Автор: Кристина Жукровська
Коли минає трохи часу, образи гарненьких міст, по тротуарах котрих ступала моя нога, мають здатність ідеалізуватися та обрамлюватися у спогадах у приємнохолодні весняні сонячні ранки та теплочервоні вечірні заходи. Спомини перетворюються у набір листівок для друзів, у підбірку фотокарток для родичів. З плином часу такі колекції освіжаються випадковими штрихами ностальгічних думок, навіяних тими ж поштівками, на які раптом натрапляєш. Але саме ці паперові шматки подорожей, збережені на стінах, холодильниках, в книжках твоїх друзів, залишаються єдиними найточнішими та найправдивішими згустками того минулого, про котре у самої залишаються лише короткометражні марення.
Найочевидніше, що так буде і з Майсеном. Як і багато міст східної Німеччини, розташоване на берегах Ельби. Неподалік річки височіє замок, котрий є чи не найголовнішим символом міста.
Іншим важливим пунктом у туристичному путівнику, без сумніву, буде згадка про порцеляну – майстри котрої ще досі дивують гостей міста витонченими сувенірами та всілякими предметами побуту, котрі, набувши порцелянової ніжності, стають неабиякою розкішшю буквально і символічно. Тепер, коли мені трапляються зображення перехрещених мечів, я одразу згадую про це місто, символом котрого вони є.
Можу погодитись, що з ракурсу східних схилів замку Майсен своїми оранжевими дахами різних рівнів, мостами через річку та пагорбами нагадує Прагу – звісно, у зменшеному екземплярі.
В останній день перебування у цьому місті відкрила для себе ще одну приманку – велодоріжку вздовж Ельби, котрою можна доїхати до Дрездена. Через увесь маршрут на правому березі видніються кілометрові смуги виноградників. Під час велопрогулянки зустріла багатьох двоколісних туристів та місцевих жителів, спортсменів та пенсіонерів, сім’ї з дітьми, навіть дідуся-художника, котрий показав мені свій свіжозмальований пейзаж.
У самому місті вдень багато туристів, але більшість переважно пенсійного віку. Здебільшого це німці або сусідні чехи і поляки. Купують дорогу порцеляну, п’ють недешеву каву на площі Ринок – багато хто потрапляє сюди на кораблях, маршрути котрих, очевидно, не обмежується лише цим портом на Ельбі.
Мені було тут затишно і спокійно. Розмірений ритм не змушував забігуватися серед брукованих вулиць, перефотографовуючи всі фасади, панорами та оригінальні афіші культурного життя. Мене супроводжувала власна витриманість та легка співзвучність із настроєм міста.
А власною поштівкою для моєї пам’яті буде передовсім зображення із виглядом на повноводну Ельби та три мости з одної сторони та поважний замок з іншої.
