Автор: Вадим Войтик
Попри свій пізньоміщанський вигляд Лубни — ровесник Київської Русі. Тутешні князьки, намагаючись якось спільно боронитись, будували повздовж річки Сула фортифікації. Земельно-дерев’яні укріплення склались у лінію, що згодом стане східним кордоном нової держави.
Луб’яну прикордонну фортецю засновує в 988-му, у рік Хрещення Русі сам Володимир Святославович. І не дарма — сто років потому його київські наступники завдадуть під Лубнами половцям нищівної поразки. Втім, у 1239-му Лубнам настане гаплик, як і всій державі рік по тому.
Відродження наступило завдяки польським стратегічним союзникам, у XVI столітті. Тікаючи від європейської інтеграції українці заселяли малолюдне лівобережжя. Та й взагалі, в ті роки вважалося за прийнятне на літо вирушати на «заробітки» на дикі землі.
Поляки, на відміну від литовців, мирилися з таким непорядком недовго. Дуже скоро нічийні гектари почнуть нарізати між потрібними короні людьми. Лубни віддадуть під опіку Михайла Вишневецького, черкаського старости. Його син, Олександр, у 1589-му закладає на старому городищі замок.
За два роки Олександр Вишневецький отримує від короля грамоту, а містечко — магдебурзьке право.
Ярмаркова площа
Десь тоді ж, на сусідніх пагорбах засновується одна з найбільших православних обителей — Мгарський монастир (про який я вже розказував, безбожно називаючи ту обитель гламурною).
Справжній розквіт для Лубен настав за Яреми Вишневецького. Маєтностям та статкам олігарха міг би позаздрити навіть Рінат Ахметов. Вишневецькому належали величезні землі Лівобережжя — кілька сучасних областей, чи не найбільша тогочасна латифундія у Європі. Столицею Вишневеччини і були Лубни, місто, у якому народився її правитель.
На Замковій горі магнат розбудовує величезний палац, котрий у 1648-му разом з усією резиденцією та бернардинським монастирем знищать повстанці Максима Кривоноса. Місто стає центром Лубенського козачого полку. За часів Російської імперії містечко стає повітовим центром.
Більшість історичних пам’яток — спадщина саме того, повітового минулого.
Міська управа, 1910-го року.
Духовне училище, 1885-го року.
Окружний суд, 1910-го року.
Будівля Лубенського історичного музею з скіфськими бабами при вході.
Храм Різдва Пресвятої Богородиці, 1899-го року.
І, нарешті, найкрасивіша будівля міста — єпархіальне жіноче училище. Будівлю звели в 1907-го році за проектом уродженця Харкова, професора Імператорської Академії Олексія Бекетова.
Нині це загальноосвітня школа № 10
За іронією долі повітовим Лубнам ще раз випаде стати столицею. За часів революційних подій 1905-07 років місцеві українські націоналісти проголосили Лубенську республіку, яку дехто називає першою українською державою у новітній історії
Що ж до радянського періоду міста, то він щедро представлений відповідними пам’ятниками. І якщо Ленін міг принаймні уявляти де ті Лубни знаходяться, то Чапаєв — сумніваюсь.
Герб на колишній будівлі шпиталю. Але виглядає патріотично.
Лубни на Google-картах. Місто Полтавської області. Проїзд на автомобілі від Києва — 200 км (біля 2,5 години дороги), від Полтави — 140 км.
Джерело: http://tutbuv.com/
Де в чому є схожість з Полтавою
Ну так це ж і є Полтавська область!
Дуже гарна архітектура, навіть не знала, що у Лубнах є такі будівлі…
Лубни – дуже старе місто. Там чимало будівель позаминулого-початку минулого століть