Світ очима бродяг

Бразильська короткометражка

Бразильська короткометражка
Автор: Павло Лозинський

Інтродуксьйон. Подорожі до Південної Америки уже давно перестали бути чимось надзвичайним. Ледь не щомісяця у стрічці фейсбуку одне за одним з’являються фото знайомих, які відкрили для себе цей чудовий континент. Тому наша мандрівка не має якогось унікального прикладного значення для світу і його тимчасових мешканців (як дехто любить описувати свої поїздки), однак особисто наш внутрішній світ вона, безперечно, перевернула догори дриґом.

Бразильська короткометражка

Якби колись Колумбові, Кортесу чи, скажімо, Франциску Пісарро розповіли, що через кілька століть Атлантику за півдоби зможе подолати кожен охочий, вони б, певно, надірвали животи від реготу (особливо Кортес, оскільки останні тижні життя небога хворів на дизентерію). Люди готувалися до мандрів роками, вибиваючи гроші із державної казни, а потім місяцями пливли до своєї мети. Зараз же все можна організувати не виходячи з дому. Науковий прогрес – то вам, розумієте, не тільки айфони і палки для селфі.
Як ви, мабуть, знаєте, “Америкою” континент назвали на честь відомого мореплавця Амеріґо Веспуччі, який насправді називався Альберіго, але, певно, встидався свого імені і взяв модний нікнейм (якби не цей нюанс, мали б ми з вами Альберику). І хоча він не був першим, хто ступив на Нову землю, однак саме він у своїх листах, на відміну від інших дослідників, не розпливався у ваганнях, чи то, бува, не якісь острови, а чітко сказав – “панове, готуйте карти, будемо малювати новий материк”.
За площею Південна Америка займає четверте місце серед континентів. Проїхали ми її впоперек від океану до океану, стартувавши у Ріо і завершивши вояж у Лімі. Подорож тривала два місяці.
Летіли Іберією; вартість перельоту – 500 доларів на людину у два боки. Безперечно, у Південну можна зганяти і дешевше – час до часу в неті з’являються різноманітні акції перевізників і помилкові тарифи, однак саме за таким маршрутом нічого вартісного не було, тому ми купили звичайні квитки Брюссель–Ріо/Ліма–Брюссель і на початку березня попрямували до далеких берегів

Бразильська короткометражка

Не базікай про Зіка. Перед відльотом ледь не кожен знайомий вважав своїм обов’язком по декілька разів перепитати: “А ви знаєте про вірус Зіка, ааа?”. “А ви чули, що там уже енна кількість інфікованих, ааа?”. Звісно, що ми чули. І якби на той час не мали квитків на руках, хтозна, чи наважилися би їх купити. Тому дуже добре, що ця всепоглинаюча параноя просочилася в маси, коли, як казав Юлько Цезар, жереб уже було кинуто. Певна річ, оберемком усіляких репелентів й одягом на довгий рукав ми запаслись, і, безперечно, вони нам знадобились, але сказати, що в Бразилії чи на континенті загалом все так жахливо, як про це дискутують за його межами, – то означає дуже моцно збрехати. Жоден із наших співрозмовників і жоден із його знайомих не хворів на Зіка. На денге – траплялось, на чикунгунью – еге ж, було разок (ці хвороби також розносять комарі), а от щодо Зіка – про нього люди знають хіба з плакатів і роликів по телебаченню. Одна наша бразилійська знайома казала, що це взагалі вигадка держструктур, аби потім заробляти на дорогих вакцинах. Так це чи ні – судити важко, але впродовж мандрівки ми нічого не підчепили (ну або принаймні досі про це не знаємо:)

Бразильська короткометражка

Ріо: маленький Ісусик не спить, не дрімає… Кожен другий, хто пише про свою подорож до Ріо, обов’язково мусить згадати на початку або у заголовку про Бендера і про білі штани. Ба більше – дехто навіть спеціально везе через океан білі портки, щоби там у них зазнимкуватися і виставити то на всезагальний огляд. Наскільки, одначе, міцно засіли в головах людей радянські кліше, що навіть мандрівки, знайомства із чимось новим не можуть їх викурити. Відкрию секрет – у Ріо мало хто ходить в білих штанах, тому якщо ви колись плануватимете свою поїздку, подбайте краще про щось справді корисне – панамку там або крем від сонця.

Бразильська короткометражка

Ріо-де-Жанейро – надзвичайно красиве місто. Зелене (до слова, його Тіжука – найбільший так званий “міський ліс” у світі), гористе і водоймисте. Це той випадок, коли природа і людина підписали пакт про ненапад і всі від того тільки виграли. “Бог створив світ за шість днів, а на сьомий він створив Ріо-де-Жанейро” – так місцеві із любов’ю кажуть про своє місто.

Бразильська короткометражка

Безперечно, головним символом Ріо є одне із семи нових чудес світу – статуя Христа на горі Корковаду. 30-метровий Ісус своїми руками неначе обіймає усе місто. Проект Христа із розкритими обіймами, до речі, мав кількох серйозних конкурентів, одним із яких був Христос із глобусом у руках.

Бразильська короткометражка

Аби потрапити до монументу, потрібно насамперед виїхати на саму гору до контрольно-пропускного пункту. Туди точно курсує якась маршрутка і туристичний трамвайчик (який, що логічно, коштує недешево), але ми добиралися автостопом. Як не дивно, в межах міста він доволі непоганий. Вхідний квиток коштував 26 реалів як на низький сезон (курс – 3,8 місцевих папйорків = один долар). За ці гроші тебе ще й везуть бусиком чималий клапоть шляху від входу аж під монумент.
Із Корковаду усе місто видно як на п’ятірні, ну а щодо самої статуї, то вона, варто зізнатися, значно менша, ніж її малює перед цим розбурхана уява. Та і атмосфера у такому здавалось би сакральному місці якась… кхм… дивна. О темпора, о морес.

Бразильська короткометражка

Друге місце, де туристів стільки, що не проштовхнутися, – сходи Селарона.

Бразильська короткометражка

Хорхе Селарон – чилійський художник, який у 80-х роках переїхав до Ріо і поселився біля собору Святої Терези. Якось дядькові навідалася до голови думка прикрасити сходи навпроти свого будинку кольоровою плиткою. І тут, як то кажуть, Хорхіта понесло. Сходинка за сходинкою, Селарон оздобив усю вуличку аж до церкви (мабуть хотів, аби людям було радісніше йти на службу). Спочатку матеріал роздобував сам, а згодом його почали привозити туристи з інших країн. Як то кажуть: зі світу по плитці…

Бразильська короткометражка

Сходи стали своєрідною візитівкою Ріо. Вони навіть фігурують у презентаційному ролику олімпіади 2016 року. Ну а щодо самого художника, то кілька років тому його знайшли мертвим перед своїм будинком. Спочатку як основну версію розглядали вбивство (перед цим Селарон розповсюджував чутки, що йому погрожують), але згодом поліція констатувала суїцид. Художник, епатажності якого позаздрив би, певно, навіть Далі, укоротив собі віку на своєму ж творінні.

Бразильська короткометражка

Ще одна відома місцина, яку зображають чи не на усіх буклетах і сайтах про Ріо – гора Цукрова голова (португальською – Pão de Açúcar). Як не крути, що на цукор, що на голову скеля навіть при добрій фантазії схожа мало, тому я схильний вірити іншій версії перекладу назви: на мові місцевого племені тупі “paunh-acuqua” означає “високий пагорб”. І хто ще після цього тупі?

Бразильська короткометражка

До скелі їздить фунікулер, квиток на який у два боки коштує 71 реал. Спочатку він зупиняється на трохи меншій гірці Урка, а потім уже курсує безпосередньо на саму головешку. Я читав, що раніше можна було зекономити і брати квиток лише з Урки, а на неї іти пішки, одначе зараз, схоже, цю можливість усікли. Ні, ви, безперечно, можете зійти на перший горб (з нього краєвиди не менш красиві, ніж із другого), але далі проїхати не вдасться. Ну і на саму Цукрову голову, якщо не використовувати фунікулер, видертися реально хіба із альпспорядженням.

Бразильська короткометражка

Після спуску можна посидіти на невеличкому пляжі Вермелья (один із найбезпечніших у місті, оскільки неподалік розташований мілітарний пост), посьорбуючи класичний бразильський напій – кайпірінью. Роблять її із кашаси (горіляка на основі цукрової тростини), лайму, льоду і цукру з тої-таки цукрової тростини. Доволі непогана штука.

Бразильська короткометражка

Щодо пляжів, то у Ріо їх, звісно, чимало, ну але найвідомішим є, без сумніву, Копакабана.

Бразильська короткометражка

В середині 1950-х Копа була місцем відпочинку високоповажного паньства з усіх усюд, проте зараз пляж має кепську репутацію і тут здебільшого туснячать або туристи, які не в темі, або просто місцеві мешканці, які живуть поряд. На Копакабані часто штовхають наркоту, ґвалтують, кіднеплять і грабують (якраз перед нашим приїздом там обікрали подругу власниці квартири, у якої ми жили через “Аirbnb”). А так зразу й не скажеш: сонце сіяє, хвилі ластяться до ніг, люди бавляться в різні забавки. Словом, усе спрямовано на те, щоби приспати вашу увагу:)

Бразильська короткометражка

Якщо говорити про злочинність, то як тут не згадати про ще одну визначну особливість Ріо-де-Жанейро – фавели – самовільні забудови на схилах пагорбів. Перша фавела з’явилася в Ріо на пагорбі Morro da Favela. Його ж назва, своєю чергою, походить від рослини «favela» (Cnidoscolus phyllacanthus), яка щедро вкривала схили гірки, коли туди прийшли перші забудовники і з підручного матеріалу почали реалізовувати програму “доступне житло”.
У нетрях погано розвинена інфраструктура і добре налагоджений наркобізнес. Місто налічує понад 600 фавел. Влада постійно воює з їхніми мешканцями, намагаючись навести там лад (особливо активізовуючись перед всякими інтернаціональними змаганнями і карнавалами), однак наразі зуміла приборкати заледве 10 відсотків самовільників.
Незважаючи на відсутність нормальних умов для життя, оренда житла у фавелах недешева – стартує від 800 реалів (210 доларів) на місяць.
Ми жили у нетрях неподалік від Копи чотири дні і це був чудовий досвід без негативних наслідків.
Вид із нашого вікна:

Бразильська короткометражка

Коли ми лише приїхали в Ріо і шукали потрібний нам будинок із Airbnb, то перехожі в один голос тарахкотіли: “Візьміть краще таксі, не йдіть туди пішки”. Настрашені цими балачками, ми вирішили не ризикувати і сіли у таксішку (до речі, справа була пізнього вечора). Я витягнув ноут, аби сконтактуватися із власницею квартири, а у водія, коли він це побачив, почало сіпатися під оком. Він перестрашено поклав руку на лептоп, просячи його закрити. Бо це – муіто перігосо. Дуже небезпечно. Варто зауважити, навколо справді сновигали дивакуваті люди, зацікавлено поглядаючи на новоприбулих. Однак ніхто до нас навіть не думав чіплятися. Господиня сказала, що у фавелі діє кодекс честі: працюємо в центрі, а тут відпочиваємо, тому якщо ви ступили на першу сходинку нетрів, ви – вдома. Поводьтеся приязно, усміхайтеся, не фотографуйте чолов’ягу із автоматом на сходах і нічого з вами не трапиться.

Бразильська короткометражка

Безперечно, фавели є різні і до багатьох краще не підходити на відстань гарматного пострілу, але наша самозабудова стала для нас рідним домом. Ні, ну направду: битви проповідників, коли один пастор півночі намагається перекричати іншого, імпровізоване караоке, коли чувак висовується із вікна з телефоном і підспівує увімкнутій мелодії, собаки, які реагують гарчанням на кожен твій рух – якесь воно все таке миле і душевне, що не проміняв би на жоден “Редісон” чи “Хілтон”.

Бразильська короткометражка

Бразилія: продуктовий рай, цінове пекло. Якщо раніше для мене країною із найвищими цінами була Норвегія, то зараз без особливих труднощів пальму першості у скандинавів віджала Бразилія. Коли ми в супермаркеті вперше купували хліб і чувак дбайливо наклеїв на пакетик цінник із написом 20 реалів (а це, вдумайтеся, – понад 5 доларів), ми не менш дбайливо поклали пакунок на поличку і пішли геть. Потім, звісно, траплявся і дешевший хліб, але ніколи ціна не була нижчою, ніж 9 реалів.
Багато хто із знайомих, які вирушають на континент “V”, намагаються спланувати свій маршрут так, аби оминути Бразилію, ну або принаймні не затримуватися у ній надовго. А все тому, що Бра є чи не найдорожчою у Південній Америці (конкуруючи хіба із Чилі). Проїзд у громадському транспорті – від одного долара (і це не в якомусь моднячому автобусі з електронними квитками, а тарантасі із вертушкою при вході, як на заводі “Красная звєзда”),

Бразильська короткометражка

маленька бляшанка пива – майже долар, доброго пива – у межах двох, булочка а ля “Чудопіч” – 2,5 долара, на м’ясо-ковбаси ціни взагалі космічні. Тому, щоб не приїхати додому ногами вперед, варто або налягати на фрукти,

Бразильська короткометражка

або готувати щось самому. Також непоганим варіантом боротьби із недоїданням у Бразилії є столовки “Кільо”.

Бразильська короткометражка

У них встановлюють ціну за 100 грам їжі (варіюється залежно від дня тижня, часу доби, коливання на фондовій біржі і фази місяця) і ти нагрібаєш усе, що тобі смакує, а результати твого вибору працівниця відмічає у продуктовій картці, яку потім оплачуєш і здаєш на виході. Получається відносно недорого.

Бразильська короткометражка

Лєтніє, жаркіє, тваї. Як відомо, у серпні цього року в Ріо відбудуться Олімпійські ігрища. До речі, вперше у Південній Америці. Хоча фактично серпень у Бразилії вважають зимовим місяцем, однак олімпіада – літня.
Якщо чесно, навіть не уявляю, як ті спортсмени будуть виступати, оскільки в Ріо настільки спекотно і така висока вологість повітря, що ми кожного дня приповзали додому наче змилені коні (воно й не дивно, що слово “Бразилія”, яке походить від назви дерева – бразіл, у перекладі означає “гаряча зола”). Всі будуть заздрити плавунам і стрибунам у воду, не інакше.
“Повези мене туди, де асфальту нема…”. Один із найкращих презентів, які ви можете зробити собі у Бра після відвідин гучних мегаполісів (особливо, такого бетонного монстра, як Сан-Паулу) – вирушити у мандрівку маленькими містечками вздовж узбережжя Атлантики

Бразильська короткометражка

або й взагалі на кілька днів сховатися від цивілізації у джунглях.

Бразильська короткометражка

До своєї еко-хати, розташованої у лісі, ми чвалали від траси пішки кілька кілометрів, час від часу згрібаючи із взуття багнюку і відганяючись від нахабних комарів

Бразильська короткометражка

Мали змогу поспостерігати за колібрі і вперше повидіти як ростуть банани.

Бразильська короткометражка

Також дорогою трапилося невеличке поселення корінного населення – гуарані.

Бразильська короткометражка

На місці хостелу, розповів його власник Габріель, колись була майстерня із виготовлення та ремонту човнів, але згодом він із товаришем вирішили створити тут еко-лодж, аби кожен охочий міг відпочити від міської метушні, побути із природою сам на сам.

Бразильська короткометражка

У хостелі немає номерів у класичному розумінні цього слова – лише кімнатки, змайстровані із різнокаліберної деревини. Всередині – ліжко, антимоскітка і лямпа. Замість дверей – кольорова ряднина. Про відсутність інтернету, мабуть, зайве казати. Просто слухай природу, втикай і думай про вічне.

Бразильська короткометражка

Сам Габріель живе в хостелі весь час, вилазячи хіба на закупи і до океану, який тут геть поряд – десь за кілометр. Приймає гостей, грає на всіляких музичних інструментах, майструє із дерева. А ще непогано бавиться у шахи. Так що не футболом єдиним.

Бразильська короткометражка



Booking.com

Епілого. Із Бразилії ми на кілька днів метнулися до аргентинської частини водоспадів Ігуасу (оскільки бразильцям дістався менш видовищний кавалок каскадів), а потім попрямували у Парагвай.
На кордоні працівники приязно посміхаються й неспішно опрацьовують твої документи (паспорт + міграційка). Загалом бразильцям властиве життя у стилі “акуна матата” – безтурботне, розмірене, із регулярним відпочинком. Транспорт тут ходить із затримками, передачі на ТБ теж можуть вийти на 20 хвилин пізніше, ніж анонсовано, офіціантки впродовж зміни дивляться серіали, ремонтники доріг вилежуються по півдня під пальмою (от реально – скількох робітників ми не бачили – ті майже завжди лежали собі у затінку, попиваючи газбульку). “Рілекс, бро” – улюблена фраза Габріеля, коли я починав метушитися, завалювати його питаннями про москітів чи ще якусь фігню. І ти не вловлюєш миті, як мимоволі й сам піддаєшся цьому тропічному дзену.
“Зіс іс Бразіл, бразе”.

Бразильська короткометражка

Залишити коментар

Будьте першим коментатором!

Notify of
wpDiscuz