Людський фактор
Сальвадор — місто, про яке не почуєш двох однакових думок. Його бояться, обожнюють, гиджуться, недолюблюють, поважають, розказують страхіття, згадують багатолітню історію та придумують все нові і нові байки. Мені Сальвадор нагадує старенького спрацьованого дідуся, якого знайшли на вулиці і надягли у новий стильний плащ, щоб не соромно було показувати сусідам і знайомим. Проте ніхто не подумав про те, щоб його вмити, переодягнути, підстригти і нагодувати. Якщо придивитися уважно, то видно і брудну сорочку і діряві мешти, чути сморід, втому, бідність і голод. Але в очах разом з тим помічаєш щось більше — в них іскриться життя, вони трішки лукаво посміхаються…
Автор: Oksana Vladyka
У довгій подорожі стандартні туристичні місця набридають досить швидко, а люди – ні. Бо усі вони такі різні: з незвичайними історіями, іншим світоглядом, своїми турботами, радощами, мріями. Це одна з найцікавіших частин подорожі – спілкуватися з людьми з іншого кінця світу, різних статків, віку, раси, релігійних і політичних поглядів. В Бразилії нам на шляху зустрічалися дивовижні особистості, вони допомагали нам — ділилися своїм домом, досвідом, порадами, пригощають їжею і хорошим настроєм: лікарі, фермери, музиканти, програмісти, авіамеханіки, військові, топ-менеджери, медсестри, художники, тур-гіди, далекобійники, маркетологи, фотографи і хіппі. У всіх є свої уявлення і думки про країну, кризу, політику, релігію і сподівання на майбутнє.
Чорне і Біле
Нам важко судити наскільки гостра проблема расизму в Бразилії — бо ми тут прожили не так багато часу, але у наших розмовах майже щоразу так чи інакше зачіпалася ця тема.
Століття рабства, яке в Бразилії було скасовано в 1888 році, не минають без сліду. Ось один абсурдний на наш погляд історичний приклад: у центрі Сальвадору працював ліфт, що з’єднував порт і набережну і верхнє місто. Оскільки раби у ліфт не мали права заходити, вони змушені були бігти на гору поки ліфт піднімав їх власників, для того щоб відкрити їм двері.
Багато хто стверджує, що сьогодні проблеми вже немає — ніхто нікого не дискримінує, рабство залишилося в минулому, але чимало людей абсолютно іншої думки. Як в більшості країн з рабством за плечима, в Бразилії залишився гіркий осад від цієї ганебної глави в історії. Наведу думки наших знайомих і власні спостереження.
В центрі Сальвадору є закинуті будинки — їх власники залишили їх багато років тому через поганий стан і дорогу реконструкцію. У цих будинках живуть бідні люди: без жодних на це прав і в жахливих умовах. У будь-який момент теоретично можуть з’явитися власники і їх виселити. До речі з цього приводу у Бразилії є закон: якщо сім’я безхатченків може довести, що проживала у залишеному будинку 5 років, і власник на нього увесь цей час не претендував, то право власності переходить до такої сім’ї. Проте через безграмотність вони часто не згають про свої права і, як і у нас, законодавство часто тільки на папері. Тому усі такі поселенці є незаконними, а довести своє право на квадратні метри вони можуть тільки у суді. На це потрібні кошти або юридична грамотність. Замкнутий круг. Так вони живуть — сподіваючись, що власники просто забули про ці будинки.
Ми познайомилися з однією з таких сімей — голова сімейства був ув’язнений на 3 роки за торгівлю наркотиками, коли поліція зловила його з 60 грамами кокаїну. Відсидівши термін, він вже довго не може знайти роботу, щоб забезпечити свою сім’ю. На момент нашого візиту чоловік мав йти на співбесіду на роботу в готелі, сподіваюся йому пощастить.
Історія іншого хлопця не така сумна — його спіймали з кілограмом тих же наркотиків і він відбувся адміністративним штрафом.Різниця між цими двома була у статках і у кольорі шкіри. Статус та гроші в Україні теж вирішили б таку ситуацію. Але тут додається ще один фактор і багато бразильців вважають, що саме він суттєво впливає на решту.
При обшуку поліцією в автобусі — усі чорні пасажири були виставлені під стінку на вулиці. В автобусі залишилося 2 людей: водій і наш знайомий — єдиний білий пасажир. І йому було про це явно не приємно згадувати: як інші пасажири на нього дивилися і як він себе почував в той момент.Усі з ким ми спілкувалися на цю тему наголошували на різному ставленні поліції, чиновників, судів до білих і чорних. Нещодавно сталася гучна трагедія, коли поліцейські випустили цілі магазини (більше 100 куль) в машину п’яти чорних хлопців, які не зупинилися на їх вимогу.
Ми також пожили в багатому котеджному містечку у Сальвадорі. Це ніби місто в місті. Обгороджене парканом, з шлагбаумом і охоронцем при в’їзді, з трьома десятками будинків, власним ресторанчиком, пекарнею і басейном на кожному подвір’ї.
За кілька днів, що ми провели там, ми не бачили жодного темношкірого жителя, тільки прибиральниці, охоронці, домашні робітниці. В принципі усі заможні сім’ї, і частина середнього класу мають домашніх робітниць, і це вважається абсолютно нормальним.Ще одним незвичним фактом є те, що досі у сучасних бразильських багатоповерхівках є два ліфти: одним їздять мешканці, інший — для сміття, собак і домашніх робітниць.
Бідні і багаті
В Сальвадорі і в цілому в Бразилії ця різниця є просто кричущою. Бідні, брудні, смердючі фавели, де люди ледь виживають, закинуті будинки з тимчасовими мешканцями без світла, води і газу межують з розкішними висотками за високими парканами з кришталевими люстрами в холах або котеджними містечками, де абсолютно інше життя — схоже на американське передмістя: стрижені газони, красиві будиночки, білі парканчики, басейн і барбекю на подвір’ї. Мешканці таких містечок ходять в гості, гуляють в їх межах, а в місто виїжджають тільки автомобілями — до торгового центру чи ресторану. А старе місто не люблять і оминають, там не прийнято гуляти на вихідних чи на свята. І Сальвадор стає схожим на автостраду.
В фавелах високий рівень злочинності, там багато хто зав’язаний на торгівлі наркотиками, контрабанді, шахрайствах і грабежах. Але не можна стверджувати що всі бідні люди там злочинці.
Чоловік без копійки за душею але з умілими руками попросився в мешканців будинку відкрити ось цю невеличку крамничку з продажу і ремонту взуття просто в під’їзді будинку.
Вони погодилися — і так він заробляє на рис з бобами. Саме такий вираз в Бразилії відповідає нашому “заробити на хліб”
У Сальвадорі є особлива вулиця, про яку не пишуть в путівниках, хоч вона має цікаву історію і неймовірно гарний вид на океан і захід сонця. Ця вулиця йде паралельно з акведуком — першим водопостачанням міста. У нішах акведуку небагаті, але працьовиті сім’ї споруджували двоповерхові будиночки з майстернею на першому поверсі і житловою зоною на другому. Досі їх нащадки живуть і працюють в цих будиночках. Але вже не довго — скоро їх усіх виселять, щоб перелаштувати в бутік-готель з неперевершеним видом на океан і захід сонця. Мабуть тоді про цю вулицю почнуть писати в путівниках.
Політика та економіка
Теперішня ліва влада намагається якось компенсувати існуючу соціальну нерівність. Мабуть робить вона це не надто вдало, бо саме зараз у Бразилії розгортається політична криза, як наслідок економічної. За останні 2 роки реал знецінився майже вдвічі, але це не настільки турбує населення, як у нас – великого попиту на валюту немає. Бідне населення турбується про їжу та базові потреби і нарікає на інфляцію, а багате інвестує кошти у нерухомість, акції, нові автомобілі. В цілому люди тут значно більш ніж в Європі схильні до споживацької поведінки і схожі на українців бажанням продемонструвати усім свій статок.
Випадково ми стали свідками і навіть учасниками мітингу протесту у Сан Пауло. Але про це в наступному пості.
У Бразилії останні 12 років при владі були ліві: з 2003 року два терміни президентства Лула да Сільва співпало з періодом економічного розквіту Бразилії і, кажуть, він вирішив багато проблем в країні. Незважаючи на досягнення, люди добре пам’ятають кілька гучних корупційних скандалів за час його президентства. Наступниця Ділма Русеф продовжила політику соціальних програм.
Наприклад в університетах у чорних є більша квота при вступі. Це викликає незадоволення частини населення, як і соціальні виплати бідним сім’ям з дітьми. Якщо така сім’я живе на менш ніж 140 реалів (36 доларів) на місяць на людину, вона може звернутися в програму Bolsa Familia. Ця щомісячна допомогу виплачується в обмін на відправлення дітей в школу і дотримання основних медичних вимог, наприклад вчасні щеплення для дітей. Багаті бразильці люблять скаржитися, що ця програма підриває стимули до праці і послаблює економіку Бразилії. Кажуть такі батьки не хочуть працювати, а натомість народжують дітей просто для виплат. Я особисто теж проти соціальних виплат такого плану — вони спонукають людей до ліні і безробіття, виховують патерналізм, бо люди легко звикають до таких програм, і потім постійно очікують від держави допомоги. Краще забезпечувати їх робочими місцями, навіть низькокваліфікованими.
Але потім я дізналася про розмір виплат – 70 реалів на місяць на людину. Для порівняння – це ціна великої піци в ресторані, чи обіду на двох. Абсурдом здаються скарги на місячну допомогу бідним з вуст людей, які за вечерю витрачають більше.
Тобто суми не така велика, щоб заохочувати людей сидіти і нічого не робити. Але вона достатня, щоб досягнути своєї мети. Існують переконливі докази, що діти одержувачів допомоги Bolsa Familia мають кращу відвідуваність і успішність, краще освічені і в кінцевому підсумку мають більше шансів на вступ в університет і кращу роботу.
Ось думка нашого хоста в Ріо з цього приводу: “Часто бідні сім’ї не відправляють дітей навчатися, діти працюють вже з малого віку і через відсутність освіти згодом не знаходять хорошої роботи і далі живуть в бідності. Таке замкнуте коло. Тому уряд виплачує кошти щоб діти навчалися, таким чином інвестує в майбутнє покоління. А це покоління батьків вже є втраченим, і забезпечувати їх усіх роботою є надскладним завданням.”
(І мабуть принесе менше підтримки електорату на наступних виборах, подумала я.)
Facebook Comments