Автор: Сергій Кудяшов
Найкращий час для мандрівок – відпустка. Весь вересень марив Грузією, згодом Литвою але лінь (не хотів заморочуватись з візою) відправила мене у Пітер (навіть моя бабуся глузувала з мене, що я “забув” у місті в якому вже двічі був).
У вівторок 8.10.2013 о дванадцятій виїхав з Броварів приміською маршруткою до с. Скибин. Табличкою КІПТІ застопив шкоду, водій опинився мовчазним і не зацікавився куди їде його пасажир навіть після того як я у телефоній розмові навмисно наголошував, що невдовзі буду перетинати кордон. Хоча, водій і їхав далі на Чернігів їхати мовчки мені було незручно, тому в Кіптях ми попрощалися.
В Кіптях знаходиться пост ДАІ, тому водії наближуючись до цього населеного пункту зменшують швидкість до 50-60 км/год, що дуже зручно для автостопу. На мою табличку БІЛОРУСЬ «клюнув» фольц кадік, відкриваю двері, а там Володя – товариш моєї подруги, їхав у справах в Чернігів.
З Чернігова до кордону доїхав з сябрами які повертались з Борисполя до Мінська. Кордон як завжди проходив пішки. Постоявши декілька хвилин з табличкою ВИТЕБСК, як білоруські прикордонники покликали мене і запропонували свою допомогу. Через хвилин 40 вмовили водія сузукі підвезти мене до Орші. Таким чином пів Білорусі я проїхав у компанії Сашка та Олега. Хлопці поспішали в Москву, тому достатньо швидко я опинився на роздоріжжі трас Одеса-Пітер і Брест-Москва. Попрощавшись з хлопцями , витягую картонку з написом ПИТЕР і стоплю третю машину яка проїджала повз мене. Водій, Юра – білорус але майже все життя проживає у Росії. Поспішав з Бобруйська в Пітер. Персонаж він звичайно цікавий – реставратор і іконописець, прихильник Новгородського стилю розпису ікон. О 5 ранку за місцевим часом (четверта за Києвом) я вже був на Московському вокзалі, а це значить, шо я “бахнув” 1200 км за 14 годин, наврядчи цей рекорд я коли-небудь поліпшу))).
На вокзалі придбав квиток на першу електричку у московському напрямку до станції Ульяновка. Був ще варіант купити квиток на пряму електричку до Новгорода але це було б дуже просто.
Ульяновка невелике містечко в 30 км від Пітера, повз цей населений пункт проходить траса Пітер-Москва. Рух транспорту тут настільки великий, що незнаючи в якому напрямку йти зі станції Ульяновка я йшов просто на звук від автомобілів. Нічого подібного у своєму житті я ще небачив на одну легкову машину припадає 4-5 вантажівок, а американських вантажівок за кілька годин я побачив більше ніж за цілий рік в Україні.
Стоячи з табличкою Новгород думав, що мені так ніхто і не зупиниться, менше 80 км/год ніхто не їхав. Та на щастя зупинився бус з водієм коріним скобарем, тобто жителем Псковщини, який одразу розкусив що я не місцевий не стільки по українському акценту, а потому що казав Санкт-Петербург, бо всі місцеві говорять коротко — Пітєр. В Новгороді мене висадили прямо навпроти вокзалу. За допомогою місцевих знайшов дорогу до кремля.
Перон вокзал Новгорода-на-Волхові. Швейцарська електричка сполученням Санкт-Петербург–Новгород
Пам’ятник Олександру Невському перед фасадом вокзалу
Кремлівські стіни
пам`ятник “Тисячоліттю Росії”. Один з авторів проекту був Михайло Микешин – автор памятника Богдану Хмельницькому в Києві
Софіївський собор
Церква Андрія Стратілата
Новгородський дитинець знаходиться на лівому березі ріки Волхов
Памятник дівчинчі-туристці
Вхід у галерею
Знаменський собор
Дзвіниця собору
Вхід до собору
Аршавін рекламує ноутбук
З Новгорода до Пітера теж доїхав автостопом. Заночував в Олександро-Невській Лаврі, між іншим її настоятель лаври з Чигиринщини, а жінка яка поселяла мене у келіях з Черкас.
З самого ранку наступного дня виїхав з Пітера, до Пскова доїхав на 2 вантажівках. Водій останньої вантажівки поділився секретом де в Гомелі можна купити 3,9 кг банку рогачьовського згущику. Поласувати цією смакотою вдалося через пару місяців коли знову навідався в Білорусь.
Як я вже писав жителі Пскова називають себе скобарями. Є кілька легенд які прославляють псковських умільців-скобарів. А от рос вікіпедія нагадує що термін скобарі у Петербурзі набрав негативного відтінку на позначення провінціалізму читай рагулізму.
Псковський кремль стоїть на злитті двох річок: Пскова та Вєлікая. Фото зроблене з мосту над Вєлікою.
Довмонтов град
Троїцький собор
квартал відреставрованих будинків, дещо нагадує Троїцьке передмістя у Мінську
фото з маршрутки якою доїхав з центру до Крестів.
На виїзді з міста встановлений памятник псковським десантникам які загинули у другу чеченську війну в Аргунській ущелині. Чи визнають і згадають скобарі про хлопців які загинули за імперські амбіції кремлівських карликів у війні на Сході України покаже час.
З Пскова до Вітебська піймав машину водій якої їхав в Крим до батьків через Київ але він у Вітебську ночував у друзів. Наступною машиною доїхав до Гомеля. Водій був аж надто цікавим, інженер, розповідав про своє стажування в Швеції на заводі VOLVO та як постачав станки на Кубу. З Гомеля до Броварів їхав з придністровцем який переганяв з тойоту камрі з Москви до Тирасполя.
