Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vseprav/public_html/brodiahy.org.ua/wp-content/plugins/seo-wordpress/seo-rewritetitle-class.php on line 17
Поїздка до Тульчина | Невгамовні Бродяги
Шляхами Батьківщини

Поїздка до Тульчина

ПОЇЗДКА ДО ТУЛЬЧИНА

Автор: Анна Тейлор

Давно хотіла потрапити до цього славного міста, що має на своїх теренах чудовий палацовий комплекс графа Потоцького. Але все не було на це можливості! Та не тепер, коли відкрила для себе новий вид подорожі! Тому домовившись з подругою та знайшовши вільний день, ми все-таки вирушили в мандри!

Першим пунктом плану, звичайно, є Гайсин! Це вже стало доброю традицією заїжджати до Їжака на каву, а тоді вже продовжувати свою подорож. Проте для початку ми зловили машину з молоденьким хлопчиком, який підвіз нас до с. Розсішки. Звідти, хоч і не на велику відстань, але під’їхали до Орадівки. І тут ми згаяли найбільше часу очікуванням наступної машини. Півгодини ми спостерігали як основний потік автомобілів звертав на Христинівку! Ніби там сьогодні свято! Вже починаємо нервувати, час спливає, а ми залишаємось на місці!

Та ось зупинилась фура, що прямувала до Гайсина! Розпитавши про наші плани, водій дивувався простому бажанню їхати в якесь місто на екскурсію, але нам було байдуже. Він пригостив нас кавою та печивом, коли заправлявся на якісь малій зупинці. Там угледіли класного песика! Він такими благальними очима дивився на нас через вікно машини, а тоді ще й позував для камери, що його неможна було не пригостити печивом…

Нас висадили за кілька 10ків метрів від Гайсина, бо далі було не по дорозі. Там майже зразу ми зловили машину до міста! Заговорились з подругою, навіть не помітили, що вона пригальмувала… Водій їхав до Немирова, що нам було по дорозі. Тож ми вирішила вже не зупинятись зараз в Гайсині, тим паче часу на каву вже зовсім не було, і заїхати сюди вже на зворотному шляху… Молодий чоловік, що нас підвозив, був теж з Умані, і як виявилось з розмови пізніш, я і з ним навіть навчались на одному й тому ж факультеті в університеті нашого міста. Та що він, що я не працюємо по спеціальності, на жаль. Нас підвезли до повороту на Тульчин – селища Нижча Кропивна. Водій проявив в собі джентльмена і навіть вибіг відчинити нам дверцята автомобіля)))).

А далі сталі весело!

  1.  почав йти дощ, день для пригод ми вибрали зовсім підходящий!
  2. в потрібному нам напрямку майже не було машин!
  3.  люди, що нам все ж зупинилися, їхали до окружних сіл, а не нам по дорозі!
  4. ми взагалі не знали, куди нам по дорозі!

Пункти перерахованих обставин не зіпсували нам настрою, ми нарешті використали свою карту автомобільних доріг, де й вияснили, що спершу потрібно добратись до Брацлава. А поки що ми влаштували фотосет на цьому перехресті, що мало неабиякий краєвид!!! Як же я люблю Поділля за це!!!!

Згодом біля нас зупинилась машина з веселою компанією людей, що нам спершу показались навіть трохи стрьомними. Але пізніше, навпаки, дуже хорошими та добрими. Двоє хлопців і дівчина – працювали торговими представниками, збираючи замовлення на продукти в далеких селах. Поки люди влаштовували свої справи тут на перехресті доріг, ми вже визначились з маршрутом і домовились, що вони нас трохи підвезуть у потрібному напрямку! Якраз вчасно ми забрались до машини, назовні почався злива. В ритмі стукоту дощу по даху та склі машини ми почали веселе та приємне спілкування з компанією! Нашу мандрівку – на екскурсію до Тульчинського палацу – сприйняли на ура, тим паче, що самі позавчора там були! Ми так і представились туристами, що “тикнули пальцем на карту – сьогодні ми поїдемо сюди!” А вони ще запитували в кого Золота карта, як в програмі “Орел і решка”.

Вийшли ми на перехресті 4х, а той більше доріг, біля села Семенки! Такий простір навколо і такі великі можливості, можна йти хоч на всі 4 сторони!!! Тут же в ліску сховались від дощу на розвалинах Семеньського палацу – старої автобусної зупинки, де висіло оголошення про роботу! Ось де потрібно її шукати – на перехресті кількох доріг до далеких сіл, серед вологого зеленого лісу!
Оскільки машин не було видно, ми вирішили не мерзнути на місці й пішли вперед! Тут було справді гарно та романтично, і за інших умов можна було б чудово прогулятись весняним лісом, але зараз ми були абсолютно самі на безлюдній дорозі та й ще під дощем! Дивно, але хороший настрій нас не покидав! Навпаки вся ця пригода тільки підсилювала запал емоцій та вражень, адже ще сьогодні зранку, сидячи на першій парі, навіть і не думали, що можемо опинитись десь серед лісу, за кілька км від дому, на між сільській дорозі.

Прогулянка виявилась не довгою, одна літня пара на Жигулях підвезли нас до Брацлава. У місті показали, в яку сторону Тульчин та побажали один одному щасливої дороги! Сфотографувавши пару цікавих будиночків цього міста, одразу зловили машину до Тульчина, лиш махнувши рукою! Класно! Якби так завжди було! Не те, що зранку біля Орадівки!

До самого міста залишалось небагато! Я навіть і не зогледілась, як ми вже в’їхали до Тульчина! Тай ще й під такою гарною аркою – брамою з назвою міста! Як тільки ми почали думати, де б це вийти поближче до палацу, як водій зупинився біля самих його воріт! Вийшовши з машини – ми не могли повірити, що ми нарешті сюди приїхали!!!! Колись цей маєток вважався таким далеким і недоступним, а зараз був просто перед нами! Нас переповнювали відчуття ейфорії та задоволення! Палац Потоцьких був надзвичайно красивим, великим та чарівним! Таке враження, що ми перенеслись в те, 18 століття і зараз, замість машин тут будуть їздити карети та ходити пані в довгих вишуканих пишних сукнях!…

ПОЇЗДКА ДО ТУЛЬЧИНА

Нині тут розташовується Тульчинське училище культури! В середині ще проходили пари та проводили екскурсії для бажаючих туристів! Проте спершу ми почали розглядати розвалини навколо палацу, обходивши його з усіх боків та сфотографувавши. Звичайно задня частина приміщення була занедбаного вигляду та з розмальованими колонами, але враження це не псувало. Поряд знаходились напіврозвалені, мабуть, колишні допоміжні приміщення. Під ними ще виднілись потаємні ходи, правда зараз завалені сміттям. Як ми пізніше дізнались, під усім містом Тульчин розташовані секретні підземні ходи та тунелі, що зв’язують навіть із іншими містами.

ПОЇЗДКА ДО ТУЛЬЧИНА

Вивчивши територію зовні, ми подались до середини училища. Нам виключно пощастило потрапити та нишком приєднатись до екскурсії по палацу, що проводилась для якоїсь приїжджої групи туристів саме сьогодні, о цій годині! Виходить наша байка про те, що ми їдемо на екскурсію виявилась правдивою! Таким чином ми потрапили на балкон – терасу, що зазвичай замкнута, з якої відкривається чудовий краєвид на бельведер перед помістям! Послухали трохи історій про власників маєтку, королів, графів та придворних дам, дізнались ще щось нове про Софію Потоцьку, через яку призупиняли війни та якій всюди двері були відкриті, а вона насправді була шпигункою королеви Катерини! Насолодились грою на старовинному роялі в актовій залі та приєднались до спільного фото екскурсійної групи на сходах палацу! І все це на халяву!!)))

Після садиби Потоцьких екскурсовод повів туристів до місцевого музею, а ми, набравшись нахабності, попрямували за ними також, незважаючи на косі погляди інших туристів. Слухати всю розповідь ми не стали, час вже піджимав, а нам ще додому повертати. Тож пройшлись залами музею, полюбувавшись експонатами різних епох та сфер, сфотографувались біля ніби живого чучела кабана і іншої дикою природи та попрямували далі.

Ми продовжували вивчати місто і роздивлятись різні старовинні красиві будинки, а десь вже і зовсім руїни, під звичним вже для того дня дощем! Взагалі нам сьогодні щастило на різні розвалюхи! Тай в Тульчині їх було достатньо! Намотали коло по місту, знайшли чудову крамницю із сувенірами, посудом та косметикою, де нашу увагу привернули чашки з орнаментом вишивки! Але, на жаль, грошей нам вистачило лише на магнітики із зображенням гербу та написом міста Тульчин! Згодом ми бачили і стенд з гербом міста на вулиці! Та й взагалі за нашу подорож ми витратились лише на магніти, чай і маршрутки по Умані – 25 грн. всього.

Вже близько 5ї год., змоклі та змерзлі, але задоволенні та щасливі, ми вийшли до брами – в’їзду в місто, та почали стопити машини додому! Поряд розташовувалось ще велике озеро чи став, але, на жаль, ні часу, ні заряду батареї на нього не вистачило. Бо тільки ми стали ловити машину, як зразу перша і зупинилась! Водій їхав по дорозі Гайсина, куди нам саме і було потрібно! Пізніше виявилось, що він прямує до Білої Церкви через Умань! Оце так! Одразу можна й додому заїхати, вже не розмінюючись на малі відстані та автомобілі, як було до цього! Та й ще й шофер трапився досить привітний та найактивніший в спілкуванні за всю мандрівку. Він теж в свій час любив подорожувати та їздити на поїздах. А зараз вже робота, сім’я…

Таким чином ми могли доїхати аж до самого Умані і вчасно повернутись додому. Але ми пообіцяли нашому другу, що заїдемо до нього на каву в Гайсині, якраз в нього мала закінчитись робота о тій порі! Тому ми зателефонували і домовились про зустріч.

Наступна зупинка була в мега крутому Гайсині! Щойно ми вилізли з машини, як Сєрж нас зустрів й провів до найближчої піцерії. Там ми підзарядили камеру, зігрілись гарячим чай з лимоном після дощової прогулянки! І як почалиии… наперебій ділились враженнями від нашої поїздки, демонструючи при цьому фото! Дуріли та фотографувались, відпочиваючи в затишних обіймах Їжака! Аж не помітили, як час виділений для нашої зустрічі добіг кінця, а надворі стало темно. Ми класно провели час, але потрібно їхати в Умань. Ще кілька фото надворі і ми сказали Сєржу “Bay – bay”!

Нам зупинився пустий бус, що їде аж до Донецька! На запитання – “автостопом підвезете?”, – водій відповів, – “пробуйте!” Тож ми вмостились на сидіннях за шофером та розслабившись обговорювали нашу мандрівку. Біля Умані були о пів на 9ту. Ніяких маршруток в цих краях вже не було видно, тож ми почали знову стопити машини, аби потрапити в місто! Як не дивно, але до ж/д вокзалу нас безкоштовно підкинуло таксі. Звідти ми вже дійшли до 14ї школи, дочекались маршрутки і я поїхала додому!

О пів на 10ту я зійшла на потрібній зупинці та в рекордно короткий час – 30 хв. добралась додому по темних вуличках із супроводом злого гавкання собак. Хоча в день нам траплялись лише милі песики!
І ось так виїхавши о пів на 11 з міста та приблизно в той самий час в нього повернувшись ми здійснили нашу авантюрну екскурсію по містах, помінявши при цьому 10 машин…

Дуже вдячна всім водіям та людям, що траплялись нам на шляху за допомогу та приємно проведений час!!! А також велика подяка нашому другу Сєржу – Їжачку, з яким час взагалі спливає непомітно!!!!


Переглянути збільшену карту

Facebook Comments

Залишити коментар