Шляхами Батьківщини

Олешківські піски. Пустельна хроніка

Олешківські піски

Автор: Владислав Ксьонз

В Україні є пустеля. Найбільша в Європі. І це не жарт. З пустелею взагалі краще не жартувати. Ми от спочатку жартували: типу, яка країна, така й пустеля. Потім перестали. Тому хай хтось говорить, що вона не пустеля, а напівпустеля, що в Росії і Казахстані є більші піщані масиви… Пустеля в Україні є. Справжня.

Чому про Олешківські піски мало хто знає? Дуже просто – в радянські часи це був секретний полігон для бомбометань військових літаків усіх країн Варшавського договору. І зараз у пустелі явно помітні воронки від вибухів авіабомб, можна знайти шматки старого заліза.

Але все змінюється – пустеля вже оголошена національним парком, в ній проведене розмінування (кажуть, поверхове, в глибині піщаної маси все ще лежать бомби, що не розірвались). Потроху її вже облюбовують любителі екстриму (пішого і на джипах). Її вже навіть включають в свої проспекти перші турфірми.

Проте поки що шанси зустріти в пустелі людей мінімальні, слідів їх життєдіяльності теж майже нема – за день ми нарахували на піску три-чотири викинутих з джипів, сліди коліс яких зустрічаються на піску досить часто, пляшки з-під горілки – ось майже і все сміття.

Олешківські піски

Отже, знайомтесь – Олешківські піски. Всього 30 км від Херсону.

Чудо рукотворне – ще пару сотень років тому тут були звичайні степи, що утворилися на старому руслі Дніпра. Потім у степи завезли мільйони овець, вівці з’їли всю рослинність… і почалась пустеля. До речі, кажуть, що свою руку до цього приклав великий природолюб барон Фальц-Фейн, засновник заповідника Асканія-Нова. Її ми теж відвідали, перед пустелею, але це зовсім інша історія.

Ще трішки загальних даних – масив має розмір близько 15 км у діаметрі (за Вікіпедією, я б сказав, що рази в два більше). Складається з дюн і піщаних горбів (місцеві жителі називають їх “кучугурами”), висотою близько 5 метрів, і небагатою рослинністю (ми були в травні, тож рослинності вистачало). Піски зупинено з усіх боків великими лісовими посадками, загальною площею близько 1 тис. кв.км (перш ніж потрапити до пустелі, більше години треба йти сосново-акацієвим лісом).

Якщо заходити в Олешківські піски від села Мала Маячка, як це зробили ми, то вас може очікувати розчарування. Тому що з того боку рослинності в пустелі дуже багато, бархани більше схожі на степові пагорби, зустрічаються і просто повнотраві луки, масиви дерев (в основному, беріз), болітця… Справжній, з чистого піску, без будь-якої рослинності бархан ми шукали години півтори. Дуже зраділи, коли знайшли: вона таки є, пустеля. Фотографували з усіх боків. Жартували (див. перший абзац).

Потім, перебродячи бархан за барханом, уже сприймали їх як належне: така і має бути пустеля, і вона реальна. З цього враження не збивали розміщені ледь не в кожній улоговині між барханами порослі березами болітця. Влітку, кажуть, вони пересихають.

Перемежовані з болотами бархани ускладнюють орієнтування. Обравши для пересування якийсь орієнтир, майже відразу доводиться кудись звертати, щось обходити, орієнтир губиться. Неважко й заблукати. Ми, в усякому разі, зробили це з легкістю. І маючи попередні плани зайти в пустелю години на три, проблукали там зрештою близько восьми.

Як вийшли? Пішли автомобільним слідом. Головне зрозуміти, що це дорога, якою в пустелю в’їжджали чи виїжджали, а не просто хтось катався по барханах. До речі, будете в пустелі – не забудьте взяти води. Без неї там якось сумно.

Олешківські піски

Хто живе в пустелі? Люди, як я вже згадував, не живуть, і це неймовірно – відчути себе поза межами цивілізації, на бархані посеред великої порожньої території, обмеженої з усіх боків десь на горизонті зеленим лісовим поясом.

Живуть маленькі жовті і дуже швидкі ящірки. Зустрічали сіру степову гадюку (теж маленьку). Сполохали пару зайців (ось вони були великі). В болітцях – жаби. Ще бачили на піску сліди великих лап. Хотілося думати, що собачих.

З пустелі наш невеличкий загін (журналіст і лижний інструктор з Харкова, а також археолог і картограф з Києва) вийшов з відчуттям полегшення, великою втомою і спрагою. Провели ми там менше доби – прийшли увечері, переночували і потім блукали більшу частину наступного дня. Але ми туди ще повернемось.

Facebook Comments

Залишити коментар

Коментарів

  • Ух ти! Не знав, що в нас таке в Україні є. Треба обов’язково зганяти. А чим від Херсону можна доїхати?

  • Автобусом. Можна з Херсону, але ближче з Нової Каховки, та й добиратися до неї зручніше. Село, в яке ми вилізли з пустелі, називалося Подокалинівка, думаю, з того боку краще заходити, ніж там де ми це зробили.

  • Владе, на фото пустеля видається якоюсь зеленою. Можливо, це все ж таки напівпустеля?

  • Дуже цікава стаття! Так і вимальовується все в уяві! Треба “побродяжити”)) в цей таємний куточок і побачити таку красу на власні очі!