Автор: Євґєній Щєрба
Пунта-Аренас – невелике чилійське містечко на самому краї Південної Америки, що розташувалося лише в тисячі кілометрів від Антарктиди на березі Магеланової протоки. Втім, «містечко» – то для нас, а тутешні цілком можуть пишатися тим, що живуть у найбільш південному місті Землі з населенням понад 100 тис. чоловік. А ще локали дуже тішаться зі своєї причетності до Незалежної Республіки Маґальянес (Republica Independiente de Magallanes), якої формально ніби й не існує, але вона має власний прапор (котрий можна зустріти тут скрізь), гімн, а відповідна група у Фейсбуці налічує понад 6000 осіб.
Ми прилетіли туди на кілька днів з метою відвідати національний парк Торрес-дель-Пайне (Torres del Paine), але через деякі обставини плани довелося змінити. Настрій був не найкращий, адже під час перельоту загубився наш багаж.
Надворі було біля 15 градусів тепла, перемінна хмарність і сильний холодний вітер – звична літня погода у Пунта-Аренасі. Якщо у вас при собі хороше трекінгове взуття, штани й тепла куртка, то нічого страшного. Та я прилетів сюди з Ріо у легенькій сорочці, білих шортах і сандалях на босі ноги, тож почувався «трохи» некомфортно у місцевих кліматичних умовах, навіть не зважаючи на своє сибірське походження. Довелося терміново здійснити тур по місцевих магазинах одягу. На щастя, ціни тут доволі прийнятні.
Забігаючи наперед, зазначу, що ми провели чудовий час у цьому затишному місті. Певно, далася взнаки накопичена нами протягом нескінчених перельотів втома. Пунта-Аренас непогано підходить для прогулянок, охайні підстрижені кипариси тішать око.
Ще одна міська атракція – стара закинута пристань, яку колонізували баклани
Сонце у цих краях в середині місцевого літа сідає неймовірно довго.
Періодично, по дорозі в Антарктиду й назад, у порт заходять великі круїзні лайнери. Якщо маєте бажання й гаманець достатньої товщини, туди можна злітати – з місцевого аеропорту є прямі рейси. Біля оглядового майданчику на пагорбі можна знайти стрілки-вказівники з відстанню до різноманітних точок на мапі світу. Є там, наприклад, Астана й Рига, але з кілометражем, здається, наплутали. Це в черговий раз змусило замислитися, як далеко ми опинилися від рідного міста (майже 19 тис. км).
На другий день нашого перебування тут ми вирішили здійснити невеличку вилазку до місцевого заповідника Сено Отвей (Seno Otway) за допомогою автобусної компанії Buses Fernandez. Заповідник примітний тим, що там можна простежити за магелановими пінгвінами (Spheniscus magellanicus) у їхньому природному середовищі. Приїжджати сюди ліпше вранці (коли вони йдуть на полювання) або по обіді (коли птахи вертаються додому). Виходячи з океану, ці серйозні хлопці, на очах у любознавчого натовпу гонорово долають шлях по стежках до своєї «бази».
Дитсадок чекає на березі.
Ось такий квітуючий килим тут повсюди.
У цій місцині можна також зустріти патагонських гусей (на світлині) й фламінго (побачили здалеку, але засняти їх як слід не вдалося).
Тихий океан, у водах якого ми ще зовсім недавно плескалися на острові Пасхи, тут набуває вже досить суворого вигляду. Вітер на півдні Чилі настільки холодний і сильний, що зігрітися у кафе неподалік пересуваємося вже бігцем.
На зворотньому шляху зустріли південноамериканських страусів – нанду. Бігають вони дійсно швидко.
Ось такий шматочок Патагонії довелось нам побачити, і ми вже не так сильно засмучуємось, що не потрапили до парку Пайне. В аеропорту Пунта-Аренас на нас чекають добрі новини – нарешті знайли наш багаж, який загубився. Побувавши без нас у Сан-Паулу, він, схоже, також радий нас бачити. Ми клеїмо на нього наліпку з пінгвінами й летимо до Буенос-Айресу, щоб повернутися додому.
Переклад з російської: Юрій Борисов
Джерело: venividi.ru
Найбільше сподобались пінгвіни
валізи теж так нічого, така собі піраміда
От би її збити)