Світ очима бродяг

Meine Schweiz

Meine Schweiz

Автор: Павло Лозинський

Якщо у вас раптом виникло бажання покинути на тиждень-другий Україну і вирушити у якусь цікаву подорож, але ви ще не знаєте, куди саме нагострити ковзани – злітайте в Італію і звідти проїдьтеся до Швейцарії, як це кілька днів тому зробив я.

Якщо у вас такого бажання наразі не виникало, то, можливо, до кінця прочитання цієї мандрівної замальовки воно до вас навідається.

Одразу скажу, що я не належу до категорії мажорів, які тринькають гроші наліво-направо – мандрівка була економною і її бюджет становив 260 євро на вісім днів. Але давайте по черзі.

Організаційні моменти. Усе розпочалося, звісно, із бронювання квитків. Безперечно, ви чули про таку компанію, як «Віззейр», а ще, можливо, знаєте, що у неї є рейс з України до Мілану. Саме він нас зараз і цікавить. Я брав квитки заздалегідь (в лютому) і їх вартість становила 900 з лишком гривень у два боки. Коли ж я знічев’я зайшов на сайт Віззів через місяць, то зауважив, що вони подорожчали ледь не вдвічі. Тому, якщо хочете літати дешево, бронюйте заздалегідь, або просто регулярно моніторте ціни, оскільки несподівано приємні пропозиції спливають у різний час.

До речі, хотів через Інтернет забронювати собі залізничні квитки з Мілану до Лугано, однак поспілкувавшись із хлопчиною, який мене мав приймати, зрозумів, що це буде дорого. Тому вирішив усі інші тікети купувати на місці.

У підсумку, замість прямого квитка Мілан–Лугано, який коштував 25 Є, я придбав два: Мілан–К’яссо (містечко на кордоні) і К’яссо–Лугано, які разом обійшлися у 12 Є. Економія очевидна.

Далі – проживання. Якщо ви любитель дорогих готелів, тоді ця стаття не для вас. Сміливо вирушайте у тур-фірму, де вам запропонують номери з джакузьою й особистою прислугою. Мій спосіб проживання – каучсьорфінг. Порившись кілька днів на «couchsurfing.org», я знайшов три вписки, дві з яких – у Мілані й одна – у швейцарському Лугано.

Залишалося єдине незалатане вікно, тому добу довелося забронювати у хостелі на «booking.com» («Каліфорнія», вартість – 7 Є).

Ну і, звісно, харчування. Здебільшого ми готували самі разом із сьорферами різні національні страви. Правда, деколи влаштовував своєму організму кефірно-фруктове розвантаження)

Загальна довідка про Мілан. Переліт Львів–Мілан триває 1 годину 50 хвилин. Літак приземляється не в самому Мілані, а в містечку Бергамо, що розташоване за кількадесят кілометрів на захід. Переїзд автобусом Бергамо–Мілан зараз коштує 5 Є (це стало особисто для мене чудовою новиною, адже зовсім нещодавно вартість такого трансферу становила 10 Є).

Мілан – це, перш за все, місто-фешн, місто-шопінг, місто-гламур. Я, як невеликий поціновувач закупівельних турів, надовго тут затримуватися не планував, вирішивши основну частину тріпу приділити Швейцарії.

Перша шлюбна міланська ніч. Так склалось, що саме перший раз ночувати довелося у хостелі, тому майже одразу після прильоту і переїзду я, наспівуючи відповідну пісню «Eagles», вирушив на пошуки своєї Каліфорнії. Загалом, хостели – то цілі держави, закриті від стороннього ока. Наприклад, єдиним розпізнавальним знаком «Каліфорнії» була отака-от непримітна кнопка-дзвінок:

Meine Schweiz

Зате всередині це виявився триповерховий мурашник із купою різношерстого народу. Хостел, до речі, був напрочуд чистим, зі свіжою постіллю (інформація на правах реклами).

Зайшовши у відведену кімнату, я одразу розлігся на своєму місці. Зі всіх боків кучкувалися япошки, обклавшись ноутбуками і щось активно кнопаючи. Атмосфера – ненапряжна. Правда вночі почали діставати комарі та і сусіди по кімнаті неслабо заряджали кулеметними чергами, а подекуди і гарматними пострілами).

Мілан. Продовження. Незважаючи, що місто, насамперед, – рай для шопоголіків, сказати, що у ньому окрім бутіків немає на що подивитися, теж ніззя:

Meine Schweiz

Дуомський собор – химерна будівля у готичному стилі, яка особисто мене привабила не так своїм виглядом, як можливістю із висоти голубиного обстрілу оглянути навколишні простори:

Meine Schweiz

Варто відзначити, що загниваючих капіталістів нагору возить ліфт, я ж, як юкрейніан турісто, обрав варіант сходів (що коштував суттєво дешевше):

Meine Schweiz

Пінакотека Амброзіана – палац мистецтв, серед надбання якого є картини відомих дядьків, на кшталт Ботічеллі, Караваджо, Тиціана, Рафаеля, да Вінчі тощо:

Meine Schweiz

Знимкувати всередині категорично заборонено, але якщо сильно захотіти… Ну ви зрозуміли :-).

Meine Schweiz

Картина Ботічеллі «Мадонна під балдахіном». Зі знимки важко щось розгледіти, тому коротко переказую вам сюжет: Мадонна стріляє з груді молоком в малого, як з водяного пістолета. Малий в нєдоумєнії.

Meine Schweiz

А це картина Караваджо «Кошик із фруктами». Оскільки фото також вийшло не вельми (зважаючи на безглузде підсвічування і мої криві руки), тому теж перекажу зміст роботи: там зображено кошик із фруктами.

На жаль, картину да Вінчі побачити не вдалось, оскільки її забрали у Токіо до 30 червня. Застав тільки напис «тут був Лео».

А ось, до речі, його горда постать навпроти Ла Скали:

Meine Schweiz

Ціни у Мілані, як ви здогадуєтеся, доволі високі. Три дні я від них тихо офігівав, однак коли добрався до Швейцарії, зрозумів, що не такі вони вже й високі. Виявляється, швейцарці регулярно їздять на закупи в Італію, як українці до Польщі. Чєлнаки, йомайо:-).

Meine Schweiz

Оця фотка мені нагадала нашу вул. Руську із виїздом на Підвальну. Якби не арка на задньому плані, було би один в один, нє?

Meine Schweiz

Фургончики із б/у-шними книжками. Майже усі по 2,5 євро. Звісно, не така лафа, як у нас біля Федорова, але для Мілану це обще копійки.

Meine Schweiz

Самотній, покинутий напризволяще телевізор. Сміття італійці ділять на сім частин. Відповідно, у двориках стоять шість баків, а в квартирах кучкується цілий склад відходів: в одному закутку – гора макулатури, в іншому – пляшки, ще в іншому – бляшанки і т.д. Техніку ж виставляють на тротуар і дзвонять у відповідну службу, аби вона її оперативно забрала (і в стислі строки відвезла до України).

Meine Schweiz

Підозрюю, що без наших тут не обійшлося. До речі, говорячи про двоколісний транспорт, в Італії і Швейцарії значно менше роверистів, ніж, скажімо, в Копенгагені. Натомість міланці шаленіють від різноманітної мототехніки (незалежно від віку, статі, соціального статусу і релігійних вподобань). Подекуди від реву двигунів трафляють шляки. Ну а узбіччя і місця для парковки виглядають десь так:

Meine Schweiz

Ще одна пінакотека – Брера. В її дворику студіки збираються на міні-туси, читають книжки, малюють або просто втикають:

Meine Schweiz

Коли стало геть гаряче, я, за порадою італійця, що мене вписував, вирішив сходити на місцевий цвинтар:

Meine Schweiz

Прохолодні холи, відсутність туристів виявились ідеальним місцем для відпочинку) Варто зазначити, що «цімеметере монументале» чимось нагадує наш личаківський цвинтар. Ну і виглядає справді монументально. Багато могил виконано у непонятному нерелігійному стилі, а багато склепів – це цілі будинки, в яких окрім наявних покійників могли би спокійно мешкати і їхні живі власники.

Meine Schweiz

Meine Schweiz

Про Італію ще можна розказувати дуже довго, але огляд не гумовий, тому плавно, на отакому поїзді:

Meine Schweiz

переїжджаємо у Швейцарію. Якщо надумаєте повторити мій маршрут, електрички відправляються від ст. «Порта Гарібальді» (зелена гілка метро; вартість метро – 1,5 Є; із цим квитком можна возитися 90 хвилин (попередньо закомпасувавши, звісно)).

Meine Schweiz

А оці цицькаті бабеги стоять на кордоні між Італією та Швейцарією. І то не просто пам’ятник якимось там невідомим нудисткам, нє. Це, власне, і є символічно зображені Італія та Швейцарія:)

Отже, Швейцарія: розмірена, приваблива і затишна.

Meine Schweiz

Уже вийшовши з потяга і поглянувши навколо, розумієш, що не сподобатися тобі тут просто не може. А спустившись від станції до озера, ти у цій думці укорінюєшся остаточно:

Meine Schweiz

У Швейцарії немає жебраків (оскільки безробітні отримують таку допомогу, на яку мені треба гнути спину зо три місяці), на переходах тебе пропускають як прості ренівки-пежівки, так і бентляки, а потяги на станцію приходять із запізненням максимум у двадцять секунд.

Meine Schweiz

В Лугано багато зелені, а також воно відоме тим, що це – крайня північна точка, де ростуть оливки. У місті є дві відомі гори: Монте Бре і Монте Сан-Сальваторе. Попередня знимка ілюструє території навколо Бре. А отак виглядає Сальваторе:

Meine Schweiz

Хлопчина, який мене вписував, розказав багато цікавого про швейцарські звичаї-розкла?ди, про місцевих українців (до речі, одному із них він зателефонував й організував посиденьки за півом, а потім ми ще разом дерлися на Монте Бре; Вовчик, якщо ти це читаєш, привіт тобі ;-)!

Також мені було люб’язно надано велосипед, на якому я об’їхав усе місто вздовж і впоперек, а також закатуляв у кілька сусідніх містечок, одним із яких була Монтаньйола – там тривалий час жив Герман Гессе (там він, зрештою, і помер). Ось його будинок-музей:

Meine Schweiz

А оце робоче місце вуйка Германа, за яким він писав свої потужні твори:

Meine Schweiz

У музеї окрім мене нікого не виявилось, тому тітонька-адміністратор усю увагу спрямувала в мій бік: розказувала історії про Швейцарію першої половини 20 ст., а також включила фільм про письменника (в імпровізованому кінотеатрі у підвалі будинку, де Гессе, очевидно, колись зберігав бульбу).

Один день мандрівки я вирішив приділити Беллінцоні (столиці кантону Тічіно), начутий про її дивовижні замки посеред Альп. Мандрівка потягом зайняла півгодини і вартувала 10 франків в один бік (трохи більше, ніж 80 гривень).

Meine Schweiz

Основний замок – Castelgrande – розташований прямо в центрі міста на здоровенній скалі. Дата побудови – 6 століття:

Meine Schweiz

На території замку – гарний газон, якісь химерні скульптури (яких, до речі, по усій Швейцарії дуже багато) і навіть є невеличкий кінотеатр під відкритим небом, який, ясна справа, на час мого візиту не функціонував.

Meine Schweiz

Інші два замки – Castello di Montebello і Castello di Sasso Corbaro – розташовані трохи далі від центру, на узвишші.

Meine Schweiz

Meine Schweiz

Наступного дня ми вибрались на роверах в маленьке рибацьке селище Ґандрію. З одного боку над цим населеним пунктом нависає здоровенна скала, а з іншого розляглося озеро Лугано. Скажу вам, що своєю красою це село просто розносить мозок:

Meine Schweiz

Meine Schweiz

А ось це – агрегат для приготування національної швейцарської страви – раклету:

Meine Schweiz

Всередині запалюють вогонь (як саме – це уже на ваш вибір: сухий спирт, свічки etc), а зверху плавлять сир, до якого потім додають шинку, картоплю і мариновані огірки.

Замість післяслова. Назад повертався із купою наших заробітчанок, які дико реготали, тринділи на страшенному суржику, чим мене доводили до сказу. Цвяхом програми стала тьотка, яка невідь яким чином пронесла на борт свого коханого песика, і літак, який уже йшов на зліт, розвернули і заглушили на годину часу, поки їх не висадили геть (провозити тварин Віззейром заборонено). Але цей дрібний момент, ясна справа, не зіпсував загального враження про подорож:)

Отже, мандруйте, друзі, ну і не забувайте звісно ділитися враженнями ;-)!



Booking.com

Facebook Comments

Залишити коментар

Коментар

  • Гарна країна, але ж дорога, курва!