Туркменістан – країна народного щастя

Автор: Ґєорґій Красніков

Туркменістан – одна з найбільш недоступних країн світу. Що таке туркменська віза, я детально описав тут (російською мовою).

І слід зазначити, воно того варте! Я був у більш, ніж 40 країнах, але нічого подібного раніше мені бачити не доводилося.

Туркменія, то навіть не Куба з її карибським соціалізмом, це скоріш Північна Корея з деякими послабленнями. З однією суттєвою відмінністю. КНДР і Куба – країни самі по собі дуже бідні, і в них за гарними плакатами і гаслами про свободу й всенародне щастя, значна кількість мешканців ледве животіє..

А от Туркменістан – країна дуже багата. Маючи не надто велике населення, ця держава володіє колосальними покладами газу й нафти. За рахунок них їй вдалося значно успішніше наблизитися до світлого комуністичного майбутнього. Принаймні, я більше не знаю країн, де б для всіх громадян були безкоштовні:

– Газ (ну то зрозуміло, бо він тут видобувається).

– Електроенергія (робиться на газокомпресорних станціях, тому теж дарована).

– Вода.

– Бензин!!! Раніше він взагалі був безкоштовний. Зараз на кожну автівку виділяють певну квоту щомісячно. Котрої цілком вистачає, якщо їздити лише на роботу/додому/у магазин. Вам того замало? Бензин продається за фантастично низькими цінами: на 1 долар можна придбати 60 літрів.

– Сіль. Отут вже не знаю чому.

Культ особистості. Звісно, мені доводилося бачити країни, де портрети глави держави висять повсюди. Скажімо, Сирія – родина Асадів дивиться на тебе з усіх сторін. Чи сусідня Йорданія з королем Абдулою Хусейном. Та й сусіди Туркменістану не відстають: Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, Азербайджан. Та ніде портрети «Найяснішого» не чіпляють мало не на кожну другу будівлю …

Адміністративна будівля, спортивна, культурна, готельна, учбова – Президент ніде зайвим не буде:

Культ особи започаткував старий президент Сапармурат Ніязов. З 2007 року країною керує Ґурбанґули Бердимухамедов. Такого сліпого поклоніння як старому лідеру вже немає. Але й того, що лишилось, вистачає. На портретах вже скрізь зображено нового Туркменбаші. Та що там – старий керманич добряче попрацював, лишивши по собі не лише портрети, а й численні пам’ятники й бюсти по всій країні. Звісно, позолочені.

Акт наруги дисидентської пташки над національною святинею:

Десь «Ясновельможний» органічно вписується в будівлю:

Десь втомлено сидить у кріслі:

На деяких установах, зокрема на національному драм. театрі (звісно ж «імені Туркменбаші»), він ненав’язливо так присутній у виді профілю голови:

Багато хто з обуренням згадує СРСР, тому що у ньому був сильно розвинений культ особи Леніна, в результаті чого пам’ятники Вождю Світового пролетаріату було понатикано де треба й не треба. Та й усе, що можна називали його іменем (бібліотеку, метрополітен, піонерську організацію, заводи тощо). Та Іллічу дуже далеко до свого туркменського послідовника. Ось, до речі, ще один драмтеатр:

Ну і нарешті апогей, ось це:

До ТАКОГО навіть у СРСР не додумались.

Окрім цього Ніязов запровадив нові назви місяців. Січень назвали «Туркменбаші», квітень – на честь матері президента (Ґурбансолтан-Едже), інші місяці було названо на честь різних туркменських діячів минулого й сьогодення. Новий президент повернув старі традиційні назви.

Окрім самого Туркменбаші, почесті заслужили його близькі родичі: мама, тато. Пам’ятники їм також стоять у кожному поселенні:

Мавзолей, де похований Туркменбаші такий, що останній притулок Леніна на Червоній площі виглядає порівняно з ним жалюгідним сараєм:

Загальний стан. Що й казати, Туркменія – країна багата. Такого неймовірного темпу будівництва, як у тамтешніх містах, немає ніде на пост-радянському просторі, навіть у Москві. За 20 років Ашґабат змінився майже повністю. Туркменбаші й Туркменабат (колишній Чарджоу) також стараються не відставати. Будівництво повсюди йде навіть зараз: будинки, дороги, міністерства тощо.

Дуже популярні є фонтани:

Взагалі, давно зауважив, що країни, багаті не за рахунок високотехнологічного виробництва, а завдяки наявності природних ресурсів, мають схильність витрачати прибуток від тих ресурсів більше на понти, ніж на щось корисне. От візьмемо, наприклад, мою рідну Росію. Сяючі хмарочоси Москви-Сіті, найвища житлова будівля «Тріумф-Палас», швидкісні «Сапсани», Сколково. Як виглядає інша Росія, гадаю, знають усі… Об’єднані Арабські Емірати – ще одна країна-нафтовий магнат. Так вийшло, що найвища будівля у світі тепер знаходиться саме там. Ну й десь поряд Туркменія, яка в цьому плані є таким собі аналогом ОАЕ на пострадянському просторі. Дивлячись на всю ту розкіш, яка тут є, складається враження, що вже просто нікуди подіти гроші. Найбільша мечеть у Середній Азії, Арка Нейтралітету з Туркменбаші, який обертається. Стежка здоров’я довжиною 30 км, що повністю підсвічується. А ще з місцевих «нац. проектів» плануються дороги з підігрівом (це у країні, де більш, ніж півроку температура вище 30  °C), а також зупинки з кондиціонерами:

В той час ось як виглядає сільський Туркменістан:

Взагалі, Туркменія ще в одному втіленні унікальна суміш. При таких яскравих і сучасних палацах і вулицях з мармуровими тротуарами, у ній, через деяку законсервованість трапляються такі артефакти радянської доби, яких нема вже навіть у сусідніх республіках Середньої Азії. Ось, наприклад, магазин у Ашґабаті недалеко від сучасного кварталу. Ніби й товари усі нові, а все ж несе від них чимсь радянсько-гастрономічним:

Магазин у Чарджоу:

Ну а це просто «Машина часу» якась. 20 років назад, як з куща:

Також досить поширені старі радянські автобуси:

Природа

Майже уся територія Туркменістану – рівна, як стіл, пустеля Кара-Кум:

На півдні вздовж кордону з Іраном зовсім трохи країну зачіпає гірський хребет. Дуже навіть гарний:

Весна – час маків:

Приблизно у 100 кілометрах від Ашґабату розташоване підземне озеро, яке ми відвідали наостанок:

Знаходиться на глибині близько 50 метрів:

Ось така от країна Туркменістан – суперечлива, місцями дивна, але точно на жодну іншу не схожа.

Переклад з російської: Юрій Борисов

Джерело: www.globuss.info