаю, у кого повертається язик називати його головним центром пляжного туризму на острові, оскільки пляжі хоч і є, але розташовані вони здебільшого поряд із дорогами, портами, якимись будовами, тож кайфу від засмагання там я не бачу жодного.

Пролітаючи над гніздом канарки

Проте сам океан, як завжди, прєкрасєн:)

Пролітаючи над гніздом канарки

Покидали ми острів, наспівуючи «Гей, ви, Канари, мені насняться ваші чари…», а в голові з якогось дива крутилася думка: я ж так і не зробив жодного фото канарки… Хоча може воно й на краще – не руйнуватиму уяви більшості людей про неї, адже дика, не зіпсована селекціонерами, канарка насправді не ядучо-жовта, а непримітно-сіра.



Booking.com

Залишити коментар

2 Коментарі на "Пролітаючи над гніздом канарки"

Notify of
Andriy
Guest

Шикарний опис) Цікаво і з гумором

Нестор
Guest

>>Якщо бути відвертим, Лас Пальмас нічим не вразив. Звичайний мегаполіс із купою бутіків
__________________

Скоріше Лас Пальмас зовсім не мегаполіс, а просто собі місто

wpDiscuz