Мене звати Аліна і я подорожую Україною. У Полтаві я вперше. Оскільки я з Тернополя, добиралась до цього міста поїздом 16 годин. Все це чудове добирання було б печальним, якби я не так сильно любила поїзди і подорожувати ними.
Автор: Аліна Сторож
Виходить логічним, що перше, що я побачила в Полтаві – це залізничний вокзал Полтава-Київська. Екстер’єр – типовий вокзал в стилі класицизму із великими арочними вікнами з фасадної сторони та сторони перону. Інтер’єр – маленький зал світлих тонів із великою люстрою, жахливими метало-пластиковими дверима і великою кількістю рекламних постерів в стилі «вирви око». Цей випадок відноситься до тих, коли краще нічого не покращувати.
Від вокзалу і до центру міста, яким є Корпусний сад оточений дорожнім кільцем, веде півтора кілометрова Каштанова алея (вул. Соборності), на початку якої на високому п’єдесталі стоїть статуя невідомої мені персони. Не без допомоги всевидячого ока Google, я визначила, що це пам’ятник О.І. Зигіну – генералу-лейтенанту радянської армії.
Дорога до Корпусного саду в мене зайняла майже сорок хвилин, оскільки я вирішила пройтись пішки, хоча маршрутки тут майже всі їдуть до центру, але в них є деяка особливість. Ніхто не звертає увагу на номер маршрутки, всі дивляться на кінцеву станцію. Якщо Вам доведеться їздити полтавським громадським транспортом, питання: «А, з якими номерами маршрутки їдуть до Огніївки?» тут не проходить. В відповідь Ви почуєте щось типу: «Та оно ж питайтесь у водія» або «Так вам на ті, де написано «Огніївка»».
Кадетський корпус – найвизначніша, найпопулярніша, найбільш розвалена споруда міста. Говорять, що в будівлі на стільки великі коридори, що кадети там їздили верхом на конях. Зараз же, кожного року в Полтаві відбувається «флешмоб» з підпалу корпусу, а також пару останніх років там проводились арт-події.
Будівля в аварійному стані, але пробратися до неї не є складною задачею. На мою думку, Кадетьський корпус може стати потужним туристичним об’єктом.
Корпус є частиною круглої площі, яка має назву «Корпусний сад». Від неї були побудовані вісім вулиць. В центрі площі стоїть височезна стела на верху якої знаходиться «щось» із чого стирчить два прапори: синьо-жовтий і червоно-чорний. Після довгого вдивляння в статую і тяжких аналітичних процесів, я прийшла до висновку, що на верхів’ї колони розміщений золотий орел. Знову, з допомогою Google я дізналась, що це монумент Слави 1811 року.
Біля Корпусного саду є підземний торговий комплекс, який з’єднує площу і пішохідну частину вулиці Соборності. На ній завжди людно, бо вздовж вулиці є багато кав’ярень та ресторанів.
На цій же вулиці розміщений театр ім. Гоголя, за яким стоїть пам’ятник Марусі Чурай. Через триста метрів вулиця розділяє два невеличкі парки: Сонячний і Петровський.
Лицем до перпендикулярній вуличці сторони парку стоїть ще одна архітектурна пам’ятка Полтави (прошу зауважити, що вона діюча) – Краєзнавчий музей. Він збудований у стилі українського модерну, з використанням національних мотивів: кам’яне різьблення, шестикутні вікна, башти на фасаді будівлі. В інтер’єрі використана кераміка та її різновидами. Оскільки Полтавщина – це край гончарства, будівля виглядає гарно і гармонічно.
Експозиції музеї представлені на трьох поверхах. Перші два – історія краю, третій поверх присвячений мистецьким здобуткам Полтави – гончарство і вишивка. Я вперше побачила таку будівлю, і вона мені сподобалась.
І знову повернемось до вулиці Соборності, бо закінчується вона пам’ятником Івану Мазепі, біля якого знаходиться невеликий сквер і Кафедральний Собор.
А вже далі за ним знаходиться пам’ятний знак Полтавській галушці та третя відома споруда в Полтаві – Біла альтанка.
Як кажуть жителі полтавчани про місто: «Полтава – зєльона, красіва і спокійна». Побувавши тут, я зрозуміла звідки такий опис. У місті багато дерев, алей, парків. Є гарна архітектура. А головне – ніхто, нікуди не поспішає. Всі основні архітектурні пам’ятки находяться на одній вулиці, довжиною в 3,5 кілометри. Деколи здається, що пам’ятники в Полтаві хочуть зробити просто високими, і не важливо, чи видно людині що там на п’єдесталі.
Колорит міста виражається тільки у мові полтавців. Тут є що показати туристам, але ніхто це не використовує. Наприклад, Кадетський корпус. Потрібно просто зробити його не аварійним, я вже не кажу про реставрацію. Дійсно, в його теперішньому стані є свій шарм, його просто потрібно зробити безпечним і відкрити для відвідувань. Також, це справді хороша арт-платформа.
