Світ очима бродяг

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Автор: Павло Лозинський

Ідея поїхати до Норвегії діймала мене не один рік. Однак, як то часто буває, знаходилися інші країни, які пхалися поперед неї без черги, вигадуючи всілякі причини, аби пролізти першими. І от цього року врешті-решт звершилось – на сайті лоу-косту «Норвіджн» було придбано квитки до Ставангера і вже за кілька місяців ми зустрілися із цією нордичною женщиною обличчям до обличчя. Пропоную вашій увазі короткий звіт про нашу дев’ятиденну здибанку.

Загальні відомості. Королівство Норвегія – північноєвропейська держава, яка окрім материкової частини розповзається кількома островами й архіпелагом Шпіцберген. Назва країни походить від давньоскандинавського Norðrvegr – «шлях на північ». Норвегія є однією із найменш заселених європейських країн – менше, ніж 5 мільйонів людисьок при площі майже 400 тисяч квадратових кілометрів. Словом – рай для соціопата.

Головною окрасою країни, яка щорічно притягує сотні тисяч туристів, є фіорди – довгі вузькі морські затоки, які врізаються у материк. І хоча фіорди присутні не лише в Норвегії (певна їх кількість розсікає простори Чилі, Нової Зеландії тощьо), саме скандинавські затоки стали найбільш відомими у світі (не в останню чергу завдяки активній популяризації їх місцевою владою).

Підготовка. Як уже було сказано, летіли ми компанією «Норвіджн» (norwegian.no). Квитки купували за декілька місяців наперед і коштували вони у межах 35 еуро. Разом із резервацією багажу вийшло 40 з гаком. Якщо у вас лише ручна поклажа (до 10 кг), орієнтуйтесь на суму номер один. У нас же був намет, спальники та купа іншого туристичного начиння, яке аж ніяк не втискалося у маленькі захребетники, тому було прийнято рішення взяти один реєстрований багаж на двох. Виліт відбувався із Варшави з льотниська Шопена.

Під час підготовки до мандрівки хтось із знайомих поцікавився: «сподіваюся, у вас моцний намет. Бо Норвегія – це не Карпати, самі розумієте». У нас же була «Альфа 2» від «Терри» і жодної можливості змінити її на щось інше, тому залишалося лише сподіватися на совісність виробників і на милість Одіна під час ночівель. Забігаючи наперед, скажу, що намет повністю впорався зі своєю місією (за увесь час лише трохи розкололася одна трубка каркасу). Та й скандинавський верховник був у доброму гуморі: за дев’ять діб – лише два ненав’язливі дощі і одна гроза (хоча вітряно було майже завжди).

Готуючись до погодніх особливостей Норвегії, ми, звісно, запаслись водонепроникним одягом, всілякими накидками, однак буквально за тиждень до вильоту написав знайомий, у якого ми мали зупинитися на кілька ночей: «Ви на К’єраг зібралися? Вітаю, там якраз розчистили дорогу від снігу». І скидає статтю якогось норвезького інтернет-видання, доповнену такою-от фоткою:

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Сказати, що ми прифігіли – нічого не сказати:) Синоптики розпинаються про +16 вдень і +8 вночі, на тревел-сайтах дописи, що в Норвегії усьо вже зеленіє-цвіте на повну, а тут такоє. До мандрівного гардеробу одразу було додано купу теплого одягу, шапки-рукавиці (ну і пляшку «Старого ринку», хе-хе).

Початок. У Ставангер ми прилетіли десь опівночі. Відійшовши із кілометр від аеропорту, під бліде світло ліхтарика розклали намет за невеликим пагорбом, який відділяв якусь закинуту ферму від дороги.
Саме тут варто згадати про місцеві закони. Згідно із ними, будь-хто може поставити намет там, де йому сподобається, головне, абись не на приватній території і як мінімум за 150 метрів від будинків, якщо такі є десь поряд. От тільки упорядники цих законів були вельми хитрими бобрами, оскільки неприватних територій в країні майже немає: усе вже давно комусь належить. Буває, їдеш дорогою або залізницею, і споглядаєш шоу «За сіткою». Приватні ліси і гори, приватні болота, приватні чагарники, приватні купи каміння…

На наше щастя, ця ферма виявилась незагородженою, тож навіть якби хтось прийшов, ми мали чіткий намір вступати у полеміку «немає ознак приватності – немає розмов про штрафи». Однак ніхто не прийшов. Та і взагалі за увесь час мандрівки до нас із зауваженнями «ви не можете тут розкладати намет» лізли лише раз. Щонайцікавіше, було це на високогір’ї, де, здавалось би, всьо належить народу. А ні. Та й оскільки це було зранку, коли ми вже й так збиралися йти геть, то щось заперечувати дядькові не було резону.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Палити вогнища у Норвегії ніззя, тому ми активно юзали портативну пічку.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Ставангер.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Це – одне з найбільших міст Норвегії. В його околицях добувають нафту, і оскільки самі норвежці до важкої праці не вельми охочі, сюди з’їздяться працівники з усіх усюд. Дуже багато їх із країн третього світу. Як тут не згадати Андруся Брейвіка (якщо хтось не в курсі, це хлопака, що вколошкав 77 людей, виступаючи проти підримки владою мультикультуралізму), вчинок якого обговорюють донині. Наш знайомий розповів, що більшість корінних норвежців насправді поділяє його погляди, хоча відкрито у цьому не зізнається.

Кількість афронорвежців подекуди справді вражає – у місті існують цілі чорні квартали. Хоча, потрібно віддати належне, ніхто із них не клянчить грошей, не пристає із якимись тупими розводами, а деякі взагалі намагаються тобі допомогти. Наприклад, нас по дорозі якось підібрав один позитивний сомалієць, завіз у потрібному напрямку, ще й дав подзвонити зі свого телефону. Коли ж на запитання «чи знаєте ви, де розташоване Сомалі?» ми назвали кілька країн-сусідів, він вобще розцвів, як чорнобривець, ледь не сягнувши катарсису прямо за кермом.

Зі Ставангером пов’язаний і чи не найбільший попандос, який ми пережили в мандрівці, – у нас гигнув навігатор. Ні з того, ні з сього, на третій день поїздки просто взяв і не умікнувся. Дядечко в туристичному інфоцентрі, куди ми поперлися в першу чергу, наче лікар, що вийшов з операційної, із сумом у голосі констатував: «Айм сорі, ітс дед». Й одразу запропонував карту за 140 крон (а це майже 300 гривень). Почувши відмову, всучив нам мапу ганебної якості, роздруковану на принтері.

До речі, одне із того, що навігатор ще встиг показати, – меморіал «Мечі у скелі» на околиці Ставангера. Згідно із легендою, у часи вікінгів трійко місцевих правителів жорстко дубасилися за право керувати сукупно усіма землями. 873-го року відбулася вирішальна битва, під час якої переміг такий собі Кудлатий Гаральд, який об’єднав Норвегію, а на знак примирення вояки встромили мечі у каменюку.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

У норвежців дуже високий рівень довіри до інших людей. Наприклад, ніхто не заморочується із безпекою – будинки не відгороджують височенними парканами, а на вікна не навішують грати.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Цікавий випадок трапився, коли ми плили поромом і у нас не виявилося достатньої кількості крон (євро там ніде не приймають): касир сказав щось на кшталт «ми стоятимемо у порту до такої-то години, якщо вам зручно, принесете кошти потім». Без шуму-гаму, без вимог залишити якусь заставу. Ясна справа, що ми, натхненні такою довірою, не могли не принести:)
Незвично також було, коли ми жили у свого знайомого в Йорпелані (містечко неподалік від Ставангера) і у нас був один ключ на кількох людей, замикаючи двері, залишати цей ключ під подушечкою на кріслі біля входу.
*це, до речі, вид із ґанку його будинку*:

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Фіорди. Головною нашою ціллю в Норвегії, звісно, були фіорди, а саме Люсе-фіорд – 42-кілометровий красень, відомий своїми Прекестуленом і К’єрагболтеном.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Оскільки ці об’єкти розташовані на різних берегах затоки і дістатися від одного до іншого пішкарусом вкрай важко, було обрано варіант «Ставангер-К’єраг-Ставангер-Прекестулен». Отже, сівши на пором, ми вирушили у першу дводенну вилазку.
Сказати, що Люсе-фіорд красивий – то вжити безглуздий евфемізм.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Ми стояли на палубі, лупаючи очима, а щоками котилися сльози. Чи то від щастя, чи від норвезького вітру, який здирав із голови капюшон і норовив вирвати з рук фотокамеру.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Кінцевий пункт – маленьке селище Люсеботн.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Куди не глянь – усьо зеленіє, дзюрчать водопади, пасуться мі-мі-мішні овечки. І жодного натяку на кучугури снігу.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Трохи підкріпившись, почали набирати висоту. Аби дістатися до самих скель, потрібно пройти сім кілометрів серпантинистої дороги (один із яких – у тунелі).
Жодних інших туристів під час підйому не траплялося.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

А все тому, що зажирілі капіталісти доїздять до підніжжя з іншого боку, оминаючи сам фіорд (сніг, що на фото із газети, розчищали саме там). Паркуються, із порожніми руками-спинами лізуть вгору, повертаються і їдуть геть. Ми ж дерлися із важелезними рюкзаками (три години трешняку дорогою і чотири самими скелями)…

Аби мандрівники на шляху до К’єрагболтену не скотилися донизу, вздовж скель вбито вереницю к’єрагланцюгенів:

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

На плато справді лежав сніг. Але не в такій кількості, щоби розвернутися і піти геть (як, до речі, зробило чимало туристів). Кілька разів, правда, ми провалювалися у нього по коліно, ноги були мокрі, але запасні штани і взуття вирішили цю незручність.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Врешті мети було досягнуто. Отакі-во краєвиди відкриваються зору із К’єрагу:

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Ну і кругла каменюка, як же без неї:

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Підйом же на Прекестулен, порівняно із К’єрагом, виявився дитячою прогулянкою.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

До самого підніжжя нас довіз якийсь норвежець, потім були дві години підйому вимощеною брилами дорогою і ми вже на скелі (до речі, якраз застали процес вимощування цієї дороги якимись азіатонорвежцями). Місцеві запевняють, що туди без проблем видираються навіть жінки на підборах.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Сам Прекестулен (або «скеля-кафедра») – це височенний стрімчак над Люсе-фіордом.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Нагорі було дуже вітряно, тому до краю підповзали лише на пузі (тим паче, той-таки знайомий розповідав, що минулого року один турист, позуючи перед камерою, від подуву вітру зірвався у затоку).

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Ціни. Більшість із вас знає, що Норвегія – країна недешева. Ми про це теж знали, тому жодних фрустрацій у підсумку не виникло. А після відвідин супермаркету «Kiwi» зрозуміли, що там взагалі можна непогано давати собі раду. Норвежці – вельми снобський народ, і дуже часто купляють дороге тільки тому, що воно дороге. Гонор не дозволяє стояти на касі із дешевою кавою, коли у кошику твого сусіда лежить пачка арабіки, яку зібрали індонезійські незайманки у повний місяць.

Нота бене: в Норвегії всі товари якісні, тому якщо вам не соромно світитися на людях із дешевими продуктами, вітаю – з голоду ви точно не вріжете дуба. Варто також мати на увазі, що оскільки Норвегія – країна приморська, дешевою там є риба і всякі рибні консерви.

Ось вам невеличкий список цін для орієнтування: хліб – 35 грн, пиво 0,5 л – 45–50 грн (еге, сильно не розгуляєшся), консерви (сардини, макрель, тунець) – 15–18 грн, пачка спагеті – 15 грн, кільо бананів – 25 грн.

А ще ми у Норвегії знайшли печиво «Марія» (як би це непатріотично не прозвучало, але воно виявилося набагато смачнішим за українську тезку).

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Осло.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Налазившись фіордами, потягом вирушили до столиці. Зізнаюся, що після західної Норвегії Осло виглядало пріснувато.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Перше, що ми побачили, вийшовши із вокзалу, – химерну будівлю оперного театру на березі фіорду. Дах споруди відкритий для відвідувачів, тому там постійно кучкуються не тільки поціновувачі великого і вічного, а й натовпи різношерстих витріщак:

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Місто активно розбудовують, старі будинки ховаються у затінку сучасних багатоповерхівок, багато доріг перерито.

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Склалося так, що саме в Осло ми не мали де ночувати: запланований кемпінг був розташований за 10 км від центру, а навігатор, який би нас до нього завів, спочив у мирі. Я знав, що поряд є ще один, який на той час був закритий, але за відсутністю вибору ми «на ура» пішли туди. І не прогадали: у норвезькому закритому кемпі все виявилось майже таким самим, як й у відкритому, тільки без наглядачів (а отже – безкоштовно) і без душу (туалет же із паперами-милами-гарячоюводою був гостинно відчинений для усіх охочих).

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

До речі, щодо кемпінгових душів (для тих, хто планує ними принагідно користуватись) – за 10-15 крон ви отримаєте монету, яку треба згодувати спеціальному апаратові у душовій кабінці, після чого вам врубають гарячу воду на 5 хвилин. Не більше, не менше. Тому рекомендую вдома кілька разів помитись із секундоміром, аби знати, скільки монет купувати:)

Щодо місцин в Осло, куди можна сходити на дозвіллі, прогуляйтеся зеленими зонами подалі від центру. Або ж зробіть культурну вилазку: у парк скульптур Вігеланда чи музей Мунка.

Роботи Вігеланда – це здебільшого композиції на сімейну тематику, яко «Батько допомагає синові підвищити успішність у навчанні»:

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

або «Мама купила новий айфон»:

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Музей Мунка ми замінили Національною галереєю, де вхід щонеділі – безкоштовний (ніколи не були великими шанувальниками вуйка Едварда, тому тих двох десятків його робіт у націоналці, серед яких – «Крик» і «Мадонна», цілком вистачило для вгамування мункоголоду). Натомість у галереї виявилося чимало ближчих нам за духом достойників, яко Гоген, Моне, Сезанн:

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

А ось закуток, перед яким хотілося сісти і витріщатись годинами (шкода, що прийшли ми майже перед закриттям). Пікассо і Брак:

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Ну і порадували також роботи невідомих нам майстрів на героїчну тематику. Це просто огень:

Шлях на північ або Норвегія головного мозку

Закінчення. Прощалися ми із Норвегією в аеропорті Ригге, очікуючи на рейс до Талліна. До речі, коли добирались туди електричкою із Осло S, провідник наголосив, що від станції до самого летовиська нас завезе безкоштовний автобус (їхали ним у підсумку лише двоє на увесь шатл). Та і взагалі їхні стражі вагонів вельмі позитивні – не зганяють із місць, якщо вони розбіжні із тими, що зазначені у квитках, всьо розказують-показують, а ще, коли змінюється напрям руху потяга, обертають крісла на 180 градусів, аби ніхто із пасажирів не відчував дискомфорту, їдучи задом наперед.

П.с. Не хочу завершувати розповідь штампами на кшталт “це – країна, куди хочеться повертатися знову і знову”, якимись цитатами та іншими бла-бла-бла. Народ, просто пакуйте наплічники і гоу на північ. Воно того варте. Норвегія насправді ближча і доступніша, ніж може видаватись на перший погляд (і навіть на другий). А якщо виникнуть якісь запитання, стукайте: facebook.com/funnylobotomist.



Booking.com

Facebook Comments

Залишити коментар

Коментар

  • Дійсно дуже красиво там! Планую теж подорожувати роки через 2, треба обо’язково побувати в цих місцях Норвегії! А поки почну з тиє же карпат та інших мальовничих місць України 🙂