Андрій Зорик: Свій день народження зустрічав у поліцейському відділку

Представляємо інтерв’ю з Андрієм Зориком – звичайним хлопцем з українського райцентру, що, не маючи багатих батьків і не зустрічаючися з дочкою Рокфеллера, у свої 28 років встиг відвідати 40 країн.

Андрію, напевно, географія була улюбленим предметом у школі?

Так, а “Атлас мира” був улюбленою книжкою і, мабуть, такою й залишається.

Такий радянський, маленький і сірий :-)?

Такий великий, зелений.

Розкажи про свою першу мандрівку нашим читачам.

Закордон?

Можна і закордон.

Це було у 2003, я мав 18 років, лише кілька місяців перед тим отримав закордонний паспорт і дуже хотів кудись поїхати. З Польщею тоді ще був безвізовий режим, тому ми з моїм другом Костиком вирішили гайнути на вихідні до Кракова. Їхали звичайно ж автостопом, бо грошей не було.

Проблеми почались на самому кордоні, який ми перетнули аж з третього разу. Перший раз в нас не було показних грошей, другий раз нас завернули, бо ще не пройшла зміна після першого разу і тільки коли ми повернулись у Львів, позичили грошей в знайомого, лише тоді вдалося перетнути кордон.

З автостопом в нас також не склалось. Двох чуваків поляки, мабуть, боялись брати, тому за два дні ми проїхали аж 30 км. Зрозуміли, що Краків нам не світить, тому повернулись назад у Перемишль. Але неприємності тут також не закінчились. Коли ми ночували в наметі у парку, до нас вночі прийшли польські гопніки й забрали наші мобільні телефони (свій я купив лише три дні перед тим).

Решту ночі ми провели у поліцейському відділку. І це саме був мій день народження. Отож, ми повернулись додому без телефонів, так і не доїхавши до Кракова. Після такого досвіду, мабуть, мало відпасти бажання кудись їхати закордон, але все вийшло навпаки.

Цікава історія :-)! Напевно то був найкращий День Народження у твоєму житті! А що, у Польщі також є гопніки? Взагалі, Андрію, життя десь кардинально відрізняється від українського? Що скажеш з цього приводу?

У Польщі, особливо в частині ближчій до України, гопніків було дуже багато і їх називали дресяжи – тому що вони носили спортивні штани.

Все як вдома ;-)!

Мабуть, у кожній країні люди живуть по-своєму – десь краще, десь гірше. Можливо, колишні радянські країни трохи схожі за життям.

Коли я потрапляю до іншої держави, то в першу чергу розумію, що я закордоном, бо там…інші запахи. Саме так, запахи!

Я запахи тільки в Азії починаю відчувати.

Стосовно Азії. Ти колись у інтерв’ю одному виданню казав, що тебе приваблює саме ця частина світу, а от Європа видається нудною…

Європа майже всюди однакова, можливо трохи відрізняється в окремих країнах, а в Азії навіть в межах однієї країни можна побувати в кількох світах.

У скількох країнах світу ти вже встиг “наслідити”?

За останніми підрахунками – 40 штук.

Вражає! Яка найбільше «зачепила» і чому?

Вражає кожна по своєму, але для себе постійно складаю якісь рейтинги. Трійка найкращих – Грузія, Шрі-Ланка, Еквадор.

А “чіпляють” країни в основному через людей – саме в цих країнах місцеве населення було до нас найбільш привітне, найбільш гостинне тощо. На другому місці, мабуть, природа, потім – кухня, а вже потім архітектура, культура, ціни.

Тобі не здається, що Грузія, яка пішла шляхом сусідньої Туреччини і розвиває туризм, суттєво втратила у самобутності? Взагалі, як ти ставишся до розкручених туристичних “боянів”?

Стосовно Грузії, не думаю, бо ми були лиш в 2-3-х регіонах, далеко не найдикіших, і я б не сказав, що туризм аж так їх змінив, а є ще Сванетія, де самобутність не скоро зникне.

Розкручені місця доводиться відвідувати, але не сказав би, що вони приносять аж таке задоволення. Якщо ти хочеш ще раз повернутись у це місце, то значить воно хороше.

Подорожуєш сам чи компанією?

Сам подорожував одного разу. А в основному подорожували або з товаришем, або з дівчиною – теперішньою дружиною.

Чи сумісні алкоголь і подорожі?

Алкоголь – це частина будь-якої культури, і щоб сповна пізнати її, треба спробувати :-). Ну, й бари, як місце зустрічі з місцевим населенням.

Їздиш переважно автоспином?

Колись багато проїхали автостопом, зараз все рідше, але якщо є можливість, то зупиняємо машини.

Мій знайомий мандрівник, що також катає «стопом», говорить, що кожного водія пам*ятає в обличчя!

Хорошу пам’ять має :-)!

Також, він каже, що подорожує для того, щоб забутися. Взагалі, багато хто вважає, що мандрівники – це люди, які від чого тікають. А що значать подорожі для тебе? Який сенс вкладаєш у них?

Для мене подорожі, перш за все, це емоції, які дозволяють сповільнювати життя. Тобто за певний час в тебе відбувається значно більше подій, ніж якби ти ходив на роботу і відповідно тобі здається, що пройшло багато часу. А у звичайному житті все навпаки – через одноманітність час пролітає дуже швидко.

Багато хто вважає, що подорожувати через турфірму дешевше й безпечніше ніж самому…
Інколи буває дешевше, але самому подорож можна зробити значно цікавішою. А стосовно безпеки – то пригод можна знайти і в себе в дворі.

Багато коштів уходить на мандри?

Майже все :-)!

Як часто подорожуєш?

Як тільки випадає можливість. Кожного разу по-іншому. В минулому році лише три місяці провів в Україні, звичайно, що решта було не завжди мандрівками. Попередні роки виходило зробити дві великі мандрівки на рік і ще кілька поїздок на кілька днів.

Наші читачі знають тебе, як людину, що об*їздила майже всю Південну Америку. Твій звіт про подорож до Нового Світу є найрейтинговішим на сайті brodiahy.org.ua. Зрозуміло, що вражень було море, але спробуй, будь-ласка, описати цю поїздку кількома реченнями.

Подорож Південною Америкою була мрією останніх шести років життя і коли я опинився в Західній півкулі із потрібною сумою грошей і купою часу, то зрозумів – або зараз, або ніколи. Три місяці пролетіли дуже легко й швидко. Ми побачили навіть більше, ніж хотіли. Якщо у вас буде хоч якась можливість потрапити в Латинську Америку – не сумнівайтесь, а їдьте.

А про найрейтинговіший звіт я й не знав :-)!

А може ну його? Стільки страшилок про Перу чи фавелли Ріо розповідають! А у Мексиці взагалі автостопщика вбили!

Ну якщо так мислити, то краще взагалі з дому не виходити.

І те вірно. Чи плануєш подорож до країн на кшталт Ірану, Афганістану, Пакистану, держав Африки?

До Африки хотілось би якось, бо ніколи на Чорному континенті не був. Тільки ще не знаю в які країни. В Іран ми якось намагались потрапити, але нам не дали візу, якщо буде можливість, то поїду. Пакистан і Афганістан також особливо не приваблюють, скоріше Монголія.

Чи можуть наші читачі приєднатися до тебе?

Я ніколи не подорожував з незнайомими людьми, завжди знаходились попутчики серед близьких друзів, або з дівчиною. Мені здається, що оптимальна кількість людей для подорожей – це двоє, якщо більше, то це вже натовп і рано чи пізно хтось кудись не захоче йти. Тому навряд. А ти як до цього ставишся?

Аналогічно. Їжджу вдвох з кимось і дуже ретельно підбираю напарника. Он знайомі зараз вчотирьох поперлися до Латинської Америки й почалося – ті хочуть у Перу затриматися, а ті в Еквадор поїхати. От і довелося ділитися. Несерйозно це все!

От-от! Рано чи пізно всі пересварюються й діляться. Я собі просто не уявляю цього вже у процесі планування – купити авіаквитки для кількох людей це вже проблема, бо треба гроші збирати, скидати на одну картку. Якщо кожен це робить поодинці, то може бути таке, що хтось встигне, хтось ні. Занадто багато накладок може бути.

Але, якщо їхати наприклад машиною, то краще вчотирьох, тому думаю, що у майбутньому таки доведеться подорожувати більше двох.

Відомий російський дизайнер Тьома Лєбєдєв влаштував змагання із товаришем – хто перший відвідає усі країни світу, включно з невизнаними республіками на кшталт Абхазії чи Курдистану. У тебе немає таких парі з друзями-мандрівниками?

Так, щоб з кимось закладався, то нема, але якісь заочні змагання “полюбому” є, ну бо ж кожен хоче вимахнутись. Я більше ціную різні екзотичні країни, де мало хто був, або навряд чи буде. Такі як Парагвай, Ліван, Сирія :-).

Андрію, зичу тобі відвідати усі країни земної кулі. А що ти побажаєш наостанок «Бродягам» і нашим читачам?

Дякую, буду старатись. Я думаю, що ви робите хорошу справу тим, що даєте людям натхнення і ґрунт для роздумів – якщо інші змогли поїхати, то чому я не можу? Вдвічі приємніше, що це роблять україномовні люди, бо українських мандрівників не так й часто зустрінеш. А читачам раджу почастіше відходити від комп’ютера і хоча б кудись виїжджати, бо найкращі спогади – все-таки спогади з подорожей!

Бесіду вів Юрій Борисов

Інші подорожі Андрія Зорика тут – amukha.livejournal.com