Кавказька експедиція. Частина 4. Провінційна Грузія

Автор: Юрій Борисов

Маршрут: Тбілісі – Бодбе – Сіґнаґі – Джварі – Мцхета – Уплісцихе – Ґорі.

Одна з назв країни – Ґеорґія. Себто земля хліборобів. І то дійсно так. Душа Грузії у селі – це аграрний край.

Ми виїхали з Тбілісі о сьомій ранку. Сонце вже добряче припікало – температура в затінку становила біля 30 градусів. Проте спека на Кавказі переноситься легше ніж в Україні, адже повітря сухіше.

Спочатку курс було взято на Кахетію – сільськогосподарський реґіон, розташований на сході країни, відомий винами й коньяком.

Як зазначалось у попередній статті, Президент країни любить фонтани – різноманітні водограї зустрічаються у Тбілісі мало не на кожному кроці:

Пам’ятник героям відомої радянської стрічки «Міміно»:

Грузини скорочують назву Кахетії рівно на одну літеру й кажуть на неї Кахеті. Цей край починається буквально в кількох кілометрах на схід від Тбілісі. Типовий кахетинський ландшафт – невисокі гірські схили, вкриті субтропічною рослинністю:

Гори суттєво пом’якшують клімат, тому спека відчувається не так сильно, як у столиці, а взимку тут, навпаки, тепліше. Через це у Кахетії ростуть кипариси, гранат, інжир, лавровий лист, італійська сосна й інші рослини, що характерні для субтропіків.

Дорогою зупиняємось на водопій:

Джерело – гірське. Вода неймовірно холодна та смачна.

Наближаємось до монастиря у Бодбе:

Красиво, проте одразу впадає в очі, що об’єкт розкручений. Все розраховано на туристів:

Охайні доріжки й таблички, які завбачливо переклали англійською:

Газон акуратно підстрижено:

Новенька бруківка й відреставровані будівлі:

Одним словом, популярний туристичний об’єкт. Неприродно чистий і яскравий. Якоїсь автентики не відчувається взагалі.

Звісно, країні потрібні кошти й туристи можуть їх дати, проте вона суттєво втрачає у своїй унікальності й самобутності, перетворюється на атракцію для приїжджих. Яскраву, кольорову, іграшкову, та все ж таки атракцію – розвагу для заможних прибульців, що приїздять сюди, фотографуються на тлі красивих будиночків, роблять чергові знімки із собою для приватної колекції, через 5 хвилин їдуть далі й більше ніколи не згадують місце, у якому щойно побували. Для них це лише чергова галочка у послужному списку.

Чомусь саме такі враження лишились від Бодбе й деяких інших найбільш розкручених місцин Грузії. Чесно кажучи, якби знав, що так буде, змінив би свій маршрут.

Не може бути настільки неприродною чистота у монастирі, та й взагалі у місці, де мешкають люди. Звичайно, я не закликаю до того, що потрібно жити серед гір сміття, але все це виглядає штучно! Ну хоч ти трісни! Не вірю, що тут було б так само, якби сюди не їздили юрби туристів:

Напевно скоро замість цієї людини тут буде натовп німецьких бюргерів у картатих шортах, які годуватимуть телятка під захоплений вереск своїх фройляйн, що фотографуватимуть їх. – «Ах, Гансе, як це мило!»:

Трохи поліпшують настрій томати, які вирощують ченці:

І гарні краєвиди:

Десь там за обрієм Азербайджан:

Рушаємо далі. Наступна зупинка на нашому шляху – старовинне містечко Сіґнаґі (грузини вимовляють його назву як Сіґнахі):

Як бачите, черговий відреставрований задля втіхи приїжджих об’єкт. Дахи будинків вкрито новою черепицею, що повністю нищить дух старовини. Попсово. Роблять з одного з найстаріших грузинських міст якусь Хорватію.

Зразкова центральна площа й ратуша на ній:

Зразковий готель:

Зразкові алеї:

Потроху налагоджують торгівлю сувенірами (до речі, продавці навіть пенсійного віку говорять пристойною англійською):

Ресторан:

Зазираємо всередину:

Ми вже казали, що Президент Грузії обожнює водограї:

Стара фортеця:

Незважаючи на деяку штучність й попсуватість, у місті можна вловити цікаві миттєвості:

Як ви помітили, жінка у правому нижньому куті світлини тримає над головою парасолю, що захищає її від сонця – досить поширене у Грузії явище.

А це типовий Схід – стали поряд із пам’ятником загиблим у ІІ Світовій і грають у нарди, абсолютно ні на кого не зважаючи. За підставку чоловікам править… урна:

Будинки в прямому сенсі тонуть у виноградниках:

Газові лічильники винесено надвір, що унеможливлює будь-які маніпуляції. Хоч на приладі й написано Georgia Gas, та все ж таки блакитне паливо – азербайджанське. Його постачає тамтешній монополіст Socar:

Наступна картина якнайкраще характеризує сучасну Грузію – радянські релікти на тлі нашвидкуруч відреставрованих й до кінця не дороблених «під Європу» будівель:

Немає тут чого робити. Поїхали ліпше у Ґорі – на Батьківщину Сталіна!

Довелося вертатись назад через Тбілісі. Ми трохи зачепили околиці грузинської столиці:

На фото – не пляжі Єгипту, це – Тбіліське водосховище, яке місцеві гордо називають морем:

Теж мені море! То вони у нашому Градизьку не були..

На виїзді з головного міста Сакартвело – велична споруда авторства такого собі Зураба Церетелі. Чесно кажучи, одразу й не збагнеш, що хотів передати своїм витвором улюбленець відомого російського дизайнера Тьоми Лєбєдєва. Виявляється, загадковий кам’яний предмет символізує усіх царів, що керували Грузією в різні часи:

По дорозі до Ґорі варто піднятися вгору. Щоб відвідати старовинний монастир Джварі (в перекладі з грузинської – «хрест»):

Миле й приємне місце:

Гірські краєвиди:

Барельєфи на стінах храму:

Звідси відкривається фантастичний вид на Мцхету – старовинну столицю грузинів, що розташована на півострові, утвореному зливанням річок Кура й Араґві:

І знову новою черепицею вбили геть усю автентику, перетворивши містечко на «хорватію»:

На превеликий жаль, було помічено ще одну неприємну тенденцію. Поряд із храмом досить жваво торгували сувенірами. Я чітко бачив, що магнітики коштують 5 ларі, та коли звернувся до продавщиці, то нею було озвучено суму вдвічі більшу. Впевнений, що далеко не всі грузини такі корисливі, але осад лишився.

Рушаємо. Дорога неблизька.

Десь із півтори години ми їхали справжньою сільською Грузією. Невеличкі поселення тонули у винограді й гранатах. Люди немов мухи пообліплювали ґанки придорожніх крамничок. Отари худоби не поспішали перетинати проїжджу частину, ігноруючи сигнали клаксонів, і цим самим інколи створювали пробки. Оце і є кайф! Реальна, автентична, не прилизана (можете вставити будь-який інший синонім, що вам до вподоби) Грузія! Саме такою я і уявляв цю закавказьку країну.

Перед Ґорі наш екіпаж зупинився біля Уплісцихе – скельного городища.

Саакашвілівська Грузія миттєво «рубає карася» і заробляє на своїх пам’ятках гроші. Зробили платний вхід, сервіс і «всі діла». Заходьте, панове туристи!

Уплісцихе в перекладі – «фортеця володаря» Це якщо вірити Вікіпедії. А наш водій казав, що «цихе» грузинською – тюрма. Себто буцегарня Упліс. Не буду сперечатись, можливо я щось неправильно почув.

Городище було засновано наприкінці ІІ – початку І тисячоліття перед Христом. Неозброєним оком помітно, що це місце відігравало значну сакральну роль й використовувалось язичницькими жерцями для ритуалів.

У 337 році Грузія прийняла християнство і Уплісцихе почало занепадати.

Проте у IX – X століттях його значення відновилось, тут була резиденція грузинських царів.

Десь так столітті у ХІХ Уплісцихе знову занепало. Відродилось вже у наш час, коли з нього створили туристичну атракцію.

Подивитись тут є на що:

Для туристів спеціально поробили сходи:

Навколишні пейзажі нагадують Іран:

Для чогось стоять металеві бочки (дощову воду збирають чи що?):

Як вже писалось, довгий час комплекс використовувався язичниками для власних ритуальних потреб, але християнство на території тодішньої Грузії здобуло переконливу перемогу:

Втім, поганство встигло пустити глибоке коріння у підсвідомість грузинів:

Подібні дерева ми неодноразово зустрічали у Грузії вздовж проїжджої частини. Вони нібито оберігають у дорозі. Кожен поважаючий себе водій мусить зупинитися і почепити клаптик матерії на гілку. Принаймні, я так зрозумів. Якщо моє припущення хибне, то будемо дуже вдячні нашим читачам за подання правильної версії даної традиції.

Тривають якісь розкопки:

Швидкоплинна річка Кура, яку тут називають Мткварі:

Звідси рукою подати до Ґорі – одного з найбільших міст країни, що розташувалось в улоговині, поміж мальовничих, вкритих лісом гір.

Цей населений пункт відомий двома речами. По-перше, тут народився Сталін. По-друге, під час війни 2008 року місто зайняли російські війська й завдали йому значної шкоди. Забігаючи наперед, зазначу, що слідів бойових дій майже не помітно – настільки швидко усе відбудовується.

Взагалі, життя тут розмірене й спокійне, навіть не здогадаєшся, що лише у 30 кілометрах звідси пролягає кордон із самопроголошеною республікою Південна Осетія, через яку і розпочався весь цей гармидер.

Ґорі дуже сподобався. Тут немає якихось туристичних принад, окрім музею Сталіна, що теж навряд чи цікаво приїжджим не з СНД. Є ще фортеця на узвишші, але вона значно менш розкручена, ніж подібні споруди в інших містах краю. Саме тому тут можна побачити автентичну Грузію, відчути дух країни.

Ми обов’язково подивимось як живуть місцеві, але для початку фото музею Йосифа Вісаріоновича Сталіна:

На жаль, усередину ми так і не потрапили. Вхід коштував цілих 15 ларі (понад 60 грн.), що за місцевими мірками взагалі космос. Чесно кажучи, не палали бажанням віддавати такі гроші на підтримку музею цієї людини. Та й навряд би побачили там щось аж таке цікаве. Тому без жалю пішли вештатись далі.

У Ґорі є арики, як у Середній Азії. У Тбілісі й інших кавказьких містах ми такого більше не бачили:

Цікава ліпнина на будинках:

Грузинські автомобільні номери – це щось! Вони складаються з трьох літер і трьох цифр. Букви можна вибирати (до речі, абсолютно безкоштовно), тож місцеві полюбляють прикрашати авто написами на кшталт NBA, XXX, USA тощо, або використовується скорочена форма імені власника – наприклад, якщо водія звати Іраклій, то пишеться IKO і т.д.

Ось класичний зразок народної творчості:

Загалом, місто виглядає біднувато:

Особливо двори:

Що подобається у Грузії – на вулицях завжди повно питних фонтанчиків чи кранів. Останні також завжди відкриті, щоб вода стікала й була холодною:

Підійшли напитися води. Неподалік за столиком сиділа компанія місцевих, що з зацікавленням роздивлялась нас. Зрештою один чоловік не витримав і підійшов спитати звідки ми. Коли дізнався, що з України, дуже зрадів і запросив до них. Я чемно відмовив, бо нутром відчував – справа обмежиться далеко не однією пляшкою чачі, тож існує ризик зависнути тут десь так на тиждень.

Багатоповерхових будинків у Ґорі небагато, місто складається переважно з приватного сектору:

Не зважаючи на бідність, досить чисто.

Законсервований довгобуд:

Потроху люди забувають про жахи війни. Місто відбудовується. Ось, наприклад, реставрують церкву:

Вхід до культової споруди дуже красивий (до речі, коли робив це фото, до мене підійшла циганка й почала клянчити гроші – у інших районах Грузії я ромів не зустрічав):

Цікавий хрест:

Оригінальні скульптури:

Ґорі абсолютно не туристичне місто, хоч влада і робить спроби перетворити його на таке, принаймні у центральній частині. Я не можу уявити собі непрацюючі питні фонтанчики у тому ж Сіґнаґі, а тут – це нормальне явище:

Класне місто! Ми проігнорували поради тбіліських знайомих, що на всі голоси відмовляли від візиту до Ґорі, мовляв нема там на що дивитися, і не пошкодували. Подібні населені пункти й речі, що ви бачили на кількох попередніх світлинах, можуть розповісти про життя людей у сотні разів більше ніж фотографії різних «потьомкінських фасадів». This is true Georgia!

Верталися до Тбілісі пізно ввечері. Наш водій забув заїхати на газову заправку (весь Кавказ їздить на блакитному паливі, адже бензин дорогий, а рівень життя досить низький) і ми заглохли неподалік від Мцхети. Як це схоже на Схід :-)!

Та не біда! Народ тут дуже дружній, радо прийде на допомогу. За пару хвилин ми застопили автівку, власник якої погодився відвезти нас на буксирі до Тбілісі лише за 5 ларі. Чесно кажучи, ми отримали неймовірну порцію адреналіну! Я ще ніколи не бачив, щоб машину тягнули на тросі зі швидкістю у майже 90 кілометрів на годину! На кожному повороті серце завмирало і ми благали сили небесні лише про одне – щоб трос не обірвався! Слава Богу, доїхали цілими й неушкодженими.

Ось так наша подорож Грузією добігла кінця. Попереду чекала сонячна Вірменія.

В цілому, країна дуже сподобалась. Не зважаючи на чіткий проєвропейський і проамериканський курс, Грузія за ментальністю стовідсоткова Західна Азія (з певною реґіональною специфікою, звичайно ж).

Люди привітні й гостинні. До українців ставлення не просто хороше, а, я б навіть сказав, братнє.

Дороги нові й дуже якісні. Кордон перетинається за 5 хвилин. Мінімум бюрократії. Хороший сервіс.

Ціни відсотків на 20 нижчі за українські.

За таксі по Тбілісі в жодному разі не платіть більше 5 ларі.

Люди хороші, але туристів можуть розводити, що неприємно. Тому не соромтеся просити чек – вам зобов’язані його видати.

Якщо хочете хорошого домашнього вина, то йдіть у приватний сектор і питайте в людей, хто торгує «сухарем». Тут воно продається так само, як у нас у селах самогон.

Наостанок даю вам координати нашого водія, який лише за 200 ларі (880 грн.) цілий день возитиме вас по всій країні. Можна сміливо торгуватися.

Прошу:

Тенґіз. Тел. 591269924.

Далі буде.

Booking.com

Частина 1

Частина 2

Частина 3

Частина 5

Частина 6

Частина 7

Частина 8

---

Чтобы успешно вести бизнес и принимать правильные решения нужно владеть информацией. Предприятия украины база данных прекрасно подойдет для этого.