Північний Кіпр

Автор: Михаїл Воробйов

Поповнюємо нашу колекцію невизнаних державних утворень. На черзі – Турецька Республіка Північного Кіпру.

КОРОТКА ДОВІДКА:Турецька Республіка Північного Кіпру (тур. Kuzey K?br?s T?rk Cumhuriyeti, також зустрічається назва Північний Кіпр – тур. Kuzey K?br?s) — самопроголошена у 1983 році частково визнана держава, яка займає північну третину острову Кіпр у Середземному морі. З 1975 по 1983 носила назву Турецька Федеративна Держава Північного Кіпру (тур. K?br?s T?rk Federe Devleti).Турецьку Республіку Північного Кіпру визнала Туреччина. Проте більшість країн світу вважає, що Республіка Кіпр зберігає суверенітет над усією територією, яка входила до її складу до 1974 року. Турецька Республіка Північного Кіпру входить до Організації Ісламська Конференція як спостерігач.Населення Північного Кіпру складає близько 200 тисяч чоловік, що мешкають на території 3 355 км? (включно з невеликим ексклавом Коккіна (тур. Erenk?y). Левова частка жителів — етнічні турки, що репрезентують дві спільноти: місцевих турків-кіпріотів і анатолійських турків, переселенців з Туреччини. Присутній також незначний відсоток мешкаючих у своїх анклавах греків-кіпріотів і маронітів.

Столицею ТРПК, як і у Республіці Кіпр, вважається місто Нікосія (тур. Lefko?a, грец. ????????). Цей населений пункт поділено між двома державами (як свого часу Берлін) на грецьку й турецьку частини.

ТРПК відокремлена від решти острову буферною зоною. Лінію, що ділить Кіпр на два сектори (так звана «Зелена Лінія»— англ. Green Line), охороняє контингент Збройних сил ООН із підтримку миру на Кіпрі.

Адміністративний поділ Турецької Республіки Північного Кіпру (червоний колір) та Республіки Кіпр (синій колір), а також британські військові бази Акротірі й Декелія (темно-синій колір) і буферна зона безпеки (голубий колір)

Свій шлях до Північного Кіпру ми розпочали з Лімасолу. Залишивши місто, менш ніж за годину наша «ескадра» була в столиці Кіпру – Нікосії. Турки називають її Левкоша, але борони Боже вам назвати так це славне місто за присутності греків, що кажуть Левкосія. Почують, сильно образяться!

Нікосія розташована вглибині острову в родючій долині Месаорія, між двома гірськими пасмами – Троодос і Кіренія, вона є промисловим центром Кіпру.

Тут знаходяться резиденції президента Республіки Кіпр і архієпископа (найвищого ієрарха кіпрської церкви), парламент країни, міністерства, офіси крупних компаній. Крім того у Нікосії дуже багато крамниць. Коли я їхав вулицями, складалось враження, що навколо мене суцільний торгівельний центр. Рай для шопінгу, хоча через нестачу часу, асортимент і ціни не дивився.

Найбільш цікавою частиною з точки зору історії, вважається центральний район, так зване «старе місто», оточений величезними стінами, зведеними венеціанцями у період з 1567 по 1570 рр. наприкінці доби їхнього володарювання островом.

Залишивши авто на стоянці за 3 євро, ми вирушили через міст і заглибились у старі звивисті вулички старого міста. Тут губиться офіційний вигляд Нікосії.

Перше, що здивувало – це величезна кількість арабських вивісок і власне самих арабів. Ми навіть зробили припущення, що непомітно опинились на турецькому боці міста. Брудно, пилюка, незатишно. Будинки старі й сильно побиті часом.

Перейшовшись трохи на південь, ми опинилися на одній з центральних вулиць. У цьому місці атмосфера стала дещо жвавішою: туристи, крамниці, кафе, ресторани. Але все одно це не європейський Кіпр, а один з арабських кварталів.

Далі ми вирушили до Кіренеї, що у Північному Кіпрі.

Кордон між північчю та півднем проїжджали неподалік Нікосії. Майже біля КПП з висоти дороги відкривається захоплюючий вид на околиці міста.

Формальності перетину кордону дуже прості: під’їжджаєш до КПП. З правого боку будка, де два по-східному ледачі прикордонники перевіряють паспорт, візу, видають маленький папірець у котрому слід заповнити власні дані й на якому шльопають печать. З правого боку, у будці вимагають оформити страховку на авто за 20 євро.

Таку форму необхідно заповнити для перетину кордону Північного Кіпру:

Після КПП, вздовж дороги тягнеться дротяна огорожа, з табличками, що забороняють перетин чи фотографування території. За цією перешкодою розташовані порожні поля …то є буферна зона.

Невдовзі ми опинились у селі. Будинки видаються дещо біднішими порівняно з півднем. Усі вивіски турецькою, часто можна побачити прапори Туреччини й Північного Кіпру. Попереду, на високому гірському пасмі викладено ці ж самі стяги, але вже велетенських розмірів. Вони настільки гігантські, що їх навіть видно з околиць Нікосії, яка у грецькій частині Кіпру.

Промайнувши крізь долину, дорога різко йде вгору. Я захоплено спостерігав навколишні пейзажі – дуже гарно, особливо, коли сонце сідає за обрій.

Аж ось спіткали вказівник на першу історичну пам’ятку – замок Св. Іларіону, що розташований на верхівці гори.

Фортифікаційну споруду було зведено ще у X столітті й спочатку її будували як монастир. Але пізніше переробили під замок і королівський палац. Звідси відкривається захоплюючий вид на північне узбережжя й Кіренею.

Та насолодитись цим видовищем нам так і не вдалося. Одразу на в’їзді до замку турки організували військову базу. Тільки-но ми з’явились, до автівки миттєво підбіг озброєний автоматом солдат і недовірливо дивлячись на нас, повідомив, що вхід до замку вже заборонено.

Аргументи стосовно того, що нам зовсім не обов’язково заходити всередину, вояку не переконали. Він похитав головою і наполегливо порекомендував нам забиратися звідси. Отак от розвивають туризм..

Що ж, поїхали далі.

До Кіренеї потрапили вже затемна. Готель знайшли швидко – благо, місцеві підказали. Він розташований біля самісінької дороги, неподалік від центру міста.

Вечір провели у старій частині Кіренеї, на відкритій терасі ресторану з чудовим видом.

Гавань має форму підкови. Вздовж набережної розташовані ресторани й кафе. У воді щільно притиснувшись один до одного пришвартовані рибальські баркаси й туристичні кораблі.

Повсюди зазивали наввипередки тягнуть за руку, хто до магазину, хто у ресторан, а хто покататись на човні.
З боку, височіє Кіренейська фортеця, що підсвічується жовтими прожекторами, навколо якої гуляють туристи й місцева молодь.

Вранці, випивши пляшку холодного білого вина, ми вирушили далі у напрямку Фамаґусти…

Околиці Кіренеї

Монумент Операції Аттіла (введення турецьких військ на Кіпр у 1974 році):

Монумент встановлено на узбережжі, в кількох км від Кіренеї:

А з іншого боку, підпирають гори з низькими хмарами:

Дуже часто можна побачити прапори Туреччини й Турецької республіки Північного Кіпру. Таким чином демонструють приналежність цих територій:

Природа тут гарна:

Також на півночі Кіпру чудові пляжі:

Архітектура одноманітна. Суміш південного Кіпру з Туреччиною:

Без проблем можна знайти ресторани й кафе:

Фамаґуста й закритий район Вароша

КОРОТКА ДОВІДКА:Вароша (греч. ???????, тур. Mara?) — квартал у місті Фамаґуста на Кіпрі. До турецького вторгнення він був найбільш популярним туристичним місцем, а потім став «містом-привидом»:У 1970-х роках Фамаґуста була основним туристичним центром на Кіпрі. В зв’язку з постійно зростаючою кількістю туристів у місті було побудовано чимало нових готелів і туристичних об’єктів, і особливо багато їх з’явилось у Вароші. В період з 1970 по 1974 рік місто було на пікові своєї популярності. Тут відпочивали Елізабет Тейлор, Річард Бартон, Ракель Велч і Бріджит Бардо. У Вароші розташовувалось багато сучасних готелів, а на його вулицях була просто сила-силенна розважальних закладів, барів ресторанів і нічних клубів.20 липня 1974 року турецька армія вдерлась до Кіпру у відповідь на політичний переворот у цій країні, а 15 серпня того ж року турки зайняли Фамаґусту.

У результаті цих дій країна виявилась розколотою на дві частини: грецьку й турецьку. Греків, які мешкали у Вароші, були евакуйовані й з тих пір повертатись їм туди заборонено. Так само було заборонено вхід у район для журналістів. Таким чином, квартал застиг у часі, з магазинами, заповненими одягом, модним 38 років тому, й порожніми, але повністю обладнаними готелями. Оскільки жодних ремонтів за весь цей час там не робили, усі будівлі поступово руйнуються.

План Аннана у 2004 передбачав повернення Вароші грекам, але цього не сталося, тому що він був відкинутий греками-кіпріотами.

Вароша на мапі google :

Переглянути більшу мапу

Вароша впритул прилягає до житлових районів Фамаґусти:

Вона оточена лише таким парканом з щитами заборони:

Пляж у Фамаґусті, кращий на Кіпрі – з дрібним пісочком і кришталево чистою водою. Та не дивлячись на це, тут не велелюдно:

Коли я спрямував камеру на закинуті готелі Вароші, до мене одразу підійшов один з відпочивальників, і вказавши на вишки, розташовані за периметром паркану, порадив не знімати – заборонено!

Ми об’їхали квартал навколо, вздовж паркану. В деяких місцях, огорожа низька, а поряд зовсім не має вишок із охороною. Мене так і підбивало проникнути на територію й зробити фотозвіт. Але подорожні відмовили.

По-перше, кажуть, що територія Вароші досі багато де замінована.

По-друге, солдати, які охороняють Варошу, налаштовані рішуче. Впевнений, що помітивши порушника, дотримуватись політкоректності й дипломатії вони не будуть. Проблеми можуть бути вкрай серйозними.

Вароша справляє гнітюче враження. Навколо дух безвиході, який розповсюджується на всю Фамаґусту. Повна протилежність Кіренеї…

Щоб поліпшити настрій, ми відвідали головну прикрасу міста, Собор Святого Ніколая.

Собор Святого Ніколая – головний середньовічний храм Фамаґусти. Побудований у XIV столітті за зразком Реймського собору в стилі пізньої готики кіпрськими королями з династії Лузіньянів. У туристичних буклетах його називають «кіпрським Реймсом».

Собор було освячено у 1328 році й з тих пір використовувався Лузіньянами для вінчання на єрусалимський престол. Під час облоги Фамаґусти турками у 1571 році сильно постраждав від гарматного обстрілу. Турки знищили фігуративне скульптурне оздоблення храму й перетворили його на мечеть, котру назвали «магуською Айя-Софиією».

Значної шкоди будівлі завдали часті землетруси. 1954 її перейменовано у мечеть Лала-Мустафи-паші на честь воєначальника, що керував облогою Фамаґусти 1571 року.

Коли стемніло, ми залишили територію Північного Кіпру через блокпост, розташований біля Фамаґусти. Знайти його було нелегко. Жодних тобі вказівників чи якоїсь додаткової інформації. Заблукавши у якомусь мало примітному селі, ми звернулись за допомогою до місцевих жителів. Зрештою, відшукали.

На блокпосту в нас стандартно перевірили паспорти, швиденько оглянули авто й поставивши штамп у вкладиш відпустили з миром. За півтори години ми вже знову були у Лімасолі.

Переклад з російської: Юрій Борисов

Джерело: mb-world.livejournal.com