Стамбул. Туреччина

Автор: Юрій Борисов

Без перебільшення, подібних міст у світі одиниці. Стамбул – 20-мільйонний мегаполіс, колишня столиця Візантійської та Османської імперій, світовий культурний, економічний і релігійний центр. А ще, це один з двох на планеті населених пунктів, розташованих водночас у Європі та Азії. Місто на берегах Босфору називають другим Римом, проте воно реально могло б дати фору першому за кількістю культурних та історичних пам’яток, а такого поєднання найрізноманітніших, здавалось, абсолютно не пасуючих один до одного стилів, ви напевно не зустрінете більш ніде.

Стамбул – місто контрастів. Замусолена до непристойності фраза, але вона якнайкраще дає характеристику місту. Наприклад, прогулюючись вуличками історичного району Султанахмет, ви насолоджуєтеся видами однойменної мечеті або величного собору Ая-Софія:

Скрізь красиво, багато зелені, натовпи усміхнених туристів з усього світу. Ви частуєтеся смаженою кукурудзою (гидота рідкісна, до речі) чи каштанами:

Одним словом, ідилія! Та варто лише збочити у якийсь провулок, як перед вами постає наступна картина:

Сушиться білизна:

Більшість будинків давно потребує ремонту:

Проте звертаєш за ріг вулиці, і там уже досить пристойно – дорогу викладено бруківкою, будинки пофарбовані, все у винограді й квітах:

Ця світлина напрочуд вдало передає дух міста – розруха межує з достатком:

Прикольна табличка:

Турки вирізняються неабияким патріотизмом. Ледь не з кожного вікна звисає національний прапор, і це у будні, а не на якесь свято

А от хтось підтримує свою улюблену футбольну команду. Я так здогадуюсь, це – кольори «Фенербахче», одного з трьох стамбульських грандів:

Наступна вулиця знов пристойна:

Тут похований сам Алі Баба:

Трохи наскельного живопису:

Проходимо повз якісь корчі:

Справжнє ґетто:

А лише у 500 метрах звідси – шикарна набережна:

Дороги гладенькі, немов скло:

Лагідне Мармурове море:

На жаль, у межах міста ніхто не купається – вважається, що тут промислова зона. Мешканці плавають поромом на мальовничі Принцові острови, що лише у годині дороги звідси.

Незважаючи на скелястий ландшафт, народ тут залюбки відпочиває:

Досить часто зустрічаються об’єкти, які чимось нагадують безпритульних. Цілком можливо, що то вони і є. Споруджують конструкції з картону та ганчір’я (здогадуюсь, вони мають захищати від вітру й сонця), запарюють щось на кшталт мівіни й розпивають спиртне. Одним словом, життя на узбережжі Мармара Денізі (назва Мармурового моря турецькою) вирує:

Ось такі цікаві меблі. Залили металеві бочки цементом – і місце для відпочинку готове:

А ця лава з каміння. Матеріалу не бракує, чом би й не використати з розумом:

На попередній світлині вдалині видніються хмарочоси, а через дорогу – сліди античності:

В цьому весь Стамбул! Фантастичне нашарування різних історичних епох, архітектурних стилів; поєднання старого й сучасного, злиднів і розкоші. Додайте до цього коктейлю мільйонів 6-7 заробітчан з інших країн – від Азербайджану до Болгарії – і ви отримаєте страву, гідну гурмана. Ця солянка не лише не псує місто, а навпаки, робить його дуже привабливим і цікавим. Шалений мікс!

Друга асоціація з турецьким мегаполісом – місто вуличної торгівлі й відгодованих котів. Принаймні я його таким побачив.

Коти тут ручні. Варто вам тільки на нього подивитися, як вусата тварина радо побіжить у ваш бік, сподіваючись на якогось гостинця:

Улюбленців Юрія Куклачова тут шанують – їм скрізь розсипають кошачий корм:

До речі, сміття з верхньої фотографії не повинно вас вводити в оману – місто досить чисте, подібне трапляється рідко.

Собаки теж не відстають від котів. Вони ледачі до неймовірності. А й дійсно, навіщо напружуватися? Лежиш собі на сонечку і нічого не робиш. Все одно, туристи кинуть якусь сосиску чи шматок шаурми. Схопив, з’їв і приймай собі сонячні ванні далі:

Тепер стосовно торгівлі. Як і у будь-якій поважаючій себе східній країні, турки торгують де тільки можна. Інколи вуличні продавці чіпляються до тебе у найнеймовірніших місцях, намагаючись впарити тобі що завгодно – коржі, напої, кавуни, шкарпетки, ручки тощо.

Торгівля у турків в крові. Торгують від малого до великого. Я так зрозумів, що поняття патенту тут просто не існує. Наприклад, на цій світлині ви бачите людей, що мирно ловлять рибу на мості Ґалата:

А тут вони одразу ж її продають. Не відходячи:

Якщо проходиш повз кафе, то тебе ледь не хапають за руки різноманітні зазивали, пропонуючи тобі попоїсти саме у їхньому закладі. Головне – не дивитися на них, бо інакше не відіб’єтесь). Люди тут настільки приємні, що ви скоріше погодитися, адже не схочете їх ображати. Також, ні для кого не секрет, що на Сході потрібно торгуватися – можна суттєво збити початкову ціну.

Базари у Стамбулі – це пісня! Прогулюючись спальником, ми почули якийсь гуркіт. Звук постійно підсилювався, і раптом ми опинилися посеред неймовірного людського вулику. Цей рій закрутив нас і потяг в саму гущавину подій. Без коментарів, дивіться самі:

А ось відомий Базар Спецій, або Єгипетський, як його називають у народі:

Вибір прянощів дійсно вражає. Половини з них я ніколи навіть не бачив:

Любителям покурити кальян тут теж є що робити:

Чорна ікра (до речі, коштує тут у декілька разів дешевше, ніж в Україні):

Вибір товарів – тут без слів. Здається, якщо навіть забажаєш придбати ядерну боєголовку, торгівець із незворушним виразом обличчя дістане її з-під прилавку.

П’явки. Дуремар десь зачаївся:

Риба коштує приблизно 60 грн за кілограм:

А над базаром гордо височіє мечеть Сулейманіє (так правильно ніби – я не дуже сильний у турецькій). Он вона вдалині:

Ніколи до того не був у мусульманських храмах. Цікаво було зайти всередину. Дворик дуже гарний:

Люди миють ноги. Напевно звичай такий:

Перед входом потрібно роззуватися:

Чоловіки й жінки у мечетях моляться окремо. Фотографувати тут можна, але я вирішив не турбувати людей, зосереджених у молитві, й тому обмежився лише світлиною фресок:

Пару слів про ставлення до релігії. Більшість людей – мусульмани, хоча зустрічаються й християнські собори. Жінки вкриті, але переважно старшого й середнього віку. Багато кобіт ходять розхристані, по-європейськи. Тому картина, яку ви побачите нижче, не така вже й типова для Стамбулу, я б сказав, що подібних жінок від сили третина:

На виході з мечеті продають зерно, яким можна погодувати голубів. Люблять турки тварин, що є то є:

Якщо у вас брудні черевики, не біда! Їх тут чистять:

Як вже було зазначено, турецький мегаполіс унікальний, адже розташований водночас у двох частинах світу. Все найцікавіше знаходиться у Європі, а на азіатському березі переважно спальники. Ну, то ми любимо непарадні місця, тож просто мусили сплавати на інший бік Босфору й проїхатися там міською електричкою.

Через протоку кожні 15-20 хвилин ходять зручні поромчики. Швидко й недорого (8 грн на наші):

Першою думкою було те, що східний берег бідний і зачуханий, проте виглядає він дуже добре:

Біля причалу вас зустрічає армія маршруток, що прямують до найрізноманітніших міст країни:

Зразок європейської архітектури:

Прогулюємось затишними вуличками:

Дуже багато квітів і..котів – куди ж без них!

Яйця продають у соломі:

Турки мають власну колу. До речі, цей напій тут розливають у пляшки ємністю 2,5 літри:

Типовий дворик. І це спальник, а не вилизаний центр!

Знак «паркуватися заборонено»))) :

Світлофор:

Муніципальна лавочка:

Урна:

Трохи реклами. Дуня не гальмує, Дуня газує!

Чимось нагадує Кахетію (дивитися фото Грузії):

Отже, дуже і дуже пристойно. Та все ж таки, це самий початок азіатського берегу, а як живуть люди у віддалених районах? Можливо, там набагато гірше? Ми вирішили відповісти на ці питання й поїхали місцевою електричкою до кінця.

Біля вокзалу ростуть пальми й стоїть симпатичний пам’ятник паровозу:

Урна з логотипом турецької залізниці:

Перон – критий

Електричка, забомблена графіті. На ній власне і їхали:

Дорогою траплялись корчі, на кшталт цієї дещо занедбаної станції:

Але в цілому, околиці Стамбулу виглядають добре. Більшість будинків – нові й пофарбовані у яскраві кольори. Багато південної рослинності. Зокрема, півтораметрові алое ростуть, як бур’ян, а лавровий лист використовується для зеленої огорожі. Чимало квітів на вікнах:

Кінцевий пункт призначення. Як бачите, турки дають своїм станціям непристойні назви:

Ці турки, взагалі, великі дотепники! Зокрема, жінки для них баян:

А мопед – класний, правда ж?

А тепер прогуляємось «стамбульським ДВРЗ» (мешканці Києва зрозуміють, про що я). Цей район вже напевно буде страшним! Виходимо з електрички і…

Ось тобі й дупа міста..

Зате у самісінькому центрі, у європейській частині трапляються подібні будівлі:

Проте, погодьтеся, в цьому є якийсь шарм:

А вид на море просто казковий!

Свідомо не вивалюю тут мегатонни світлин туристичних «боянів» – ви самі все це знайдете у Вікіпедії. Хочу зазначити лише, що Стамбул варто обов’язково відвідати. Сюди можна приїжджати мільйони разів, і кожен візит даруватиме вам нові емоції.

Це місто, немов багатобарвна мозаїка. Будь-хто може складати ті пазли у довільному порядку, так як він бачить турецький мегаполіс сам – і ця картинка буде неповторною.

Після нудних європейських міст, тут відчуваєш життя. Саме так, ЖИТТЯ! Воно тут б’є ключом звідусіль. Замість штучних пластмасових посмішок німецьких бюргерів чи британських пенсіонерів – весь спектр емоцій на обличчях колоритних турецьких продавців кавунів і шаурми; замість неприродно вимитих шампунем вулиць Відню чи Дрездену – мотузки з білизною й відгодовані коти, що виставляють свої пуза під лагідні промені теплого південного сонця; замість іграшкових празьких коробок – мечеті й дерев’яні трущоби, завішані прапорами «Фенербахче» й «Галатасараю».

Цей список я можу продовжувати без кінця, та чи варто? Ліпше один раз самому побачити, ніж сто разів почути. Тим більше, віза відкривається за 30 доларів у аеропорту й переліт відносно недорогий.

А поки ви думаєте, я постріляю з «пневмата» по кульках. Це задоволення обійдеться лише у 1 ліру за постріл, що близько 4 гривень: