Першим українцем, що побував у Антарктиді, став Антон Лукич Омельченко. Він народився 1883 року в селі Батьки, що нині входить до складу Зіньківського району Полтавської області.
Хлопчина народився у сім’ї малоземельного хлібороба сьомою дитиною. Тоді з народжуваністю було все гаразд.
З 10 років разом із братами юний бродяга їздив на заробітки до Ставропольського краю, де випасав кіз і овець. Пізніше Антонові довірили пасти коней.
Юнак дуже добре пильнував благородних тварин. Настільки добре, що його роботодавцеві відставному генералу Пеховському це сподобалось і він навіть всиновив хлопця.
Після смерті названого батька, українець вирушив на Далекий Схід, слідом за полковником Ніколаєм Вєдєрніковим, який успадкував маєток Пеховського.
Не встигли вони далеко від’їхати, як розпочалась російсько-японська війна 1904-1905 рр. По дорозі полковник помер у вагоні під Владивостоком. Хлопцеві нічого не залишалось, як влаштуватися жокеєм на місцевому іподромі.
Подальшу долю Омельченка визначив випадок. Так сталося, що саме в цей час видатний британець Роберт Фалкон Скотт готував експедицію для підкорення Південного полюсу. Для виправи потрібні були добрі коні та їздові собаки, тому відважний підкорювач полярних широт відправив до Росії свого помічника.
Антон Омельченко чудово знав коней, мав міцне здоров’я, вільно спілкувався англійською, тож у колеги Скотта не було жодних вагань стосовно конюха. Так українець став членом експедиції, що невдовзі на корбалі “Терра Нова” вирушила штурмувати крижану Антарктику.
Загалом, Омельченко мав доправити коней лише до Нової Зеландії, а потім вертатися до Владівостоку. Та схоже, що полтавець сподобався Скотту, і його включили до групи дослідників.
Подорож зайняла чимало часу, довелося перепливти Тихий, Індійський і Атлантичний океани. Лише 4 січня 1911 року перший українець ступив на берег Антарктиди. Звідси Роберт Скотт почав готувати систему складів і тимчасових таборів, щоб забезпечити провізією учасників переходу до Південного полюса. Омельченко був у групі, яка цим опікувалася.
Тоді нашому землякові дуже пощастило, адже його залишили з частиною команди на березі чекати шістьох відчайдухів на чолі зі Скоттом, які рушили вглиб континенту на лижах.
Як ми вже писали у статті про Роберта Фалкона Скотта, усі шестеро загинули.
Тих членів виправи, що залишились на березі й вижили, вважали героями. Прізвище Омельченка внесли до списку членів Королівського географічного товариства Великобританії, він був удостоєний медалі короля Георга V.
Омельченку призначили пожиттєву пенсію, яку він регулярно отримував до 1927 року, доки між СРСР і Великобританією не розірвалися дипломатичні відносини.
Потім Антон повернувся на Батьківщину. Встиг ще навіть повоювати у Першій Світовій. Повернувшись до рідного села, він працював звичайним листоношею і мріяв написати книгу про власні пригоди у Антарктиці.
Обірвалось життя славетного українського мандрівника досить несподівано. У віці 49 року Омельченка на порозі його рідного будинку вразила блискавка.
На честь полтавця названо бухту на Березі Оутса, відкриту дослідниками Антарктиди в 1958 році.
Вже за часів Незалежності, його онук Віктор Омельченко брав участь у трьох українських антарктичних експедиціях до станції “Академік Вернадський”.
Отдыхал я в этом году в Одессе. И скажу, что не имеет ничего хуже чем самому искать жилье. Это занимает много нервов и времени. Лучше сразу обратиться в агентство недвижимости, вот например это – xata.od.ua. Широкий выбор, быстро и удобно – лучше не придумаешь.
Цікаво! Я й не знав, що українець був у команді Скотта!