П’ята пора року в Естонії

Щороку навесні в Естонії у національному парку Соомаа настає п’ята пора року – весняна повінь: починає швидко танути сніг, а оскільки ґрунт у цих місцях болотистий, то вода не встигає уходити й затоплює ліси, поля, дороги, парковки, будівлі, житлові будинки.

В Естонії розвинений екотуризм, тому щоб уся ця краса даремно не пропадала, в цей час влаштовуються поїздки на каное по затоплених місцях.

Останні дві зими нас так припорошувало снігом, що торік вода піднялась на рекордний рівень за останнє п’ятдесятиліття, а цьогоріч до повторення минулорічного рекорду забракло кількох сантиметрів.

Найідеальніший варіант – це вгадати час, коли вода підніметься максимально, а крига вже розтане й не заважатиме плисти. З рівнем у нас все було гаразд, а от криги було багацько.
Ось так ми стартували: вода вкрита тонкою кригою, яка легко розбивається веслом, але плисти заважає суттєво, та й тріск весь час стоїть чималий.

Чоловік, який видав нам каное, показав на мапі як їхати – приблизно 8 кілометрів ми мали плисти по дорозі, тоді як усі інші шляхи було вкрито кригою. Проїхавши метрів 100, ми зрозуміли, що, по-перше, на дорозі води не так вже й багато і ми задовбемося човгати дном по асфальту, а по-друге, нудно й довго.

Розвернулися й поїхали найкоротшим шляхом – трохи по дорозі й потім по лісовій прогалині. Щоправда, той чолов’яга нас попередив про складність маршруту, але не пояснив чому.

Виявилось, ось чому – доречнішими тут були б снігоступи, а не каное. Чоловікові в цю мить, гадаю, добряче гикалося, адже я думала про нього недобрі речі. Працювати криголамом було важко, і я подумки похвалила себе, що не натягла лижні штани для тепла, тому що тепла було аж занадто! (На фотографії ми вже вертаємося назад, і кригу досить пристойно потовчено нами ж, а також персонажами з попередньої світлини.)

Дивно, що лісові прогалини рясно всіяні товстими крижинами, а у лісі вже незле так розтануло і в усю стоїть вода.

На якомусь відрізку довелося збочити до лісу й дертися крізь кущі й ялинки, зате по воді.

На щастя, цей крижаний хаос тривав недовго, десь метрів 500, і далі ми пливли можна сказати по просторах, інколи розбиваючи тонкий лід.

Пункт призначення – затоплений хутір Карускозе, туди ми й вирушили.

Біля хутірця розлито вже по-дорослому, криги нема і можна було нормально плисти. На задньому фоні видніються й інші човни – зараз це місце дуже популярне.

Вказівник на туристичну стежку, збоку стоїть інформаційний стенд – влітку тут води немає. На табличці в центрі вказано рівень води минулого року:

Туристичний будиночок, зайти зараз неможна, проте можна заплисти:

Веслом намагались дістати до дна – не дістали.

Парковка:

Жіночий туалет – якщо дуже кортить, його можна використати за призначенням. Чоловічий знаходиться трохи нижче – води там було по шию:

Якась кинута будівля:

Можна заплисти всередину.

А це вже нужник, якщо не сказати гірше – кривий, косий, води по пояс і сморід ще той:

Пристойна будівля – чи то лазня, чи то туристичний будиночок:

А ось і затоплена садиба – посміхайтесь, вас знімають! Кругле ліворуч – це діжка-лазня, спереду лежить на воді місток через річку:

Сарай:

І ще один:

Усіляке різне й череп:

Насправді, на хуторі ніхто не живе – кажуть, організатор запливів на каное спеціально викупив ці землі й будівлі, щоб повінь виглядала реалістичніше:

Але минулого року ми про це нічого не знали, тож з пересторогою плавали по обійстю – а раптом на нас спустять бойових плавучих собак!

Не всі будівлі використовуються – тут є лазня, яку можна зняти у більш теплу пору року:

Назад плисти було значно легше.

Ген там за ялинками (на фото нижче) кінцевий пункт. Ми вирішили зрізати й пробитися крізь кригу. Ледь не здохли, застрягли разів 30, але свого досягли! Не уявляю, що робити, якщо перевернешся у цьому місці – глибоко, далеко до берега й крихка крига.