Вільнюс. Район Ужупіс

Автор: Наталя Бєлотєлова

Побувати у Вільнюсі й не відвідати Ужупіс буде вкрай невірно!

Взагалі, Ужупіс – це місто у місті, королівство Задзеркалля, республіка Заріччя з власними конституцією, прапором, президентом і навіть армією з 12 людей.

Насправді, це жартівлива держава, не те, щоб несправжня, скоріш, казкова, вигадана. Це й не дивно, адже даний квартал (а Ужупіс – це лише доволі відокремлений міський квартал) після 90-го року став притулком для усілякої творчої інтелігенції: художників, поетів та інших митців. Такий собі вільнюський Монмартр. До 1990 район був дуже занедбаним, що й досі проявляється у деяких будівлях, можна навіть від головного в’їзду в Ужупіс далеко не відходити…

Ну, що ж. Сподіваюсь, я достатньо вас заінтригувала й ви не проти знайомства з таким дивовижним місцем.

Почнемо з конституції Ужупісу, яку вибито на табличках на паркані на вулиці Паупьо.

Дублюю пункти з основного закону цієї диво-республіки нижче. Вони варті того, щоб їх прочитали 🙂

Людина має право жити поблизу річки Вільнялє, а річка Вільнялє – протікати біля людини.
Людина має право на гарячу воду, опалення взимку й череп’яний дах.
Людина має право вмерти, але це не є її обов’язком.
Людина має право помилятися.
Людина має право на індивідуальність.
Людина має право кохати.
Людина має право не бути коханою, але то не обов’язково.
Людина має право не бути великою й відомою.
Людина має право лінуватися й нічого не робити.
Людина має право любити кішку й піклуватися про неї.
Людина має право доглядати собаку до кінця життя одного з них.
Собака має право бути собакою.
Кішка не мусить любити свого господаря, але в скрутний час повинна йому допомагати.
Людина має право інколи не знати чи є в неї обов’язки.
Людина має право сумніватися, але це не є її обов’язком.
Людина має право бути щасливою.
Людина має право бути нещасною.
Людина має право мовчати.
Людина має право вірити.
Людина не має права на насилля.
Людина має право усвідомлювати власну нікчемність і велич.
Людина не має права посягати на вічність.
Людина має право розуміти.
Людина має право нічого не розуміти.
Людина має право бути різних національностей.
Людина має право відзначати чи не відзначати власний день народження.
Людина мусить пам’ятати своє ім’я.
Людина може ділитися тим, що має.
Людина не може ділитися тим, чого не має.
Людина має право мати братів, сестер і батьків.
Людина може бути вільною.
Людина відповідає за свою свободу.
Людина має право плакати.
Людина має право бути незрозумілою.
Людина не має права звинувачувати інших.
Людина має право бути особистістю.
Людина має право не мати жодних прав.
Людина має право не боятися.
НЕ ПЕРЕМАГАЙ.
НЕ ЗАХИЩАЙСЯ.
НЕ ЗДАВАЙСЯ.
© створено одного вечора, в кінці червня 1998 року, громадянами Республіки Ужупіс – Томасом (“Джефферсоном”) Чяпайтісом і Ромасом (“Дж. Вашінґтоном”) Лілейкісом.

На тій самій вулиці й на тому ж паркані вивішено картини.

Символом Ужупісу зараз є ось цей ангел (на світлині нижче). Янгол символізує відродження й художню свободу кварталу.

Поряд із ангелом симпатичне кафе.

На стінах кафе ось такий барельєф. Носить неофіційну назву “Ужупсянин споює хатню тварину”.

Трохи погуляємо по Ужупісу.

Мансардні вікна зачаровують мене.

Ось така розруха по сусідству з новобудом і маєтками.

Ворота Бернардинського цвинтаря.

Вид з Ужупісу на Пречистенський кафедральний собор.

Ужупіс з двох сторін оточено закрутами річки Вільнялє, з іншої крутими пагорбами, й з четвертої промзоною.
Через річку Вільнялє до Ужупісу можна потрапити через декілька мостів з різних сторін.
Наприклад, тут:

Чи тут:

Booking.com

Переклад з російської: Юрій Борисов

Джерело: http://ta-samaya.livejournal.com/