Як ми автостопом подорожували

Автор: Анна Вах

Коли вдома стає нудно, здається, що нічого цікавого не відбувається, та й взагалі ти занудний зануда, то нічого не може бути кращим, ніж відправитись у подорож. Не важливо, куди: у іншу країну, місто, село чи просто до друга, що живе на сусідній вулиці. Мені пощастило, і одного теплого липневого ранку в мене з’явились шенгенська віза, друг, який готовий підтримати будь-які божевільні ідеї, і неймовірне бажання кудись поїхати. Втратити таку можливість поїхати кудись не хотілось, тому я швиденько почала збиратись в дорогу. Наша головна проблема в тому, що, вирушаючи кудись, ми беремо себе з собою. Тому просто забудь себе вдома! Кожна людина, яка хоча б раз кудись вирушала, знає, що, не зважаючи на те, збираєшся протягом тижня чи в останню хвилину, ти завжди залишиш щось вдома. Тому для початку викидаємо все зайве з голови, думок і серця, забуваємо вдома всі страхи та комплекси, позбуваємось стереотипів з упередженнями.

Крім того, вдома сміло може залишитись частина «дуже потрібних» речей, без яких можна легко обійтись. Зараз я б могла розповісти про чудові міста, в яких побувала, історії, які почула, але місця тут не так багато, крім того, більшість з цих речей можна прочитати в путівниках, Вікіпедії або ж побачити на власні очі. Краще я розповім про прекрасних людей, яких ми зустріли в мандрівці, і про те, що я винесла для себе з цих зустрічей. Бо хочемо ми цього чи ні, але більшість часу ми проводимо в соціумі, і він на нас активно впливає.

Крім того, автостоп – це чудова можливість зустріти нових людей, хоча б частково зануритись в культуру іншої країни, а не лише познайомитись з ілюзією, створеною для туристів, послухати цікаві історії з життя людей і просто відкрити для себе щось нове.

Взагалі, я дуже боюся спілкуватись з людьми, і дана подорож стала для мене хорошою можливістю перебороти свої страхи.

Колись мій друг сказав чудову фразу: «Яка різниця, що подумають про тебе люди, яких ти більше ніколи не побачиш».

Тут, звісно, можна причепитись, почати її критикувати, але для мене вона стала чимось особливим, наче «правом на помилку», і, навіть якщо ти зробиш щось не так чи скажеш не правильно, – це не катастрофа.

Крім того, мені не раз щастило прощатися з людьми «назавжди», а потім випадково зустрітись знову, і це справді чудово) Одним з перших і дуже цікавих водіїв, які нам зустрічались, став ксьондз із Польщі, який сказав, що не може висадити нас невідомо де пізно ввечері, запросив до себе переночувати, нагодував, показав парафію, а на прощання вранці ще й намагався посадити на автобус.

Це був один з моїх перших досвідів, коли водій запрошує на ночівлю, і було трохи моторошно, але все виявилось не так страшно) Також хочу уточнити, що подорож в нас була спонтанна і майже не планована, а ночівлі майже випадковими, хоча всі знають, що випадковостей не буває.

Під час нашої мандрівки я з сумом згадувала свій недозаповнений профіль на сайті www.couchsurfing.org, і знайти вписку через нього здавалось неможливим, і взагалі наші ночівлі були дуже цікавими: кемпінги (платно і безкоштовно), парк, подвір’я, ліс, фестивалі, спонтанні вписки і т.д.

Наприклад, одного разу, коли ніч застала нас десь на виїзді з автобану за кілька кілометрів від Франкфурту-на-Майні, ми постукали в перший же будинок, який зустрівся на нашому шляху і попросили дозволу розкласти намет на подвір’ї.

Всередині виявилась чудова жіночка, яка нас нагодувала, зарядила наші електронні пристрої і гарно з нами поспілкувалась) А ще якось у нас видався дуже кумедний діалог.

Мабуть, говорить лише про те, що ми ідіоти, які заблукали в трьох соснах, але, тим не менш, згадка про нього викликає в мене усмішку.

«-Підвезете нас в Німеччину?

– Ви вже в Німеччині. Серйозно! 🙂

Так, неподалік кордону Німеччина-Данія нам зупинився хлопець в яскраво оранжевому бусику з вазонами на вікнах. Автомобіль, здавалось, зараз розвалиться – бокові двері не відкривались, крізь відкриті вікна була протягнена мотузка, яка їх тримала, замість крісла була банальна табуретка, ніяких пасків безпеки.

Мабуть, не такою має бути машина мрії, але від неї віяло якоюсь чарівністю, і в мене з’явилась ще одна нова мрія – придбати невеличке авто, розмалювати його веселковими кольорами і відправитись в якусь цікаву мандрівку.

З Гамбурга до Берліну нас підвіз дуже цікавий водій, який здався мені дещо дивним. Складалось враження, що він готовий зібрати всіх автостопщиків, які зустрінуться на його шляху ^_^, і саме завдяки цьому ми познайомились з чудовим людьми з Німеччини. Тому нам вдалось провести кілька чудових днів в Берліні завдяки двом неймовірним дівчатам, які на кілька захостили в себе абсолютно незнайомих людей, що звалились, як сніг на голову.

До того ж, вони допомогли нам розібратись з заплутаним берлінським метро і підказали, що цікавого можна подивитись. Мене дуже приємно вразило, що люди можуть бути відкритими, щирими і неймовірно дружелюбними; прийшло усвідомлення, що я теж хочу бути такою хорошою людиною!

Крім цього всього, я зробила для себе ще одне банальне відкриття: люди значно кращі, ніж здається. Всюди трапляються різні злі і нехороші люди, але на загал – добрих значно більше! В поїздці не раз траплялись дуже приємні люди, які запрошували нас до себе на обід чи просто чимось пригощали, показували місто, допомагали, коли у нас виникали якісь проблеми чи запитання. І мені дуже хотілось віддячити їм чимось. Це ніби флешмоб всезагальної доброти.

Звісно, в кожній історії є сумні моменти, і фестиваль «Вудсток» в Польщі став для мене таким епізодом. Чомусь протягом кількох років, він був для мене такою абстрактною подією, на яку я дуже мріяла потрапити, але, опинившись на фестивалі, я вкотре зрозуміла, що не треба будувати повітряні замки і очікувати надто багато, бо такі сподівання обожнюють розвиватись.

Краще взагалі нічого не очікувати (?)і просто намагатись насолоджуватись тим, що трапляється. В перший же день з нашого намету вкрали рюкзаки з усіма нашими речами, і хоча потім в бюро знахідок частина речей таки знайшлась, ця подія виявилась дуже неоднозначною та емоційною.

З одного боку я усвідомила, що не варто прив’язуватись до речей, а з іншого – всі важливі документи треба тримати при собі. Я завела «записник про подорожі», в який записувала все-все-все, а також клеїла фото, квитки і море різних дурниць.

Мені здавалось, що варто одного разу його не заповнити – і все, спогади перетворяться на чисті сторінки і залишаться такими назавжди,через що я намагалась писати там щось майже щодня. Тому варто фотографувати, замальовувати або записувати все, що прийде в голову під час мандрівки! Потім буде приємно це згадати або навіть якось корисно використати.

Кумедно, що коли вкрали з намету майже всі мої речі, записник залишили, хоча й попередньо витрусивши з нього всі монетки. 🙂 Ця мандрівка була справді неймовірною, хоча ми пропустили багато цікавих місць і вдалось відвідати далеко не все, що хотілось би, я зрозуміла, що мені подобається кататись автостопом, відкривати нові місця і знайомитись з людьми!

Під час цієї подорожі було багато веселих, сумних, дивних, цікавих моментів. Взагалі мені здалось, що мене запхнули в шейкрер і добряче струсили, але я можу з впевненістю сказати, що воно того варте! Тому не варто сидіти вдома! Подорожуй, відкривай світ та себе!