Автор: Артем Русакович
У березні-квітні 2012 я побував у Марокко. За десять днів разом із попутницею ми відвідали Танжер, Рабат, Касабланку, Марракеш, Уарзазат, ущелину Тодра, піщані дюни Ерґ-Шеббі, Фес та іспанський акнлав Мелілью.
Половину шляху ми проїхали рейсовим транспортом, половину – автостопом, чотири ночі провели у готелях, п’ять ночей – в гостях у місцевих жителів, тож навіть за такий короткий термін встигли багато чого побачити й дізнатися. Пропоную вашій увазі невеликий практичний огляд
Географія
Марокко розташований на північно-західній околиці африканського континенту. З півночі країну омиває Середземне море, з заходу – Атлантичний океан. На сході й південному сході Марокко межує з Алжиром, на півдні – з Західною Сахарою (однак ця держава понад тридцять років тому була окупована Марокко й сьогодні де-факто є його частиною). На півночі країна має кордон з двома африканськими анклавами Іспанії – Сеутою та Мелільєю.
У північній частині країни паралельно до середземноморського узбережжя проходить гірський хребет Ер-Ріф. У центрі Марокко, з південного заходу на північний схід, простягнулися Атлаські гори. Вздовж атлантичного узбережжя розташовані прибережні зелені поля й рівнини, а на південь і схід від Атласу лежить пустельна рівнина, яка ближче до кордону з Алжиром переходить у Сахару.
Клімат
На середземноморському узбережжі Марокко клімат м’який, субтропічний. Влітку середня температура складає 24-28 градусів тепла, взимку – 10-12 градусів вище нуля. Якщо рухатись на південь і вглиб континенту, то клміат стає більш континентальним, зі спекотним літом (до 35 градусів тепла). На атлантичному узбережжі клімат прохолодніший, ніж на середземноморському, бувають часті вітри. Під час нашої подорожі у березні-квітні денна температура коливалась від 15 до 25 градусів тепла. В цілому середину весни й середину осені можна визнати найбільш комфортним часом для подорожей: не надто спекотно й не надто зимно. Щоправда, море ще прохолодне, скупатися не вийде, тому за пляжним відпочинком ліпше приїжджати ближче до літа.
Населення
Населення Марокко – біля 35 млн чоловік. Приблизно 60% з них – араби, близько 40% – бербери. У країні також мешкає досить багато європейців: вчителів, співробітників міжнародних компаній, пенсіонерів і працівників туристичної галузі. У Марокко спостерігається стабільне зростання чисельності населення, багато дітей і молоді.
Мови
Офіційні мови Марокко – арабська й берберська. У повсякденному спілкуванні тут використовують власну марокканську говірку під назвою “даріжа”, яка сильно відрізняється від класичної арабської мови. Проте багато марокканців вільно володіють і класичною арабською: вона вивчається у школах, а місцеві дивляться по супутнику телеканал
Крім того, левова частка населення знає французьку, адже ця країна колись була колонією Франції. Вона широко застосовується у сферах освіти, юриспруденції тощо. А на півночі країни й серед людей, що працювали в Іспанії (а їх у Марокко досить багато), поширена іспанська мова. Англійську знають лише найосвіченіші або ті, хто так чи інакше пов’язані з турбізнесом.
Таким чином, якщо ви не бажаєте спеціально вчити арабської, найбільш корисною мовою у Марокко стане французька. Її знають тут приблизно так само добре, як російську в країнах колишнього СРСР. Тобто розмовляють французькою не дуже грамотно й правильно, але цього достатньо, щоб спілкуватися на побутові теми практично з усіма: водіями, офіціантами, продавцями, касирами на вокзалах, прдставниками влади тощо.
Дороговкази, вивіски й таблички майже скрізь продубльовано латинкою, тож опановувати арабську в’язь необов’язково.
Релігія
Державна релігія Марокко – іслам. Більша частина марокканців – віруючі, проте суспільство світське, а норми ісламу майже ніяк не відбиваються на законодавстві країни. У Марокко не заборонені алкоголь, свинина, дошлюбні й позашлюбні відносини, а під час місяцю Рамадан у туристів не буде жодних проблем з харчуванням у денний час.
В’їзд
Українцям у Марокко потрібна віза. Вартість (станом на 2012 рік) – 350 грн. Робиться 14 днів.
Як дістатися
На жаль, прямого авіасполучення до Марокко немає. Доведеться робити пересадку в Іспанії чи Франції.
Власники багаторазових шенгенських віз можуть придумати дешеву комібнацію з потягів, літаків і поромів.
Поромів з Іспанії до Марокко ходить декілька: з Таріфи – у Танжер, з Альхесірасу – до Танжеру й Сеути
Тож якщо ви вирішили їхати з пересадками, рекомендую з Іспанії дістатися Марокко літаком. Туди літають європейські лоукости RyanAir и Vueling, тому можна знайти варіант не набагато дорожчий (а може й дешевший) за пором, особливо якщо брати квиток заздалегідь.
Транспорт всередині країни
Потяги. У Марокко добре розвинене залізничне сполучення. Крупні міста країни з’єднані залізницями. По них ходять відносно швидкі й сучасні потяги. Проїзд недорогий – 90 км від Рабату до Касабланки коштували 35 дірхамів, 240 км від Касабланки до Марракешу – 90 дірхамів, що становить приблизно 40 копійок за кілометр. Це дорожче, ніж автобусом, але швидкість і рівень комфорту відповідно вищий.
Автобуси. Якщо з потягами у Марокко все гаразд, то в автобусній сфері панує безлад. Розкладу як такого зазвичай немає. Просто на автовокзалах стоять численні автобуси, водії котрих криками кличуть пасажирів і відправляють по заповненню. Однак і вартість таких автобусів невисока: наприклад, 280 км від Танжеру до Рабату коштували 70 дірхамів
Автостоп. У Марокко дуже хороший автостоп. Як це зазвичай буває у неєвропейських країнах, тут спрацьовує “ефект білої людини”: усім цікаво поспілкватися з загадковими іноземцями з наплічниками, тож зупиняються водії швидко й підвозять добре. Рівень життя у країні достатньо високий за африканськими мірками, тому гроші ніхто не вициганює. Можна навіть не попереджати про те, що ви їдете безкоштовно (хіба що авто зовсім старе, а у ньому їде ще декілька пасажирів пролетарського вигляду). Ще дуже добре підвозять іноземні мандрівники на автомобілях (переважно це французи), яких у цій країні безліч. Наприклад, на дорогах у околицях Марракешу ледь не кожна п’ята машина є номером ЄС.
Літаками по Марокко я не літав, тому говорити про це не буду.
Ночівля
У Марокко безліч готелів на будь-який смак і колір. Ось ціни на найдешевші готелі, які нам вдалося знайти навесні 2012 (ціни вказано за номер на двох): у Танжері – 150 дірхамів, у селищі Хасілабієт
Що стосується безкоштовної ночівлі, то вона також можлива. Особливо легко побувати в гостях у місцевих, якщо ви їдете автостопом. Тільки-но настане вечір, майже кожен водій починає кликати у гості. Якщо вам цікаво, то можете поїхати до нього. Тільки враховуйте, що доведеться знайомитись із усією його родиною, розповідати про себе, спілкуватися й чекати години зо дві, доки не приготують вечерю. Причому нікого не зупинить мовний бар’єр: якщо ви не знаєте ані французької, ані арабської, то доведеться спілкуватись за допомогою жестів і словника.
Отже, обов’язок гостя – розважати господаря, що інколи може досить виснажувати. Тож якщо ви не хочете ні з ким спілкуватися, то можна просто ставити намета. Тільки ліпше не робити цього у населеному пункті, а знайти безлюдне місце за містом. Ми ночували в гостях у марокканців декілька разів: один раз – у водія, которий покликав вас у гості, другий раз – у фермера, якому належало поле, де ми збиралися ставити намета (він побачив нас і погукав у підсумку до себе додому). Крім того, двічі ми були в гостях у жителів Марокко, яких знайшли через сайт міжнародної гостинності Couchsurfing: перший раз – у Рабаті в американця пакистанського походження, що працює у місцевому університеті, другий раз – у Марракеші в мароканського бізнесмена, який двадцять років тому навчався на інженера у Дніпропетровську.
Їжа
Їжа в Марокко смачна, хоч і не дуже різноманітна. Найпопулярніша страва –
Особливо відзначу марокканський м’ятний чай, зелений чай, який заварюють із м’ятою та цукром. М’яти можуть покласти взагалі півсклянки. Виходить досить смачно й солодко. Такий чай пасує до будь-якої страви.
У країні багато солодощів – від французьких круасанів і тістечок до східних ласощів типу пахлави. Часто зустрічаються кондитерські крамниці й кафе плюс на всіх ринках торгівці продають різну солодку їжу. На базарах також можна придбати місцеві фрукти, які є досить дешевими. Ми потрапили не в найкращу для цього пору року – навесні, коли фруктів зовсім небагато, а от восени, гадаю, їх буде значно більше.
Гроші й ціни
Національна валюта – дірхам. У квітні 2012 коштував приблизно 1 гривню, що дуже зручно. Орієнтовні ціни на товари й послуги: чай – 2-10 дірхамів, тажин – 25-45 дірхамів, харіра – 3-10 дірхамів, кілограм апельсинів – 5-6 дірхамів, курка-гриль
Як бачимо, країна не з дешевих, ціни приблизно відповідають українським. Такої дешевизни, як в Ірані, Єгипті, Узбекистані й багатьох інших мусульманських країнах, тут немає. Натомість після Західної Європи все видається доволі дешевим.
Зв’язок та Інтернет
Мобільний зв’язок у Марокко чомусь надзвичайно дорогий – від трьох дірхамів за хвилину. Як нам сказали, місцеві взагалі намагаються не телефонувати без особливої потреби, а частіше обмінюються смс. Дешевше зв’язатися з домом через Інтернет: у кожному місті можна знайти Інтернет-кафе плюс багато закладів (зокрема, усі “Макдональдси”) мають безкоштовний wi-fi.
Що подивитись у Марокко?
Яскравість барв, ісламський колорит, доброзичливість і гостинність місцевих жителів – тут є усе, що потрібно мандрівникові. Без перебільшень, Марокко – один з найпопулярніших напрямків для європейців, але при цьому місцеві поки що не зіпсовані масовим туризмом: лише в найбільш розкручених місцях можуть причепитися діти з вигуками “One dirham, please!”. А так люди привітні й чемні, ціни для іноземців майже ніхто не завищує, і навіть таксисти, якщо попросити, ввімкнуть лічильник і поїдуть за звичним міським тарифом (від центру міста до околиці реально дістатися за 20-30 дірхамів).
У кожному старовинному місті в Марокко є “медіна” – район вузьких вулиць і старих будинків з добре збереженою атмосферою Стародавнього Сходу. У деяких містах є “касба” – внутрішня фортеця. Поряд із такими колоритними східними районами в кожному місті є й “сіті” (як правило, його називають на французький лад – Ville Nouvelle, себто “нове місто”) – з широкими вулицями, великими будівлями й іноді цікавою архітектурою у європейському стилі. Ці елементи зустрічаються скрізь, тож знайомство з одним містом дає приблизну уяву про всі інші. Та все ж кожне мароканське місто має власну специфіку.
Танжер. Велике місто на півночі країни. Цікаве атмосферою морського порту й хвилястим рельєфом. Крім того, це своєрідне “вікно до Європи” – звідси ходять пороми в Іспанію, на котрих пересуваються як марокканці, що їдуть працювати закордон, так і європейські туристи, що приїхали подивитися на країну.
Рабат. Столиця країни, однак не надто пафосна й помпезна. У Рабаті майже немає монументальних будівель, натомість є сучасна система швидкісних трамваїв, що замінює метро, колоритна медіна, а зі стін касби відкривається гарний вид на океан.
Касабланка. Друга столиця країни, що вічно конкурує з першою. Більш сучасне місто з великою кількістю висотних будівель, широкими вулицями й аурою ділового центру. Є тут і медіна, схожа, втім, на медіни решти міст Марокко.
Марракеш. Найбільш яскраве й колоритне місто країни. Велетенська медіна з силою-силенних вузьких вулиць, будинків і мечетей, міські стіни. Відомий як центр туризму, в тому числі й внутрішнього: жителі Рабату й Касабланки приїжджають сюди відпочити на вихідні відвідати місцеві клуби й ресторани.
Атлаські гори. Через ці мальовничі гори пролягає чимало доріг, тут можна побачити стародавні фортеці, ущелини й інші мальовничі місця. Інколи гори суворі й кам’янисті, інколи вкриті лісом і рослинністю.
Уарзазат. Невелике містечко на схід від Атласу, має касбу – стару фортецю, більша частина якої, на жаль, зачинена для відвідувачів. На південь від Уарзазату є оаза Фінт – мальовниче село з пальмами й древніми руїнами, майже з усіх сторін оточене пустелею.
Ущелина Тодра. Гарна ущелина поряд із містом Тінерір – вздовж річки з двох сторін стоять дві кам’яні стіни велетенської висоти. Сюди легко дістатися автівкою чи автоспином – через нього навіть проходить автомобільна дорога. Можна також поблукати по навколишніх гірських стежках.
Ерґ-Шеббі. Одне з наймальовничіших місць країни – піщані дюни на південному сході Марокко. Простягнулась ця територія на 20 км з півночі на південь і на 5 км з заходу на схід. Поряд із нею знаходиться два села – Мерзуґа й Хасілабієд, де безліч ресторанів і кафе для туристів. У селі можна найняти верблюда чи джипа для поїздки по дюнах, а можна піти й погуляти пішки. Гори з піску майже помаранчевого кольору на тлі блакитного неба – видовище неймовірне.
Фес. Крупне місто на півночі країни. Має медіну й декілька мечетей, а також високий пагорб з руїнами у північній частині, звідки відкривається чудовий вигляд. Однак після відвідин інших мароканських міст він нам вже трохи набрид: приблизно те ж саме можна побачити і в інших великих туристичних центрах країни.
Мелілья. Іспанський анклав на середземному узбережжі. Варто лише перейти кордон і замість бруднуватого поселення з вуличною торгівлею, сміттям і обдертими будинками з’являється справжнє європейське місто – охайні будинки й вулиці, газони, старовинна фортеця тощо. А на вулицях гуляють під ручку іспанські пенсіонери. Звідси ходять пороми до європейської частини Іспанії – у Малагу й Альмерію.
Висновок
Марокко поєднує усі плюси мусульманських країн й не має жодного їхнього мінусу.
З одного боку, тут дуже приємна атмосфера, люди гостинні й доброзичливі, їжа смачна й не дуже дорога, можна насолоджуватися східною екзотикою.
З іншого, немає жодних релігійних заборон і обмежень, жінки можуть ходити без хустки й строгого одягу (і ніхто при цьому до них не чіпляється), віза легко відкривається, ніхто не перевіряє на вулицях у мандрівників документи й не підозрює у шпіонажі, можна вживати алкоголь і навіть знайти, якщо є потреба, усілякі незаконні розваги (доходить навіть до того, що Марокко відомий як один з центрів наркоторгівлі й проституції).
Крім того, тут чудова природа майже з усіма можливими ландшафтами, які можна побачити як з вікна авто, так і у поході з наплічником за спиною.
Марокко органічно поєднує у собі Схід і Захід, арабську й французьку мови, широкі вулиці, що лишились від європейців, і побудовані марокканцями мечеті й медресе, французьку систему держуправління й арабський культ родини. Ця країна доводить, що іслам не обов’язково значить закритість і утиски свободи й демократії та цілком може поєднуватись з модернізацією, європейськими цінностями і прогресом.
Переклад з російської: Юрій Борисов
Джерело: http://www.gazeta.ru/lifestyle/travel/2012/05/04_e_4572897.shtml
Про марокко все добре а як там з попутницею
беріть попутницю й нічого не бійтеся! це не Афганістан!