Автор: Валерія Грі
Як людина, що мешкає у Болгарії, почну з неї у переліку своїх подорожей.
Перша-Софія.
Місто навчаня, де половина знайомих – це студенти з інших країн на постійних умовах чи студенти на «семестр» за «Еразмусом, з якими дуже легко практикувати англійську та німецьку (та не тільки з ними, бо самі ж болгари загалом добре і дуже добре володіють хоча б однією з тих мов, хоча частіше замість німецької обирають італійську, іспанську ).
Попри те, що це столиця, жителі інших міст називають її «великим селом» та не люблять. Воно й не дивно: люди тут дійсно не такі гостинні, часто-грубі і навряд хтось поступиться місцем у громадському транспорті, наприклад…
Але не будемо зараз про це.
Ранок, вид з вікна мого житла:
Місто не таке вже велике і за офіційними джерелами в ньому проживає 1,5 млн. людей, але насправді кількість населення десь 2-2,5 млн, бо завжди є туристи, студенти, люди, що мають власну справу у столиці.
По дорозі до центру, недалеко від станції метро «Ґ. М. Дімітров» сходжу, щоб завітати до подруги, яка підробляє у кафе в будівлі бізнес-центру. Ще близько 15 -20 хвилин до відриття, тому залюбки фотографую й прошу чаю з круасаном (маслини з сиром):
Розмовляю, розраховуюсь, бажаю доброго дня. На виході зустрічаю власника – Віктора, який нещодавно повернувся з Великобританіі, де проживав та проводить зараз більшу частину свого часу. Той привітно посміхається ,вітає та питає, чи все було добре. Як завжди говорю, що так. Це не європейська риса – це риса вихованого суспільства і нічого іншого.
Їду до університету ім. Клімента Охридського, де добросовісно слухаю викладачів свої 6 годин поспіль.
І студентський арт біля універу:
Університет знаходиться у самому центрі, тому нікуди більше їхати не треба і я спокійно собі вирушаю дихати свіжим повітрям весняної Софії. Перше на шляху «Народне зібрання», болгарський парламент (Боже збав там знаходитися більше декількох годин – як стажантка там бачила, що депутати нічого не роблять, лишень позіхають та займаються чим завгодно, але не своїм прямим призначенням).
Між ним та Академією наук вуличка, з якої добре видно храм імені Алєксандра Невського
Від нього вже можна пройти до факультету журналістики мого університету та прилеглого ботанічного саду, з іншого боку вже церква Св.Софії та леви, зображень яких багато, як символів міста:
Нижче – вулиця Московська та посольство Великобританії виблискує дзеркалами серед старих будівель, на яких – орли та античний бог лікування Асклепій. Проте я звертаю вліво до російської церкви і відтак -на одну з центральних вулиць, де відчутний рух міста.
Знов звертаю до старої частини:
Вулиця імені графа Ігнатієва, повна магазинчиків, невеличких офісів над ними, барів. На ній же розташований невеличкий, говіркий книжковий риночок, перед яким є фруктовий з площею, де видніється церва Св.Седмочисленців.
Тут частіш за все зустрічаються вуличні музики (ще у переході біля університету, на виході зі станції метро «Сердіка»): старенькі, які заробляють гроші чи молоді з музичної академії, поборюють страх перед виступом та одночасно отримують гроші на обід чи вечерю. Ціни на них у Софії не кусаються, набагато дешевше за українські, навіть у ресторанах.Тож виходжу на бульвар Вітошка з боку Суддівської палати, знов-таки – з левами на вході.
Не повертаю до сторони НДК, повертаю до центральних «Халі»(якщо перекласти,то один з різновидів ринку).
Вуличка веде до місцевої синагоги, поруч з якою знаходиться костел, зі сторони моєї спини – мечеть Баня Баши, а трохи зліва – розкопки старого міста та церква під землею, поряд з якою будівля Президентства та Конституційного суду.
Повертаюся пішки до університету, обійшовши уявну петлю по місцині, та забігаю на каву до одного з закладів:
Треба знати ,що болгари, греки, турки – дуже багато палять, і жінки нічим не поступаються чоловікам у цій справі. Суспільство досі свариться через заборону паління, а згодом її відміну у громадських закладах.
А якщо вже в вас є автомобіль чи знайомі з ним, то не забаріться побачити нічну Софії з висоти Вітоші -гори та природного парку.
Якщо чесно, то гарних місцин дуже багато, тому запрошую охочих побачити це, а було б бажання, то за декілька годин можливо опинитися у Сербії чи автобусом доїхати до Стамбулу… Це вже як хто побажає.
