Світ очима бродяг

Подорож до Грузії

фонтан в центрі Кутаїсі

Автор: Сергій Кудяшов

В Грузію я планував поїхати автостопом, але, побачивши ціни на авіаквитки від Wizz Air, решта варіантів безповоротно зникли. Аби ще заощадити вибрали рейс Донецьк – Кутаїсі 260 грн. (треба додати, що віз ейр у деякі дні робить знижки 20 % і саме в цей день нам пощастило їх придбати) за квиток туди і повернення назад до Донецька 240 грн., однак наш рейс Кутаїсі – Донецьк відмінили, а в колл-центрі повідомили, що можуть запропонувати рейс Кутаїсі – Київ за ту ж ціну, але на наступний день. Таким чином, квитки в обидва боки на двох осіб коштували нам 1000 грн.

До Донецька доїхали автоспином, заночували у каучсьорфера. Рейс було призначено на 6:40, тому довелося витратити 65 грн. на таксі.

Летіти до Кутаїсі одну годину двадцять хвилин, ще годину ми витратили на те, щоб повністю “набилась” маршрутка Georgia Bus Аеропорт Кутаїсі – Кутасі (5 лар.) (тут маршрутки на Батумі (15 лар.) і Тбілісі(20 лар.)).

Вже на другу годину перебування у місті надибав колегу з попередньої роботи з Черкас. Невдовзі, до нас приєдналася Маріка – тутешня студентка філолог (теж зареєстрована на каучсьорфінгу) розказала і показала багато цікавого та навчила їсти хінкалі. Спасибі їй за це!))

Храм Баграта

Храм Баграта. Побудований у 1003 році, відновлений у 2010 за ініціативою Саакашвілі

Типова Грузія

Світлина для пабліку «Типова Грузія»: в 5 метрах від АЗС (за стіною) від заправки знаходиться кафе, де на відкритому вогні готують шашлик

Типова Грузія

На верхній станції канатної дороги

Парламент Грузії

Парламент Грузії перенесли з Тбілісі до Кутаїсі у 2013 році

Тбілісі

Вночі виїхали поїздом в Тбілісі (16 ларі за квиток у купейному вагоні – дорого, але плацкарту з Кутаїсі немає).
Світанок зустріли вже в столиці Грузії. Праворуч тбіліського вокзалу знаходиться станція метро: аби скористатися підземкою необхідно купити безконтактну картку за 2 ларі (картку можна здати та отримати гроші назад) та поповнити її на певну суму, вартість проїзду 50 тетрі.

Майдан Мераба Костави

Майдан Мераба Костави (до 2013 року Майдан Революції троянд)

8

9

Майдан Свободи

10

Будинок у старому місті

11

12

Ми приїхали в Тбілісі у вербну неділю

13

Верхня станція канатної дороги

14

Парк Ріке

15

Міст Миру

16

Дві труби – це театр музики і драми та виставковий зал. На задньому плані – президентський палац
Зранку гуляли містом самостійно, після обіду до нас приєднався Мухран – його ми теж розшукали на каучі. Він показав нам парк відпочинку Мтацминда та допоміг з хостелом.

17

Фунікулер

18

Вхід у парк

19

20

21

У квітні ще не сезон, тому водні гірки не працюють, як і більшість фонтанів

22

23

24

25

26

27

Ресторан Майдан. Хто не знає, це слово прийшло до нас з тюрських мов.
Ось ще кілька тюркських запозичень: козак, тютюн, торба, корогва, орда, табун, чабан, ковбаса, ватага, ясир, батіг, отаман, осавул, кінь, боярин, лошиця, торг, торгівля, чумак, гарбуз, кіш, кошовий, кобза, байрак, бакай, шишка, бунчук, башлик, кавун, бугай, казан, буланий, чалий, булат, канчук, ковпак, козир, чума, яр, тюрбан, товар, товариш, балик, аркан, йогурт

28

Сцену в центрі столиці почали встановлювати ще зранку, як нам пояснив Мухран, за кілька днів до нашого візиту, близько 100 русофілів провели акцію, громадськість вирішила відповісти їм проведенням акції “Грузія вибирає Європу”. В Грузії ватників/комуністів називають орджонікідзами. На мітингу познайомилися з Кеті уродженки Батумі, яка нещодавно повернулась на Батьківщину після 4 років навчання на львівському журфаку. Стверджує, що мову вивчила ще до першої сесії і, мушу віддати належне, говорить без акценту.

29

30

Зупинилися ми в GRAND HOSTEL. Тримають його два індуса і просять з ночівлю 10 ларі. Інтер’єр, звичайно, бідний і убогий, проте – чисто. Хостел знаходиться в центрі Тбілісі в 200м від метро Руставелі, в радіусі 30м знаходиться: британський та ірландський паби, грузинський та іранський ресторан, та багато забігайлівок. Та, як завжди, є одне але: десь до півночі тут грає жива музика, але для затятих бродяг, які цілий день мандрували містом це не перешкода, сон приходить вже на 2 хв контакту з подушкою.

Наступного ранку від автостанції Дідубе відправилися в Мцхету ¬¬– духовний центр Джорджії. Вартість проїзду – 1 лар.

31

32

33

34

На сайті грузинської залізниці я подивився, що з Мцхети о 9.23 відправляється потяг до Ґорі, але по факту виявилось, що на мцхетському вокзалі відсутня квиткова каса, а ще місцеві підказали, що цей потяг на даній зупинці не зупиняється, тому довелось пиняти автомобілі. На першому доїхали до головної траси країни Тбілісі-Батумі. Частину цієї дороги місцеві називають автобаном, я по автобанам ніколи не їздив, тому не маю з чим порівнювати, але якість покриття на відмінно. З наступним водієм доїхали до автовокзалу в Ґорі де пересіли на маршрутку до Уплісцихе (вартість проїзду – 1 лар). На жаль, не пам’ятаю на якому саме відтинку, але з траси Тбілісі-Батумі помітна Південа Осетія та, навіть, російська військова база. Мені здається, це дуже боляче дивитися на рідну, вже не свою/чужу/окуповану землю. Також, проїджаючи повз десяток однакових будиночків, не дивуйтесь – це житло побудоване урядом Грузії для біженців з Осетії.

35

Уплісцихе – скельний місто, якому не менше 2 тисяч років

36

37

38

39

40

Табличка підказує, що тут колись була аптека

41

42

Лише уявіть, що цій рельєфній стелі не менше 800-та років!!!

43

44

45

До Ґорі підїхали з місцевим протестантським отцем, який проводив екскурсію для німців (пастор цікавився Турчиновим). Висадили нас поруч з автовокзалом, далі чимчикували містом, пройшли повз музей Сталіна, вийшли за місто та застопили картвела (самоназва грузинів).

Недоїжджаючи до Тбілісі, попросили зупинитися, та перейшли на воєнну грузинську дорогу, там застопили авто до Ананурі. Десь по середині між Тбілісі та Ананурі, водій зупинився купити, як він сказав, найкращі лаваші на цій дорозі. Піч на дровах, жодної модернізації, тільки автентика.

46

47

Ананурська фортеця (16-17 ст.) знаходиться на березі Жинвальського водосховища, на жаль, на той момент воно було майже порожнє.

48

49

50

Місцина дуже пригожа, та більше години тут робити нічого. Залишаючи фортецю, застопили машину з російськими номерами та георгієвською стрічкою. Думали, що це ватніки/путіноїди але на щастя виявилось, що ні. Олександр з дружиною громадяни Джоржії, етнічні росіяни, інженери, які через брак замовлень (після зміни влади в Грузії інвестори покинули країну, дуже виділяються недобудови, особливо їх багато в Батумі) тимчасово переїхали в Тулу. Ми розповіли їм про свої мандри, почувши, що таксисти беруть 40 ларі за проїзд до монастиря Джварі, Саша вирішив відвезти нас ще у монастир, тим паче, він сам там не був вже кілька років.

51

Монастир Джварі.

52

Вид на Мцхета з Джварського монастиря.

Четвертий день мандрівки розпочався о 5 ранку, випили кави в Домі Хінкалі та чекали до 6.00 аби запрацювало метро. На автостанції потрібного нам автобусу не виявилося, тому за 7 ларів таксист відвіз нас за місто. Дорогу до Хашурі, проїхали швидко, далі стало трохи складніше, Застопили спрінтер до Аспіндзи, там через 15 хв пересіли на маршрутку до Вардзії. Вардзія – це печерний монастирський комплекс 12 – 13 ст. у 1283 році відбувся землетрус в результаті якого вціліло 30 – 40% печер але навіть залишки колишньої величі вражають. Вхід у печери 3 ларі з носа, екскурсія 15 ларі.

53

Фото з Вікіпедії.

54

55

56

Залишки майже тисячолітнього водогону.

57

58

Дзвони Успенської церкви.

59

Цим дверям вже 300 років. Гід сказав, що зберігся ключ, який замикає цей замок.

60

Джерело святої води/замануха для туристів.

61

Успенська церква.

62

Тунель з 4 поверху на 8.

63

65

В цій частині печер живуть монахи.

66

67

Аби точно не залишитися в цій тмутаракані на ніч і виїхати звідси поближче до цивілізації мусили відмовитися від оглядин фортеці Хертвісі та їхати маршруткою в Ахалцихе. Але водій увімкнув типового грузина і двічі зупиняв наповнену маршрутку, щоб я зазнімкував фортецю з обох сторін.

69

70

Помітив що в цьому регіоні дуже багато населених пунктів, назва яких починається на літеру А. тому якщо Ви граєте в Міста наступний перелік допоможе вийти з глухого кута: Ахалцихе, Аспіндза, Ахалкалакі, Ацкурі, Адигені, Абастуміна, Андріацмінда, Аластані.

В Ахалцихе висадивши всіх пасажирів шофер відвіз нас до самої фортеці. Понад три століття тут володарювали турки, тому і фортеця має назву Рабат. Ремонт цієї твердині називають останнім проектом Саакашвілі, всередині знаходяться готель, ресторан та сувенірний магазин (магніти на холодильник по 6 лар, в мене аж щелепа відвисла)

71

72

З мурів фортеці помітні турецькі бані.

73

74

75

Грузини грошей не жалкували

76

77

78

79

80

81

82

83

84

Вибравшись за місто, застопили поліцейського, який летів на місце ДТП в Боржомі. Коли я захотів пристібнути пасок безпеки він сказав “Нє нада, брат”, точно така ж ситуація пізніше повторилась в іншим поліцейським в Поті. В Боржомі поліцейський зупинив маршрутку до Хашурі і, мабуть, домовився за безкоштовний проїзд для нас, хоча нам він нічого не сказав, бо водій маршрутки на наше запитання «сколько с нас?» довго мовчав, потім сказав, що за двох 4 ларі.

В Хашурі за допомогою дівчаток, які ввечері лузали насіння на центральній площі знайшли кафе, де замовили хінкалі розміром з мій кулак, салат та страву яку в усіх грузинських кафе називається «Острый» все разом обійшлося нам в 11 ларі – найменший наш чек за всю мандрівку.

О 23:15 сіли у потяг Тбілісі – Зугдіді (квиток, здається, коштував 12 ларі і, моя вам порада, купуйте квитки через інтернет задовго до породожі, бо плацкарт коштує суттєво дешевше за купе).
В Зугдіді швидко знайшли маршрутку на Местія вартість проїзду – 20 ларі!!!

Поруч стояла, як пізніше ми з ‘ясували, така сама маршрутка для місцевих вартість проїзду – 15 ларі. Дорога до Местія 140 км, 80 з яких це серпантини, від яких мені ставало трохи страшно. Разом з зупинками на оглядини Інгурської ГЕС та в кафе на пиріжки і каву дорогу подолали за 4 години.

85

Інгурська ГЕС.
Местія – це село у Верхній Сванетії з населенням у 2700 жителів, тут як і повсюдно в Грузії всі одне одного знають, тому водій Каха ще в Зугдіді запропонував заночувати в гестхаузі у Ніно. Ціни в Местія всюди однакові 20 ларі нічліг і 10 харчування. У Ніно ми домовилися за ночівлю + обід та вечеря на двох за 55 ларі. В центрі Местії поруч з пам’ятником цариці Тамарі знаходиться інфоцентр, де між прогулянкою до льодовика і канатною дорогою ми вибрали другий варіант.

86

Цариця Тамара у центрі Местії.

87

Будинок поліції.

Йти треба було 8 км. Вже в дорозі ми зкумекали, що наврядчи це канатна дорога,а, скоріш за все, підйомник для лижників. Так воно і виявилося. Квиток за двох 10 ларі.

88

По центру знімку помітна біла смуга ¬– “сільський” аеропорт імені цариці Тамари. Ще донедавна він приймав рейси з Тбілісі які виконувала канадська авіакомпанія пізніше їх скасували, а поновили з 18 липня.

89

90

Приблизно в 20 км на північ від цих гір Кабардино-Балкарія (РФ)

91

Частину дорогу назад проїхали на самоскиді Камаз – нині ведеться будівництво дороги Местія – Кутаїсі.
Чому туристи їдуть в Сванетію і в Местію зокрема? Окрім красивих гір і можливості покататися на лижах причиною є унікальні сванські башти. Давні свани будували собі прихисток від загарбників, міжусобних війн та як прихисток від лавин. У Местії є два музеї: етнографічний та Дім свана. Ми вирушили в останній. По дорозі надибали кутаїсців (господарів гестхаузу), які привезли пару норвезьких пенсіонерів в Местію, норвежці були з бодуна,тому в башту не залазили, та й мало цікавилися екскурсією, тим більше хорошого перекладача їм не надали. Башти датовані 12 – 13ст. Свій будинок заможні свани будували поруч з баштою, від кількості останніх залежав престиж родини. Музей розміщений в будинку родини Маргіані у їх власності ще 4 башти. На троні сидів голова родини, на верхній лаві ¬– чоловіки, на нижній – жінки, лава для дітей не збереглась. Всі ці подробиці ми дізналися від Лариси ¬Маргіані – українки, уродженки Кємєрово, яка 31 рік тому пов’язала свою долю зі сваном.

92

93

94

95

96

97

Башта в середині.

98

Дім свана.

99

Скриня.
За вечерею в гестхаузі розговорилися з Євгенією та Кірілом – сімейною парою росіян, які емігрували в Ізраїль 20 років тому. Виявилось, що подруга Жені волонтер, яка опікується нашими майданівцями, що знаходяться на лікуванні в Ізраїлі.

Згідно плану, наступного ранку ми мали виїхати в Батумі, але від думки, що треба знову платити 40 ларі мені давила жаба. Верхня Сванетія найменш придатна територія для автостопу, на якій я коли-небудь перебував. Коли ми їхали з Зугдіді до Местії за чотири години шляху нам назустріч проїхало не більше 15 машин. Гірська, прикордонна, малозаселена територія (не знайшов інфу в неті, але на мою думку, тут проживає не більше ніж 10 тисяч людей). Отож вже о 5.20 ми вийшли на дорогу. Згідно штабного плану, ми або стопимо легковушку, або кажемо маршрутчику, що маємо 10 долярів. Через годину пинили маршрутку водій дізнавшись, що ми далі їдемо в Батумі сказав, що їде в Тбілісі і висадить нас після Зугдіді на трасі Сенакі-Поті. До Батумі залишеться 100 км.

100

101

102

103

260 км, 6-годинний переїзд і ми в Батумі. Температура за бортом + 26 (у Києві на той час було + 15 та дощ) ми навіть трохи засмагли.

104

105

Шаховий клуб.

106

Туристичне агентство.

107

Готель “Редіссон”.

108

109

Я, Ти і Батумі.

110

Вперше мав можливість подивитися, як в порт заходять великі судна.

111

Це теж Батумі і навіть не околиця.

112

Площа П’яца побудована на італійський лад.

113

Заночували у родині земляка з Буковини, вони відкрили тут власний бізнес і вже рік мешкають у Батумі.
Останній день в Грузії досить розмірено – з’їздили на ринок купили бастурми, чурчхели та ще якихось солодощів назву яких нахвіть не згадаю. Опісля сіли на маршрутку до Гоніо. Хотіли подивитися на руїни римської фортеці однак вона була зачинена (передпасхальний день). Розчарування не було, бо далі ми мали їхати в Туреччину на каву.

114

Пункт пропуску Сарпі на грузинсько-турецькому кордоні
Коли вже отримали турецькі штампи в паспорт до нас підійшов турецький прикордонник, подивився на обкладинку паспорта і хоче щось сказати нам та не знає англійської тому йому вдалося донести свою думку наступними реплікою
– Раша (коротка пауза)
– Путін (коротка пауза)
– Бом-бом-бом (дуже швидко)
В обмінику за 5 доларів отримали 10 лір яких вистачило рівно на дві кави.

115

Туреччина, турецька кава, море, за спиною Олі – Грузія

116

В Батумі повернулися на рейсовому автобусі за 2 ларі. В центрі пересіли на маршрутку до ботанічного саду.

117

Парк дуже великий і, моя вам порада: не сходьте з головної дороги – заблукаєте.

118

Парк доглянутий, є зони wi-fi, чисті клозети, а ще тут можна заховатися від спеки.

119

В Батумі є співаючий фонтан, але наш вінницький кращий.

120

Батумська набережна
Рейс Кутаїсі – Київ назначений на 10 ранку, та, аби не ризикувати, о 2.00 сіли в маршрутку Georgia Bus (30 ларі за двох) рейси яких підлаштовані під рейси аеропортів. Наприклад, наша маршрутка їхала зустрічати рейс з Катовіце. Дві з половиною години і ми вже в Києві.
З перельотом, з усіма квитками, сувенірами та всіляким барахлом ми витратили 6000 грн.

В Грузії багато туристів, ми зустріли: австралійця, нігерійку, ізраїльтян, поляків, чехів, іспанця. Не дивуйтесь що грузини, які працюють у сфері послуг або торгівлі можуть завищувати ціни. Обов’язково торгуйтесь.
В Джорджії немає культури автостопу, але зупинитися вам може як не перша, то друга машина.

geo



Booking.com

Facebook Comments

Залишити коментар

Коментар