Автор: Талґат Такмаш
Киргизстан справляє враження країни, що лишилась у Совку. Проте, як це не дивно, той Совок часом виглядає досить зворушливо, як щось миле з дитячих спогадів.
Бішкек абсолютно не схожий на столицю. Звичайне середньоазіатське місто.
Тут цілком затишно, агресії не відчуваєш ні від кого. Навіть дивно уявити ті хвилювання, що зовсім недавно сколихнули Киргизію і країну, втягнуту до громадянської війни.
У Бішкеку дуже багато росіян, просто неймовірно багато. У радянські часи їх було більше ніж киргизів.
Ставлення завжди було рівним і рівноправним, так що лишилося й нині, чим Киргизія вирізняється серед сусідів, які прославилися недоброю славою погромів й виживання з насиджених місць.
Певно, рятує те, що киргизи є кочівниками, до землі й міст ставляться спокійно, тому уявити гнівну фразу «на чиїй землі живеш?» з вуст киргиза складно.
Ще серед сусідніх країн киргизи вигідно вирізняються тим, що в них немає східного раболіпства, кастовості суспільства, а усі посади завжди були вибірними – по суті демократія.
У Бішкеку так багато спокійних європейських облич, що не відчуваєш себе тут чужим в принципі.
Російська мова – друга державна.
Бішкек стоїть у Чуйській долині, в передгір’ях Тянь-Шаню.
Гори починаються дуже різко – йде плеската як млинець рівнина, і раптом гори здіймаються вгору ледь не стіною, а вдалині видніються приголомшуючі вічно засніжені вершини.
Я встиг пробігтися Бішкеком з рана, коли вулиці були порожніми й киргизька столиця не справляла надто великого враження.
Людні вдень торгові переходи ще не відкрилися.
О, відомі киргизькі шапки!)
“На глазах у детей съели коня, злые татары в шапках киргизских”.)
До речі, такі дійсно носять:
Правда, не скажеш, що це столиця? Вздовж усіх доріг прокладено арики:
Проспект Чуй – головна вулиця міста.
Досить провінційна, чи не так?
Податкова:
Дім Уряду. Той самий, пограбований мародерами під час останньої революції:
Кочова ментальність киргизів багато в чому пояснює певний безлад у містобудівництві. Наприклад, доріжка може впертися у прапори, від чого весь її сенс втрачається повністю.
Пам’ятник російсько-киргизькій дружбі нагадує кільце паруючих у повітрі привидів:
Еркіндік, статуя Свободи, пані з киргизьким сонячним символом у руках:
Національний музей:
Кінотеатр «Ала-Таа» ніби повстав зі спогадів дитинства. Час не змінив нічого, окрім позначки 3D:
В одному з парків – шикарний музей скульптур, багато з яких вибалушує очі на лоб:
Наприклад, ось цей фільму “Планета мавп” насправді революціонер Монтвіл:
Цей розгачений суповий набір – «Перервана пісня»:
Я б назвав “Фекалія. Вид збоку”:
Але в автора інше бачення світу:
Мати птиць:
Психоделічно й по-ацтекському:
Але з композицією “Мир” нічого не зрівняється:
Питний фонтан не розрахований на стік води в принципі:
Вічний вогонь поблизу революційного монументу виявився невічним:
Війна війною, а газ грошей коштує!
Найвишуканіше обігравання знайомим символом, майже торгова марка:
Ця будівля, схожа на гібрид школи для сиріт і перевалочний пункт ув’язнених, не що інше як киргизьке МЗС:
Один з найсвіжіших пам’ятників – опозиційному журналісту Геннадію Павлюкові, що трагічно загинув не так давно, за обставин, які натякають на розмірковування про можливість замовного вбивства:
Не так вже й легко збагнути, що ти не в Росії, ба навіть не в країні, що з Росією межує – більшість оголошень російською:
У місті якось цілеспрямовано багато відкритих люків, тож розслаблюватись під час прогулянок небажано. Уявляю скільки місцева швидка допомога вивозить людей з характерними переломами ліктів і щелепи.
Комусь неймовірно пощастить:
Подейкують, що це найвища споруда Киргизії. Хтозна, все можливо:
Типові будинки у характерному радянському середньоазіатському стилі – цілі райони зводилися з нуля, архітектори гралися з досить вбогою стилістикою типового житла як могли:
Тут робили ставку на веселі балкончики хвилею, але не врахували того, що будинок зі скляними лоджіями виглядатиме картковим будиночком при пориві вітру:
Наближалось 25 травня, на вулицях з’являлося все більше й більше ошатних школярок:
Привіт з дитинства:
Один з поширених у Середній Азії стихійних ринків на п’ятачку:
Все зрозуміло зі світовою кон’юнктурою:
Китай є сусідом Киргизії. На нього задивляються все більше. Думають будувати залізницю в першу чергу туди:
Настільні ігри у дворі, прямо на бордюрі – звична справа серед сусідів:
Бішкек активно озеленявся у радянські часи, і зараз місто, особливо для Середньої Азії, досить зелене й тінисте:
Боже ж ти мій, які раритети!
Які молодці, що рука не піднялась таке здерти:
Коли ти знаходишся у центрі, будинки й зелені насадження затуляють тобі огляд. Але варто трішечки відійти на південь – о Боже!
Далі розкинулася вервечка мікрорайонів, більшість з яких вже дивляться на неймовірної краси пейзаж!
Село Орто-Сай, що входить до агломерату Бішкеку, на фоні передгір’я Тянь-Шаню:
Чим ближче до гір, тим більше ариків:
Багато ариків женуть гірську воду через усеньке місто, на рівнину, на зрошувані поля. Цей канал зустрічаєш у несподіваних місцях в різних частинах Бішкеку:
Окремим піруетам водогону позаздрили б навіть водопровідники Маріо й Луїджі (персонажі з популярної на російському телебаченні реклами – прим. «Бродяг»):
З гір спускається стрімка гірська річка, що стелеться по каменях. Вода крижана й нереально чиста:
На перший погляд хаотично розкидані камені насправді зв’язані у каркасах із проволоки. Вони тримають потік у берегах:
Місто розкинулося прямісінько під узгір’ям:
А в інший бік вже без будь-яких перешкод перед вами відкриваються неймовірної краси «швейцарські» краєвиди:
Просто фантастика! Хочеться дивитись і дивитись, дивитись і дивитись.
Кілька кроків на рівнину – ти знов у місті:
Деякі арики пропускають воду, що красиво виблискуючи, заливає смарагдові газони:
І знову гори…
Як же ж добре жити, коли можна щодня бачити їх з вікна!
…А останній дзвоник тим часом у школах вже йшов повним ходом – у Киргизії носять шкільну форму, тому радісні юрби на весняних вулицях робили спогади з дитинства більш натурними:
Киргизія дуже хороша країна з дуже хорошими людьми. Живіть щасливо, нехай Бог береже вас від чергових потрясінь!
Переклад з російської: Юрій Борисов
Джерело: http://haydamak.livejournal.com/
майже музей совку
Чому майже?