Мотоциклом по Шрі-Ланці. Частина 1

Автор: Андрій Зорик

Приблизно рік тому ми з моєю дружиною Марічкою розпочали нашу 10-денну подорож по Шрі-Ланці. Хоч пройшов уже рік з того часу, та все-таки хочеться про цю мандрівку розповісти, бо подорожували ми не громадським транспортом і не автостопом, а мотоциклом. Для цього ми по прильоту взяли напрокат мотоцикл і за неповних десять днів наїздили по острову більше 1500 км, проїхавши його повністю з півночі на південь. Найцікавіше, що до того моменту я ніколи в житті не їздив на мотоциклі і вчитись довелось уже на місці.

Всяка цікава і корисна інформація

Наш маршрут:

• Ідея проїхати Шрі-Ланку на мотоциклі з’явилась в мого друга Ігоря Карабіна ще два роки тому. Цю ідею він і втілив в життя, а ми повторили його маршрут із невеликими змінами рік по тому.
• На Шрі-Ланку я летів з Індії, Марічка з Німеччини. Мій квиток обійшовся в $180 в один бік, Марічки – 560 євро (в два боки) – авіакомпанія Emirates. Назад я летів авіакомпанією AirArabia до Києва з пересадкою в Шарджі за $350.
• Віза для Шрі-Ланки коштує $30, якщо ви платите за неї на спеціальному сайті. Можна отримати по прильоту в аеропорту, на $5 дорожче.
• Розпочинали ми нашу мандрівку з містечка Негомбо (37 км на північ від столиці Коломбо), де взяли напрокат мотоцикл і залишили всі непотрібні речі. Їхали спершу на північ.
• Прокат мотоцикла обійшовся $13/день + $50 страховка. По дорозі мотоцикл одного разу поламався, тому страховка себе виправдала. Бензин на Шрі-Ланці майже в таку ж ціну, як і в Україні, але при витратах 2 л на 100 км ці суми виглядають смішні, тому економія значна, подорожуючи мотоциклом. Заправляли ми нашого “залізного коня” два чи три рази.
• В сумі ми проїхали трохи більше, ніж 1500 км (приблизно 190 км в день), побували на крайній північній і крайній південній точці острова, перетнувши його повністю з півночі на південь.
• На Шрі-Ланці лівосторонній рух. Для їзди трохи незвично, але дуже швидко звикаєш. Проблеми виникають, коли минаєш перехрестя і автоматично перелаштовуєшся в праву смугу.
• На час нашого перебування $1 коштував 116 ланкійських рупій. Зараз трохи дорожче – 126 місцевих тугриків за долар.
• Вартість бюджетного двомісного номера в готелі – $7-12, поїсти-попити – $10, але порції великі, можна замовляти одну на двох.
• Загалом Шрі-Ланка, це та ж Індія, тільки набагато чистіша і культурніша. Більшість населення сповідує буддизм, тому ставлення до туристів дуже доброзичливе. Англійською розмовляють практично всі. За весь час ми зустріли лише одного чоловіка, який не розмовляв англійською

На Шрі-Ланці я намагався вести щоденник, тому багато текстів взяв з нього

День 1.

Шрі-Ланка мені відразу сподобалась. Ще на борту літака Ченнаї – Коломбо, коли стюардеса першим ділом винесла великий піднос пива “Lion”. Я взяв два. В Коломбо, тобто в аеропорт Бандараїкі, що за 30 км від Коломбо я прилетів посеред ночі. Почекавши трохи, отримав смс від Марічки, що вона не встигла на літак після пересадки і прилетить значно пізніше. Тож після отримання багажу і візи, я почав вибиратися з аеропорту до найближчого населеного пункту – містечка Негомбо.

Спочатку думав зловити автобус, але до мене причепився водій тук-тука і, зрештою, я погодився. За 100 рупій він завіз мене на автовокзал, який виявився за рогом аеропорту. Я сказав, що заплачу ще сотню, якщо він завезе мене в якийсь готель.

Їхали ми досить довго. Тільки водій завіз мене в готель, де номер коштує $50. Я сказав, що це мені не підходить і хотів йти геть, але водій “заспівав” мені, що я мушу йому заплатити 400 рупій за проїзд. Я віддав йому 200 індійських рупій, що приблизно дорівнює цій сумі, добряче облаявши його і його країну за таку “гостинність” з перших годин перебування. Це мабуть його дуже зачепило, бо він наздогнав мене за кілька хвилин, повернув мені гроші і сказав, що завезе мене безкоштовно куди я скажу. Я дав йому адресу Ентона, чувака, з яким я переписувався кілька тижнів перед тим стосовно прокату мотоцикла. В цьому місці виявились і вільні кімнати, тому я вирішив тут поселитись. Водію я віддав в результаті і 200 рупій індійських і ще десь 170 рупій шріланкійських. Він на мене довго дивився жалібним поглядом, щоб я ще докинув. Але я вирішив, що цього достатньо. Як виявилось, я йому нормально недоплатив.

В кімнаті я нарешті помився і поспав кілька годин. Житло дуже нагадало умовами котедж, в якому ми жили на Гоа минулого року. Після сну я зустрівся з Ентоном. Відразу домовились за мотоцикл. Спочатку я хотів взяти Yamaha TVS.

Перша спроба їзди дала мені зрозуміти, що я повний лох і треба терміново вчитись їздити. Ентон запропонував поїхати поснідати в якусь місцеву забігайлівку. Було дуже дешево, гостро і смачно. Шріланкійські макарони, риба і креветки. Далі ми з’їздили в центр, щоб поміняти гроші. В магазині навпроти прокату купив місцеву сім-карту. Вже ніби всі справи було вирішено. Ентон сказав, що за годину підготує мотоцикл. Я вирішив ще трохи поспати. За дві години Ентон дав мені спробувати інший мотоцикл, індійський Bajaj XCD 125 cc. Він значно легший і мені якось простіше було з ним. Звичайно, він був менш потужним, але мені для першого разу потужнішого і не треба було. Максимальна швидкість – 85 км/год

Перше фото нашого мотоцикла:

Я зробив пробний заїзд на північ Негомбо вздовж берегу океану. Яка там краса не передати словами. Тут же перший раз скупався в Індійському океані! Емоції переповнюють. Вернувшись, зайшов перекусити в сусідній ресторанчик.

Ввечері прилетіла Марічка, а в Негомбо почалась сильна гроза. Це був один з нечисленних дощових вечорів, бо решту часу погода на Шрі-Ланці була ідеальною.

День 2. Коломбо

Перший повний день на Шрі-Ланці ми вирішили провести в столиці, місті Коломбо. Від Негомбо до столиці якихось 35 км і автобуси ходять дуже часто.

Першим ділом спробували кокосового соку і всяких фруктів:

Місцевий пам’ятник телефону:

Індійський океан:

Десь в центрі міста ми піддались на вмовляння російськомовного тук-тукщика, який вже третій місяць вчив російську мову і погодились, що він нам зробить півторагодинну екскурсію по Коломбо за 500 рупій. Він нам навіть показав свої зошити із вправами з російської мови, дуже смішно було читати ці завдання:

Поки ще бліднолиці ми:

Спочатку він повіз нас в якийсь індуїстський темпл із купою фігурок всіх їхніх богів. Індуїстські боги – це окрема тема для обговорення. Мені якось не вкладається в голову, як людська фантазія могла придумати стільки форм і образів цих божеств:

А біля храму тусувався чувак з коброю:

Я раніше думав, що таке буває лише по телебаченню, але тут насправді – він дудів в дудку, а кобра зависала вертикально наче загіпнотизована. Кілька разів вона кидалась на нього. Збоку це виглядало страшно, але та кобра, мабуть, вже давно неотруйна і без зубів. Пофоткати факіра з коброю коштує майже долар:

Потім ми поїхали в буддистський храм, в якому живе слоненя. Коли ми приїхали, його якраз купали. Так цікаво було за цим поспостерігати. Але водночас було шкода, тому що дядько, який купав слоненя кілька разів його стукнув і воно слухняно поверталось. Мабуть він часто його б’є:

Та помітно було, що банні процедури слоникові до душі:

Екскурсія на тук-туку закінчилась неподалік від площі Незалежності, яка крім одного меморіалу та пам’ятника нічим особливим не цікава:

Пізніше сталась ситуація, яку я досі до кінця не можу зрозуміти. Десь на вулиці нас перестрів місцевий бармен з готелю і захоплено розказав, що в сусідньому парку відбувається якесь унікальне буддистське свято, на якому буде 60 слонів. Він зловив для нас тук-тук і ми поїхали. Коли приїхали, то водій нам загнув нереальну суму – 1200 рупій за 3 км, ($3,5/км). Я йому сказав, що це занадто багато і запропонував йому 100 рупій, але він був дуже принциповий і сказав, що візьме лише тисячу. На тому й розійшлись – він не взяв сотню, а я не дав тисячу, заїхали безкоштовно. В парку звичайно ніяких слонів не виявилось, зате ми дуже мило погуляли, поїли морозива та подивились на рибок в міському акваріумі.

Після того ми ще трохи прогулялись по набережній, де багато хто купався, але ми чомусь не ризикнули:

Ввечері, повернувшись в Негомбо ми пішли на пляж. Поруч відбувалась якась вечірка. Ми вирішили подивитись що там. На вечірці були одні лише шрі-ланкійці і всі добряче піддаті. Але вечірка дуже крута – діджей, феєрверки, шведський стіл.

Якраз останнє нас найбільше зацікавило, бо голод давав про себе знати.

– Чи можу я взяти трохи їжі? – запитую в якогось офіціанта.

– Зараз запитаюсь в начальника, – каже.

За кілька хвилин приходить начальник офіціантів і каже: “Якщо хочете поїсти, то це буде коштувати 1500 рупій з людини”. Дорого. Але ми ще трохи затримались на цьому святі і присіли за вільний столик. За кілька хвилин знову приходить “начальник”.

– Звідки ви приїхали? – питає.

– Україна, – кажу я.

– Що ти там робиш?

– Працюю журналістом, от якраз збираюсь писати статтю про Шрі-Ланку.

– О, журналіст! І що ж ти напишеш про Шрі-Ланку?

– Дуже хороша країна і дуже щедрі та гостинні люди, – кажу це свідомо, бо знаю, що це не залишить його байдужим, хоча не можу сказати, що я збрехав, країна і люди справді чудові.

Начальник після цього відразу подобрів і вже таким дружнім тоном питає:

– Ви голодні?

– Ну звичайно!

– А ви свинину їсте?

– Так, їмо.

– Чекайте трохи, я вам зараз принесу трохи.

Ще за кілька хвилин на нашому столі було вже кілька тарілок зі свининою, з морепродуктами і ще з якоюсь смакотою. Після цього до нас почали підсідати гості вечірки і частувати нас алкогольними напоями. Як виявилось, вечірка була приурочена до 30-річної річниці подружнього життя одного крутого банкіра. Після другого чи третього стакану віскі я вирішив особисто привітати винуватців свята (ну ми ж добряче поїли за їхній рахунок 🙂 Банкір виявився на диво скромним і дуже приємним дядьком. Пізніше, коли ми вже повертались додому, то він з дружиною посигналив нам з машини. Та вечір ще тривав, до нас почали підсідати різні гості і вимагати, щоб ми станцювали. Виходу не було і ми ще десь півгодини танцювали. Марічка була єдиною особою жіночої статі на танцполі, тому інтерес з боку місцевої публіки був неймовірний. Але скоро це все довелось припинити і йти додому спати, бо наступного дня нас чекала довга дорога.

День 3. Перший мотодень

Прокинувшись пораніше, я вирішив зробити ще один тестовий заїзд на мотоциклі разом з Марічкою, бо ж досвіду взагалі ніякого не було. Ми поїхали на північ, де я був два дні перед тим, а по дорозі назад ми заїхали в один хороший ресторанчик, де й поснідали. До речі, в плані харчування Шрі-Ланка достатньо таки дорога, нам не виходило ніколи поїсти дешевше, ніж за $10 на двох. В тій же Індії харчування, як мінімум, вдвічі дешевше.

Після короткотривалих зборів ми були готові вирушати. Батько Ентона нам допоміг прикріпити додаткову конструкцію на багажник, бо наш рюкзак був дуже великий. Кілька фоток на згадку і в путь!

Перші кілометри виявились абсолютно нескладними. Єдиною проблемою було рушати після зупинки. На першій передачі я не міг контролювати газ і зчеплення, тому мотоцикл постійно глохнув.

Дорога була дуже хорошої якості і цікавою, ми проїжджали повз якийсь національний парк, де на дорозі траплялись ось такі дорожні знаки:

На одному з шматків дороги я зміг розігнатись на мотоциклі до 75 км/год, за що отримав кілька ударів під бік від Марічки 🙂 Але якість моєї їзди покращувалась і це не могло не радувати.

Справжньою проблемою став мій шолом. Він погано фіксувався і постійно сповзав з мене, поправляти на ходу я його не міг, тому довелось помінятись шоломами з Марічкою.

Один із піт-стопів. Багато чоловіків на Шрі-Ланці ходять в таких от спідницях. Дуже дивно:

Вздовж шосе можна було знайти найкращі ціни на фрукти та овочі:

За 4,5 години їзди ми доїхали до Анурадхапури, стародавньої столиці Шрі-Ланки. З допомогою путівника ми поселились в готелі Lake View Guest House за 1500 рупій/ніч ($12). Досить непогане місце, але ціна трохи зависока, думаю, що можна було знайти щось і подешевше. Ввечері ще трохи прогулялись містом, повечеряли в китайському ресторані і пішли відпочивати.

Їзда на мотоциклі, як би це дивно не звучало, дуже відбирає сили, бо постійно доводиться бути сконцентрованим і напруженим, особливо в перші дні, тому ввечері уже нічого не хотілось, лише спати

День 4. Анурадхапура, дорога до Джафни.

В готелі нас за невеликі гроші порадували смачним сніданком. На мотоциклі ми поїхали до цікавих місць Анурадхапури – найстарішого дерева в світі і найбільшої дагоби на Шрі-Ланці.

Але на парковці нас вкотре зустрів якийсь водій тук-тука і запропонував за 2 тисячі рупій повозити по всіх основних пам’ятках міста. Десь в путівнику прочитали, що вхідний квиток на всі пам’ятки коштує $25, тому на пропозицію $20 за двох ми погодились. Хоча зараз мені здається, що нас круто розвели.

Спочатку водій завіз нас до якогось буддистського монастиря в скелях. Вхід – додаткових 200 рупій 🙁 Нічого надзвичайно цікавого:

Потім була дуже красива дагоба під назвою Ruwanmalisaya:

Висота її 91 м, тому можна побачити з багатьох куточків міста:

Дагоба збудована на кількох сотнях статуй слонів:

Того дня мабуть було якесь свято, бо навколо дагоби було дуже багато людей, всі з квітами, з свічечками із кокосової олії.
До речі, Марічка не просто так в одягнута в арафатку і олімпійку. Хоч це й не МПЦ, але коліна та плечі обов’язково мають бути прикриті:

Вся ця дагоба дуже біла і доглянута, а навколо неї було обмотано величезне полотнище в кольорах буддистського прапору:

А ще одну таку довжелезну смугу полотна несли на наших очах, вона мала десь метрів триста завдовжки:

Потім ми пішли до найстарішого дерева в світі, відомого під назвою Bodhi Tree. Цьому дереву десь 2300 років, навколо нього збудували храм, всю територію обгородили і зробили спеціальний вхід:

Навколо цього дерева постійно багато людей, усі моляться. Але найстаріше дерево не це, навколо якого сидять люди, а куди дивляться:

Позаду Марічки найстаріше дерево в світі:

І ось ще кілька гілок найстарішого дерева, бо повністю його сфотографувати дуже складно. Та загалом враження не надто, бо це дерево абсолютно не виглядає на свій вік 🙂

По дорозі до Бодхі-трі ми зустріли натовп мавп, які випрошували їсти і ловили одне в одного блох:

Також в Анурадхапурі знаходиться найбільша дагоба на Шрі-Ланці, відома під назвою Abhayagiri vih?ra. Вона має висоту 115 м, але не така доглянута, як попередня. Цю дагобу ми побачили лише на кілька хвилин і то з одного боку, бо часу не було особливо, та й “наш екскурсовод” завіз нас з якогось “чорного входу”, мабуть, щоб не платити за вхід:

А взагалі поменше слухайте місцевих хелперів і старайтесь по-максимуму ходити і домовлятись самим.

В 11 годині ранку ми виїхали з готелю в напрямку Джафни, тобто на північ. По дорозі ми вирішили заїхати ще в містечко Міхінтале, яке нам порадили наші друзі. Це поселення знаходиться за 13 км від Анурадхапури і дуже вартує, щоб туди заїхати. Це комплекс буддистських споруд, які розташовані на кількох сусідніх скелях. Щоб до них піднятись, потрібно подолати більше 1800 сходинок:

Піднімаючись, можна зустріти різних чудернацьких тварин, як оця от гігантська білка:

В магазинчику продавець нас здивував своєю колекцією грошей. Особливо порадувала купюра в нижньому ряду:

Але краєвиди, які відкриваються зі скель повністю виправдовують затрачені сили і гроші. Вхід, до речі, недешевий – 500 рупій ($4) з особи:

Міхінтале ми дуже рекомендуємо до відвідин! Must see!

Далі знову була дорога. До Джафни з Міхінтале – рівно 200 км. Я щодень, то краще опановував мотоцикл. Уже якось навчився рушати з першого разу, коли повільно газував. Перші 30 км до містечка Вавунії були ще нормальними, а далі почались проблеми. Північ країни близько 30 років була в стані громадянської війни і це дуже відобразилось на дорогах.

Майже весь шлях від Вавунії до Джафни перебуває в перманентному стані реконструкції. Через це дуже багато ділянок дороги лише з однією смугою для руху, часто доводиться стояти в черзі і чекати поки відкриють рух. Правда, на таких ділянках мотоцикли можуть рухатись без черги і ми одного разу від цього постраждали. Я виїхав на односторонню вузьку дорогу в той час, коли був відкритий зустрічний рух.

Дорога була зі щебеню і дуже вузькою, десь на півшляху я побачив, що назустріч нам пре колона з вантажівок і автобусів. Якось намагаючись дати їм шлях, я заїхав на купу щебеню поруч і замість того, щоб загальмувати я чомусь газонув, тримаючи затиснутим щеплення. Нас добряче трясонуло, я не втримав рівновагу, мотоцикл звалився на бік і ми полетіли в кювет. Колона машин моментально зупинилась, з машин повибігали люди, також підбігли будівельники, які поруч працювали, всі разом нам допомогли підняти мотоцикл і піднятись самим. На щастя, ми впали дуже успішно, бо в мене жодної подряпини, а в Марічки лише невеликий синяк на нозі. Так що нам дуже пощастило. Забігаючи наперед, скажу, що це було єдине наше падіння за всю подорож. Тож після падіння я вже їхав дуже обережно, старався не дуже спішити і рвати вперед.

Приблизно ось так ми виглядали після довгих переїздів по поганих дорогах:

По дорозі на Джафну було два паспортних контролі – також відголос громадянської війни. Штампів в паспорт не ставили, але записали всі наші дані.

Десь на трасі нас вперше і востаннє зупинила поліція. Загалом поліцейських на дорогах дуже багато, але жоден досі нас не зупиняв. А тут зупинили, їх було троє, запитали куди їдемо, попросили техпаспорт і права. А права у мене були не свої, а товариша Ігоря Карабіна, які він мені позичив ще в Індії, бо я свої забув вдома. І от вони дуже довго втикали на ці права, я вже навіть почав хвилюватись, але мабуть ми для них всі на одне лице, тому нічого не запідозривши, нам побажали щасливої дороги і відпустили.

Десь на під’їзді до Джафни відразу біля дороги почали з’являтися знаки “Danger mines!”. Відразу захотілось і собі такий, але лізти за ним в кущі якось було страшно:

Північ Шрі-Ланки виглядає страшнувато і зруйновано, дороги також не найкращої якості, схожі на українські. Вже в темноті ми добрались до Джафни, подолавши за день більше 200 км. Спочатку ми намагались поселитись в найдешевший готель YMCA, але там місця для нас не знайшлось. Тож переночували в сусідньому Kandy Guest House. По відношенню ціна-якість, напевно найгірший готель за всю подорож. Але вибору особливого не було. На вечерю сходили в сусідній фешенебельний ресторан, де вечеря обійшлась також недешево, але саме тут ми спробували дуже смачне темне пиво Lion Stout.

Далі буде.

Booking.com

Частина 2

Джерело: amukha.livejournal.com