Поїздка до Вірменії

Автор: Максим Саваневський

Хоча гору Арарат через погану погоду я зміг побачив лише в останній день поїздки, та все ж це видовище вирішив виставити на самому початку.

Ноєвого Ковчега не розгледів, але це не применшило мого захоплення, оскільки гора мало не висить над містом, хоча й знаходиться на території Туреччини.

Якщо хтось не в курсі (себто, не п’є вірменський коньяк) – то Арарат складається з двох частин. Це ліва, менша:

А ось права, більша (на жаль, її вершечка через хмари не видно – він гострий):

Отже, подорож моя почалась з банального запитання в українського митника – а чого це я лечу до Єревана через Відень. Чим мене трохи здивував, бо власне, яка різниця куди і як я лечу.

Аеропорт Відня потішив вайфаєм, смачною кавою та новими окулярами.

Приліт до Єревана ще більше мене вразив. Вже вірменський митник підозріло листав мого паспорта, намагаючись розв’язати для себе логічну заплутанку, в якій не зміг розібратися його український колега. Довелося пояснити, що я натівський шпигун та отримував секретне завдання у Відні.

Хоча Єреван є містом з майже тритисячолітньою історією, нічого цікавого я там не знайшов. Багатовікові війни, пожежі, землетруси не зберегли чогось гідного уваги. Вірменську столтицю у нинішньому вигляді було збудовано в 20-х роках ХХ ст.

Місто має доволі різкі перепади висот:

Та й загалом вся Вірменія має середню висоту над рівнем моря десь близько 1 км.

Любителі радянського кіно, певно, впізнають цих вірмен:

Вірменська мова, як виявилось, не далеко пішла від української:

Хоча Гаястан (самоназва країни) є найбільшим другом Росії в цьому реґіоні, усі нові таблички робляться виключно англійською та вірменською мовами.

Старі виглядають ось так:

Грузинів тут не люблять, бо вони типу вороги росіян, але у Вірменію потрапити можна лише з Грузії чи Ірану, або літаком.

З сусідами вірменам взагалі не дуже пощастило. Всі 4 країни, які її оточують є недружніми (принаймні, в розумінні місцевого населення). З кожною з тих держав своя історія стосунків.

Думаю, не треба пояснювати складність відносин з Туреччиною, Азербайджаном, Іраном та Грузією. Хоча от з останніми Вірменія стала просто заручником через конфлікт із Росією.

Але це не заважає красуватись російському та грузинському прапорам поруч в обмінках:

Прикольні ліхтарі та дерева:

У Єревані нереально велика кількість пунктів для ксерокопіювання. На одній зі станцій метро я побачив ось таке:

На жаль, міліціонер не дозволив сфоткати більше – але там десь з десяток будок, кожна з яких має по кілька ксероксів.

До речі, в єреванському метрополітені замість 5 вагонів їздить лише 2, бо мало пасажирів.

Вірмени дуже поважають своїх визначних осіб. Наприклад Хакоб Ґюрян – художник. Його любить вся країна. Вхід на виставку робіт, які раніше не виставлялись (їх надали приватні колекціонери), коштував близько 20 грн, що для Вірменії немало, але народу було нереально багато. Доводилось навіть чекати під деякими картинами, поки народ розповзеться, щоб щось побачити:

Одна зі знаменитостей Вірменії – Юлія Тимошенко. Всі єреванці знають, що її батько їхній земляк, і цим, схоже, пишаються.

До приїзду у Вірменію я не знав, що ця країна першою в світі прийняла християнство як державну релігію. Ще в 302 р. н.е. В 6 ст. вірменська церква відокремилася від візантійської та стала самостійною. Церква не визнає Ніккейський собор, має чимало відмінностей від православ’я, деякі подібності з католиками та масу своїх оригінальних нюансів, яких більше ні в кого нема. Я не є експертом в цьому питанні, але якщо вам цікаво – погугліть, інформації предостатньо.

В самому Єревані церков лише декілька:

Я вирішив потрапити на службу до центрального собору, який збудовано всього років 10 тому:

Церква мене вразила фантастичною акустикою, якої я ніколи ще в житті не чув. На жаль, зйомки фотоапаратом, що висить на животі, не можуть передати звуку, від якого мурахи бігають по спині, і який ллється ще десь зо 2-3 секунди після того, як перестає співати отець:

Цікава центральна ікона:

Свічки вставляють у пісок, який залитий водою:

Оскільки в місті нічого цікавого не знайшов, вирішив подивитись, що є в околицях. Благо, в радіусі 20-30 км навколо Єревана чимало цікавих місць. Поїздка на таксі до Ґарні, а потім Ґеґарда разом зі стоянками, парковками та розповідями самого таксиста коштуватимуть всього 20 євро.

По дорозі до Ґарні побачив просто дивовижне видовище – сад в горах, а біля нього басейн:

Ґарні – це колишня резиденція вірменських царів (з ІІІ ст. до н.е. до IV ст. н.е.). До цього тут була фортеця урартського царя Арґішти І. Тут дійсно гарні місця. Зберігся єдиний на території Вірменії храм епохи елінізма (всі інші в християнські часи зруйнували), зведений вірменським царем Трдатом Великим в І ст.н.е. До речі, Трдат відвідав Рим в 65-му році, де отримав свою корону з рук Нерона:

Храм дійсно вражає. Причому місце вибране просто шикарне.

За храмом різкий обрив:

А це хачкар – хрест-камінь:

Хачкари ви побачите біля будь-якої вірменської церкви. По них можна вивчати історію країни. Хачкари вирізблювали з каменя на честь великих подій та після смерті великих людей.

Після Ґарні, до якого від Єревану кілометрів 20, направився до Ґеґарда– це ще з десяток кілометрів в гори.

Ґеґард – печерний монастир, який був заснований ще в IV ст. н.е. Вважають, нібито в цьому монастирі зберігався наконечник списа римського легіонера, яким той проштрихнув серце розп’ятому Христові.

Центральна церква монастиря – лише частково висічена в горі:

Всі інші церкви, в тому числі дві усипальні вірменських царів знаходяться в печерах. Між всіма приміщеннями є купа ходів, сходів та тунелів

Якийсь окулярик, у модних зараз у Вірменії червоних “шторах”, потрапив випадково до кадру:

Служба у храмі:

Потім я повернувся знову до Єревана, та пофоткав трохи самих єреванців, переважно єреванок.

Booking.com

Все у вас буде чудово!

Джерело: http://kotyhoroshko.livejournal.com