Світ очима бродяг

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Нимме

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Нимме

Автор: Максим Старостин

У північно-східному естонському уїзді Іда-Вірумаа багато цікавих місць. Серед них музей видобутку сланцю, відкритий кілька років тому на місці колишньої сланцевої шахти «Кохтла», що у селищі Кохтла-Нимме неподалік від Кохтла-Ярве.

Ця шахта діяла ще зовсім недавно. Її закрили у 1990-х роках, коли через зменшення споживання сланцю експлуатувати її стало невигідно. Спочатку її хотіли просто затопити, але потім було прийнято рішення про створення на її базі музею.
Знайти це місце не так складно (але й не так просто :)). Приїжджаєте на центральне перехрестя Кохтла-Ярве (місто у Віру-Ідумаа – прим. «Бродяг») й дивитеся вказівники. Один з них буде показувати дорогу на “Kaevanduspark-muuseum”, ось туди й слід їхати.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-НимСхема проїзду до музею

Їдете по вулиці Ярвекюла до кінця, там буде поворот наліво, потім іще декілька кілометрів на південь, далі звертаєте на Kohtla-N?mme. А потім через це Кохтла-Нимме до переможного кінця, поки не побачите отаку будівлю (на фото нижче):

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-НимВхід у шахту знаходиться у цій будівлі

Заходьте всередину, там і є вхід. До музею пускають лише у складі груп, але для неорганізованих туристів щогодини формуються свої групи. Я думаю, влітку народу вистачає, а у несезон краще заздалегідь подзвонити за номером +3723324017 й дізнатися, коли будуть екскурсії російською мовою (англійською поки що немає – прим. «Бродяг»). Але не виключено, що на екскурсію естонською прийде більшість російськомовних, і тоді гід вестиме її «вєлікім і могучім», що власне і трапилося в моєму випадку:).
Перед спуском під землю туристів змушують належним чином увібратися – вдягнути куртку, каску з шахтарською лампочкою, а також прив’язати на пояс акумуляторну батарею для лампочки.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним Перед зануренням до копальні слід вдягнути спецодяг

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним Наш гід

Коли все готове, гід супроводжує групу до сходів, по яких усі спускаються вниз, до шахти. Сланець залягає неглибоко, лише метрів десять під землею, тож спуск не займе багато часу.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним Сходи ведуть униз

Оскільки видобуток сировини у шахтах далеко не завжди відбувається в місці спуску під землю, до родовища шахтарі їдуть на спеціальному поїзді. Поїзд на електричній тязі, й згори під’єднано контактний провід, якого гід радив не торкатися.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним Шахтарський поїзд. На ньому гірники їдуть до місця поточного видобутку

Вагончики у поїзді виявилися маленькими, з жахливо тісними кабінками, тож я зовсім не зрозумів, як туди «запаковуються» високі на зріст чоловіки. Особисто я ледве вмістився

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним Кабінки у поїзді дуже малі

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним Шахтарі, що спізнилися на роботу, наздоганяють колег ось на таких велосипедах:)

Продемонструвавши засоби пересування, гід починає розповідь про видобуток горючого сланцю.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

В Естонії, яка тоді ще входила до складу Російської Імперії, сланець знайшли на початку 20-го століття, в роки Першої Світової війни, але організувати його видобуток змогли лише в 20-ті роки, коли країна здобула незалежність

Під землею сланець залягає пластами, вперемішку з вапняними породами, що можна зауважити на стінах шахти (сірий колір – це вапно, сланець – він бурий). Раніше цінну сировину видобували вручну, кирками й лопатами. Порожню породу складали знизу, а отриманий сланець вивозили кіньми нагору.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним За допомогою подібної штуки раніше свердлили отвори для динамітуЗа допомогою подібної штуки раніше свердлили отвори для динаміту

Потім почали використовувати вибухівку. Ручним буром у товщі породи робили дірки й закладали до них динаміт.
Коли до шахт провели електроенергію, отвори почали свердлити механічними бурами з багатометровими свердлами.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним Отвори для вибухівки свердлять ось таким буром
(зліва можна побачити, якої довжини в нього свердло)

Сьогодні для підриву використовується речовина, що має назву “нобеліт”, яку виробляють за шведською технологією на нещодавно побудованому заводі поряд із сусіднім містом Сілламяе.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

До отвору закладають вибухівку і БА-БА-А-Х!!!

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Через цю трубу від місця вибуху відсмоктують гази й пил.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

До місця вибуху під’їжджає такий комбайн і починає завантажувати шматки сланцю

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Шматки сланців засипають до подібних вагонеток і по рельсах везуть до вагонетко-перекидача

А це ще один спосіб механізації видобутку. Під земну твердь затаскують отакий комбайн і він двома фрезами починає вигризати породу по фронту шириною 160 метрів. Стелю, щоб не рухнула, підпирають гідродомкратами.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Комбайн, який видобуває сланець

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним Цією фрезою апарат вигризає цінний природний ресурс

Видобутий горючий сланець завантажують до вагонеток й везуть на вагонетко-перекидач. Там вагонетки перевертають і висипають їх вміст на транспортер, який по похилій стрічці піднімає сланець разом з породою нагору, де знаходиться гірничозбагачувальна фабрика. Це раніше породу вручну відокремлювали від сланцю й лишали знизу. При механізованому видобутку простіше викидати на поверхню геть усе, й ділити вже там.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Вагонеткоперекидач

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Поряд із вагонетко-перекидачем. Звідси сланець піднімається нагору

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Картина, залишена на стіні студентами Академії Культури

Екскурсія під землею триває приблизно годину. В літній сезон туристичні групи можуть йти одна за одною, наче десь у печерах Австрії чи Словенії.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

А далі йде вже наступна екскурсія. Цього разу привели школярів

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Перед виходом із шахти треба помити чоботи

По закінченні організованої екскурсії можна погуляти по території де також є щось цікавеньке. Наприклад, цей БелАЗ. Як відомо, сланець у Естонії видобувають не лише в підземних шахтах, але й у відкритих кар’єрах, а для цього необхідні подібні самоскиди.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Кар’єрний самоскид БелАЗ

Але ще більше для відкритого видобутку чого завгодно необхідні екскаватори. Проте жодного екскаватора тут нема, а є лише один кіш, та який! Про нього буде окрема розмова.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Вид з ковша екскаватора

Цей ківш від гігантського екскаватору ЕВГ 35/65М, названого естонськими гірниками “Esku” (не знаю, чому саме так). Таких чудовиськ на Новокраматорському машинобудівельному заводі в Україні було виробленго лише три. Першим став ЕВГ 35/65, який у 1959 роців відправили працювати до Іркутської області на Черемхівський вугільний розріз.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Екскаватор ЭВГ 35/65

Однак впровадження нової техніки йшло повільно й тяжко. Конструктори НКМЗ постійно допрацьовували цю модель, і з рештою у 1970-х роках було побудовано другий модернізований екземпляр ЕВГ 35/65М №2, який було спрямовано до Естонії для роботи на кар’єрах “Естонсланцю”. Окрім тих двох було побудовано лише один подібний екскаватор, який теж працював на Черемхівському басейні, ЕВГ 35/65М №3.

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Ківш – це все, що лишилося від гігантського екскаватору ”Esku”

У 2002 році екскаватор “Esku” вирішили розібрати й продати на металобрухт. Громіздка техніка часто ломалася й у сучасних умовах її експлуатація була невигідна. Деякий час у пресі йшла кампанія з закликом зберегти машину для музею, але концерн Eesti Polevkivi все ж вирішив його утилізувати, заробивши на цьому декілька мільйонів крон. Єдине, що лишили для музею, це подібний ківш. Можете оцінити його розмір на світлині нижче:

Естонія. Шахтарський музей у Кохтла-Ним

Ківш екскаватору “Esku”

Отже, музей є досить цікавим і рекомендованим для відвідування. Квиток коштував у 2009 році біля 4 євро. У музею є власний сайт – www.kaevanduspark.ee. Естонською й англійською мовами.



Booking.com

Переклад з російської: Юрій Борисов

Джерело: http://097mcn.livejournal.com/9875.html

Facebook Comments

Залишити коментар

Коментар

  • Цікавий музей!
    От що значить різниця в менталітеті. Ну от хто нам заважає на Донбасі відкрити такий музей в одній із закинутих шахт і заробляти гроші на цьому? Естонці тупо роблять бабки з повітря!