Японія

Автор: Андрєй Тєрновскій

Вперше я відвідав Японію у листопаді 2008 року й провів там лише 5 днів – усі в Токіо. Чесно кажучи, на п’ятий день я вже сильно сумував за Батьківщиною й рідними, мені хотілося скуштувати нормальної їжі й побачити знайомі білі обличчя. Надто вже там усе «не наше», за всієї доброзичливості японців. Але, минув якийсь час, неприємні спогади почали забуватися, і я знову вирушив до країни сонця, що сходить.

Зазвичай поїздка до Японії вважається недешевим задоволенням, проте, на мій погляд, за сприятливих обставин вона обійдеться не дорожче ніж подорож до однієї з європейських країн. Обставини, які я маю на увазі – це наявність запрошення від японської сторони і спецпропозиції по авіаквитках.

Отримати візу до Японії можна двома способами – через туристичну фірму або маючи запрошення від японців. Перший варіант як правило і вважається найдорожчим, адже фірма виступає гарантом вашого спокійного перебування в країні, за що й беруть пристойні гроші. Крім того, вони переважно пропонують готовий тур, часто з нав’язаними екскурсіями тощо. Другий шлях – найдешевший і дуже простий. Якщо ви маєте запрошення від громадян цієї держави (ми їздили саме так), то у посольстві від вас взагалі практично нічого не вимагатимуть. Не треба броні готелю, підтвердження авіаквитків і т.д. Анкета на одну сторінку з простими питаннями, закордонний паспорт і фотографії. У консульстві вірять запрошенням з японського боку.

Вартість готелів у Японії різна. Гарні бізнесові готелі коштують від 70 до 90 доларів за двомісний номер і 60-80 за одномісний. Є відмінна мережа по всій країні – TOYOKO–INN (http://www.toyoko-inn.com).

Транспорт у Японії дуже дорогий. Ліпше придбати спеціальний проїзний на 7, 14 або 21 день, яки й дає право проїзду на всіх видах транспорту JAPAN RAILWAYS.

З токійського аеропорту Наріта до міста можна дістатися автобусом приблизно за дві з половиною години або на експресі за 50 хвилин. Коштує це десь біля 250 грн. Дивно, що знаходяться бажаючі їхати автобусом.

У японській столиці ми пересіли на швидкісний потяг – сінкансен, який ішов до Осаки (час у дорозі близько 3 годин). Для власників JR pass відведено вагони без бронювання місць. Максимальна швидкість нашого експресу становила 270 км/год.:

Японці полюбляють коробки з готовою іжею. Як на мене, мало що з цього їстівне, слід добряче пошукати, щоб знайти знайомі продукти:

Потяги схожі на космічні кораблі:

Приїхавши, ми поселилися ось у такому номері:

Кумедно в Японії виглядають ванна з туалетом – складається враження, що кімнатку відлили з пластмаси одним суцільним шматком. До речі, справжня гордість країни – електронні унітази. Тут вам і підігрів, і обдув, і струмені різноманітних напорів. Навіть у ресторанах і кафе стоять подібні апарати:

У багатьох ресторанах меню представлено на вітринах (воскові макети). Дуже гарно:

Але, не зважаючи на таку красу, знайти знайому для себе їжу в Японії нам було нелегко. Зазвичай ми їли те, що нам зрозуміле і знайоме. Наприклад, тунця, який взагалі не схожий на те, що їдять у нас. Іншими словами – у нас просто немає нормального тунця, а там – це головний смаколик, який просто тане у роті й має неперевершений смак. Існує три види цієї морської риби: звичайний, середньої жирності й жирний. Жирний – найдорожчий (біля 40 грн. за одну штуку), вершковий на смак. Прибувши до готелю в Осаці, ми знайшли в собі сили випити саке й відвідати справжнього тунця:

Наступного дня ми запланували відвідати Кіото, до якого від Осаки їхати близько 30 хвилин.

У старій японській столиці (Кіото) ми вийшли до місця, що мало назву Ясака. Через нього пролягав шлях до славнозвісного храму Кійомідзуедра, звідки відкривається панорама на Кіото:

Територія величезна, ходити можна мало не весь день, багато різних місць. Спочатку з погодою не пощастило, було хмарно й близько +10, потім розвиднилось:

До речі, у Японії дуже мало собак, а у крамницях їх продають за величезні гроші. Тому їх «носять на руках»:

Поки йшли, зустріли багато колоритних японок у національному вбранні:

Величезна статуя Будди:

Багато гарних будинків:

Якісь легендарні залізні капці:

Фігурки Будди й багато інших люблять вбирати у передники (може хтось знає, навіщо вони це роблять?):

Улюблена справа – натирати щось у храмах:

Наприкінці листопаду в Японії «Момідзі» – час милування червоним кленом. Ми у нього одразу закохалися

Багато ченців, що збирають милостиню (часто в них європейська зовнішність):

В цілому, тут гарно:

Звідси ми вирушили пішки до храму Гейян – зразка китайського зодчества. Торії – традиційні храмові ворота:

Тут дуже гарно й багато дітлахів у кімоно:

Наступний пункт – відомий «Срібний павільйон». До речі, це був вихідний день і народу скрізь – не протовпитися. Зняти щось без голів у кадрі було досить складно, інколи нереально було навіть просто зупинитися! Тож все ж таки ліпше гуляти по буднях. По дорозі зустрівся дотепний пам’ятник «Пора на роботу»:

Я окремо розповім про сучасну архітектуру Японії. Одна з головних рис – будинки в одне вікно:

Інколи на них зустрічаються японські приколи:

Ось так і дійшли до срібного павільйону. Місце невелике, але народу – до холери, тож довелося вивертатися:

Фудзі:

Проте, павільйон не справив великого враження, досить скромний, частину взагалі зачинено на ремонт, мабуть, цим слід милуватися без людей:

Отож хутчіш на таксі до вокзалу, а звідти 25 хвилин до чудового місця – Арашіями.

В Арашіямя – прекрасно. Ми туди приїхали вже перед сутінками, а територія там величезна. І тут повно червоних кленів. Це місце обов’язково треба відвідати.

Якщо ви бачите червоний клен, будьте впевнені, він увесь буде обліплений японцями з молільниками й камерами. Звідусіль лунатиме захват:

Навіть собаки у Японії тішаться з червоного клену:

Одним словом, ми закохалися у ці червоні дерева. А що поробиш, Момідзі надворі!!!

Так перший день і добіг свого кінця. Час рушати до Осаки, пити саке та їсти тунця! Решту японських замальовок буде викладено іншим разом.

Booking.com

Джерело: http://ternovskiy.livejournal.com/24016.html

Переклад з російської: Юрій Борисов