Світ очима бродяг

Нагірно-Карабаська Республіка

Парламент НКР, Степанакерт)

Автор: Орест Форко 

Про Нагірний Карабах, як одну із “гарячих точок”, ми знали ще з далеких 90-х, тому особливого бажання потрапити туди не було. Однак, приїхавши до Єревану й поспілкувавшись з місцевими мешканцями, зрозуміли: не побачити Карабах – це значить не побачити Вірменії.

ДОВІДКА «БРОДЯГ»

Нагірно-Карабаська Республіка, Республіка Арцах (вірм. ???????? ???????? ???????????????, ?????? ??????????????? — Лернаїн Гарабаґі Анрапетутюн, Арцахі Анрапетутюн) – невизнана закавказька держава, проголошена 2 вересня 1991 року на спільній сесії Нагірно-Карабаської обласної та Шаумянівської районної Рад народних депутатів Азербайджанської РСР у межах Нагірно-Карабаської автономної області (НКАО) Азербайджанської РСР і прилеглого Шаумянівського району Азербайджанської РСР.

Цей реґіон з давніх давен був спірною територією між Вірменією й Азербайджаном. Після радянської окупації, рішенням Кавбюро ЦК РКП (б) від 5 липня 1921 року Нагірний Карабах, що був тоді на 94% заселений вірменами, залишили у складі Азербайджанської РСР із наданням широкої обласної автономії.

Наприкінці 80-х років минулого століття посилився рух за приєднання НКАО до Вірменії.

На референдумі 10 грудня 1991 року 99,89% учасників проголосувало за незалежність республіки. Проте цей процес волевиявлення було повністю проігноровано азербайджанською меншістю НКАО. Референдум не визнано міжнародною спільнотою.

6 січня 1992 року парламент НКР першого скликання – Верховна Рада НКР – прийняв Декларацію «Про державну незалежність Нагірно-Карабаської Республіку». Проголошенню незалежності передував майже чотирирічний вірмено-азербайджанський конфлікт, що призвів до значної кількості жертв і біженців з обох сторін, викликаних застосуванням масового насилля і етнічних чисток.

У 1991 – 1994 роках між Нагірно-Карабаською Республікою й Азербайджаном тривав військовий конфлікт, в результаті якого азербайджанці витіснили вірменів з території колишнього Шаумянівського району Азербайджанської РСР і частини Нагірного Карабаху, а підтримана Вірменією Нагірно-Карабаська Республіка встановила контроль над кількома районами Азербайджану, прилеглими до Нагірного Карабаху, й витіснила звідти азербайджанське населення, що було кваліфіковано 1993 року Радою Безпеки ООН як окупація території Азербайджану вірменськими силами.

Згідно адміністративно-територіального поділу Азербайджану територія, фактично контрольована НКР на даний час, займає південно-західну частину основної території Азербайджану (територія колишньої НКАО і деякі прилеглі території), прилягає до державних кордонів між Азербайджаном і Вірменією на заході й Азербайджаном та Іраном на півдні й межує з контрольованою Азербайджаном територією на півночі та сході.

Під контролем збройних сил Азербайджану перебуває майже третина Шаумянівського району, а також незначні частини Мартакертського і Мартунінського районів НКР. Ці території виділено зеленим кольором на мапі нижче:

Нагірний Карабах

Площа Нагірно-Карабаської Республіки – близько 11 тис. км?.

Населення – 144 700 осіб (Оцінка, 2011 рік). Столиця – Степанакерт (53 400 тис. мешканців, 2011 р.).

Державна мова – вірменська.

Валюта – вірменський драм (є ще карабаський, але він випущений суто для колекціонерів-нумізматів).

Країна невизнана жодною державою, за винятком таких самих сепаратистських утворень на кшталт Південної Осетії, Абхазії та Придністров’я. Проте НКР має представництва аж у 12 країнах світу.
Фактично Вірменія й Азербайджан до сьогоднішнього дня перебувають у стані війни, адже перемир’я між цими двома країнами офіційно укладено ще не було. Кордон між сусідніми державами перекрито.

Одразу попереджаю читачів, що ми завжди подорожуємо автостопом. Якщо ви не є прихильником даного способу пересування, то до ваших послуг є маршрутка, що ходить з Єревану до Степанакерту. Час у дорозі – біля 7 годин.

Отож, поїхали!

Нам пощастило з транспортом. Практично одразу за Єреваном ваших покірних слуг підібрав 500-тий мерседес і ми з комфортом дісталися Степанакерту – столиці Нагірного Карабаху. Автостоп на Кавказі чудовий!

Дорога зайняла годин 5. Оскільки приїхали вже вночі, то ночувати довелось у наметі в самісінькому центрі міста, біля відкритого кафе, з дозволу веселого дядька-сторожа. Відпочивали тільки чотири години тому що о 6 ранку потрібно було прибрати намет, щоб не мозолити очей охороні президентського кортежу. Попили кави, подякували за гостинність і пішли дивитися місто.

Міністерство закордонних справ НКР

Під час подорожі по Нагірно-Карабаській Республіці необхідно зареєструвати свій маршрут у МЗС НКР (Адреса: Нагірний Карабах, Степанакерт, вул. Азатамартікнері, 28 (не зважаючи на назву – знайти нескладно, це головна вулиця Степанакерту, Тел: (374-47) 944087). Реєстрація безкоштовна для жителів СНД, для всіх інших – 3 $.  Отримавши посвідку, вирушили далі.

Пейзажі тут  практично завжди красиві :

Карабах

Схоже цьому конику сподобався значок «Львів»:

Карабах

Прийняти душ можна прямо під водоспадом:

Карабах, НКР

Карабах, НКР

Місцева флора:

Конопля

Колишня фауна :

Карабах

Карабах

Гейзер Істі-Су. Нереально крута штука. Уявіть собі: закинута місцевість, найближчі села десь так кілометрів за 7, а у скелі вирубано басейни в яких бурлить гаряча вода.

Карабаський дракончик:

Нагірний Карабах

Нагірний Карабах

Монастир Дадіванк – один із найдавніших храмів Вірменії, яка була першою державою, що прийняла християнство як державну релігію.

Між Степанакертом і Дадіванкок рейсового сполучення немає. Відстань близько 120 км. Стопили з перемінним успіхом: інколи щастило буквально зразу, інколи доводилось проводити по декілька годин під спекотним сонечком.

Проте воно того варте:

Нагірний Карабах

Нагірний Карабах

Відразу за Дадіванком  у західному напрямку починаються спірні землі. Туди йти неможна – нас завернули, попередньо детально розпитавши хто, звідки і чому, в результаті чого ми втратили день і були змушені заночувати відразу біля поста місцевої ДАІ. Якби не було посвідки з МЗС, могли б застрягнути і на довше.

Тут й досі можна побачити сліди бойових дій:

Нагірний Карабах

Нагірний Карабах

Ожина в цих місцях просто шикарна. Ми нею снідали обідали й вечеряли і обідали й вечеряли.

Знали б ви як ця мирна тварюка може заволати серед ночі 🙂 :

Нагірний Карабах

Нагірний Карабах

Йдемо далі…

Монастир Гандзасар:

Монастир Гандзасар

Це – одна з найбільш цікавих пам’яток Вірменської Апостольської церкви. Під час війни було здійснено декілька авіанальотів на територію Гандзасару, але жодна бомба не вибухнула у цьому святому місці.

Згідно з переказами, в усипальниці храму похована відрубана Іродом голова Іоанна Хрестителя, принесена сюди з Кілікійської Вірменії під час одного з хрестових походів.

Монастир Гандзасар

У містечку Ванк біля Гандзасару є уся необхідна туристична інфраструктура. Там ми змогли нарешті нормально відпочити й дірватися до Інтернету. Наступного дня у тому ж місті знайшли автівку, яка довезла нас назад до Єревану.

Карабах вартий, щоб його побачити бодай раз у житті. Тим більше, зараз тут спокійно. Їдьте й не бійтеся!



Для успешного бизнеса нужно много вещей. Одна из них – это место где надежно может храниться ваш товар. Складские услуги смогут помочь в этом.

Facebook Comments

Залишити коментар

Коментарів

  • Дуже цікава республіка! Дякую за інформацію, адже про Карабах у Інтернеті практично нічого немає. На жаль, геополітика поламала долі тисяч людей у цьому реґіоні й кінця-краю цій суперечці не видно

  • Бував я в НКАО в 90-тих минулого століття. Природа вразила, але обстановка була не спокійна. Цікаво бло б побувати та згадати молодість.