Світ очима бродяг

Автостопом по близькому зарубіжжю

 

Смоленський Кремль

Автор: Сергій Кудяшов

Ідея поїхати у Смоленськ виникла давно, але реалізовувати її був змушений взимку.

Стартував у п’ятницю з броварської об’їзної – першою машиною виявилась фура, водій якої довіз мене до Чернігова. Наступне зупинене мною авто – це хороший приклад того, що автостоп дійсно корисна штука. Як виявилось, водій раз на місяць курсує між Києвом і Пітером.

Ми швидко знайшли спільну мову і зійшлись на тому, що я влаштовую для нього екскурсію по Києву, а він одвезе мене наступного разу до Пітера або перевезе посилку для моєї сестри, яка вчиться у культурній столиці Росії. Проїхавши з ним 400 з лишком кілометрів, я перейшов на трасу М1 (Брест – Москва), де одразу застопив джип доброзичливого білоруса, який довіз мене до російського кордону.

Наступне авто чекав не довго. Водій теж виявився білорусом, однак досить незвичайним. Школу закінчував на Волині, а після того ще 2 роки вчився у Львові. Культура його української мови була на рівні жителя Центру, але з помітними галицько-волинськими діалектами, наприклад: свобідно, зара’. Саме цієї машиною доїхав до Смоленська.

Для людини, яка 7 років прожила у Черкасах, де ширина Кременчуцького водосховища досягає 12 км, Дніпро в районі Смоленська видався демо-версією

Місто на Дніпрі здивувало мене морозом у – 11(перед стартом в Броварах було -2 ) і світанком, який за місцевим часом починається після 10 ранку. Місто з більше, ніж тисячолітньою історією, цікавило мене собором та залишками фортечних мурів. Останні були побудовані у 1595-1602 рр., загальна довжина – 6,5 км + 38 башт, до нашого часу збереглося 3 км стіни і 18 башт.

Центральна частина міста знаходиться на 7 горбах. На одному з них побудований Успенський Собор:

Пам’ятник Кутузову та Успенський собор

Пам’ятник Кутузову та Успенський собор

 

Смоленськ

Тепер у цьому костьолі знаходиться архів

Після 12 години зрозумів, що час вже залишати місто. Повернувся до Колхозної площі, сів на 102 маршрутку, яка зупинялася якраз біля входу до Катинського меморіалу:

Катинь

Обидва тоталітарні режими створювали міфи навколо Катині, тому це місце мене дуже цікавило. Справа втім, що розстріли почали проводити там ще комуністи у 1931 році, але у масовій свідомості Катинь символізується лише з розстрілом польських офіцерів у 1940 р. (додам, що під Смоленськом покоїться тільки частина польської старшини, решта розстрілів відбувалися у Биківні (Київ), Козелеці, Старобільську, але я чомусь жодного разу не чув, щоб туди направлялися польські патріоти).

Катинь

Територія меморіалу невелика, експозиційна зала лише одна, тому вже за півгодини все оглянувши, я знову повернувся на дорогу з чітким наміром ще до смеркання повернутися до Могильова. Але, на своє щастя, зустрів білоруса, який прямував до Вітебська, тому замість одного обласного центру Білорусі я приїхав у інший.

Небагатослівний водій висадив мене поруч з “чыгуначным вaкзалом”, де я зміг обміняти RUR на “зайчики” (насправді зайчиків давно немає в обігу, ними користувалися з 1992 до грошової реформи 2001 року) та отримав у довідці інфу про вечірній “цягнік” на Могильов.

Могильов

Історична частина міста невелика – встиг побачити собор, ратушу та сцену, на якій проходить фестиваль “Славянскі базар”:

Славянский Базар

У крамницях придбав сувеніри для родини та білоруський правопис, правда офіційний ( У Білорусі, як і в Україні, паралельно існують два види правописів: 1. Доби коренізаціі: відповідно тарашкевіца та скрипниківка (Харківський правопис 1928 р., саме ним користуються ведучі новин на каналі Тоніс) та 2. Русифіковані державні правописи, які були затверджені після згортання політики коренізаціі).

Вже по дорозі до кафе я надибав афішу театру ім. Якуба Коласа і безальтернативно вирішив відвідати комедійну виставу «Ён. Яна. Акно. Нябожчык» (а на наступний день у них була «Лісова пісня» Лесі Українки). Зважаючи на стан білоруської мови у Республіці Білорусь (це вже мій четвертий візит у РБ і лише одного разу я зустрів білоруськомовного білоруса, але і той виявився держчиновником), я мав сумніви щодо того, якою мовою будуть користуватися актори. Мої надії справдилися, і я отримав справжнє задоволення від спектаклю.

Попрощавшись з Вітебськом о 21.10, вже о другій ночі я додивлявся сни у залі очікування Могилівського вокзалу. Залізниця в РБ дуже соціальна: квиток у плацкарт від Віцебска до Могілеўа (180 км) обійшовся мені у 15 грн. Тим, хто буде вперше їхати в РБ, для економії коштів краще доїжджати на автотранспорті до вузлових станцій (наприклад: Гомель, Брест), а далі пересуватися республікою залізницею. Оглядини міста почав о 6 ранку.

Жодних фото не робив – було надто темно. Єдине, що добре запам’яталось, це: ратуша та будинок драматичного театру (19 ст.). Накупивши на останні рублі місцевого шоколаду, надумав вертатися додому – у понеділок на роботу. Змінивши 5 машин (серед них гелендваген, мабуть, перший і останній для мене), повернувся в Бровари.

Висновок: Білорусь дуже близька для українців країна, у якій можна відчути усі плюси та мінуси авторитарного соціалізму. Тому, якщо Ви хочете поїхати закордон і не володієте жодною з популярних у світі мов, та не бажаєте оформлювати Шенген – Білорусь створена для Вас.

Facebook Comments

Залишити коментар

Коментар

  • Незле прогулявся на вихідних!