Світ очима бродяг

Поїздка в самопроголошену Республіку Абхазія

Абхазія
Автор: Кудяшов Сергій

Поїздці в самопроголошену Республіку Абхазія ( далі — Республіка Абхазія) передували довгі роздуми, чи це безпечно для мене. Остаточно переконався у ймовірній безпеці поїздки після того, як ввів хештег «Абхазія» у VK. Результат пошуку — величезна кількість селфі дівчат із середньої полоси Росії. Старт тріпу почався 17 листопада 2015 о 22 вечора.

Абхазіямій маршрут

Маршруткою доїхав до Борисполя, далі близько години йшов на обїздну дорогу. Як для нічного стопу чекав не довго, поки не застопив вантажівку до Харкова. Пару разів зупинялися поспати, тож на Харківський залізничний вокзал я потрапив близько 9 ранку. Двома маршрутками вибрався на об’їздну. Спинив авто до кордону. Український контроль минув швидко.

На нейтральній смузі до мене звернувся росіянин, який закупив алкоголю під Новий Рік стільки, що митники відмовились його пропускати і наказали знайти ще трійко пасажирів. За допомогу обіцяв підвезти до Бєлгороду задарма.

Цими щасливчиками виявилися я та ще двоє українців, які прямували до Ростова. Почувши, що я їду у тому ж напрямку, вони змінили свої плани та вирішили їхати зі мною на виїзд з Бєлгороду і голосувати разом. Їх забрали першими. Я якось посоромився підійти до водія і запитати, чи не підкине до траси М4.

Свою першу машину я чекав довго. Водій-ватнічєк довіз мене до Нового Осколу. Наступним водієм виявився Андрій, який у молодості водив у гірські походи школярів Бєлгородщини. З ним було цікаво теревеніти, та проїхав я з ним не далеко до Алєксєєвки, де я застряг на 3 години.

Ніч, з поля тягнув сильний вітер, я настільки змерз, що майже вирішив покінчити абхазьку епопею і перейти на протилежну сторону дороги і стопити назад в Україну. Доля усміхнулась мені, коли надії вже майже не було: вантажівка зупинилась приблизно у 80 метрах від мене.

Підбігши до фури, я побачив, як водій ремонтує холодильну установку, тобто зупинився зовсім не для того, щоб підібрати мене, але всеодно погодився підкинути мене до траси М4. Трохи розговорившись з водієм Антоном з’ясував, що мій драйвер їде в Краснодар. ЄЄЄЄЄЄ!!! Приблизно за 15 годин ми подолали 800 км. Я попрощався з Антоном на краснодарській обїздній.

Погода була кепська – дріботів дощ. Приблизно за годину зупинився новенький форд, за кермом – Сергій, який родом з містечка Шахти, що в 45 км від держкордону у Луганській області. Розповідав, що у його регіоні настільки багато біженців з Донбасу, що неможливо знайти роботу, тому він працює аж у Красній Поляні електриком у готелі.

Цікавий факт: майже всі водії, які мене підвозили користувалися українізмами: шокали, тюкали і хайкали.

Дорога до Сочі це 200 км шляху, більша частина якого – серпантини. І тут вперше у дорослому житті мене почало нудити, я боявся аби не заблювати салон мого драйвера. На щастя, цього не сталось, правда, відпустило мене, аж коли ми в’їхали в Велике Сочі. Водій зупинив мені поруч з залізничним вокзалом, але прощаючись, почав вимагати гроші за проїзд, хоча я попереджав, що їду автостопом. Дав йому 400 р (як потім зясувалось, це рівно стільки, скільки коштував квиток на автобус Краснодар- Сочі).

Ночувати я пішов у хостел «Чеширський Кіт». Ніч відпочинку мені обійшлась у 1 євро (детальніше про акцію тут).

З залізничного вокзалу Сочі ходять автобуси до Псоу (рос-абхазький кордон). Насолодившись гірськими краєвидами, опинився перед кордоном і вже підготував свій закордоний паспорт, як до мене звернувся поліцейський: «Маладой чєлавєк, падайдітє пажалуйста».

Поцікавившись моїм громадянством, повідомив мене, що громадяни третіх країн (тобто не РФ і РА) мають залишити свої відбитки пальців, а також заповнити анкету і зробити фото фас/анфас: це навипадок того, що, якщо я зникну у Абхазії, то МВС РФ повідомить моїх родичів і буде мене шукати)))

Я, звичайно, опирався, але як раз проходило двійко українців (поліцейські за зовнішнім виглядом визначали усіх, хто не був громадянином РФ або РА), їх теж запрошували у будку, та вони відповіли, що минулого тижня вже здавали відбитки пальців і їх від відразу ж відпустили. Паспортний контроль на російській стороні проходив довго – величезна черга з жінок з величезними торбами на кравчучках. Абхазький прикордонник взяв мій паспорт, запитав мету візиту і кількість днів перебування та віддав паспорт, навіть не скануючи його. Тобто облік візитів іноземців не ведеться взагалі.

Відійшовши на 300 метрів від кордону, почав стопити. Десь за годину до мене підійшов чоловік, запитав, куди я їду та запропнував довести до Сухумі за 250 рос рублів. Невеличкі торги, і за 150 рублів я вже пасажир японського джипу.

Абхазія
Фото зроблене недалеко від кордону.

Світова спільнота визнала РА окупованою частиною Грузії тому у своєму тексті я буду використовувати грузинські географічні назви замість абхазьких, тобто Сухумі замість Сухум, та Гагри замість Гагра. Також не дивуйтесь, що смартфон самостійно перемкнуться на тбіліський час, а навігаційні додатки будуть позначати вулиці абхазьких міст грузинською мовою.

Абхазія
Дегрузинізація зачепила навіть кулінарію

Водій виявився вірменином на імя Аганес. Він займається садівництвом і запропонував мені попрацювати у нього на зборі мандаринів, я ж обіцяв подумати, але так і не наважився.

В Сухумі я опинився поруч з рештками залізничного вокзалу.

Коротенька довідка: після вигнання грузинів у 1993 році з Абхазії вірмени стали другою за чисельністю нацією в Абхазії. У вірменських сім’ях народжується більше дітей, ніж у абхазьких, тому, ймовірно, чисельність представників цих етносів вже зрівнялась,а в найближчий час вірмени стануть етнічною більшістю. Зі слів самих абхазів, вірмени – це єдина етнічна група в РА, яка працює на землі.

Абхазія
Сухумський залізничний вокзал

Житло я знайшов знову на AIRBNB. Вартість двоповерхового будинку у нетуристичний сезон смішна – 10 євро. Влітку таких цін не знайдеш. Кинув наплічник і пішов гуляти набережною.
Абхазія

Як пояснив мені мій хост Лаша, вуличну злочиність в Сухумі побороли, а це оголошення – відголоски минулого.

Абхазія
театр російської драми

Абхазія
Брехаловка — місце зустрічі літніх чоловіків де можна пограти у нарди або шахи і висловити свою точку зору щодо того чи іншого політичного питання.

Наступного дня з самого ранку пішов досліджувати місто

Абхазія
Вантажний порт

Абхазія
Сухумська набережна

Абхазія
Так в Абхазії працює 4G

Абхазія

Черніговка – це курортне село в 30 км від Сухумі.

Абхазія
Зайшов на центральний ринок подивитися на фрукти, натомість купив самсу у трудових мігрантів з центральної Азії. До слова, їх тут немало. Зарплати в Абхазії ,звісно, менші, ніж у Росії, проте ніяка міграційна служба їх не турбує.

Абхазія
усі ці балкони прибудовані

Трохи по ЖКГ Абхазії. Всю електрику Абхазія отримує від потужностей Інгурської ГЕС, струм від якої абхази з грузинами ділять у пропорції 40/60. Електрики так багато, що РА продає її у сусідній Краснодарський край. Кіловат коштує 0,16 грн. 250 тисячна Абхазія споживає більше електрики, ніж мільйоний Тбілісі. До речі,в деяких місцях вуличне освітлення не вимикається навіть у день. Власника будинку, у якому я жив взагалі не турбувало, що у нього протікає сантехніка. Лаша сказав, що його дядько працює у ЖЕКу, і він оплачує не по рахункам, а тільки суму, яку сам захоче заплатити.

Абхазія
Сквер біля майдану Свободи

Абхазія
Колишній парламент Абхазької Автономної Республіки спалений під час війни у 1993

Абхазія
Ще років двадцять і природа сховає людські сліди

Абхазія
Поруч з парламентом висять прапори країн, які визнали Абхазію:  Росія, Нікарагуа, Венесуела,Науру, Вануату та Тувалу. Також незалежність Абхазії визнали невизнані утворення, що існують на території СНД: Південна Осетія, ПМР та Нагірний Карабах

Абхазія

Абхазія
На жаль, подивитися панораму міста з даху парламенту невдалося – на рівні 3 поверху усі проходи заґратовані

Абхазія
Ботанічний сад

Абхазія
Бамбузовий гай.

Дізнавшись, що вхід до саду коштує 150 рублів, я розвернувся і почув у спину: «давай за 100 без білета!». Я погодився.

Абхазія
Дупло у пальмі

Абхазія

Абхазія

Абхазія

Абхазія
Цей ресторан працює у літній сезон, коли приїджають туристи з Росії. Взимку – мертвий сезон, – майже все зачинене

Абхазія
Руїни готелю Абхазія

Абхазія

Абхазія
Нинішній парламент невизнаної республіки

Коли шукав руїни замку Баграта побачив як у магазинчику вантажать мандарини. Попросив пару кілограмів продати – дали задарма більше 5 кг. Такий сюрприз став для мене несподіванкою, Довелося повертатись на вписку щоб залишити там повний пакет BMW з мандаринками.

Абхазія
На своєму навігаторі знайшов термальне джерело неподалік Сухумі, аби дістатися його, проїхався трохи ось цим Богданчиком, а далі пройшовся у напрямку села Ешера.

Абхазія
Евкаліпт схожий на гігантський кріп

Абхазія
Прийшовши на місце, побачив ось цей треш. Вода й справді гаряча, на дотик десь градусів 60.
вже підчас написання репортажу знайшов ось це відео


Абхазія
Піднявся на дах колишньої бази олімпійського резерву

Абхазія

Абхазія
Фото з даху санаторію

Абхазія
Залізнична станція Ешера

Абхазія
Закинутий сільський будинок. За моїми спостереженнями, занедбаних приватних будинків в Абхазії приблизно чверть.
Назад до Сухумі добирався автостопом

Абхазія
Філармонія

Абхазія
Цей будинок знаходиться через дорогу від будинку на наступному фото. Краса й руїна в Абхазії йдуть поруч.

Абхазія

Абхазія

Вїзд на Сухумську гору

Абхазія
Панорама міста

Абхазія
В Сухумі випадково знайшов точку доступу WI-FI DONETSK

Абхазія
Десь ми це вже проходили))

Наступного дня встав ще до світанку і рушив на вокзал, аби автобусом поїхати на північ в Гудаутський район.
Абхазія

Залізничний вокзал Сухумі

Автовокзал знаходиться обабіч залізничного вокзалу. Маршрутки в Абхазії мають свої особливості: вони відправляються по заповненню, і, якщо, наприклад, ти хочеш їхати в Новий Афон, а маршрутка їде на Гагру, то ти все одно платиш повну вартість проїзду
Абхазія
Рештки радянських пасажирських вагонів та товарні вагони з вугіллям
Абхазія

Хурма

Абхазія

недалеко від Гудаути

Абхазія

знову не знайшов можливості видертися на дах((

Абхазія

ВРХ

Абхазія

Подібну інсталяцію ставлять на місці смертельного ДТП. Мені розповідали про гурт хлопців, які їхали на бусі на похорони свого друга й самі втрапили в аварію. Й тепер на тому місці 6 трикутників. В Абхазії молодь не їздить менше 130.

Абхазія

в Абхазії подібну статистику не ведуть але за підрухунками Giorgi Jakhaia у 2016 в Абхазії було 26 смертельних ДТП на 100,000 населення.

Абхазія

На борді фото першого президента Абхазії і добровольці війни початку 90-х

Абхазія

Залізничний вокзал Гудаути. Прикол в тому, що з іншого боку (зі сторони міста) приміщення добре побілене, і, якщо не заходити всередину, то не виникне сумнівів про те, що двірець стоїть пусткою
Абхазія

Вокзал з іншого боку

Абхазія
Абхазія

Відголоски війни

Абхазія

галька на місцевому пляжі

Абхазія

памятник жертвам Другої світової

Абхазія

Будинок культури в Гудауті

Абхазія

Новий Афон, зупинка «Мушля» Архітектора Зураба Церетелі

Абхазія

Новоафонський монастир

Абхазія

Поруч з монастирем знаходиться вхід у печеру, яка відкрилась для туристів у 1975 році. Біля входу у печеру я почув, що хтось говорить українською. Туристами з України виявилась родина з Марківки, що на Луганщині. Вони розповіли, що приїджають в Абхазію кожного року в гості до друзів.
Від входу в печеру до першого екскурсійно залу туристів відвозить новоафонська печерна залізна дорога.

Абхазія

Потяг складається з локомотиву і 4 вагонів

Цей ризький потяг вийшов на лінію у 2014. Не можу зрозуміти, як вони могли його продати, адже торгівля з Абхазією заборонена
Абхазія

Кабіна машиніста

Абхазія

Фото кепської якості, але дозволяє оцінити маштаб печери

Абхазія

Моя мильничка нездатна робити хороші фото у печері, то ж знімків дуже мало. Екскурсія була дуже цікава, а поїздка на вузькоколійному метро, як вишенька на торті.

Абхазія

Старий поїзд використовувася до 2014 року

Після завершення екскурсії я почав швидкий підйом на Анакопійську гору
Абхазія
Фортецю на Анакопійській горі побудували ще візантійці, а саме цю вежу побудували генуезці
Абхазія

Вид на Новоафонський монастир з Анакопійської гори

На жаль, підйом і спуск на гору забрав у мене 2 години, і я не встиг до заходу сонця потрапити в монастир.
Абхазія
Наступного ранку з автовокзалу я відправився до Ткварчелі. Ткварчелі (по-абхазьки Ткуарчал) – це промислове місто, де до розвалу СРСР проживало 40 тис мешканців різної національності, однак під час війни облога грузинською армією тривала майже рік. У місті були частими смерті від голоду. Зазнавши руйнувань та смертей, місто за переписом 2011 р. населяло 5 тис мешканців. Ткварчелі має цікаве розташування: з 3 сторін оточене горами.
Абхазія

Околиця Ткварчелі. Залізничний міст з якого поцупили рейки

Абхазія

Абхазія

Фонтан, який увінчує фламінго, наповнюється з жолоба (його, на жаль, погано видно), а на передньому плані видно тріщину, з якої витікає вода. Я теж народився у шахтарському містечку, і в нас такої краси не було(.
Абхазія
Абхазія
Абхазія

ГЕС

Абхазія
Абхазія

По вцілілим вікнам можна зрозуміти, які квартири населені людьми

Абхазія

Ще один фонтан, однак не працюючий

Абхазія
Центр нижнього міста

Абхазія

руїни ГРЕС

Абхазія

Автомотриса біля ГРЕС

Абхазія

Цікаво, що зі зворотнього боку мотрису забули пофарбувати

Абхазія

Канатна дорога не працює з 1993 року

Абхазія
Гадаю, назва магазину повязана з дєдушкою Лєніним

Абхазія

місцевий палац культури

В Ткварчелі я довго не затримувався, бо ще хотів повернутися в Новий Афон. Пофортило сісти в прямий автобус до Афону.
Абхазія

Новоафонський монастир

Абхазія

Абхазія

Абхазія

Гребля ГЕС

Абхазія

Приміщення, де розташовані потужності ГЕС

Абхазія

водосховище

Абхазія
Павільйон станції Псирциха (названа від протікаючої тут річки). Ця станція, мабуть, найкрасивіша, що я коли-небудь бачив. Довжина платформи – близько 200 метрів, починається і закінчується тунелем. Ще й до цього всього, розташована на березі водосховища.
Абхазія

південний тунель

Абхазія

У найвідповідальніший момент сіли батарейки на фотіку, і фотографувати щоденний поїзд Сухумі-Москва довелося на телефон.
В останній день перебування в Абхазії я відправився до озера Ріца. З Сухумі до поворту на Ріцу доїхав з сімейною парою абхазів, які повернулися в РА після 2008 року з Росії. Від них я почув багато цікавого про минуле республіки. Наступні чуваки підвезли мене на пару кілометрів. Вони мають ресторан на дорозі до Ріци й жартували, що візьмуть мене у рабство, було весело. Біля їх ресторану я застряг надовго, аж поки мене не підвіз джигіт, який продає сувеніри на території Ріцинського реліктового національного парку.

Абхазія
Вхідний квиток до парку коштував 300 рублів, але джигіт запропонував завезти мене на територію парка за 150 рублів, а потім допоміг підсадити в екскурсійний автобус, де була зібрана солянка з 15 людей з усієї Росії. Мені поталанило, бо я сидів на місцях двох челябінців, які якогось дива зранку не з’явились на екскурсію. Моїми сусідами виявились двоє бабульок з пітерського літературного фонду – дуже компанійські. Мушу визнати, що шлях до озера Ріци мені сподобався більше ніж саме озеро. Дорога проходить по кільком каньойнам з прямовисними стінами. Найвужча ділянка каньонів 27 метрів.
Абхазія
Сонце сюди майже не зазирає, плюс висока вологість, тому дерева вкриті мохом. Озеро Ріца вподобав Сталін і наказав збудувати дачу, дорогу до якої будували полонені німці.
Абхазія

Землячки теж їхали дивится на Ріцу

Абхазія
Абхазія

Озеро Ріца

Прогулявшись довкола озера, я зі своєю групою повернувся до місця проживання туристів у Гагру. Потинявшись трохи ценром Гагри і зївши холодний чебурек, я вирішив прощатися з РА.
Абхазія

Готель Абхазія

Абхазія
Абхазія
Абхазія
Абхазія
З Гагри до кордону доїхав на маршрутці десь о 18 годині. На паспортному контролі мене чекав сюрприз – виявляється, що громадянам з країн, які не визнали незалежність РА потрібно оформляти тимчасову реєстрацію у МВС. Найближчий відділок знаходиться в Гаграх і працюватиме лише з 9 ранку. Перспектива ночувати невідомо де мене жахала. Тому я став давити на жалість, але, як альтернативу, мені запропонували дати хабар у розмірі 1500 рублів. Я сказав, що грошей не маю і відійшов до будки прикордонників оцінити свої фінансові можливості. І тут сталося диво! З мого гаманця стирчало 200 грн, яскраву купюру помітив хлопець і підійшов познайомитися. Виявилось, що його теж звати Сергій, теж із Києва.
Під час курортного сезону в Абхазії він працював помічником шеф-кухаря, а сьогодні йому треба дістатся Сочі, аби завтра прибути у Красну Поляну на співбесіду і, от халепа, він теж забув оформити тимчасову реєстрацію. У Сухумі у нього залишились контакти працедавця. Кілька дзвінків, і через 15 хв ми разом підходимо до паспортного контролю, де на нас вже чекали. Для підтвердження, що ми саме ті двійко українців, про яких їх було попереджено телефонним дзвінком, показуємо тільки обкладинки паспортів і залишаємо територію РА. Ми з Сергієм обмінялися своїми враженнями про Абхазію, після чого сіли на марштутку до Сочі. Прогулявшись кілька годин по нічному місту,я пішов ночувати на вокзал.
Абхазія

Сочінський морський вокзал

О 4 ранку сів на електрон до Туапсе, звідки продовжив свою подорож автостопом. Спершу застопив вантажівку, яка вивозила сочінське сміття на полігон аж за 160 км (коли я писав аж 160 км, я не знав, що через рік львівське сміття будуть возити за 800 км у Глухів). Вага вантажівки зі сміттям – 45 тон, а по серпантинам ми рухались зі швидкістю до 80 км, однак, страшно було тільки мені, бо водій цю дорогу вже добре знав і мчав на всіх парах, аби встигнути зробити ще один рейс. Під’їджаючи до полігону, водій запитав по рації, чи їде хто у напрямку Краснодара і, о диво! Хтось небайдужий відгукнувся. Мені вистачило 20 секунд, аби змінити одну вантажівку на іншу: такого фарту у мене ще не було.
В Краснодарі за півгодини застопив двійко молодичок , членів олімпіської збірної з греблі (вже забув з якої саме), які їхали із сочінських зборів додому до Волгограду. Доїхав я з ними до Ка́м’янськ-Ша́хтинського. Десь після Ростова, коли ми зупинилися на каву, помітив на АЗС спрінтер з луганськими номерами.

– Доброго дня! Земляк, а до Кантеміровки не підкинеш?
– Нет.
– А може до Міллерово?
– Нет. Я В Луганск еду. На войну со мной поедешь?
– Спасібо, нє нада.
– Коли я опинився поблизу Ка́м’янськ-Ша́хтинського, почало сутеніти та й хорошого місця для стопу не було. До Міллерово доїхав знову на вантажівці. Водій росіянин здивував мене своєю позицією щодо сирійської кампанії Кремля:
– Где только кровь –там сразу Путин появляется!
– Так Вы против войны в Украине?
Водій подивився важким поглядом. В очах читалося: «НАС ТАМ НЕТ!!!».
Змінивши ще одну вантажівку, доїхав до посту ГИБДД поблизу Богучара, – в цьому місці необхідно перейти на іншу трасу. Підійшовши до поліцейських, запитав, чи не зупинять вони мені авто до Бєлгорода, та поліцейські пояснили, що не зможуть мені допомогти.Натомість запросили на перевірку документів і речей. Після кількох хвилин дискусій на політичні і історичні теми мене відпустили, подарувавши на прощання великий шматок світлоповертаючої плівки для ефективого нічного автостопу. Відійшовши від поста на метрів 500, зайняв хорошу позицію після кругового перехрестя. Машин було мало, третина з них – вантажівки з українськими номерами. Невдовзі поруч з кругом припаркувався УАЗ, з якого вийшов поліцейський і почав пиняти для перевірки автомобілі, які їхали зі сторони Бєлгорода. Я якраз доїдав лаваш, який прикупив ще у Гаграх. Паралельно не втрачав надії застопити авто, тому тримав в руках 2 таблички БЕЛГОРОД і ХАРКІВ. Поліцейський перейшов дорогу і першим питанням шокував мене:
– Ти звідкіля?
Російський поліцейський говорить до мене українською мовою, як таке можливо? Хутенько йому пояснив шо-почьом і куди прямую. Хотілося з ним іще потеревеніти, але до нас наближувались два автобуси, в один з яких мене підсадили за 300 рублів. Під лобовим склом розміщувалась табличка ДОНЕЦК/ЛУГАНСК-БЕЛГОРОД. В салоні автобуса грала польська музика і пахло краківською ковбасою, невдовзі музика змінилась на російську попсу, але запах залишився. В Бєлгороді на автовокзалі я опинився десь після півночі. Пішки дійшов до залізничного вокзалу, звідки відправлялись автобуси на Харків. Я взяв квиток до кордону, ніби передчував, що на кордоні буде колєйка і пройти паспортний контроль швидше пішки. Ще й на російському кордоні потрапив на перезмінку. В черзі зі мною було багато українців, які працюють в Бєлгороді і немало громадян республік Середньої Азії, які жадали отримати свіжі міграційні карти. Паспортний контроль укр прикордонників минув швидко, хоча документи приймали тільки в одному вікні. Відійшовши від кордону, зупинив авто до Козачої Лопані, де через 40 хв відпралялась електричка на Харків.
Абхазія

Прейскурант у козачолопанському кафе

Абхазія

Хороший курс на Харків-Пас

З Харкова до Пісочина доїхав приміською маршруткою. Далі було 2 годни мертвого автостопу, поки якісь роботяги не підкинули мене на 30 км до кращої точки. Наступною вантажівкою доїхав до Полтави, водій якої працював на автотранспортне підприємтво Антрациту. Яке після окупації ОРДО змінило свою прописку на дрогобицьку. Тепер він їздить два тижні Європою, а на ступних два тижні їздить до родини в окупований Антрацит. Після Полтави нарешті застопив авто до Києва. От тільки заради економії солярки водій їхав стабільно 70 км/год. 520 км від кордону до Києва я подолав за 14 годин. Того дня український автостоп мене розчарував

Цікаві лінки
Ось Вам коротка довідка про українців в Абхазії : http://cyxymu.livejournal.com/199384.html
Хороший матеріал по абхазьким нетрям : http://lana-sator.livejournal.com/224490.html

Залишити коментар

Будьте першим коментатором!

Notify of
wpDiscuz