Автор: Сергій Кудяшов
Усім відомо, що Віктор Янукович з Донбасу. Тут народився та одружився його батько (мати Віктора Федоровича – росіянка з Орловщини), а от решта роду по батьківській лінії – польськомовні литовці
Перед своїм візитом до Польщі у лютому 2011 року у інтерв’ю “Gazeta Wyborcza” Віктор Федорович привідкрив таємницю свого родоводу.
Виявилось його бабуся народилася у Варшаві, обставини закинули у Вітебську губернію в село Януки де вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Організація “Polski Network” взагалі внесла ім’я керманича країни у список відомих сучасних поляків.
Свій родовід Віктор Федорович неодноразово використовував для політичного флірту. При зустрічах з Лукою (Лукашенко) він наголошував на своєму білоруському корінні, під час відвідин Вільнюсу нагадав, що у нього є литовські пращури. Після таких “заяв” тодішній мій керівник неполіткоректно жартував, що під час візиту в Ізраїль Янукович згадає своїх гебрейських родичів.
Газета “Голос Крыма” опублікувала свою версію родинної історії керманича. На їх думку, Віктор Федорович – нащадок татар (“янук” на одному з тюркських діалектів означає “погорілець”), які у 14 ст. переселилися у Велике Князівство Литовське й перейняли християнство.
У 2001 році московські геральдисти розробили та подарували герб для Віктора Федоровича. Однак, побачивши його, я міг зробити тільки три висновки: кермо в руках кентавра символізує період, коли володар герба був керівником Єнакієвської автобази, смугасті тваринки свідчать, що власник народився у рік тигра, девіз “I superabo” означає: “Все подолаю”.
Герб Віктора Януковича
Тому, аби дослідити родовід голови держави, вирушив до першоджерел. Наша експедиція складалась з трьох молодих, але вже досвідчених “дослідників”: мене, Захара і Мирослави.
Хутір Януки знаходиться у Докшицькому районі Вітебської області – ніби й недалеко, але дістатись сюди досить складно. Електричкою з Мінська до Молодечно, далі дизелем до станції Парафянова, а далі 19 км сільськими дорогами.
Перед самим хутором знаходиться цвинтар. Незважаючи на те, що у Януках залишилось троє мешканців, кладовище доглянуте – мабуть, комунальні служби сусіднього містечка Городиша постаралися. Приблизно на третині надгробних плит висічене прізвище Янукович.
Або ж польською – Janukowicz
Перша хата, яку ми побачили, стояла пусткою
Нині у селі залишилося двоє господарств. Першими ми зустріли Петра і Аквеліну Януковичів. Вони саме порались на подвір’ї. Йому 73, їй 80, вони брат і сестра, дітей не мають.
Пані Аквеліна охоче йшла на контакт з “украинскими гостями”
Бабулька була активною, але фотографуватися не хотіла. Про Віктора Федоровича звичайно чула але пояснила, що в Януках народився Володимир Янукович (дід Віктора Януковича), який, як і багато місцевих селян, виїхав у пошуках кращої долі на Донбас і більше про нього не чули.
Згадувала як у 2003 році, тоді ще у ранзі прем’єр-міністра, Віктор Федорович приїджав на 5 хвилин у Януки. Цікавий факт про цей візит з’ясувався у 2011 році, коли на сайті WikiLeaks виплила депеша про зустріч у 2006 році американського посла в Україні з лідером тодішньої опозиції В. Януковичем, де останній згадує як у 2003 році хотів матеріально допомогти януковичам (жителям хутора Януки), аби ті придбали новий трансформатор. Лука дізнавшись, що на підконтрольній йому території відбуваються несанкціонавані дії, влаштував “втик” голові області і заборонив будь яку допомогу, бо вважає себе хазяїном Білорусі.
Дід спочатку сидів на лаві і не приймав участі у розмові, і тільки після того як Захар попросив у нього тютюну для самокрутки, підійшов до нас.
Захар розкурює самокрутку Петра Януковича
Бабуся переконана “лукашистка”: хліб привозять, пенсію листоноша принесе, а більше їй і не треба. Старенькі тримають корову. Молоко здають по 2,70 грн. (на наші) за літр.
Плануючи поїздку, очікував побачити селян, які говорять соковитою трасянкою, а зустрів пенсіонерів, що вживали лише пару білорусизмів: добра, вёска, ён. Попрощавшись з одними Януковичами, пішли до інших.
У цій хатинці живе Марія Янукович. Кілька хвилин постояли біля її хати, наш візит пес супроводжував непреривним гавканням, однак господиня так і не вийшла.
Більше Януковичів в Януках не знайшлося, тому вирішили йти звідси. Біля знаку «Януки» зробили пару фото і саме тут нас наздогнала Марія Янукович, яка проводила сина на навчання у Мінськ.
На ній була олімпійка Ukraine, сказала, що діти після відпочинку в Україні привезли.
Наступною точкою нашої мандрівки мало бути село Париж. Гугл мепс розцінював відстань між Януками і Парижом у 19 км, та коли о п’ятій вечора пройшовши пішки не менше 15 км, побачили вказівник «Париж 14», бажання відчути себе парижанином зникло миттєво і остаточно, натомість з’явилося інше – якнайшвидше звалити з цієї “глуші” до цивілізації.
Добре, що поруч проходила вільнюська траса. Пинили машину до Полоцька, а звідти залізницею до Мінська.
Повернувшись додому, подумав: “Як же так, проїхав тисячу кілометрів і все дарма?” І тут мене осяйнуло, що не треба шукати національну ідентичність у гомо совєтікуса, він її не має.
Тим, хто посилив дочитати мою писанину до кінця, пропоную відповісти на запитання: яке слово автор свідомо уникав і старано замінював синонімами?
Перший, хто залишить правильну відповідь у коментарях під статею буде ласувати всесвітньо відомим рогачовським згущиком.
P.S. Якщо ця стаття збере 60 лайків у FB – спеціально для читачів Невгамовних Бродяг, Сергій напише звіт про Калугу – батьківщину М. Азарова.
P.P.S. У статті використанні фото Захара Колісніченка. Більш детально прочитати про мандрівку можна у ЖЖ Захара: http://3axapko.livejournal.com/60118.html
