Як я потрапила у турецький полон

Автор: Анастасія Піка

Я довго вагалася, чи варто їхати до Туреччини. Відпочинок для бідних і раша турісто, хтиві турки, поганий сервіс і температура води у травні, причин мені називали безліч.

Тепер же після повернення я з впевненістю кажу: хай поцілуються у ніс усі, хто наговорює на Туреччину. Кращої країни для відпочинку просто не існує, особливо якщо у вас є мізки і трохи грошей.

З готелем нам неймовірно пощастило. “Sera” в Ларі (район Анталії) підкорює серця всіх відпочиваючих з першого погляду. Тут все зроблене у шикарному східному стилі, номери нагадують дорогоцінні шкатулки, а якіснішого сервісу я ще ніде не бачила:

Вид з вікна:

Номери всередині. У нас був як на першому фото, так і не сфоткала свій, в ньому постійно був гармидер:

В інтер’єрах можна фотографуватися безкінечно:

Ввечері можна вечеряти на терасі коло моря:

І спостерігати за приготуванням різномантіних національних страв вживу:

На території є купа басейнів і відкритих барів, дискотеки, магазинчики, спа-центр, турецька баня, боулінг, джакузі та інші приємності:

В перший же день ми з мамою відвідали спа-центр, де записалися на пілінг з масажем. Відбувається це так. Спочатку ти розпарюєшся в хамамі (бані), потім прямо туди заходить турок в рушнику і починає тебе м’яти. А руки у них я вам скажу. Якщо не звертати уваги на волохаті спини, то просто ах. Масажують все тіло, потім труть рукавичками для пілінгу, а після того висипають на тебе кіло піни і купають тебе ще у ній, як ведмедика в снігу, потім змивають це все водою з гарних античних чаш, а далі мій турок масажист сам зав’язує мені всі мотузочки від купальника, витирає з ніг до голови рушником, викручує мої капці, одягає мені на ноги, веде до шезлонгу, вкриває мене і приносить чай, а чай у них зазвичай виглядє якось так:

Через десять хвилин він мене забирає таким самим способом (сам закручує в рушник і одягає капці на ноги) і веде в масажний кабінет, де грає релакс і скрізь все всипано свіжими квітами, натирає з ніг до голови оливковою олією і просто уххх. Після цього він мене знову одягає і приносить чай. В Турції поганий сервіс? Я вас прошу.

Через день ми поїхали на оглядову екскурсію під орієнтовною назвою “Історичний шопінг” в саму Анталію. Дивитися там насправді особливо немає чого, це все ж виключно курортне місто, але стара частина з великим ринком, мінаретами і залишками історичних будівель і досі жива. Повсюду на деревах ростуть солодкі апельсини і мушмула, турки спокушають туристів безліччю прянощів і рахат-лукумом.

В місті  нещодавно  збудували одну трамвайну лінію і пустили по центру міні-трамвайний маршрут:

Всі світлофори у Анталії помаранчевого кольору, бо символом міста є апельсин, а на балконі у кожного місцевого жителя змуроване барбекю, якими їм тепер заборонено користуватися згідно з новими євростандартами пожежної безпеки.

Що дійсно заворожує в Анталії – так це море неймовірного кольору, затишні бухточки і штучні водоспади:

В місті ми відвідуємо ювелірну, шкіряну і текстильну фабрики, де голова крутиться від неймовірного вибору всього, що тільки душа забажає.

Сервіс зашкалює, всі продавці пригощають чаєм і солодощами, беруть будь-яку валюту від шекєлєй до гривень, роблять доставку додому, приїжджають за грошима в готель, якщо у тебе немає з собою, підвозять на власній тачці до наступного магазину і таке інше.

Золото у Туреччині насправді трохи дорожче за наше, бо його роблять з додаванням срібла, зате всі вироби в магазині індивідуальні і робляться вручну у єдиному екземплярі.

Тут я примірила омріяні оригінали Роберто Браво, і стала власником ексклюзивної рибки-луни:

На шкіряній фабриці нам влаштовують показ найновіших моделей, знову ж таки поять чаєм і я стаю щасливим власником вузьких шкіряних штанів.

Турецькі шкіряні вироби, які возяться до нас є нічим іншим як грубими “ашмьотками”, оскільки справжня турецька шкіра робиться з ягняти, вона надзвичайно м’яка і не така дорога, як у нас:

До речі, в кожному магазині обов’язково роздавали лотерейні квиточки і ніхто не лишався без додаткових подарунків. На всі абсолютно товари видають сертифікати, одним словом взагалі немає на що жалітися, були б гроші.

З центру ми вирушаємо у прогулянку на яхті, щоб помилуватися краєвидами і покупатися у відкритому морі:

До речі, стосовно хтивих турків. Вони-то хтиві, але дуже галантні і ввічливі. Якщо вони хочуть причепитися, то спочатку цікавляться чи ти заміжня, якщо відповідаєш, що ні, то питають, чи подобається тобі в Туреччині і чи хотіла б ти тут лишитися. Тобто не бігають за тобою з криками “Наташя!” як араби, і не просять сфоткати тебе на мобільний телефон, а підходять до діла з розумом.

І ще цікавий факт. 90% місцевого населення – приватні підприємці, які працюють самі на себе і не платять таких податків як ми. Турки дійсно мають бабло з усього і дуже розумно розпоряджаються ресурсами своєї країни. Нам можна у них багато чому повчитися, адже наші ресурси аж ніяк не менші, тільки ми їх чомусь не бачимо.

А вода у морі в травні, як на мене, то таки трохи прохолодна, але всі купались без проблем:

Спочатку ми приїхали у містечко Демре, яке існує ще з 5 століття і знамените найбільше тим, що там жив ніхто інший, як святий Миколай. Тому по всьому місту стоять фігурки Дідів Морозів, а туристів возять у старовинну церкву, де Миколай Мірлікійський був похований, і звідки ж його тіло було вкрадене і відвезене в Італію, де збергіається і зараз, а в давній Мірі лишилися тільки деякі часточки тіла. Хоча існує думка, що справжнє тіло Миколая ще не відкопали і воно знаходиться десь під фундаментом храму, який пережив і язичництво, і раннє христинство і на кожному кроці підкидає якісь історичні головоломки:

Наприклад, ця фреска, де намальовані начебто звичайні масті карт роз’яснює деякі цікаві речі з історії християнства, зокрема чому церква забороняє грати в карти. В часи становлення раннього християнства і гонінь були вигадані такі символи: піка – піка, якою прорізали серце Христа, чірва – серце, бубна – крапля його крові, а хреста відповідно хрест.

Ці символи були своєрідним шифром для втаємничених і використовувалися замість сучасних зображень розп’яття. Якщо християнин бачив такі зображення на стіні, він знав, що тут знайде прихисток серед однодумців:

Ці фрески датуються 11 століттям, а стіна збереглася аж з 6-го:

Стовп – язичницький:

З Демре ми вирушаємо на яхті до затонулого після землетрусу у 2 столітті острову Кекова:

Це видовище не може залишити байдужим. На затонулі амфори і залишки будівель можна подивитися крізь прозорі отвори у дні яхті, а саме місто у скелях викликає дивне відчуття дому, який господарі ненадовго покинули і от-от повернуться:

Минувши затонуле місто ми підпливаємо до селища Калекей, в якому знаходяться руїни античного міста Сімена. На цьому селищі-острові живуть заможні люди, які будують нові будинки прямо на фундаментах житла давніх лікійців і не страшаться саркофагів, які античні мешканці робили у вигляді човнів і лишали на воді. За історією, лікійці приділяли життю після смерті не менше уваги ніж давні єгиптяни, тому все найкраще вони складали у саркофаг померлим, а самі жили у напівпечерних приміщеннях по типу затонулого міста.

До речі, оборонні мури тут теж не просто так. Довгий час на острові жили пірати:

Коли ми трохи відпливаємо, нас знову випускають поплавати у відкритому морі, після чого ми чомусь п’ємо горілку з дивними росіянами у спортивних костюмах “Russia”, заїдаючи смаженими креветками, приготованими капітаном корабля тут же на яхті:

Далі ми їдемо на ночівлю в готель в Памукале і дорогою проїжджаємо селище, з назвою не впевнена, тому не озвучуватиму, історія про яке вражає мене раз і назавжди. Прості з першого погляду будиночки з грядочкам належать майже міліонерам і власникам подвійного турецько-голандського громадянства. Перший продукт, який дає жителям чотири врожаї на рік – макові поля, з маків відповідно роблять молоко для опіуму і сплавляють в Голандію. Другий продукт, який теж селяни вирощують на своїх грядочках – аніс для алкогольних напоїв, зокрема ракі, третій – корінь аллах-троянди, який використовують у дорогих ліках для печінки, четвертий – виноградна лоза і п’ятий – тютюн Вірджінія. Це село у мене засіло в голові і не дає спокою.Ну не молодці хіба? У нас в Україні я такого якось не зустірчала.

Готель Lycus River у Памукале, у якому ми зупиняємось 4-зірковий і поганенький загалом, але проживання у ньому котшує вдвічі дорожче ніж у нашому 5-зірковому в Ларі, оскільки тут знаходиться природний термальний басейн, вода в якому постійно 60 градусів, і водами якого лікують усі можливі захворювання, особливо опорно-рухового апарату.

Термальний басейн під зірковим небом, повний усього інтернаціоналу, починаючи від монголів і закінчуючи американцями викликає якесь шалене відчуття адреналіну, а шкіра після цієї води просто моментально стає гладкою, пружною і м’якою по всьому тілу:

Окрім термального басейну на відпочиваючих готелю чекають також лікувальні грязі, джакузі і процедура під назвою “Doctor Fish” (це коли маленькі голодні рибки роблять вам педікюр і манікюр).

На наступний день ми покидаємо готель і вирушаємо в давній Ієраполіс, збудований у 2 ст. до н.е., повний руїн стародавніх храмів і безлічі лікувальних мінеральних джерел. Давні римляни свого часу  влаштували тут величезний курорт з банями, басейнами і купальнями, і парилися у цілющій воді цілими днями.

Ранкове античне місто зустрічає нас шикарними маковими полями, а стежка серед них робить мене Еллі з “Чарівника Оз”, яка намагається не втратити дорогу до Смарагдового міста серед підступного сонного макового поля:

Шикарний театр і вхід до міста Афродіти:

Вийшовши з давнього міста ми нарешті потрапляємо до травертинових соляних трас Памукале, по яким можна гуляти лише босим. Зі схилів теж стікає гаряча вода і відкривається прекрасний пейзаж:

І після цього всього ми нарешті добираємося до славнозвісного басейну Клеопатри. Тут, на місці гейзеру давні римляни побудували свої бані, які вже давно зруйнувались, але частини колон і та інших частин купалень так і залишилися лежати в цілющій воді, яка, як кажуть, і повертає молодість і красу, і лікує всі можливі хвороби, і особливо корисна для зору, тому треба пірнати і широко розплющувати очі у воді.

Частина басейну зовсім мілка, а частина досягає 5 метрів, і там вода наповнена газовими бульками, так, що відчуваєш себе заточеним у пляшці “Миргородської”:

Відчуття після басейну просто неймовірні. Відчуваєш себе богинею.
Дорогою назад ми відвідуємо фабрику оніксу, який видобувають теж тут, в Памуккале:

А насамкінець ще й на винну дегустацію і у магазинчик солодощів. О, розкішні турецькі вина! З вишневої кісточки, малини, шовковиці, дині, чорниці, ожини! О, ця нейомовірна повітряна халва і кольорові солодощі з невимовними назвами! Це було прекрасне завершення нашої подорожі:

Туреччино, Туреччино! Я потрапила у полон твоїх чарів назавжди…

P.S. А що ж б було б, якби я у Стамбул рвонула одразу?

Джерело: http://udod-absurda.livejournal.com