Світ очима бродяг

Хакерський марафон та плов для Єльцина. Пригоди журналіста у Киргизстані

Киргизстан
Автор: Роман Коржик
Джерело: «Трибуна»
Ця країна бідна, але люди в ній добрі, щирі та відкриті. Там бракує якісних доріг та сервісу, однак краса природи, чистота повітря й води, принаймні для гостей і туристів, компенсує ці недоліки. Знайомтеся: це – Киргизстан, країна височезних гір, кочовиків та великих озер…
Тож розповім для вас кілька киргизських історій: про турецький Стамбул, про сніданок в горах, нелогічні ціни на морозиво та кукурудзяні палички, плов для Боріса Єльцина, озеро Іссик-Куль та перемогу української команди на хакерському марафоні та пригоди полтавського журналіста «Трибуни» у цій далекій країні.

У Бішкек через Константинополь

Бішкек – столиця Киргизстану. Місто на висоті 760 метрів над рівнем моря. До речі, доволі таки молоде сіті, якщо порівнювати з Києвом, Полтавою, Львовом. Рік заснування – 1825. Колись воно називалося Фрунзе (в радянський час звісно), але у 1991 році розпад СРСР повернув йому історичну назву.
Думав спочатку, що ми побуваємо у Бішкеці, але головна локація наших мандрів знаходилася у місті Чолпан-Ата, на березі озера Іссик-Куль. А до самої Киргизської столиці летіли ми через Стамбул, він же Царгород, він же Константинополь, столиця Візантії, серце православного світу.
І ось Стамбул. Аеропорт «Ататюрк», паспортний контроль, обмін валют, метро. Ми вирішили податися ми у історичний район древнього міста – Ахметсултан. Це там, саме там знаходиться знаменита Айя-Софія та Блакитна Мечеть. Але спочатку було метро і трамвай. Я вирішив купити в обміннику лишень 27 турецьких лір. Досвід минулорічної поїздки в Анталію, сказав мені, що цього може вистачити: морозиво там по 1 лірі, хліб – 1,5, сосиски 4,5, чіпси – 2. Але Стамбул – не Анталія. І на дворі вже не 2015, а 16-й рік. Проїзд по 4 ліри. По 4, Карл! І це тільки то на один вид транспорту.
Їхати від аеропорту до району Султанхамет 6 станцій метро та 15 станцій на трамваї. В сумі – 1 година, 8 лір в одну сторону, або 69 гривень!
Але воно того варте! Доторкнутися до історії, побачити знамениту турецьку столицю – мрія кожного мандрівника.
У саму Айя-Софію потрапити не вдалося. Вхідний квиток туди коштує 40 лір, або 345 гривень. Ну, знаєте, воно то цікаво, але коли у тебе не вистачає грошей, то їх не вистачає. За те, у Блакитну мечеть – enter free. Туди й подався.

Киргизстан

Історія цього храму починається у 1606 році, коли юний Султан Ахмед, якому було всього то 16 років воює з Австрією. Османська імперія у підсумку підписує мир, за яким Австрія більше не платитиме данину туркам. Авторитет мусульманської супер-держави опущено нижче плінтусу. Султан упав у депресію, і думав, що він розгнівив Аллаха. Щоби хоч якось реабілітуватися, молодий правитель вирішив побудувати величезний храм. Тим паче, що нових мечетей Османи не будували вже років 40.
І от постала блакитна мечеть у 1616 році. Минув рік, і помер Султан, який витратив на її будівництво особисті валютні резерви, так як, у війні з Австрією нічого не здобув. Гуляючи поблизу Блакитної мечеті, я дуже економно витрачав свої грошові запаси. В результаті придбав бублик за 1 ліру, ніякий тост з тонко-нарізаним салямі й сиром за 4,5 лір та смачнющий варений качан кукурудзи, обсмажений на барбекю за 2 ліри.
Останню ліру витратив у аеропорту. Купив водички. Отака от історія. Далі нас чекав літак, в якому ми спали, переглядали історичні фільми, мерзли, куталися в плед від «Турецьких авіаліній». До Бішкеку летіли 5 годин.

Аеропорт Манас, сніданок у горах і перші враження

Головні повітряні ворота Киргизстану – це аеропорт «Манас». Його названо в честь героя стародавнього киргизького епосу – богатиря Манаса. Мені сподобалося, що їх аеропорт названо на честь літературного героя. Але з ним ми досить швидко попрощалися. Пройшли контроль, поміняли долари на киргизькі соми, випили смачнюще латте, зроблене на швейцарському кавовому апаратові та й поїхали.
Перші кілометрів двадцять навіювали на нас думку, що ми їдемо десь у Бориспільському районі. Ті ж самі дороги, сільські хатинки на узбіччях, синьо-білі автомобільні знаки. А далі почалися гори. Тянь-Шань. Їх красу не опишеш словами. Тож краще подивитися на фото, а ще краще – там побувати.
У дорозі ми мали три зупинки: одну, аби перехопити кави та підкріпитися, іншу дві – для гарних світлин на фоні місцевих краєвидів.
Поснідали ми так, як би ніколи не поснідали в Полтавських кафе чи забігайлівках. Бішбармак – котлета з яловичини + смажена яєшня. Пиріжок з бараниною + кава. І того – 180 сомів, або 2,5 долари. Смачно, ситно, калорійно. Але головна окраса цього сніданку не тільки в його екзотичності. Цей був сніданок в горах, під шум швидкої річки, просякнутий атмосферою свіжого гірського повітря.

Григор’ївська ущелина, баранці стрибунці та плов для Єльцина

Ми приїхали на місце проведення хакатону. Власне, хакерсько-медійний марафон і був головною метою нашої поїздки. Що це таке? Збираються програмісти, журналісти та аналітики в одному місці, вирішують, які проблеми є в тій, чи іншій галузі, й починають виробляти інструмент, сайт, сервіс, програму, книгу, методичку, яка цю проблему допоможе вирішити. Головний результат хакатону – не абстрактна ідея, а готовий продукт, який після марафону вже можна буде використовувати. У нашій ситуації був хакатон на тему відкритих даних у системі охорони здоров’я. Українських ІТ-шників, аналітиків, спеціалістів та журналістів поділили на 2 команди по 5 та 6 чоловік, відповідно. Команда, в якій мені пощастило працювати, займалася проблемою доступу до безкоштовних ліків. Є така тема, що держава виділяє лікарням гроші на закупівлю медичних препаратів, які пацієнти мають отримувати безкоштовно. На ділі виходить, що 70 % українців, які відвідують лікарні, платять за безкоштовні ліки, або ж медики просто говорять, що їх немає, і ми йдемо купувати у аптеці те, що маємо отримувати на халяву.
Аби вирішити цю проблему, наша команда взялася за розробку сайту, який буде показувати полтавцям наявність та кількість безкоштовних ліків у медичних закладах міста. І якщо медики не видаватимуть цих наявних ліків, то показники сайту можуть стати аргументом, аби показати їх зловживання у цій сфері.
Але перед початком хакатону на нас чекала мандрівка в гори. Їхали ми довго. Години півтори. Відстань то 34 кілометри, але через проблеми з дорогами (точніше – їх відсутністю). У Киргизстані відбуваються «Всесвітні ігри кочівників», мета яких – відродження і збереження історичної та культурної спадщини світової кочової цивілізації. Команди з 63 країн змагалися в таких дисциплінах, як кінні скачки, стрільба з лука, «Салбуурун» (мисливські ігри з ловчими птахами і собаками) і багатьох інших. Це грандіозна подія, що цього року відбувалася саме в цьому регіоні, де й наш хакатон. Але повністю прокласти дороги, киргизи не встигли.

Киргизстан

Та все ж, до Григор’ївської ущелини ми доїхали. Як то кажуть (повторюся знову) – краса, яку годі описувати словами.
Після прогулянки до водоспаду, рандеву зі стадом баранців та конями, ми пішли до традиційної киргизької юрти. Скажу, що частина місцевого населення ще й досі веде традиційний спосіб життя – вони живуть в горах, займаються розведенням та випасанням коней та баранів, і з того мають собі на життя. А все тому, що Киргизстан країна небагата на корисні копалини. Там немає заліза, руди, покладів нафти й газу. Все їх багатство – гори, азот і вода. До речі, про воду. Прямісінько в горах можна її можна пити зі струмків. Це скажу вам – перемога. Що може бути краще за свіжу, прохолодну воду з талих льодовиків. Тільки свіжа прохолодна вода з талих льодовиків.

Киргизстан

Показали киргизи і свою гостинність. Нас запросили до юри скуштувати чаю. Стіл накрили щедрий – салати, пахлава медова, слойки, булочки, сир, м’ясо.
Справжньою окрасою нашого столу став киргизький плов із бараниною, зварений на вогні у чавунному казані. Жіночка, яка готувала цю смакоту, похвалилася, що колись її плов, зварений за цим же рецептом, на цьому ж місті смакував президент Росії Боріс Єльцин. А ще ним насолоджувалася ведуча програми «Орел і Решка» Анастасія Коротка. Ну й тепер посмакували цією прекрасною стравою і ми.

Киргизстан

Після того хтось катався на конях, хтось фотографувався із соколом, а хтось просто насолоджувався гірськими краєвидами. Ось така от історія.

Хакатон «нє в іюлє, но на Іссик-Кулє»

Поверталися назад у готель, і з водійських динаміків лунала пісня «Это будет в июле На Иссык-куле, На Иссык-куле мы встретимся с тобой».
А ми приїхали на Іссик-Куль у вересні, коли вже туристичний сезон закінчився. Та це не завадило нам у перервах між роботою відвідувати фінську баню й басейн, купатися в тому озері. Площа Іссик-Кулю – 6236 км². Його довжина – 182 км, а ширина – 58. Тож коли стоячи на березі й не знаючи, що це озеро, можна сприйняти цю водойму за море. Ще б пак! Хвилі там підіймаються потужні, яхти плавають, птахи літають. Та й азіати люблять називати свої великі озера морями. Як наприклад, Каспійське і Аральське.
Купатися у воді 17 градусів. Ну як Вам сказати. Не те, щоби було холодно, але ми тільки но стрибали з пірсу, пропливали метрів 10, підіймалися назад, і знову стрибали.

Киргизстан

Стрибали, а потім бігли на хакатон. Робота кипіла. Спочатку ми визначилися із проблематикою, і кожен почав робити свою роботу. Програмісти «кодили» сайт, аналітики з громадських організацій готували аналітику проблеми, а журналісти писали медіа-матеріали по темі та готували модель промоції продукту.

Киргизстан

У підсумку, наша команда зайняла перше місце серед 5 команд.

Залишити коментар

Будьте першим коментатором!

Notify of
wpDiscuz