Автор: Юрій Борисов
Щоб побачити фіорди, не обов’язково їхати до неймовірно дорогої та далекої Норвегії. Лише у 500-600 кілометрах від України розташоване справжнє диво природи, Джердапський каньйон на Дунаї — унікальний річковий фіорд, що простягнувся поміж скель більш ніж на 100 км. Виглядає не менш захоплююче, повірте! От тільки Румунія та Сербія, на кордоні яких розташоване це диво, разів у п’ять дешевші за Скандинавію, та й добиратися до них значно ближче.
Прогнозую, що тих, хто був у Норвегії, образить мій вступ. Панове, заспокойтеся. Я не заперечую, що ця країна дуже гарна й цікава. Якщо є можливість, то туди потрібно їхати без вагань! Але коли грошей небагато, то Джердап — чудовий економ-варіант. А взагалі, краще побачити і одне, й інше. Румунія, Сербія, Норвегія — кожна з цих держав має що показати мандрівникам! Втім, я відволікся.
Отже, Джердап. Це дуже довга (якщо вірити Вікіпедії, 134 км) ущелина на Дунаї, по якій проходить кордон між Румунією та Сербією. Могутня європейська річка пробиває тут шлях крізь мальовничі скелі, які здіймаються на кількасот метрів над водою. На сербському березі 1974 року було утворено національний парк. Саме через нього ми й їхали по, мабуть, одній з найгарніших трас Європи. Нижче наш маршрут:
Починається Джердапська ущелина поблизу старовинної фортеці Ґолубац. Це десь дві години їзди автомобілем на схід від Белграда.
Перед входом до каньйону Дунай, напевно, найширший по всій своїй довжині — біля 6 кілометрів:
Тінь на попередньому фото від скель. Можете уявити їхню висоту!
Закинута каменоломня. Чув, що з неї хочуть зробити арт-об’єкт для фестивалів, але далі розмов справа поки не рушила:
А ось, власне, і фортеця Ґолубац, біля якої починається каньйон:
Цю твердиню побудували у 14 столітті (дані сербської Вікіпедії). Вона дуже фотогенічна й приваблює купу люду з усього світу, тут навіть знімав кліп відомий русофіл Макс Кавалера зі своїм гуртом Soulfly:
Проте, того дня було зовсім не людно, бо фортецю зачинено на реконструкцію. Тому досередини я так і не потрапив, довелося обмежитися фото й відео з-за огорожі.
Ну, зачинено — то зачинено. Їдемо далі.
Сказати, що дорога проходить через мальовничі місця — не сказати нічого. Будь-яку ділянку траси можна сміливо фотографувати. З одного боку несе свої каламутні води Дунай, з іншого — красиві скелі, вершини яких вкриті лісами.
Часом багатотонні брили мало не висять над дорогою, від чого стає трохи лячно:
На іншому березі вже Румунія:
Що цікаво, прикордонників я ніде не бачив, але буйки по лінії розмежування на річці є, а подекуди на сербському березі стоять радари. Втім, складно уявити, щоб тут хтось ризикнув переправляти контрабанду — береги дуже круті, спускатися до води небезпечно, а особливо вночі, коли здебільшого й перетинають кордон різні нелегали. І навіть якщо вдасться спустити човна та непомітно перетнути річку, в чому я маю дуже великі сумніви, то як потім видряпатися на такі скелі?
Звісно, можна протягнути якийсь трос крізь чагарі й піднімати речі ним, але процес його встановлення буде тривалим і складним, тож це гарантовано помітять стражі порядку. А якщо не помітять, то знайдуть потім, це ж не голка у копиці сіна. Коротше, дуже складно. Мені здається, що на сербсько-румунському кордоні є явно зручніші ділянки для «контрабасу».
Ще трохи краєвидів:
Місцями Дунай розширюється до двох кілометрів:
А інколи, навпаки, звужується так, що добре чути звуки з румунського берега. Між скелями на задньому плані — метрів 150, не більше:
Траса проходить крізь силу-силенну тунелів, інколи трапляється 3-4 один за одним. Окремі минаєш за пару секунд, деякі тягнуться до пів-кілометра, але всі вони однаково вражають, незалежно від довжини:
Дорога, між іншим, нормальна, ям не бачив:
Що сподобалося, багато оглядових майданчиків з лавочками, на яких можна перепочити від їзди й помилуватися дунайськими кручами:
Якби ще чагарі всюди вирубували… Інколи треба дертися крізь кущі, щоб сфотографувати ущелину:
Якщо набридне дивитися на річку, можна розвернутися в інший бік — скелі над дорогою не менш гарні:
Ближче до кінця Джердапу пейзажі стають особливо красивими. На місці режисера «Володаря перснів», я б знімав подорож гобітів річкою саме тут:
На іншому березі до чар природи додається краса творіння людини — гігантське обличчя Децебала — вождя племені даків, яких румунська історія вважає прародителями румунів. Цю скульптуру длубали у скелі 10 років, її висота — понад 40 метрів:
Ввечері я сфотографував її зблизька вже у Румунії:
Неподалік від Децебала над самісінькою водою розташований монастир Мраконія — дивіться на фото праворуч. Лівий берег — Сербія, правий — Румунія:
Аналогічно сфотографував ввечері монастир на румунській території:
Аж ось ми доїхали до електростанції Джердап, більш відомої на пост-радянському просторі як «Залізні ворота». Сербія побудувала її спільно з Румунією у 1970 році. Навіть зараз ця ГЕС входить до десятки найпотужніших у світі, а в ті роки, взагалі, була у трійці.
По правді, техногенна споруда мене не вразила і я не став її фотографувати. Як на мене, та ж сама Канівська ГЕС на вигляд масивніша, але статистика каже, що дунайська «хідроелектрана» виробляє значно більше світла за свою українську «колегу». Щоб ви мали бодай приблизне уявлення про витвір соціалістичної науки, викладаю світлину з Вікіпедії. По електростанції проходить кордон між Сербією та Румунією, прикордонні переходи розташовані на різних берегах, перед в’їздом на дамбу:
Якщо комусь цікаво, то перегляньте документальний фільм про створення цього індустріального гіганта:
На відео ГЕС вражає, але у житті, буду відвертий, вона мене розчарувала. Я очікував більшого. Втім, навколишня природа компенсувала усе з надлишком! Я ніколи не бачив чогось подібного. Енергетика від цієї місцини просто фантастична!
Взагалі, дивуюся, що так мало людей знають про Джердап. Хоча, може, воно й на краще, адже тут поки немає юрб туристів (принаймні восени) і ти можеш насолодитися величчю дунайських гір у тиші.
Отже, друзі, як будете у Сербії — неодмінно проїдьте автівкою через Національний Парк Джердап — справжнє диво природи!
Більше фото Сербії
