Західна Білорусь. Частина 1

Автор: Сергій Кудяшов

Уважно розглядаючи карту автомобільних доріг України, неважко помітити кілька цікавих закордонних міст, які знаходяться на відстані 40-50 км від України. Зокрема це: Брест, Гомель, Білгород. Чому для початку вибрав Берестя? На то є дві причини: радянський міф про захисників Брестської фортеці та Біловежська пуща, що знаходиться неподалік.

Старт поїздки відбувся 16 січня 2012 року зі станції Київ-Пасажирський. О 15:40 я сів на потяг Київ-Львів через Ковель.

У Ковелі я був о другій ночі і розраховув майже одразу пересісти на брестський дизель. Але виявилося, що найближчий буде о 9 ранку, тому одразу вирушив на автовокзал.

Перша маршрутка на Брест о 5:30 – це теж мене не влаштовувало, тому пішов шукати дорогу у бік білоруського кордону. У цьому мені допомогли охоронець стоянки і кілька забуханих молодиків. Так нікого не зупинивши, я прокрокував 15 км і в вже очікував сісти у теплий автобус, який мав незабаром зявится.

Я вже побачив габаритні вогні плоду українсько-індійської співпраці – автобуса Еталона. Та на моє лихо, саме у цей же час повз мене проїджала вантажівка, яка затулила мене і водій Еталона так мене й не помітив.

Приблизно через годину мені зупинився прикордонник контрактної форми служби, який квапився на свою зміну. Усі прикордонні процедури минув швидко. Машину з білоруського кордону до Бреста чекав ще годину.

Брестський вокзал – зразок сталінського ампіру – оцінив тоді, коли на цифеблаті вже була майже дванадцята. Швидко розібравшись на місцевості, знайшов автовокзал та купив квиток до найближчого села до пущі – Каменюки.

До відправлення залишалося 2 години, за цей час я побував на центральній площі та міському парку.

Маршрут до Каменюк пролягає через містечко Камєнєц. Воно відоме баштою 13 ст. (за легендою саме башті завдячує своєю назвою Біловежська пуща. Але на те вона і легенда – башта була пофарбована у білий колір вже у 19 ст.).

Проїджаючи через Камєнєц, задивився на башту і вийшов на автовокзалі та, як тільки маршрутка рушила, я зрозумів, що поплутав Камєнєц із Каменюками. Наступний автобус був через 3 години. Треба було терміново виправляти становище. Я почав швидко шукати об’їзну.

На моє щастя, майже одразу зупинилася тойота малолітражка. Водій на ім’я Андрій виявився головою Камєнєцкого району і першою та останньою людиною, яка говорила зі мною білоруською (мається на увазі мої перші 5 візитів до лютого 2013 року).

Почувши, що я з України, він сам зголосився відвезти мене до пущі, таким чином роблячи для себе гак у 8 км. Андрій виявився дуже хорошою людиною, ми встигли обговорити нашу спільну історію, сьогодення та саму Біловежську пущу.

Прощатися з моїм сябром було тяжко з двох причин: по-перше, я був зачарований його мелодійною мовою, а по-друге, залишав у салоні його тойоти, мабуть, півкіло жовтої глини, яка приклеїлося до моїх черевик поки я “голосував”.

Часу з кожною хвилиною ставало все менше – я потис Андрієві руку, сердечно подякував за те, що виручив, та попрямував до каси за вхідним квитком, так і не вибачившись глину.

Після вольєрів оглянув музей Природи:

Для українських націоналістів є низка пам’ятних місць – Корсунь, Холодний Яр, Конотоп, які мають велике значення для нашої спільної історії. Але є місце, яке ми почнемо цінувати лише з плином століть – Віскулі. Держдача на території пущі, де 15 грудня 1991 року Кравчук, Єльцин і Шашкевич, випивши напередодні зубрівки, юридично оформили розпад СРСР.

Закінчивши оглядини природничого музею, я встиг попасти на останню в цей день екскурсію до Діда Мороза:

Музей Діда Мороза (шось на зразок музею капітал-шоу Полє Чудєс). Тут можна залишити свій подарунок сивобородому діду і отримати солодкий гостинець від фабрики Коммунарка (входить у вартість квитка)

До Бреста повернувся о сьомій вечора, на останні рублі накупив шоколаду та згущика. По дорозі на залізничний вокзал почув від бабулі українську мову і чуйка мене не підвела – бабця теж їхала на Ковель.

Увійшовши у довіру, допоміг старенькій дотягнути її торби. Зважаючи на малу пенсію, бабулька заробляла собі копійку на різниці у цінах продовольчих товарів у Білорусі й Україні. З дому до Бреста везе олію та горілку, а у зворотньому напрямку – молочну продукцію.

Почувши, шо я з Черкас, бабця почала ностальгувати за золотими часами, коли вона разом з моїми земляками з Умані тягала спирт у Польщу. Саме в той день у неї був переліміт молочки і для того, щоб митники не чіплялися, я помістив усе зайве у свій наплічник.

У Ковель прибув о першій ночі, на сусідній платформі вже стояв потяг Львів-Київ. Зморений і щасливий зайняв свою полицю і пообіцяв собі повернутися у місто над Західним Бугом.

Частина 2