Румунія

Автор: Артем Русакович

Румунія несподівано сподобалася. Яскрава країна з не найрадіснішим минулим і ще не до кінця зрозумілим майбутнім. Карпатська держава дивує поєднанням одразу кількох елементів: хардкорового совку, європейської елегантності і якоїсь місцевої циганської веселої атмосфери. Дуже незвично бачити місцями щось до болю рідне й знайоме – багатоповерхівки доби розвиненого соціалізму, а тут же поряд якусь старовинну буржуйську архітектуру, сільські пейзажі, що нагадують сусідню Молдову, базари й вуличну торгівлю.

Ну а люди тут зовсім не ті, що у Західній Європі. Якщо при погляді на будь-якого західного європейця помітно – ця людина не те що війну і революції, а навіть серйозного стресу у своєму житті не переживала, то тут у місцевих на обличчях написано: все їхнє життя, клопоти і проблеми, але при цьому оптимізм і віра в майбутнє. Власне цим Румунія мені найбільше сподобалась і запам’яталась.

Через брак часу Румунією довелося їхати цивільним транспортом – автобусами й потягами, тож глибокого знайомства з країною не вийшло. Тим не менш, проїхатися тут було дуже цікаво.

Тож, до справи!

Моя колишня однокурсниця з журфаку Ніна, що опинилась у Румунії одночасно зі мною. З нею я подорожував країною кілька днів:

Рідні румунські обличчя – таке враження, що я не виїжджав зі своєї Росії:

На околиці Бухаресту соціалізм наклав відбиток:

Лише ближче до центру починає з’являтися щось європейське:

Тут, як і у багатьох постсоціалістичних країнах, намішано багато всього – і совок, і старовинна архітектура, і ультрасучасні будівлі:

У цих «ковригарнях» продають «ковриги» – смачну румунську випічку. Рекомендую як найдешевший вуличний фаст-фуд у Бухаресті:

Абсолютно радянські інтер’єри. Підлога, дерев’яні шафи, невиразні стіни – немов у якійсь російській провінційній аптеці:

А тут вже політика – гадаю, це гасло закликає до об’єднання Бесарабії (себто Молдови) (і частини Одеської області – прим. «Бродяг») і Румунії:

Історичний центр Бухареста – квартали симпатичних старих будівель. Колись, між іншим, румунську столицю називали «східноєвропейським Парижем». Сьогодні, на жаль, лишилося від Парижу небагато:

Знаменитий палац Чаушеску – найбільша за площею будівля світу:

Румуни – романський народ і за логікою мали б бути католиками, проте вони є православними. Храмів тут не дуже багато, але ті, що є, все ж виглядають приємно і зсередини і ззовні:

Метро Бухаресту:

Потяг Бухарест – Брашов:

Коли на поїзді минаєш румунські міста, пейзажі цілком пострадянські:

Зате сільська місцевість дуже мальовнича й приємна. Приблизно ті ж відчуття в мене були від подорожі до сусідньої Молдови:

Місто Брашов:

Про інтер’єри румунської квартири навіть сказати нічого – знайдіть бодай одну відмінність від української:

Вид з вікна – теж до болю рідний. От тільки гори на задньому плані трохи не в тему (якщо ви не з передгір’їв Карпат чи Криму):

Втім, центр Брашова вже нагадує Європу:

Зверніть увагу на напис у правому верхньому куті – трохи нижче буде вид на місто з оглядового майданчику поряд із цими літерами:

Затишні дворики Брашова:

Канатна дорога до вершини гори, де й знаходиться той самий напис BRASOV:

Вид на місто з висоти:

Ті самі літери:

Родина з Молдови – батько, який поки що мешкає у Кишиневі, і його дочка, яка нещодавно переїхала до Брашова. Румунія після Молдови видається їм приємною й дуже гарною для життя країною:

Спускаємося з гори донизу за черговою порцією живих облич:

Автовокзал Брашова:

За багатьма міжміськими напрямками у них ганяють отакі от газелеподібні маршрутки:

В одній із подібних маршруток ми й поїхали до Сиґішоари:

Місто Сиґішоара. Вважають, що це батьківщина Влада Дракули:

Про цього кровопивцю сьогодні вже нічого не нагадує:

Загалом Сиґішоара досить відома і її намагаються розкручувати як Батьківщину Дракули, однак під час нашого візиту туристів було навдивовижу мало:

Вокзал Сиґішоари:

Атмосферою нагадує якусь пострадянську провінційну залізничну станцію:

І вертаємося цим потягом до Брашова, щоб звідти вже нічним поїздом вирушити до українського кордону:

Нічний експрес з Брашова до Сучави. Спальних місць немає, але людей мало, тож можна спати на рядах таких сидінь:

Сучава – прикордонне містечко неподалік від України:

У місті ми були лише пару годин, тому що поспішали виїхати з країни (добігав кінця 5 день транзиту – ви можете перебувати у Румунії до 5 діб, маючи Шенген – прим. «Бродяг»). Тільки трохи прогулялися центром – до автовокзалу, де з’ясували, що автобус на Чернівці буде лише у другій половині дня.

В підсумку, ми сіли у приміський автобус, який прямував на північ.

И далі поїхали традиційним для себе способом – автостопом. Застопився цей дотепний дядько, який трохи знав російську. Класичний пострадянський типаж – всю дорогу лаяв нинішню румунську владу, казав, що до ЄС вступати не треба було, і додавав: «За Чаушеску такого безладу не було б». Ось так, з жартами, він довіз нас до самого українського кордону:

Ще пару кроків – і ми в Україні:

Ось така цікава країна Румунія. Фанатам цивільного й культурного відпочинку тут, мабуть, робити нічого, а от любителям чогось незвичного до цього краю неодмінно варто заїхати. Три дні, що я провів тут, за кількістю яскравих вражень майже були варті трьох тижнів у Іспанії. І я обов’язково сюди ще повернуся.

Booking.com

Переклад з російської: Юрій Борисов

Джерело: hitch-hiker.livejournal.com