Автор: Юрій Борисов
Сербські фанати відомі своїми феєричними оправами (перфомансами). Як виявилося, ґрафіті в них не менш яскраве.
Восени 2017 року мені довелося побувати в місті Нові-Сад на півночі Сербії. Так вийшло, що я жив біля 15-тисячного стадіону «Караджордже», який слугує домашньою ареною для місцевого футбольного клубу «Войводина», отож просто не міг його оминути.
На жаль, на матч сербської Суперліги між командами «Войводина» та «Младост» я не потрапив, адже випадково дізнався про нього вже тоді, коли закінчувався перший тайм. Після майже 20-кілометрової прогулянки містом ноги відпадали і втома перемогла бажання сходити на гру. Та й будемо відверті, «Младост» — трохи не той рівень. Якби приїхав хтось із двох белградських грандів, «Партизан» чи «Црвена Звезда», то ясна річ, я б пішов би навіть на останні хвилини гри, а так спробував щось розгледіти з даху 17-го поверхівки, у якій мешкав 🙂
Шкода, та з цієї відстані не видно деталей, але через хороший бінокль, думаю, матчі дивитися можна. Можливо, хтось так і робить, економлячи на квитках 😉
Але навіть здалеку помітно, що матч ажіотажу не викликав. Серби погано ходять на внутрішню першість, навіть за мірками Східної Європи. Країна живе лише «Вечитим дербі» двох столичних титанів — «Партизана» й «Црвени Звезди» — ці поєдинки збирають пристойну кількість глядачів. Відповідно у провінції багато люду збирається тільки тоді, коли приїжджають ці дві команди. Решта клубів нікому не цікаві.
Власне, я саме тому й не потрапив на гру, що у місті не було жодної афіші. Промовистий факт, що чемпіонат з футболу тут усім по цимбалах, погодьтеся.
Щодо рівня нові-садських ультрас, то його можна побачити на цьому відео:
Отож матч я не відвідав, але, попри це, мені вдалося побачити значний шмат сербської фанатської культури, яким з вами й поділюся. Мова про ґрафіті.
Почнімо зі стадіону «Караджордже». Ось така краса зустрічає вас, коли ви до нього підходите:
Стіни місцевої арени забомблено дуже якісним ґрафіті, котре зображує усі визначні епізоди історії ФК «Войводина».
Як говорить отакий намальований літопис сербською мовою, «Це оповідання про нас, це оповідання про неї, про любов мого життя, про «Войводину» єдину»…
Дуже якісна художня праця. На жаль, не зміг прочитати прізвище цього чоловіка через щільно припарковане авто:
Клуб засновано навесні 1914 року. Між іншим, раніше за «Звезду» й «Партизан». «Войводина» — другий за віком клуб у нинішній сербській Суперлізі, після «Явора»:
Батьки-засновники — місцеві студенти:
Особливою пошаною з цього спудейського товариства користується Коста Хаджи, який тоді навчався на правника. Його виділили окремим ґрафіті. Поряд із тезкою «Карпатського Марадони», як так розумію, найперший склад футбольної команди:
Наступні покоління гравців. Видно, як змінювалася форма:
Перший трофей «Войводина» здобула в 1966 році, ставши чемпіоном Югославії. Наступного сезону команда дійшла до ¼ фіналу Кубка
Європейських чемпіонів, де поступилася майбутньому переможцеві турніру «Селтику». Між іншим, єдиної поразки у тому розіграші КЄЧ шотландському гранду завдали хлопці з Нові-Саду, на цьому самому стадіоні.
Наступного серйозного трофея довелося чекати аж 11 років, коли клуб з Нові-Саду виграв Кубок Мітропи — серйозний міжнародний турнір на ті часи. «Войводина» обійшла сильні тоді за європейськими мірками «Фіорентину», празьку «Спарту» та угорський «Вашаш».
У сезоні 1988/89 років дружина з півночі Сербії вдруге стала чемпіоном Югославії:
А оцей дядько — справжня легенда міста на Дунаї. Для футбольного Нові-Саду він має не менше значення, ніж Алессандро Дель П’єро для «Ювентуса».
Вуядин Бошков віддав місцевому клубові 14 років життя. 185 матчів і 17 голів за «Войводину» та 57 виступів за збірну Югославії. На малу середню кількість ігор за сезон не зважайте, у повоєнні роки грали значно менше матчів, ніж зараз.
У 1961 році переїхав до італійської «Сампдорії», за яку зіграв 13 поєдинків.
Догравав у Швейцарії.
Та найбільше Вуядин прославився як тренер. У 1991 він взяв «скудетто» з «Сампдорією», а у наступному році вивів цю команду до фіналу Європейського кубку (так тоді називався аналог Ліги Чемпіонів), де італійці мінімально програли «Барселоні».
Бошков був відомий цитатами, ось одна з них: «Войводина» — на одному боці, а всі решта — на іншому. Так було і так завжди буде».
«Войводина» — одна єдина»:
Значення цього ґрафіті не розтлумачив. Ніби жодних трофеїв 1994 року не здобули. Якихось знаковий подій в історії клубу тоді теж начебто не відбулось:
У 2014 клуб вперше здобув Кубок Сербії:
По центру стіни — герб клубу, праворуч від нього — герб місцевого фанатського угруповання «Фирма 1989». Як ви зрозуміли з назви, її засновано у 1989 році:
Ось такий симпатичний клуб. Хай зірок з неба не хапає, але і не «ноунейми». Далеко не кожна футбольна команда з 340-тисячного міста може похизуватися такими здобутками. По правді, ґрафіті мене сильно вразило — настільки епічна робота, плюс кожну деталь зображено з любов’ю. Видно, що творці цього полотна вклали у нього душу. Повага.
А ми ще трішечки прогуляємось містом, адже це не весь футбольний живопис Нові-Саду.
Болюча тема для багатьох сербських правих, в тому числі й футбольних фанів — алфавіт. Можливо, ви знаєте, що у цій країні користуються одночасно двома видозміненим варіантом кирилиці з кількома цікавими літерами та латинкою. Обидві системи письма мають рівні права, але це не значить, що ними користуються у рівній мірі. За моїми враженнями, латиницею пише відсотків 70 населення, і ця частка постійно збільшується. Саме тому на стінах містах зустрічаються заклики писати «як наші діди». Ультрас «Войводини» теж на цьому наголошують.
А ось такий цікавий артефакт. Автори — представники місцевого боксерського клубу «F89», які цілком можуть мати стосунок до місцевого хуліганського руху. В перекладі напис значить «смерть стукачам». Поліцейський інформатор сербською буде «цинкарош», від слова «цинкати» (дзвеніти):
«Фирма 1989» лишає теґи по всьому місту:
Взагалі, Сербія дуже обмальована балонами, особливо Белград. У Нові-Саді менше, але не набагато.
Зустрічаються й політичні написи, але не факт, що їх лишають футбольні фани. Судячи з кольору, це можуть бути як фани «Войводини», так і ліваки.
Напис перекладається як «Скажи «ні» потрійному пакту ЄС-МВФ-НАТО. Хай живе вільна Сербія!»:
Ось така невеличка прогулянка вийшла. В цілому, Сербія дуже цікава для того, хто вивчає як фанатську, так і будь-яку іншу субкультуру. Це атмосферна «непопсова» країна з насиченою історією та самобутніми традиціями. Наполегливо раджу її усім мандрівникам, в тому числі й ґраундхоперам. Дякую усім за увагу!
Більше моїх фото з Балкан і не тільки ви можете знайти тут.
