Автор: Андрєй Тєрновскій
Мені подобається у Токіо. Там дуже чисто, світло й спокійно. Не зважаючи на те, що шириться багато чуток про складність пересування туриста по токійській підземці, я на власному досвіді переконався: нічого складного у цьому немає.
Квитки у метро й електрички продаються через спеціальні автомати:
Над ними завжди висять схеми. Спочатку ви за схемою дивитеся, до якої станції вам потрібно доїхати, а поряд із нею вже написано вартість проїзду.
Потім ви кидаєте у автомат дріб’язок чи засовуєте купюри й обираєте на екрані потрібну вам вартість квитка. В середньому вартість разової поїздки обходиться від 12,5 до 27,5 грн. При потребі автомат сам дає вам решту й видає квиток. Проїзний документ необхідно зберегти до кінця поїздки й опустити у турнікет на виході з метро.
До розряду невеликих складнощів можна віднести лише той момент, що не завжди зрозуміло на яку платформу слід виходити. Це за великим рахунком стосується навіть не метро, а електричок (часто їхні станції роз’єднані). Але, і у цій ситуації вихід є. Головне – запам’ятайте назву станції, куди вам треба. На вході завжди є можливість уточнити про те, куди йти у співробітників станції (як правило мовою жестів, бо англійською у Японії говорять рідко):
Не дивина – пристойно вдягнені люди, що сплять у метро. Невдахи спізнилися на останній потяг і більш нічого не лишається, як розкласти газетку й куняти до першої електрички:
Часто переходи перетворюються на цілі підземні вулиці:
Але, в принципі, інтуїтивно усе це зрозуміле. Навігація за кольорами й номерами ліній з величезною кількістю вказівників на кожному повороті:
Як і в багатьох інших країнах, до метро можна спуститися на ліфті, прямо з вулиці:
По тому як придбали квиток і на саму станцію:
Турнікети невисокі, приємно заокруглені:
Біля них часто сидять співробітники статистичних компаній зі спеціальними ручними лічильниками. Збирають інформацію про пасажирів:
Працівники станцій завше у білих рукавичках. От і нам би так, люди б мали зовсім інший вигляд:
На станціях метро й електричок переважає світлий відтінок. Великий простір є рідкістю:
Станції переважно дуже низькі, але, за рахунок білого кольору простір візуально збільшується. Та й ефект певного заспокоєння також присутній:
Приємні дрібнички – дзеркала й умивальники:
Самі платформи не лише прямі, але й загнуті, що практично не зустрічається у нас, тому що машиніст хоче сам бачити весь потяг. Також, часто стоять окремі люди, що дивляться «за поворот» і сигналізують машиністу про те, чи можна зачиняти двері:
Народ заходить до вагонів по черзі, ніхто не пхається поперед тебе й не штовхається.
На багатьох станціях людей відгороджують від колії:
І розважають телевізором:
Усі станції й переходи розмічено жовтими лініями, які допомагають сліпим і людям зі слабким зором орієнтуватися (у кінці дивіться відео на цю тему):
Розповідайте мені все що завгодно, але байки про те, що у Японії людей втрамбовують у вагони метро – це лише казки для приїжджих.
Пересуваючись на метро й електричках по центру міста як у годину пік вранці чи ввечері, так і вдень я жодного разу цього не бачив. Так, часом у електричках досить тісно, але не настільки. Не порівняти з, наприклад, Москвою. У токійському метро частіше навіть самотньо, ніж людно:
Їдуть на роботу, фарбуючи світлі вагони в темний колір:
Інколи зустрічаються світлові електронні схеми, які сповіщають, де на даний момент перебуває потяг:
Верхній поручень – велика рідкість. Тут переважно білі ручки:
Іноді зустрічаються кумедні деталі:
Часто між вагонами можна вільно пересуватися. Та й їдуть потяги тихо. Можна без проблем спілкуватися:
Наостанок я хтів би підсумувати звіт відео-роликом, який зробив півтора роки тому про систему жовтих доріжок у токійському метро і взагалі у місто. Світлини старі, так собі, але, уяву про місто отримати можна. Краще дивитися зі звуком:
Переклад з російської: Юрій Борисов
Джерело: ternovskiy.livejournal.com
Курча ляґа, оце так підземка! Та там на станціях пересадки заблукати можна) Я думав, у Москві складна схема метрополітену, то це казочка про доброго дідуся Леніна, порівняно з токійським “сабвеєм”! Я навіть не уявляю, як можна жити у такому мегаполісі. Але, що дивно, людей у вагонах менше, ніж у Києві. І це притому, що в Токіо мешкає в чотири рази більше народу! Ну, і фото дядька в костюмі, що спить на газетах, вразило. Побільше таких неординарних статей і буде цікаво читати вас