Світ очима бродяг

Камбек в Грузію. Робота над помилками

Грузія

Свій текст хочу почати з того, що я зовсім не збирався їхати в Грузію. Моєю метою була Абхазія. Але трійко моїх друзів-наддніпрянців летіли з Жулян в Кутаїсі, тож я вирішив наздогнати автостопом їх у Грузії і подивитися ті місця, які не встиг оглянути під час першого візиту, а затим, як вистачить сил та грошей, поїхати в Абхазію

Ніч перед рейсом вони провели в мене. Зранку замовили таксі, на якому я доїхав до Київ-Пас, а вони – до аеропорту. Електричкою дістався станції Глеваха. Перед стопом були погані передчуття: довга дорога через Крим і РФ і решта пов’язаних з цим думок. Та про передчуття я швидко забув, бо одразу пинив джип з севастопольськими номерами (поки я біг до авто, то відчув те, що відчувають переможці Лото-Забави) правда, потім виявилось, що водій мій тезка їхав не до Криму, а в Миколаїв (хоча 480 км дуже добре, як для початку). В Миколаєві на блок-посту, можна сказати, перестрибую з машини в машину і їду в Херсон. Вирішив їхати через центр міста, тому мене висадили поруч з автостанцією.

Грузія

Автобус на якому доїхав з Херсону до Цюрупинську

Поки їхав в автобусі до Цюрупинська, розговорився з далекобійником, який дав багато корисних порад, правда, жодна не знадобилась. Опинившись на точці, витягнув з наплічника табличку КРИМ, яку готував у далекому вже 2013 році для постановочного сюжету УТ-1 про бюджетні і не дуже мандри Вкраїною.

Грузія

Сюжет можна подивитися тут

З-під Цюрипинська до Каланчаку доїхав з місцевим бізнесменом, любителем роуп-джампінгу. Така приємна велась розмова: ми обговорювали цікаві місця в Україні, а потім він сказав, що його донька закінчила якийсь Сімферопольський ВНЗ і зараз працює в поліції (читай, працює на окупантів) в мене аж мову відібрало. В Каланчаку мене висадили після посту ДАІ. Точка дуже зручна. Але даїшники самі зупинили мені авто до адміністративного кордону з АР Крим. Трохи помізкував пізніше і подумав, що, можливо, міліція допомогла мені, щоб я не заважав їм вільно збирати хабарі.

До пункту пропуску доїхав з сімферопольцем, який займається перевезенням с/г продукції з Херсону. Як проходив паспортний контроль з української сторони не пам’ятаю – значить все минуло добре. Нейтральна смуга коротка – метрів 500. Перед окупантським шлагбаумом стояло кілька людей. Правила проходження пішоходів тут такі: підходить прикордонник, в моєму випадку це була дуже ввічлива жінка, і веде за собою 5 людей до будки, де проходять паспортний контроль, після цього веде цю ж групу до шлагбауму на виїзді з пункту пропуску. Варто додати, що окупанти відбудували кращий пункт пропуску, ніж ми. Всі паспортні процедури забрали в мене близько години часу. В Криму опинився вже коли сонце сховалося за небокрай. Ненав’язливі таксисти пропонували свої послуги.

До Керчі можна доїхати двома дорогами: короткою через Джанкой і трохи довшою через Сімферополь. Хто буде стопити подібним маршрутом, хочу дати пораду їдьте через Сімфер. Година голосування до Джанкоя результатів не дала. Я не дуже психував, бо мав туза в рукаві – хлоп, який підкинув мене до Криму обіцяв довезти й до Сімферополя. І от я вже бачу його червоний бус, але водій посилається на втому і каже, що доїде тільки до Красноперекопська, а далі в готель – спати. Пройшовши весь Перекоп за 15 хв, зайняв позицію на виїзді з міста біля АЗС. Пощастило застопити таксиста до Сімферополя, який їхав по пасажирів в Сєвас. В Сімфері швиденько вийшов за об’їзну. Пофортило застопити мого однолітка керчанина Влада. Ледве доїхали, заважав туман і Морфей, який затягував нас обох у свої тенета.

Великим сюрпризом для мене стало те, що порт Керч знаходиться в 12 км від міста. Стоп посеред міста дуже не зручне діло, однак одна машина таки зупинилась. Двійко місцевих їхали в Сочі. Автомобільної черги з кримського боку не було, а от зі сторони Кубані легковушки розтягнулись на кілька кілометрів. Квиток для пішоходів коштував мені 162 руБЛЯ. Пором був елінським, написи для пасажирів дублювалися англійською і грецькими мовами.

Грузія

Пором на керченській переправі

Грузія

Грузія

Кафе на другому поверсі порому

Причаливши по той бік Керченської протоки, з порома швидко повиїджали всі автомобілі, жоден, трясця, не зупинився. Чекати годину наступного порому не став. Дійшов до посту ДПС, який керував чергою автомобілів для заїзду на пором. Зупинився чоловік, який щойно відвіз на переправу своїх родичів з Чернівців. Далі були жигулі з чотирма залізничниками, які їхали в Краснодар на екзамен. На об’їзній мене спершу підвіз таджик-стариган, який, хвала Аллаху, виявився не ватніком, а з цілком сучасним світоглядом. Я навіть з надією чекав, шо наступні водії теж не будуть агресивними совками. Але не так сталось, як мені того бажалось. Після таджика я ще трохи проїхався на малолітражці з місцевою красунею, а затим міцно застряг на тій самій краснодарській об’їзній. Нарешті, більше ніж через годину мені зупинилась вантажівка, водій якої повертався в Ростов і довіз мене федеральної траси Кавказ.

Грузія

На цьому кориті доїхав до траси Кавказ

Перше авто, яке мені зупинилося було бусом з азербайджанськими робітниками, ймовірно, поверталися з Москви. Але, коли вони запитали про гроші, наше спілкування закінчилося. Трохи згодом зупинилися хлопці з П’ятигорську, які перевозили щойно придбану Honda Civic з Ростова. Десь по дорозі зупинилися на чай в придорожньому кафе, сіли за столики, а з тєлєка, шо висів навпроти почалася кісєльовщина: Кобзон, русскій язик, второмайская Хатинь. Навіть чайку не дали нормально випити. З трьох хлопців, з якими я їхав тільки один ведеться на пропаганду, решта двоє вже зрозуміли, що росзмі зовсім забрехались.
В П’ятигорську мене висадили на виїзді з міста, швиденько роздобув картонку на АЗС і намалював табличку ВЛАДИК. Приблизно через півгодинки зупинилась ауді, на якому доїхав до Владикавказу. Водій Роберт їхав швидко, але за три години він з дружиною так виїли мій мозок, що краще я б не підсідав до них.

Грузія

Вказівник на об’їздній Владикавказу

Об’їздна дорога Владикавказу, перша година ночі, табличка TBILISI у правій руці, машин мало більшість з місцевими номерами. Але от за 100 метрів зупиняється бус з азербайджанським номерами. Запитали про гроші, але все одно взяли мене із собою. Доїхали до КПП Верхній Ларс і тут почались маскі-шоу. Азербайджанці успішно пройшли паспортний контроль, а взявши мій документ паспортистка якогось дива запитала про четверту хвилю мобілізації, а потім сказала, шо не відпустить мене, поки не прийде якийсь офіцер. В принципі, мені було наплювати, що мене з якихось причин затримують на кордоні, єдине, про що я турбувався так це про азерів, бо їм ще їхати 800 км, а по правилам, скільки людей заїхало в автомобілі на КПП, стільки має і виїхати, тобто без мене їх би не випустили. Вся ця катавасія затягнулась на 40 хв і коштувала моїх нервів, нервів азерів, нервів паспортистки, а завершилося все тим, що прийшов офіцер – стрункий хлопець, можливо, трохи старший за мене, який забрав мій паспорт, відпустив азерів і запросив до себе в кабінет. На дверях висіла табличка замначальника по ОД (хто знає що це за посада – напишіть в коментарях). Свою розмову він розпочав з того, що спілкується зі мною не як посадова особа, а як людина з народу і почав запитувати про Пороха, Бєню, УкрНафту і таке інше, ймовірно, ми б ще довго говорили та КПП приїхав вірменин, який замість власного паспорту взяв паспорт брата, тому офіцеру стало не до мене.

Мене підсадили в бус, який їхав в Єреван через Тбілісі. На розвилці між військово-грузинською дорогою і трасою Тбілісі-Батумі (до столиці Грузії залишалось 15 км) я опинився о 7 ранку за Києвом, тобто дорогу в 2300 км я подолав за 48 годин.

Грузія

Краєвиди з військово-грузинської дороги

Почав стопити в напрямку Хашурі. На моє здивування, за перші 10 хв ніхто не зупинився. Я навіть задумався, чи точно я в Грузії? Та потім пішло як по маслу, спершу на Ниві проїхав 20 км, а далі пинив Мерса з водієм на ім’я Торніке. Тока, як він саме себе називає, дозволив подзвонити зі свого номеру: як виявилось, наддніпрянці їхали в електричці і мали бути в Хашурі через півтори години. Тока їхав в Ахалцихе через Хашурі. Але коли ми вже приїхали в Хашурі, до прибуття потяга залишалось ще 30 хв і Тока, на жаль, не зміг зачекати. Але на прощання він запропонував заночувати у нього в Ахалцихе.

Грузія

Зустрівши Захара, Іринку і Андрія ми пішли в кафе, в якому я вже був рік тому. Незважаючи на девальвацію ларі, ціни не змінилися. Смачно пообідаши, пішли на точку стопити. Розділилися на пари я з Андрієм, а Захар з Іринкою. Спочатку вдалося виїхати Захару, а нам пощастило через 10 хв. І от ми разом вже гуляємо по Боржомі.

Грузія

Грузія

Канатна дорога в міському парку

Грузія

Околиця Боржомі

На околиці Боржомі знову розбилися на пари, але цього разу поїхали всі разом в одній машині.
Водій розпочинав кар’єру звичайним постовим, а зараз працює у мінстерстві. Він багато чого
розповідав, але я заснув і прокинувся вже в Ахалцихе.

Грузія

Фортеця Рабат

Грузія

Швиденько піднялися до фортеці. На жаль, моїм друзям фотреця не сподобалась. Подзвонили Торніке, його хата знаходилась в 10 хв від фортеці. Торніке прийшов з пляшкою чачі та двома друзями: грузином (забув його імя) і вірменином Артемом. Коротко про апартаменти: здорова хата без опалення, в якій давно ніхто не живе, використовується для аренди великими туритичними групами (переважно школярів влітку). Обігрівач не дуже допомагав, єдина надія була на алкоголь. Прощаючись, Тока пропонував залишитись ще на день та навіть обіцяв шашлик. На жаль, залишитися в Ахалцихе ще на день ми не могли.

Зранку, поприбиравши в хаті, зачинили хату, ключі віддали сусідам.

Грузія

За що я люблю Грузію так це за те, що будь-хто може підійти до тебе і почати приємну розмову. На фото 80-річний вірменин Андрій

В центрі міста ми розділилися: я – в напрямок Боржомі, Захар і Ко – до Вардзії. Пішов на точку, де стопив рівно рік тому, поки йшов, загубив український прапорець, який був закріплений на наплічнику. Минулого року на цій точці ми теж довго стояли, і врешті нас підвіз коп. За рік, що мене не було в Грузії місцевим поліцейським оновили автопарк, тепер на дорогах зявилися FORDи як у янкі, та пікапи, саме на пікапі мене і підвезли до Ацкурі.

Грузія

Отакі лялечки використовує грузинська патрульна служба

Грузія

А на такому кориті я доїхав до Ацкурі

Грузія

Вийшовши в Ацкурі, я пішов оглядати фортецю, добре, що вона знаходилась в 500 м від траси. Якимось дивом я не помітив вхід і піднявся на вершину по південному схилу.

Грузія

З Ацкурі спіймав машину до Хашурі, де міцно застряг, поки до Зестофані мене не підкинув таксист, який забирав свого малого з футбольного матчу.

Грузія

Чачогонні апарати

В Зестофані мене викинули прямо на повороті в Чіатуру. Місцеві підказали, що маршрутка буде через 10 хв.

Грузія

Постоявши на зупинці, відчув запах свіжої випічки. За цей ще теплий пиріжок з квасолею заплатив у пекарні 1 ларі.

Грузія

У маршрутці помітив групу тирустів, які говорили якоюсь слов’янською мовою, думав наші або з Росії. Вийшовши на кінцевій, підійшов познайомитись, виявилось це – словаки.

Грузія

Набережна Річки Квіріла в Чіатурі

Грузія

Приїхавши сюди, я був неймовірно щасливий, бо побачив саме те, на що розраховував. Єдина проблема- останній автобус звідси виїджав через півтори години.
Чіатура – це індустріальне місто, де добувають марганцеву руду. Завдяки складному рельєфу сполучення між жилими кварталами і рудниками проблемне, саме тому у місті було побудовано 21 канатна дорога, нині залишилось 12 а мо’ і менше.

Грузія

Чоловік у кабінці виявився контролером – проїзд коштував 20 тетрі. Між іншим, це єдина платна канатка. Решта належать рудникам і проїзд в них безкоштовний.

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Проїхавшись над залізницею, вирішив сходити на вокзал і запитати куди звідси їздять поїзди.

Грузія

Грузія

А цей маршрут у центрі міста не працював

Грузія

Грузія

Вокзал не працює, але перехожі підказали, шо поруч є диспетчерська, в якій можна запитати розклад руху. Робітники залізниці підказали, що електричка на Зестофані буде о 21:40, а також запропонували залишити свій рюкзак у них. Щасливий від того, шо позбувся наплічника і маю ще цілих 5 годин, пішов шукати постсовковий трешачок.

Грузія

Далеко йти не треба. Корови пасуться біля будинку культури

Грузія

Будинок управління Чіатурамарганець

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Нижня станція канатної дороги

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Розворот для вагонеток рудника

Грузія

По центру знімку перед 9-поверхівкою розташована верхня станція однієї з канаток

Грузія

Поліцмен і контролер

Грузія

Грузія

міні-музей обладнання канаток

Грузія

Після розвалу СРСР місто повністю залишилось без централізованого опалення. В Києві теж скоро буржуйки почнуть топить

Грузія

Верхня станція канатки

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Соціалістична мозаїка

Грузія

Ця канатка вже виконала свій останній рейс

Грузія

Знайдіть 2 однакових балкони

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Вантажна канатка

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

З настанням ночі пішов до диспетчерів, з якими годинку погомонів про життя. Вони розповідали, що їх марганець найякісніший у світі і навіть Нікополсьький феросплавний завод імпортує руду з Чіатури. Чіатура і Нікополь міста побратими.

Грузія

Щойно сів в електричку, як до мене підійшов чоловік в уніформі транспортної поліції на ім’я Даніель поцікавився звідки я, а потім запитав як далеко Рівне (він там служив) від Києва так ми й пробазікали дві години до Зестофані. Пропонував випити, та я відмовився, далі повів в кабіну машиністів.

Грузія

Праворуч машиніст, ліворуч контролер

Грузія

Помічник машиніста. Хороша посада – всю дорогу грався на телефоні

Попрощався з Даніелем в Зестофані. Поспав на вокзалі пару годин і пішов на об’їзну стопити до Хашурі, а далі на Боржомі. Це був перший мій нічний грузинський стоп, зупинилась десь п’ята або шоста машина. В Хашурі довелось чекати довше. Але в Боржомі я потрапив за 15 хв до відправлення вузькоколійки Боржомі – Бакуріані.

Грузія

Станція Боржомі. На платформі електричка Боржомі –Тбілісі

Грузія

А ось на цьому монстрі я поїхав в Бакуріані

Грузія

Грузія

Вузькоколійна залізниця була побудована тут ще на початку ХХ століття для підвозу пасажирів до Бакуріанських мінеральних джерел. А в 1966 році залізниця була електрофікована.
38 км від початкової до кінцевої станції потяг долає за 2:25 години, перепад висот сягає 870 метрів.

Грузія

Обабіч залазниці я побачив немало занедбаних вантажних вагонів. Контролер сказав, що раніше тут добувася андезіт – камінь, який використовують у будівництві, але після розвалу Союзу підприємство зачинилось

Грузія

Грузія

Грузія

На якійсь станції нам підчепили хвоста

Грузія

Чим вище піднімались, тим більше снігу в горах

Грузія

Станція Бакуріані

В Бакуріані вдалося швидко застопити корито До Боржомі. Один з пасажирів “копійки” служив на Краматорському аеропорті і вивчив пару вкраїнських слів. До Хашурі доїхав маршруткою.

Грузія

Десь на околиці Хашурі

Далі вдалось застопити Ниву до Тбілісі. В столицю потрапив після першої години дня. Захар і Ко були зайняті якоюсь зустріччю, тож я вирішив поїхати в монастир Давид Гареджі. Поки на машрутці я доїхав до міста Сагареджо, легкий дощ перейшов в сніг з туманом. В Сагареджо відмовив 2 таксистам і почав стопити на прямій дорозі до монастиря. На годиннику було вже за 15-у. Машин нуль, я вже подумую над поверненням в Тбілісі, як з туману виїджає чорний JEEP, а за кермом сам настоятель монастиря, в який я їду. Поки ми теревенили, я починав розуміти, в яку халепу потрапив. Четверта година дня, сонце сідає після шостої, жодна маршрутка з-під монастиря не їздить (березень – не туристичний сезон). Одна надія, що в монастирі будуть туристи.

Грузія

Джип настоятеля

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

За цією горою вже Азербайджан

Грузія

Обдивившись монастир за 20 хв (можливо я б провів там більше часу, але в багатьох проходах стояла табличка вхід заборонений), так і не зустрів туристів, яким належав легковик, припаркований біля монастиря. Ловить було нічого і я просто пішов у напрямку найближчого великого міста – Сагареджо (38 км)

Грузія

Поки у мене був лаваш, мене супроводжувала ця собака

Грузія

Отакою грунтовкою я мав пройти близько 20 км. Решта дороги була асфальтована

Прокрокувавши кілометрів 7, чую хтось їде, моя уява вже навалювала легковик з-під монастиря, але поруч зі мною зупинився квадроцикл з грузинськими прикордониками. Виявилось, що вони їхали на сусідній блок-пост і могли підкинути тільки на 5 км. Спочатку вони не хотіли мене брати, але згодом я сів між ними і тільки турбувася, щоб не випав наплічник з рук.

Грузія

Хлопці заборонили викладати фото у фейсбуку але про сайт Невгамовні Бродяги ми не домовлялись

На розвилці, де хлопцям треба повертати ліворуч, а мені, на Сагареджо, праворуч, ми зупинилися, вони подзвонили начальству і тут почалася тяганина. На вимогу начальства хлопці перевірили мої речі та документи, після цього мої дані перевіряли по електроній системі. Час йшов , сонце майже сховалось за горизонт. З хлопцями ми домовились, що вони викликають мені таксі до Сагареджо за 25 ларі. Приїхало таксі (заліз в той старий опель аби хоч трохи зігрітися), а начальство все перевіряло мої дані по системі і тут з туману виїджає легковушка і неквапливо проїджає повз нас в напрямку Сагареджо. Настрій зникає остаточно. Нарешті начальство прикордонників запитало в мене про людей, які можуть за мене поручитися. Я дав номери Захара і Даніеля . І, о диво!, через 5 хв мене відпускають і на таксі за 25 ларі (12 доларів) я їду до Сагареджо. Висаджують мене в центрі міста, часу щоб йти на обїзну в мене немає, тож починаю стопити і майже миттєво пиняю авто з двома однолітками до Тбілісі. Хлопців звали Георгій і Бадрі. Георгій пригостив мене пивом, затягнулась приємна розмова. В Тбілісі я потрапив близько 21 години. Треба було знайти Захара і Ко, які гуляли поруч з фунікулером. Мої друзі знайшли вписку у чудової сім’ї українки Віри та турка Рєшата. Віра та Рєшат потягнули нас усіх в тіфліські сірководневі бані, ми спочатку опиралися, але згодом я зрозумів, що це був дуже правильний крок. Проморозивши ноги в Давід Гареджі, в мене проявились усі симптоми застуди, та добре попарившись в бані, на ранок я був цілком здоровий але від думки поїхати ще й в Абхазію довелось відмовитись.

Грузія

Панорама Тбілісі з балкону Віри

По обіді Віра вивезла нас на об’їздну. Захар і Ко мали їхати в Кутаїсі робити сюжет про грузинський парламент, а я – проїхати 20 км у тому ж напрямку і повернути на північ, на Владікавказ. І тут проявилась риса, заради якої туристи їдуть у Грузію –гостинність. Четверо туристів стоять на узбіччі дороги (ми ще навіть не розділилися на пари і не почали голосувати), біля нас зупиняється дідок на мерседесі і каже, що їде в Горі. На жаль, він не зміг взяти нас усіх, тож сіли я і Андрій. На потрібній мені розвилці я вийшов. Стояв довго і натхнено, поки не зупинився осетин з двома іменами Бідзіна та Фелікс. Фелікс живе в Беслані, а його батьки в передмісті Горі, тож єдиним шляхом, яким він може навіддати рідню є військово-грузинська дорога. Сама їзда по цій трасі є пригодою. Мені дуже сподобалось

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

На російському кордоні мені знову “пофортило”. Офіцер, з яким я спілкувався 4 дні тому знову був на зміні, правда, цього разу все минуло дуже швидко, і через 5 хвилин я вже сидів в автомобілі з Феліксом. В Беслані доволі швидко мені зупинився молодий осетинський поліцейський. З ним вийшов курйозний діалог. Побачивши погони на його плечах, у мене спрацював стереотип і я запитав:

-Здраствуйтє, Ви хатітє мєня арєстовать?
– Нєт , подвєзті!

Їхав я з ним недовго, але він висадив мене на зручній точці – перед КПП, де я швиденько пересів у вантажівку МАЗ, на якій доїхав до П’ятигорську. Знову вийшовши на КПП, через сильний туман я застряг на годину. На табличку РОСТОВ клюнули кабардинці, з якими за 4 години я проїхав 500 км до Батайська. Хлопці були дуже приязні, пропонували випити, але всі розмови з ними зводились до теми сексу. На об’їзній Батайську я опинився тоді, коли сонце навіть і не думало сходити, на додачу почався дощ. Але раптом до мене підходить чоловік і розпитує шо-почьом, а потім веде до своєї вантажівки. Водій, мій тезка, шукав в придорожних АЗС паливні фільтри, бо залив в бак палену соляру і тепер мав великі проблеми з двигуном. Сергій їхав в Россош і я вирішив їхати з ним до кінцевого пункту його маршруту, а далі стопити на Белгород-Харків. Але траса Дон так ласкаво в’ється повз територію України, а мені так хотілося пошвидше опинитися в Україні. Проїджаючи вказівники Донецьк, Луганськ я відмоляв собі у переході державного кордону, та проїджаючи через Кантемирівку мої нерви здали, і я попросив Сергія зупинити. До України залишалось 16 км.

Грузія

Червоним позначено місце, де я з’їхав з траси і перейшов кордон, а чорним можливі місця з’їзду з траси Дон в бік України.

Швиденько стоплю легковик до центру Кантемирівки. Зупиняється авто з місцевим дідом. Приготувався говорити на общепанятном:

– Здраствуйтє, до города падвєзьотє?
– Сідай, бігом-бігом!!!
В мене короткий шок, вирішив поцікавитись шо-почьом
– А Ви українець?
– Нє!
– А шо Ви по-українськи говорите?
– А в нас говір такий.

Тільки не дуже радійте, україномовні в російській частині Слобожанщині ще ті ватани. Поки вийшов за місто, перепитав дорогу ще у двох дідків, вони теж говорили українською. Якимось дивом вдалося застопити машину до кордону. На російському кордоні пішоходів не пропускали на територію КПП, тому що заїхав автобус Москва-Лисичанськ. Довелося чекати півгодини температура була близькою до нуля і йшов мокрий сніг. Дорогу Тбілісі – державний кордон України (1300км) вдалося подолати за 23 години. Митник перевірив наплічник, я пройшов паспортний контроль і вйо до України. Нейтральна смуга коротка -метрів 400 не більше. Вдома навіть дихається легше, але чуйка мені підказувала, що попереду на мене чекають проблеми. Перше, що мені не сподобалось це те, що жінка, яка перевіряла мої речі, дозволила собі пару речень явно сєпарського характеру (до сих пір жалкую, що не запам’ятав її ім’я та прізвище і не звернувся на гарячу лінію СБУ). А друге – це кількість машин, які були на кордоні (вона наближалась до нуля). А єдине, що сподобалось, так це мова місцевих селян – майже не відрізняється від мого наддніпрянського діалекту. 20 хвилин голосування дають результат, і я вже їду до Новопскова. А далі автостоп помер. Хоча машин було достатньо, але ніхто за 2 години не зупинився. Цікаво було спостерігати, як алкаші сходилися до магазину по чергову дозу оковитої. До речі, один з них навіть дав мені пораду занести мій 55 літровий наплічник в магазин, який стояв в 20 метрах від мене, аби не виглядати так підозріло. Але це теж не допомогло. Нарешті приїхав автобус, на якому я доїхав до Старобільська та швиденько пішов за місто. Невдовзі до мене приєднався солдат ЗСУ, який підказав, що трохи далі блок-пост. На посту перебазікав з міліціянтами, пригостив їх грузинськими цигарками. Перевіривши мої документи і торбу, вони підсадили в авто до Сватового. Поки їхали, водій, який сам родом з Луганську, але нині працює у Сватовому, розповів багато цікавого про еленерію, життя під окупацією та українську бюрократію. В Сватове я потрапив за 20 хвилин до відправлення поїзду Лисичанськ-Київ. Квиток у плацкартний вагон обміняв на 138 гривень. От так я нарешті дібрався дому. За час мандрівки шлунок так зсохся, що перші дні вдома навіть не виникало бажання заглянути у холодильник.



Booking.com

Залишити коментар

3 Коментарі на "Камбек в Грузію. Робота над помилками"

Notify of
Гайовий Дмитро
Guest
Гайовий Дмитро

Чудова історія! А замначальника по ОД – можливо по Опєратівной дєятельності?))

Східняк
Guest

Блін, а сенс такого автостопу? Давід Ґарєджа за 20 хвилин??? Дрога заради дороги…

Галина
Guest

Цікава історія, але може не варто всі машини які тебе підвозили коритами називати? Бо я б таке про свою машинку прочитала то більше тебе б ніколи не підвезла)

wpDiscuz