Світ очима бродяг

Як я потрапила у турецький полон

Як я потрапила у турецький полон

Автор: Анастасія Піка

Я довго вагалася, чи варто їхати до Туреччини. Відпочинок для бідних і раша турісто, хтиві турки, поганий сервіс і температура води у травні, причин мені називали безліч.

Тепер же після повернення я з впевненістю кажу: хай поцілуються у ніс усі, хто наговорює на Туреччину. Кращої країни для відпочинку просто не існує, особливо якщо у вас є мізки і трохи грошей.

З готелем нам неймовірно пощастило. “Sera” в Ларі (район Анталії) підкорює серця всіх відпочиваючих з першого погляду. Тут все зроблене у шикарному східному стилі, номери нагадують дорогоцінні шкатулки, а якіснішого сервісу я ще ніде не бачила:
Як я потрапила у турецький полон

Вид з вікна:

Як я потрапила у турецький полон

Номери всередині. У нас був як на першому фото, так і не сфоткала свій, в ньому постійно був гармидер:

Як я потрапила у турецький полон

В інтер’єрах можна фотографуватися безкінечно:

Як я потрапила у турецький полон

Ввечері можна вечеряти на терасі коло моря:

Як я потрапила у турецький полон

І спостерігати за приготуванням різномантіних національних страв вживу:

Як я потрапила у турецький полон

На території є купа басейнів і відкритих барів, дискотеки, магазинчики, спа-центр, турецька баня, боулінг, джакузі та інші приємності:

Як я потрапила у турецький полон

В перший же день ми з мамою відвідали спа-центр, де записалися на пілінг з масажем. Відбувається це так. Спочатку ти розпарюєшся в хамамі (бані), потім прямо туди заходить турок в рушнику і починає тебе м’яти. А руки у них я вам скажу. Якщо не звертати уваги на волохаті спини, то просто ах. Масажують все тіло, потім труть рукавичками для пілінгу, а після того висипають на тебе кіло піни і купають тебе ще у ній, як ведмедика в снігу, потім змивають це все водою з гарних античних чаш, а далі мій турок масажист сам зав’язує мені всі мотузочки від купальника, витирає з ніг до голови рушником, викручує мої капці, одягає мені на ноги, веде до шезлонгу, вкриває мене і приносить чай, а чай у них зазвичай виглядє якось так:

Як я потрапила у турецький полон

Через десять хвилин він мене забирає таким самим способом (сам закручує в рушник і одягає капці на ноги) і веде в масажний кабінет, де грає релакс і скрізь все всипано свіжими квітами, натирає з ніг до голови оливковою олією і просто уххх. Після цього він мене знову одягає і приносить чай. В Турції поганий сервіс? Я вас прошу.

Як я потрапила у турецький полон

Через день ми поїхали на оглядову екскурсію під орієнтовною назвою “Історичний шопінг” в саму Анталію. Дивитися там насправді особливо немає чого, це все ж виключно курортне місто, але стара частина з великим ринком, мінаретами і залишками історичних будівель і досі жива. Повсюду на деревах ростуть солодкі апельсини і мушмула, турки спокушають туристів безліччю прянощів і рахат-лукумом.

Як я потрапила у турецький полон

В місті  нещодавно  збудували одну трамвайну лінію і пустили по центру міні-трамвайний маршрут:

Як я потрапила у турецький полон

Всі світлофори у Анталії помаранчевого кольору, бо символом міста є апельсин, а на балконі у кожного місцевого жителя змуроване барбекю, якими їм тепер заборонено користуватися згідно з новими євростандартами пожежної безпеки.

Що дійсно заворожує в Анталії – так це море неймовірного кольору, затишні бухточки і штучні водоспади:

Анталія

Анталія, штучний водоспад

В місті ми відвідуємо ювелірну, шкіряну і текстильну фабрики, де голова крутиться від неймовірного вибору всього, що тільки душа забажає.

Сервіс зашкалює, всі продавці пригощають чаєм і солодощами, беруть будь-яку валюту від шекєлєй до гривень, роблять доставку додому, приїжджають за грошима в готель, якщо у тебе немає з собою, підвозять на власній тачці до наступного магазину і таке інше.

Золото у Туреччині насправді трохи дорожче за наше, бо його роблять з додаванням срібла, зате всі вироби в магазині індивідуальні і робляться вручну у єдиному екземплярі.

Тут я примірила омріяні оригінали Роберто Браво, і стала власником ексклюзивної рибки-луни:

ювелірна фабрика

На шкіряній фабриці нам влаштовують показ найновіших моделей, знову ж таки поять чаєм і я стаю щасливим власником вузьких шкіряних штанів.

Турецькі шкіряні вироби, які возяться до нас є нічим іншим як грубими “ашмьотками”, оскільки справжня турецька шкіра робиться з ягняти, вона надзвичайно м’яка і не така дорога, як у нас:

шкіряна фабрика

До речі, в кожному магазині обов’язково роздавали лотерейні квиточки і ніхто не лишався без додаткових подарунків. На всі абсолютно товари видають сертифікати, одним словом взагалі немає на що жалітися, були б гроші.

З центру ми вирушаємо у прогулянку на яхті, щоб помилуватися краєвидами і покупатися у відкритому морі:

Як я потрапила у турецький полон

До речі, стосовно хтивих турків. Вони-то хтиві, але дуже галантні і ввічливі. Якщо вони хочуть причепитися, то спочатку цікавляться чи ти заміжня, якщо відповідаєш, що ні, то питають, чи подобається тобі в Туреччині і чи хотіла б ти тут лишитися. Тобто не бігають за тобою з криками “Наташя!” як араби, і не просять сфоткати тебе на мобільний телефон, а підходять до діла з розумом.

І ще цікавий факт. 90% місцевого населення – приватні підприємці, які працюють самі на себе і не платять таких податків як ми. Турки дійсно мають бабло з усього і дуже розумно розпоряджаються ресурсами своєї країни. Нам можна у них багато чому повчитися, адже наші ресурси аж ніяк не менші, тільки ми їх чомусь не бачимо.

А вода у морі в травні, як на мене, то таки трохи прохолодна, але всі купались без проблем:

Як я потрапила у турецький полон

Під кінець нашого відпочинку ми поїхали в неперевершену дводенну екскурсію Демре-Міра-Кекова-Памукале.
Ця екскурсія добряче трухонула мої мізки в плані історії. Я побувала на території стародавньої Лікії, проїхала автобусом і кораблем місця, оспівані Гомером у “Іліаді” і зазняті в “Підводній Одісеї Жака Кусто”.
Від цієї краси і кількох кілометрів гірських віражів неможливо відірватися:

Як я потрапила у турецький полон

Спочатку ми приїхали у містечко Демре, яке існує ще з 5 століття і знамените найбільше тим, що там жив ніхто інший, як святий Миколай. Тому по всьому місту стоять фігурки Дідів Морозів, а туристів возять у старовинну церкву, де Миколай Мірлікійський був похований, і звідки ж його тіло було вкрадене і відвезене в Італію, де збергіається і зараз, а в давній Мірі лишилися тільки деякі часточки тіла. Хоча існує думка, що справжнє тіло Миколая ще не відкопали і воно знаходиться десь під фундаментом храму, який пережив і язичництво, і раннє христинство і на кожному кроці підкидає якісь історичні головоломки:

Як я потрапила у турецький полон

Наприклад, ця фреска, де намальовані начебто звичайні масті карт роз’яснює деякі цікаві речі з історії християнства, зокрема чому церква забороняє грати в карти. В часи становлення раннього християнства і гонінь були вигадані такі символи: піка – піка, якою прорізали серце Христа, чірва – серце, бубна – крапля його крові, а хреста відповідно хрест.

Ці символи були своєрідним шифром для втаємничених і використовувалися замість сучасних зображень розп’яття. Якщо християнин бачив такі зображення на стіні, він знав, що тут знайде прихисток серед однодумців:

Як я потрапила у турецький полон

Ці фрески датуються 11 століттям, а стіна збереглася аж з 6-го:

Як я потрапила у турецький полон

Стовп – язичницький:

Як я потрапила у турецький полон

З Демре ми вирушаємо на яхті до затонулого після землетрусу у 2 столітті острову Кекова:

Як я потрапила у турецький полон

Це видовище не може залишити байдужим. На затонулі амфори і залишки будівель можна подивитися крізь прозорі отвори у дні яхті, а саме місто у скелях викликає дивне відчуття дому, який господарі ненадовго покинули і от-от повернуться:

Як я потрапила у турецький полон

Минувши затонуле місто ми підпливаємо до селища Калекей, в якому знаходяться руїни античного міста Сімена. На цьому селищі-острові живуть заможні люди, які будують нові будинки прямо на фундаментах житла давніх лікійців і не страшаться саркофагів, які античні мешканці робили у вигляді човнів і лишали на воді. За історією, лікійці приділяли життю після смерті не менше уваги ніж давні єгиптяни, тому все найкраще вони складали у саркофаг померлим, а самі жили у напівпечерних приміщеннях по типу затонулого міста.

До речі, оборонні мури тут теж не просто так. Довгий час на острові жили пірати:

Як я потрапила у турецький полон

Коли ми трохи відпливаємо, нас знову випускають поплавати у відкритому морі, після чого ми чомусь п’ємо горілку з дивними росіянами у спортивних костюмах “Russia”, заїдаючи смаженими креветками, приготованими капітаном корабля тут же на яхті:

Як я потрапила у турецький полон

Далі ми їдемо на ночівлю в готель в Памукале і дорогою проїжджаємо селище, з назвою не впевнена, тому не озвучуватиму, історія про яке вражає мене раз і назавжди. Прості з першого погляду будиночки з грядочкам належать майже міліонерам і власникам подвійного турецько-голандського громадянства. Перший продукт, який дає жителям чотири врожаї на рік – макові поля, з маків відповідно роблять молоко для опіуму і сплавляють в Голандію. Другий продукт, який теж селяни вирощують на своїх грядочках – аніс для алкогольних напоїв, зокрема ракі, третій – корінь аллах-троянди, який використовують у дорогих ліках для печінки, четвертий – виноградна лоза і п’ятий – тютюн Вірджінія. Це село у мене засіло в голові і не дає спокою.Ну не молодці хіба? У нас в Україні я такого якось не зустірчала.

Готель Lycus River у Памукале, у якому ми зупиняємось 4-зірковий і поганенький загалом, але проживання у ньому котшує вдвічі дорожче ніж у нашому 5-зірковому в Ларі, оскільки тут знаходиться природний термальний басейн, вода в якому постійно 60 градусів, і водами якого лікують усі можливі захворювання, особливо опорно-рухового апарату.

Термальний басейн під зірковим небом, повний усього інтернаціоналу, починаючи від монголів і закінчуючи американцями викликає якесь шалене відчуття адреналіну, а шкіра після цієї води просто моментально стає гладкою, пружною і м’якою по всьому тілу:

Як я потрапила у турецький полон

Окрім термального басейну на відпочиваючих готелю чекають також лікувальні грязі, джакузі і процедура під назвою “Doctor Fish” (це коли маленькі голодні рибки роблять вам педікюр і манікюр).

На наступний день ми покидаємо готель і вирушаємо в давній Ієраполіс, збудований у 2 ст. до н.е., повний руїн стародавніх храмів і безлічі лікувальних мінеральних джерел. Давні римляни свого часу  влаштували тут величезний курорт з банями, басейнами і купальнями, і парилися у цілющій воді цілими днями.

Ранкове античне місто зустрічає нас шикарними маковими полями, а стежка серед них робить мене Еллі з “Чарівника Оз”, яка намагається не втратити дорогу до Смарагдового міста серед підступного сонного макового поля:

Як я потрапила у турецький полон

Шикарний театр і вхід до міста Афродіти:

Як я потрапила у турецький полон

Як я потрапила у турецький полон

Вийшовши з давнього міста ми нарешті потрапляємо до травертинових соляних трас Памукале, по яким можна гуляти лише босим. Зі схилів теж стікає гаряча вода і відкривається прекрасний пейзаж:

Як я потрапила у турецький полон

І після цього всього ми нарешті добираємося до славнозвісного басейну Клеопатри. Тут, на місці гейзеру давні римляни побудували свої бані, які вже давно зруйнувались, але частини колон і та інших частин купалень так і залишилися лежати в цілющій воді, яка, як кажуть, і повертає молодість і красу, і лікує всі можливі хвороби, і особливо корисна для зору, тому треба пірнати і широко розплющувати очі у воді.

Частина басейну зовсім мілка, а частина досягає 5 метрів, і там вода наповнена газовими бульками, так, що відчуваєш себе заточеним у пляшці “Миргородської”:

Як я потрапила у турецький полон

Відчуття після басейну просто неймовірні. Відчуваєш себе богинею.
Дорогою назад ми відвідуємо фабрику оніксу, який видобувають теж тут, в Памуккале:

Як я потрапила у турецький полон

Як я потрапила у турецький полон

А насамкінець ще й на винну дегустацію і у магазинчик солодощів. О, розкішні турецькі вина! З вишневої кісточки, малини, шовковиці, дині, чорниці, ожини! О, ця нейомовірна повітряна халва і кольорові солодощі з невимовними назвами! Це було прекрасне завершення нашої подорожі:

Як я потрапила у турецький полон

Як я потрапила у турецький полон

Туреччино, Туреччино! Я потрапила у полон твоїх чарів назавжди…

P.S. А що ж б було б, якби я у Стамбул рвонула одразу?

Джерело: http://udod-absurda.livejournal.com

 

 

Facebook Comments

Залишити коментар

Коментарів

  • А мене, навпаки, більше цікавить Стамбул)

  • Всім раджу хоча б раз відвідати Туреччину! Неймовірна краса, гостинність, дуже цікаві екскурсії!Відчуваєш на собі подих стародавньої історії, коли потрапляєш до таких місць, як О. Кекова, Мірра Лікійська. Це те, що треба побачити самому! Вражень – на ціле життя! Природа, краєвиди, найчистіше море всіх відтінків смарагду, комфорт готелів (навіть 3*), сервіс – це Туреччина, яку варто відвідати!

  • Але враженняґ псують російськомовні туристи, яких на турецькому узбережжі відсотків 80…

  • О, так!Виділяються серед інших туристів своєю поведінкою та мовою жестів замість англійської…

  • Ми відкрили для себе Туреччину в минулому році… Повірте, в Стамбулі варто побувати і є на що подивитись). Відкрили для себе Каппадокію. Політ на повітряній кулі над цією місциною – незабутнє враження. Пройшли невелику частину Лікійського шляху (лише 4 дні). Неймовірні красоти. Тільки ти і красоти. Калкан, Чіралі, Саклікент, покинуте місто Каякьой… Є на що подивитись.))

  • Особисто мені більш цікаві Стамбул і східна гірська частина. Саме там справжня турецька культура. Також, хотів би відвідати Трабзон на Чорному морі.

  • У Стамбул, Настю, я “рву” за пару тижнів. Розповім тобі, що буде!