Білоруські замітки

Автор: Сергій Кудяшов

Зустрівшись суботнього ранку зі своєю подругою Іринкою у Броварах, я знав, що ввечері маю бути в Гомелі, а щодо продовження маршруту в моїй голові ще точилися дебати (на всяк випадок мав із собою дві таблички “Псков” та “Невель”).

Димерською маршруткою доїхали до с. Скибин. Через 40 хв нас підібрало молоде подружжя, голова сім’і виявився українським офіцером, в діалогах він був відвертим і навіть жартував, що офіцери української армії повині стежити за своїм мундиром, бо окрім мундира у них більше нічого не залишилося.

З Кіптів до чернігівської кільцевої доїхали з мовчазним водієм, а от наступний драйвер виявився справжнім самородком. З ним повністю проїхали чернігівську кільцеву дорогу (31 км), однак за цей час він встиг розказати, як у свій час займався контрабандою через українсько-російський кордон.

Перевозив все, окрім нелегалів (його колезі за цей “крамольний” вчинок спалили хату і авто).

За його словами, зиск від цього бізнесу мали всі: від прапорщиків до генералів. Залишив цю справу через підвищення тарифів прикордонниками зі 100$ за тону перевезеного товару до 100$ за 1 м?.

З Чернігова до Ріпок прибули з веселою гоп-компанією, що їхала купувати хату у селі на березі Дніпра. З Ріпок до гомельської кільцевої їхали в автомобілі з вихідцем із Середньої Азії, громадянином РФ. Ще перед поїздкою у мене була “чуйка”, що я обов’язково зупиню машину на Пітер – так і сталося. Водій сам запропонував їхати з ним у Північну Пальміру, погодитися ми не могли, а відмовити язик не повертався, тому на пропозицію відповіли мовчанням.

У Гомелі я був минулого разу (тому всі гомельські фотографії зроблені у квітні 2012 року). В мене за правило не повертатися у місто, яке вже відвідав. Однак цього разу я повернувся у місто над Сожем на прохання Іринки відвезти її до Гомеля, щоб вона зустрілася зі своїм другом. Також вагомою причиною був вечірній концерт гурту “Akute”.

Думаю, після цього фото прихильників лукашенківської стабільності поменшає. У РБ вирує інфляція, громадяни при наявності готівкових рублів переводять їх у валюту частіше, ніж українці обговорюють ціни у доларах.

Пам’ятник “чємоданному настроєнію” (якщо придивитися, у лівому нижньому кутку можна прочитати “Жмеринка”).

Цих персонажів впізнають лише сорокарічні – Карандаш і Клякса.

Палац Румянцевих і Паскевичів.

Гомельська шоколадна фабрика “Спартак” виготовляє непогану продукцію, але Вашу увагу хочу звернути на сувенірну кілограмову шоколадку (90 % какао). Найдешевше купити у фірмовому магазині поруч із заводом, вартість – 130 грн.

Майдан Леніна.

О 22.10 сіли до мінського потягу. У “місті сонця” (Мінськ ще й так називають) треба було за 15 хвилин пересісти на потяг “Могилів-Мінськ-Брест”, забігаємо у касову залу і спостерігаємо дивовижну річ: працює 8 кас, в яких обслуговується 3 клієнта, таку ситуацію на Київ-Пас важко уявити.

В Івацевичах були через дві з половиною години. Автобус на с. Косово був рівно за годину, цей час витратили на прогулянку по містечку.

“Оболонь Вогнегасник”. Експортне пиво у країни Балтії і Білорусь. Згідно проплаченого прес-релізу, цей сорт допоміг збільшити експорт хмільного напою до вищезгаданих держав аж на 900% (знімок зроблений у Івацевичівському гастрономі).

Костьол в Івацевичах. 15% білорусів є римо-католиками. Служба проводиться білоруською і польською мовами. Католики частіше відвідують свої храми, ніж православні, а у колгоспах, де переважають прихильники західного християнства, є більш продуктивнішими “православні колгоспи”.

Косовський палац. Будівництво палацу розпочалося у 1838 році. Історія про нього не дуже подбала, тому нині триває реставрація.

Скориставшись відсутністю будівельників чи то пак реставраторів (недільний ранок), пролізли крізь шпарину у паркані і обстежили палац зсередини.

Стара і нова кладка.

Крик душі.

У Косово є музей-садиба Тадеуша Костюшко – національного героя Білорусі, Польщі, США. Борець за американську незалежність та відновлення Речі Посполитої. Між іншим, по матері він мав українське коріння і початкову освіту отримав у Любешові, що на Волині.

Анджей Тадеуш Бонавентура Костюшко (1746–1817).

З Косово на Ружан добиралися 2 машинами. В першій їхали хвилин 10, але вони добре вкарбувалися мені в пам’ять. Ми їхали з общиною баптистів. Як тільки ми вмостилися у крісла їх мікроавтобуса, пастор запитав нас:

– “Знаєтє, кто Вас любіт?”

Миттєво зрозуміли з ким їдемо, тому єдиним виходом було увімкнути дурачка і затягувати час.

– “То єсть?”

– “Кто Вас любіт?”

– “Мама і папа!”

– “Нєт, Вас любіт Іісус.”

Далі діалог зайшов про Пасху, а після – запанувала тривожна мовчанка, яку сам же пастор і зруйнував, перевівши розмову на нову тему, про свою невістку “хахлушечку”, яка не вивчила “маскальську мову”, таким чином напруга була знята.

В Ружанах знаходяться руїни палацу знатного магнатського роду Сапєгів. У певний час у палаці зберігалася скарбниця Великого князівства Литовського. У всемережжі можна зустріти порівняння “білоруський Акрополь” або “Версаль”. Вирішили сюди приїхати, поки “ачумєлиє ручкі” тут не зробили євроремонт, на зразок Несвіжського замку.

Як бачите, ворота вже встигли “покращити” (фото зроблене до початку реконструкції у 2008 року).

Проект майбутньої реставрації. В частині приміщень розташують готель та ресторани (а чому не сауну і стриптиз-бари? ).

Шляхтич, козак (вишивка схожа на нашу) і дерев’яна сова, яка провисіла над брамою понад 200 років.

З Ружан двома попутками доїхали до траси “Брест-Москва” (це ділянка пан-європейського коридору “Берлін-Варшава-Мінськ-Москва-Нижній Новгород”), стан дороги можна оцінити на відмінно, трафік машин пристойний, однак авто чекали майже годину.

Водій був небагатослівний, але приємний у спілкуванні. Розказав неймовірну історію: наприкінці березня, коли Київ завалило снігом, він сім годин простояв у заторі на варшавській трасі (“Київ-Ковель”), поки його авто не витягнули еменесники, вже у аеропорту дізнався про скасування всіх рейсів на невизначений час. І, о диво, йому на виручку прийшла працівниця аеропорту і безкоштовно розмістила сім’ю нашого драйвера у своїй бориспільській квартирі (якби я прочитав це десь на форумі – не повірив би).

Якже ж було приємно двом черкащанам побачити цей дорожній знак перед в’їздом у Мінськ

У Мінськ прибули після восьмої вечора, була можливість відвідати квартирник “аматараў украінскай мовы”, однак вирішили прогулятися вечірнім Мінськом.

Вночі залізницею переїхали у Гомель, звідти диколовським автобусом доїхали до кордону. З кордону до Чернігова їхали разом з Іриною. Водій справжній ребус – білорус, номера на авто російські, працює на якусь нафтову компанію, дружина гуцулка, будує дачу у броварському районі, напрочуд обізнана людина. Вже коли під’їджали до Чернігова запитую у нього:

– “Вам подобається в Україні?”

– “Ты что?! Такой бардак!”

– “Але ж люди хороші.”

І вже, коли ми подякували за те, що підвіз нас, я потис йому руку і сказав:

– “Любіть Україну!”

А він миттєво випалив останні рядки гумористичного віршика “Як романтично пахне ковбаса …”:

– “Якщо ти млієш, слухаючи це,
Чому ж ти, бл*ть, не любиш Україну?!”

Ми разом зареготали.

На чернігівській кільцевій зупинилася фура з іноземними номерами, водій міг взяти лише одного пасажира, тому я записав номер і посадив Ірину. Пізніше виявилося, що все зробив вірно – водій – турок, який трохи говорив англійською, і, якби я підсів до нього, то з моїми знаннями інгліш, спілкувалися б ми тільки мовою жестів.

Машину до Броварів чекав довго, водій – менеджер гомельської фірми їхав у Бориспіль зустрічати чеського партнера. Не проїхали і 10 км, зупиняють даїшники через не увімкнені фари.

Здавалося: водій іноземець, новий закон запровадили два тижні тому, на кордоні жодних попереджувальних оголошень, ну звідки мій “сябро-драйвер” міг знати, що треба засвітити фари?

Свиня у погонах погрожувала штрафом у 400 грн, але потім змінила свою думку на користь хабаря.

Сябр готівкою мав лише 10$, які призначалися для оплати стоянки в аеропорту. Тому, коли він розлючений повернувся в машину, попросив у мене грошей. Не допомогти я не міг, але зрозумів життєву істину: навіть якщо ти не власник автомобіля, то рано чи пізно корупціонери з жезлом все одно тебе дістануть.