Відкриття сезону “Карпат і електричок”

Автор: Марта Калиняк

23 березня 2014 р.

с. Лавочне – г. Явірник (1122 м) – ст. Бескид.

Протяжність маршруту – 14 км. Час у дорозі – орієнтовно 7 год (9:45 – 16:45) з привалами, блуканням, компанією дівчат і новачками в горах.

Весна цьогоріч, як ніколи, вчасна й доречна. Адже ми, українці, зараз особливо потребуємо видимих свідчень тих якісних змін, що відбулися з нами і в нас самих протягом останніх чотирьох місяців. Пробудження природи якраз і є одним із таких свідчень, які не залежать від суспільно-політичних, економічних, зовнішньополітичних чи будь-яких інших цивілізаційних чинників. Те, що відбувається завжди і триває тисячоліттями. Те, що дає силу й енергію всьому сущому. Прокидання з зимового сну як початок нового життя. Вихід зі сплячки як вихід з депресії. Потреба руху й активних перетворень спонукає до дій.

Коли сонце затоплює екран монітора, неможливо всидіти на місці – чи то вдома, чи на роботі. Мозок відмовляється опрацьовувати гектари віртуальної інформації. Відчуття притуплюються від тривалих перенапружень. Перепади настрою не дають змоги сконцентруватися на виконанні завдань. Емоційний стан вимагає додаткових позитивних зрушень і “підзарядки”. Саме тоді згадуєш про подорожі як один із найбільших і найцінніших психологічних ресурсів. Довго не думаючи, підбиваєш людей, обираєш маршрут і вирушаєш…

Для одноденки, коли хочеться розім’яти ноги, впорядкувати думки й освіжити враження, зазвичай обираю Карпати. Чимало близьких до Львова одноденних маршрутів – зі Сколе, Славська, Тухлі, Синєвидного – проходила по кілька разів.

Звісно, щоразу прагнеться чогось нового – чи то компанії, чи пори року, чи то стежок… Цього разу пощастило відкрити не лише сезон карпатських мандрівок (причому найраніше за понад 10 років мого туристичного стажу!), а й досі не ходжений і не надто популярний у колах масового туризму маршрут.

Традиційно його проходять зі ст. Бескид до Лавочного. Ми орієнтувалися на Мукачівську електричку: де зупиниться, там і вийдемо. Дорогою до гір – вперше в цьому сезоні! – співали пісень: колежанка взяла укулеле – і нам підспівував увесь вагон, як буває у поїздках на фестивалі.

Оскільки в Бескиді електричка зараз не зупиняється, вийшли у Лавочному. Туди ж планували вертатися, але… За збігом дивних обставин радіальний маршрут виявився лінійним, причому з точністю до навпаки щодо початкового варіанта.

З Лавочного до Бескида намотали майже 18 км. Чи не вперше поїхала без карти й компаса в незнайомі місця (про відсутність карти згадала в останній момент, коли вже не було де і як її діставати). Кажуть, з погодою нам пощастило. На початку мандрівки я так не думала: після +17 і ясного сонячного неба у Львові пронизливий карпатський вітер та сірі важкі хмари з кількома дощовими краплями особливо не надихали. Хоча в цьому були свої плюси – легше йти, коли нема спеки.

У кінці села звернули праворуч вгору (хоча нам казали постійно триматися лівої сторони) і вдало збилися з дороги: бродили мальовничими схилами гір, робили знимки на снігу і трішки навіть погрались у сніжки. Надибали калюжу з жаб’ячою ікрою,

галявини з крокусами,

сліди різних “нєвіданих звєрєй” (за здогадами – рисі або лисиці, ведмедя, вовка, кабанів).

Дехто – в кого хороший зір і миттєва реакція – устиг побачити живу лисицю. Милувалися засніженою Боржавою і довколишніми краєвидами. Обговорювали варіанти дій при можливій зустрічі з ведмедем.

Зустріли самітного мандрівника з-під Дрогобича, який ішов на Явірник і погодився скласти нам компанію (точніше, бути провідником). Звали його Леонід (Льоня).

З його уст ми почули історію про недавній напад ведмедя на двох туристів у цих краях. Врешті таки піднялися на Явірник і були трохи розчаровані виглядом вершини – жодного примітного знаку, широка дорога, по якій місцеві на мотоциклах ганяють.

Скромно відмовилися від сала і печеної картоплі, яку готували на горі і люб’язно нам пропонували представники спільноти гопників з села Верхнячка. Зовсім трішки дерлися через буреломи на спуску, зате внизу бачили новий тунель в Закарпаття (треба запропонувати їм зробити ще пішохідний).

Увесь день говорили-співали-сміялися-сперечалися-раділи сонцю, вітру, простору і горам!..

Nо не я, а моя колежанка з укулеле! 😉

Після обіду погода тішила нас лагідним теплом весняного проміння. У Бескиді сіли на електричку Мукачеве – Стрий. Поки прийшов провідник (і ми доїхали до Опорця), довго й марудно сперечалися, куди ж їхати: до Тухлі, Славська, Сколе, Синєвидного чи Стрия?..

У Стрию квитків на мукачівку не було, але ми таки впросилися в тамбур – електричка була переповнена такими ж, як і ми, спраглими незвіданого любителями пригод.

Ще кілька фотодеталей з мандрівки:

Спасибі Myroslava Rudyk, Marichka Melnyk, Tanya Oberyshyn, Orysia Rudyk і Dasha Kruhlyak за чудову компанію, Nazar Kuzma – за новий маршрут, а всім вкупі – за відкриття сезону і файнезний день у горах.

Перший похід сезону вдався!

P.S. Єдина прикрість – загубила старий-добрий мисливський ніж, який дістався мені від брата і вже багато років їздив зі мною в мандрівки! 🙁 Скоріш за все, в електричці.

Фото – Мирослава Рудик, Марічка Мельник
Текст – Марта Калиняк