Світ очима бродяг

Ефіопія. Дикуни у дикунів

Ефіопія. Дикуни у дикунів

Автор: Роман Кашиґін

Якось нам довелося відвідати декілька диких племен у чудовій африканській країні Ефіопії.

ПЛЕМ’Я ХАМЕР

Дістатися місцини Турмі, де мешкають тубільці, складно. Адже дороги у Південній Ефіопії існують виключно для кіз, ішаків і корів. В кращому випадку, для бабусь, що носять на собі 25-ти кілограмові в’язки хмизу. Але точно не для автівок! Хлопчики-пастухи повільно й неохоче розганяють своє стадо, щоб пропустити наші джипи. Але квапити їх не варто, адже хоч вони майже не мають на собі одягу, та все ж озброєні автоматами Калашникова.

Аж ось ми і у Турмі, вотчині плем’я Хамер. Поселитися усім в одному готелі не вдалося, забракло місць. Тому ми розбилися на дві рівні групи.

Алкоголіки залишились у одному готелі, а пияки (це ті, хто пив трохи менше за алкоголіків) вирушили до іншого, розташованого ближче до села. Відстань між готелями складала не більше 100 метрів. Максим, який помилково опинився у групі пияків і побачив, що випивки в нас не так вже й багато, одразу перебрався до стану алкоголіків.

Сутінки стрімко накочувались на Ефіопію, перетворюючи місцевих мешканців на невидимок. Ми повечеряли, посиділи за пивом Saint George.

Пішов невеликий дощ і повітря наповнилося паруючим від землі пряним запахом. Це розслаблювало. Похилило у сон. Але вночі я прокинувся від криків, що лунали з боку села:

– «Вова! Рома! Хлопці!» – це репетував Максим. Ми з Вовою вийшли на вулицю, крики не змовкали. Ми зрозуміли, що п’яний Максим пройшов повз наш готель і потрапив у село до хаме рів. Там він остаточно втратив орієнтацію й не вигадав нічого ліпшого як кликати на допомогу.

Вова! – продовжував кричати Максим і у його голосі вже відчувався плач.

Було десь о другій ночі і все це могло закінчитись кепсько, тому ми взяли ліхтарики й пішли до села. Через декілька хвилин ми знайшли Максима, оточеного десятком хамерів, деякі з котрих були з автоматами.

Уявіть собі здоровенного сибіряка 190 зріст, вага 120 кг, у компанії озброєних чоловіків вдягнених у шкури. Забачивши нас, Максим зрадів. Обличчя ж хаме рів лишалися серйозно-байдужими, вони наче дивились крізь нас. Було у цьому щось зловісне.

Я наскільки зміг зобразив на обличчі доброзичливість і сказав:

– «Друзі, ну заблукав чоловік. Ну, з ким не буває. Вибачте, що вас потурбували.

Макс рушив до нас, і оскільки його ніхто не зупинив, усі ми пішли в напрямку готелю.

– «До побачення, на добраніч!», – побажав я сільським мешканцям, але відповіді не було.

Хамери продовжували мовчки й безпристрасно дивитися в наш бік.

Гадаю, нам пощастило. Тубільцям було б зовсім неважко нас пристрелити. Та навіщо? Ми ж не посягали на їхніх кіз, жінок і землю. Звісно, нас могли прибити й просто так, як набридливих мух, певно врятував той факт, що патрони тут коштують недешево.

Однак я не про це. Наступного дня нам випала нагода потрапити на обряд ініціації. Було досить людно. Декілька юнаків, що готувалися стати чоловіками, тримали в руках фалічні предмети схожі на товкачки для приготування пюре. Групи жінок з дудками ходили по колу, підстрибували й постійно дуділи, доводячи себе до стану трансу:

Ефіопія. Дикуни у дикунів

Так тривало біля двох годин. Потім прийшли сікачі й почали нещадно бити жінок лозинами. Зі свистом розсікаючи повітря, лозини шматували шкіру на спинах жінок, але ті навіть не намагалися ухилятись від ударів.

Побиття у хамерів є виразом кохання, тож усі жінки хотіли бути відшмаганими. Більш того, дівчина, котру добряче не відшмагали, почуватиметься обділеною. У багатьох з’явилась кров, але, повторюю, жодна з них не намагалась ухилитися!

Ефіопія. Дикуни у дикунів

Ефіопія. Дикуни у дикунів

Ефіопія. Дикуни у дикунів

Вони навіть не кривились від ударів! Нечисленні присутні туристи тяжко зітхали й затуляли очі руками. Так, ніби сікли їх самих.

Я був у захваті від побаченого! Чому? Та тому що у хамерів усе як має бути, чоловіки, це чоловіки, а жінки, це жінки. А ще, тому що я знаю зворотній бік цієї медалі, цих європейських і американських послідовників Клари Целкін, безстатевих і безформних жаб (хай жаби вибачать мені таке порівняння!) з неголеними пахвами, майже повною відсутністю мозку, натомість з непомірними амбіціями та маніакальним прагненням бачити в усьому посягання мужчин на їхні права. От би де було б добре зібрати всіх тих феміністок і гарненько їх відх****ти, щоб зупинити цей процес, поки сама природа не зупинила його. Ми різні, і мусимо бути різними. Стирання граней між чоловіком і жінкою призводить до стирання граней між правдою й брехнею, між добром і злом, врешті-решт!

А тим часом чоловіки хамери почали боротися з биками. Вони хапали биків і повертали їм голови. Бики хрипіли, пручалися, та все ж підкорялися.

Нарешті їх вишикували у шеренгу. Юнак, що претендував стати чоловіком мусів пробігтися по спинах биків не менше семи разів.

І якщо він не спіткнувся й не впав, то може сміливо обирати собі дружину, причому ніхто не має права йому відмовляти:

Ефіопія. Дикуни у дикунів

У нашому випадку все минуло добре, претендент вдало впорався із завданням. Ми були за нього раді, найближчим часом на хлопчину чекає активне статеве життя.

ПЛЕМ’Я МУРСІ

Якщо ви зібралися відвідати плем’я Мурсі, то ліпше робіть це вранці, бо пізніше вони накачуються пійлом і стають неконтрольованими. Ми ж з рання розхитувались досить довго. Поки прокинулись, поки склали речі, поки похмелилися… Одним словом, коли ми якось прийшли до тями й під’їхали до річки Омо, щоб познайомитися з цим чудовим народом, то самі Мурсі вже були трохи напідпитку.

Тубільці миттєво обліпили наші джипи, розмазавши свої губища по склу. Мурсі завжди раді гостям, адже у них є лише один спосіб заробити гроші – сфотографуватися. Тільки-но я вийшов з авто, як на мене налетіла сила-силенна п’яних жінок, кожна з яких вимагала, щоб я сфотографував саме її за п’ять бир (місцева валюта). Щоправда, після торгу ціна падала до двох. Але тільки я знаходив колоритну особу й погоджувався її зняти, то до неї одразу прилаштовувалось ще декілька чоловік:

Ефіопія. Дикуни у дикунів

Звісно ж, по 2 бири хотіли усі. Якщо я відмовлявся, вони одразу починали кричати й хапати мене за усі місця своїми лапами. А руки в них не слабкі, це я як колишній масажист кажу. Неприборканість і дика сила дітей природи відчувалась у них. Я навіть спробував втекти, та де там, оточили щільним кільцем.

– «Та йдіть ви у дупу, нема в мене грошей!», – зарепетував я і для переконливості вигорнув кишені шортів, показавши їм «вуха від слоника». Це була помилка. Мурсі одразу ж збагнули де насправді лежали в мене гроші, й декілька чорних рук одночасно схопилося за барсетку, яка висіла на плечі. А у ній було 4000 доларів!

– «Курва», — подумав я, — «зараз мене залишать без грошей».

Я пручався, та сили були явно нерівні, ще кілька секунд і усе плем’я Мурсі розбагатіє. У відчаї, намагаючись хоч якось втримати барсетку, я вкусив одну з нападаючих за пальця. Вкушена зойкнула, а всі інші на превеликий мій подив зареготали. У дівчат було хороше почуття гумору. А й дійсно смішно! Біла людина з Європи приїхала до Африки, бозна куди, щоб там вкусити тубілку! Пауза зіграла мені на руку, я знов оволодів барсеткою, а мені на допомогу вже біг наш водій Тесфу з озброєним охоронцем.

Вони якось розігнали насідаючи на мене жінок, і я сховався всередині джипу.

За декілька хвилин відхекавшись, я знову вийшов назовні. Тепер я вже був значно обачніший. За допомогою нашої охорони мені вдалося вишикувати частину плем’я, щоб сфотографуватися з ним:

Ефіопія. Дикуни у дикунів

Як на мене, вийшло непогано.

Та на цьому пригоди не скінчилися. В нашого фотографа Бориса пропав дорогий об’єктив. Він лише на мить поклав його у траву і відвернувся, щоб зробити черговий знімок. Коли повернувся назад, то об’єктиву вже не було.

Ми майже не сумнівались, що нам його вдасться повернути. Справді, навіщо тубільцям складний оптичний прилад? Це лише питання грошей, вирішили ми. В першу чергу ми пішли на прийом до вождя, той був дуже п’яний, але обіцяв розібратися. Розбирався він майже дві. Нарешті, до нас підійшов якийсь хлопець і заявив, що вони з другом переслідували крадія, піймали його і відібрали об’єктив. Він сказав, що вони готові повернути його, але за роботу хотіли б отримати 100 бир (8 доларів). Борис одразу погодився.

Вертаючи об’єктив, хлопець подивився на нас чесними очима й сказав:

– «У нашому селі крадіям не місце. Ми суворо покарали злочинця!»

– «А як ви його покарали?», – поцікавились ми.

– «Ми відрізали йому прутня!»

На хвилину запала тиша.

– «А можна подивитися на те, що ви відрізали?», – нарешті спитали Єлєна.

– «Ми не беремо те, що нам не належить»,- відповів хлопака з чесним обличчям, – «ми повернули член його власникові.»

– «Якому власнику?», – не зрозуміли ми.

– «Ми запхали член злодію до рота», – гордо заявив хлопець.

– «Молодці!» – похвалили ми їх, – чудова робота!

Я сфотографував «рятівників» об’ективу на згадку, за що вони одразу ж взяли з мене 4 бири:

Ефіопія. Дикуни у дикунів

Як бачите, кишень вони не мають, тож для мене лишилось загадкою, куди хлопці поклали отримані від нас гроші.

Ми поїхали. І хоч ніхто не повірив у історію про відрізаний член, у моїй голові періодично виникала думка. А раптом це правда??? Раптом на березі каламутної річки Омо сидить зараз хлопець, котрий стискає в руках відрізаний прутень, і промені сідаючого сонця відбиваються у його сумних очах?

Переклад з російської: Юрій Борисов

Джерело: http://ugandan.livejournal.com/

Facebook Comments

Залишити коментар

Коментар

  • На мою думку, досить професійний переклад, я б сказав би із колоритом, перекладач дійсно шарить на 100% краще, ніж пан Гугл Транслейт. Ставлю 11 з 12: ідеальних речей не існує(хочааа, але зараз не про це), можна лише прагнути до чогось надшедеврального. Бувайте здорові :D.