Світ очима бродяг

На вихідні до Кішинеу

На вихідні до Кішинеу

Автор: Євген Нефедов

Якось я відпочивав у сонячній Одесі. Все було чудово, але коли вже сповна насолодився морем, закортілось поїхати ще кудись навмання. Вибір пав на Молдову, оскільки до кордону з цією пострадянською республікою зовсім близько та й квиток дешевий. Окрім цього, віза для українців не потрібна. Ну і знання того, що всі поголовно розуміють російську мову, додало мені впевненості.

Придбавши на автовокзалі «Привоз» за малі гроші (менше ста гривень станом на серпень 2012-го) квиток на рейс «Одеса- Кішинеу», а потім дочекавшись автобуса (до речі, на мій подив, досить комфортного), я вирушив до невідомої мені на той час країни.

Зазвичай перед поїздками у нерозвідані мною міста або країни я старанно вивчаю інформацію про них, відразу планую, які я повинен там побачити місця, пам’ятки, тощо, але в даному випадку ваш покірний слуга зробив виняток, адже поїздка вийшла досить спонтанною, тож автор статті був зовсім непідготовленим і враження свої продає за те, за що купував, без нав’язаних шаблонів та непотрібної інформації.

На вихідні до Кішинеу

Кордон перетинати було досить легко, на відміну від сусіднього невизнаного Придністров’я. Страж границі зібрав документу й повернув їх через 10 хвилин. На останній сторінці паспорту в мене тепер красується маленький прямокутник зеленого кольору з молдавським штампом.

За ці 10 хвилин у д’юті-фрі було придбано літрову пляшку віскі, без якого, як я пізніше зрозумів, на території Молдови можна було і обійтись, адже ця країна дуже славиться своїми винами, хоча я й не великий їх любитель.

Їхали по трасі вночі, тому роздивлятись було нічого, я вирішив поспати. О п’ятій ранку наш автобус в’їхав до столиці Молдови – Кішинеу, околиці вразили абсолютною схожістю на будь-які спальні райони , будь-якого обласного центру колишнього СРСР – ті ж самі п’яти-, дев’яти- та шістнадцятиповерхівки початку вісімдесятих років минулого сторіччя, проте, якимось дивовижним чином, вони були ще досить акуратні та необшарпані, але я припускаюся двох теорій: або радянський геній архітектури дійшов до Молдови лише на початку дев’яностих, або я був дуже невиспаний, що в купі з сутінками та автобусом, що рухається, не дало мені належним чином роздивитися стан забудівлі.

Загалом, місто досить провінційне, радянська забудова межує з приватними будинками за парканами. Почуття, що я не на території України в мене з’явилось не відразу, цьому сприяло погане покриття доріг та архітектура навколо, лише вивіски й білборди з написами румунською та на подив добре освітлені ліхтарями вулиці (на хвилиночку, о п’ятій ранку!) викликали почуття – щось тут не рідне.

На вихідні до Кішинеу

На вихідні до Кішинеу

Заїхали до великого, яскраво освітленого та зовсім безлюдного автовокзалу. Привіт, Кішинеу!

На виїзді я побачив декількох таксистів, мій досвід підказав прямувати саме до них. Таксисти були досить привітні, відразу звернулися до мене румунською, але швидко зрозуміли, що я не місцевий, почали спілкуватися російською мовою. Один з них відразу запропонував мені розміняти гроші на перший час, доки обмінники у банках не відчиняться, хоча обмін і був за здирницьким курсом, я не пошкодував, бо з гривнями я б ще 4-5 годин ходив би голодний, та стомлений спрагою.

Я відразу відмовився від таксі, лише спитав, у якому напрямку центр міста та й спрямував туди. Ще раз здивувала гарна освітленість вулиць, їх чистота та велика кількість двірників і «бобкетів»- машин-прибиральників фірми «Катерпіллар».

На вихідні до Кішинеу

На вихідні до Кішинеу

Коли я вийшов до широкої «стради» (вулиці) Ізмаїл, що за кілометр перетинається з центральним проспектом, в мене випала нижня щелепа, виникло відчуття, що я у Лас-ВеҐасі! Повністю безлюдна простора вулиця була вщент забудована звичайними дев’ятиповерхівками, в кожній з яких світилися та грали різнобарвним світлом вивісок та гірлянд десятки… казино! Після цього всі інші мої враження, Після цього всі інші мої враження, чесно кажучи, тьмяніють.

На вихідні до Кішинеу

Вийшовши на центральний проспект Штефана чел Маре та пройшовшись по ньому лише квартал, у закапелках я побачив диво: центральний ринок Кішинеу.

На вихідні до Кішинеу

На вихідні до Кішинеу

Вже була майже шоста ранку, та на ринку вже в усю сновигали люди.

Уявіть, що ви потрапили до паралельного виміру, де переміщалися часи від 60-х до 90-х, де біля гігантського критого ринку з картоплею, помідорами та кавунами продаюсь прянощі, печиво, цукерки, вино на розлив та кросівки «дадас», валянки та касетні магнітофони, де поруч шашличні просто неба, а у критій частині ринку радянська їдальня біля магазину з мобільними телефонами та поповненням рахунку.

До речі, кілька слів про їдальню: дивовижне, повністю позбавлене смаку, приміщення напівпідвального типу з довгою вітриною стандартних їств та розносами, а наприкінці стояла казкової краси, вперше побачена у Кішинеу зеленоока білявка, яка порахувала вартість їжі, яку ми набрали до двох розносів, а саме по дві порції першого, гарніру, салатів, великих відбивних та соків (до речі, кількість їжі у молдавських порціях пересічна європейська людина без вад у обміні речовин якби й з’їла повністю, то в кращому випадку не змогла б фізично встати з-за столу, у гіршому- лікарня).

Білявка російською озвучила вартість у молдавських леях, я навіть не зміг приховати посмішку: в перерахунку на звичні нам гроші це коштувало аж цілих «скажених» 40 гривень (5 доларів США)!

По центральному ринку можна блукати півдня та дивуватися колориту, але так багато часу в мене не було і пішов я блукати закапелками у центрі міста. В цілому тамтешня архітектура мені нагадувала суміш якогось обласного центру на кшталт Кіровограду чи Сум та Бухаресту чи Харкова: від перших двох місто отримало поверховість та обшарпаність забудови – це, зазвичай, один або два поверхи; від останніх – «квартальність» забудови – один будинок міг займати цілий квартал з багатьма арками та внутрішнім двором, де могли ще розміщуватися приватні будиночки (див. фото звіт про Харків).

На вихідні до Кішинеу

На проспекті Штефана чел Маре були розташовані основні державні установи, президентський палац, магазини, банки тощо. Здивував місцевий Макдональдс – за розмірами він майже нічим не поступався тій їдальні на ринку, проте ціни вразили тим, що вони були вищими, ніж у Києві: на двох було взято по біґ маку, картоплі й латте, що обійшлося майже у 110 гривень. Проте, тут ми вдруге побачили на касі досить гарну білявку.

Увага! Будьте обережними міняючи гроші – у багатьох банках дуже дрібним шрифтом під курсами обміну написано «5 (або 2)% комісія»- уникайте таких, поряд ви завжди знайдете безкомісійний банк.

На вихідні до Кішинеу

Зображення молдавського короля Стефана III Великого тут ви знайдете всюди – і на місцевих грошах, і на різних плакатах, біля будинку Парламенту є навіть пам’ятник йому, та однойменний парк.

На вихідні до Кішинеу

Навпроти будинку влади є дивовижної краси 13-метрова Тріумфальна арка, яка також називається аркою Перемоги, що є воротами до Кафедрального собору, розташованого неподалік у сквері.

На вихідні до Кішинеу

На вихідні до Кішинеу

По діагоналі можна побачити дуже затишний та, за українськими міркам, досить цивілізований, я б навіть сказав, європейський парк Штефана чел Маре, котрий колись називався Пушкінським, місцеві його так досі й називають. На площі перед ним є цікавий і рідкісний для пострадянських країн знак та жовта сітчаста розмітка на асфальті «проїжджати перехрестя заборонено у випадку затору».

На вихідні до Кішинеу

У парку здивувала величезна кількість акуратних новеньких лавочок та урн поряд, взірцева чистота і порядок, вихованість та чемність поліцейських, і безкоштовний (!!!) велопрокат спеціально закуплених для цього парку роверів, а також відсутність заборон: хтось приходив до цього парка пообідати їжею, що бралась з собою, хтось курив на лавочці, хтось пив пиво, ми ж вирішили випити віскі з д’юті-фрі і ніхто нам не зробив зауваження.

На вихідні до Кішинеу

На вихідні до Кішинеу

Проїхавшись зайцем по проспекту новеньким тролейбусом (там два типу тролейбусів – нові білоруські АКСМ-321, та старі російські ЗіУ-10) до стради Васілє Александри та знайшовши там невеличкий ринок сувенірів, я придбав декілька магнітів, потім знову пройшов через центральний ринок, де поруч був розташований автовокзал місцевого значення, звідки я вже попрямував на маршрутці до придністровського Тирасполю, але це вже зовсім інша історія…

Післямова

Кішинеу – досить колоритне, миле та затишне провінційне місто, населення якого сягає майже 750 тисяч людей.

Веселі та позитивно налаштовані мешканці, чорноокі й темноволосі, дуже схожі на циган, добре йдуть на контакт і завжди раді допомогти. Хоч і не досить гарні для нас, українців, розбещених своїми мірками краси, але милі й скромні безгруді дівчата, повна відсутність російської мови (ті, хто звертався до нас російською мовою, вже чули, що ми саме нею спілкувалися) на вулиці додає місту такий шарм і колорит, якого я не побачив навіть у Будапешті.

Колись я навідаюся до Кішинеу ще раз, це місто побудовано людьми і для людей, все зроблено для комфортного проживання, згадую столицю Молдови я лише з теплими почуттями.

На вихідні до Кішинеу

Facebook Comments

Залишити коментар

Коментарів

  • Євгене, добре пишеш. Чекаємо на продовження

  • Ну так звичайно, а в Києві всі російською говорять, то хто тут провінція?

  • Стаття сподобалась. Шкода лишень, мало фото…